Ухвала
Іменем України
06 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 2-3363/11
провадження № 61-8188ск26
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крат В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощоков Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2026 року у складі колегії суддів: Назарової М. В., Коновалової В. А., Кострицького В. В., в справі за заявою акціонерного товариства «Універсал банк» про заміну процесуального правонаступника у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2024 року акціонерне товариство «Універсал банк» (далі - АТ «Універсал банк», банк) звернувся з заявою про заміну процесуального правонаступника у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Заява мотивована тим, що 01 липня 2014 року рішенням Приморського районного суду м. Одеси позов публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» в особі Відділення «Одеська регіональна дирекція» був задоволений, за яким звернуто стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором, виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , стягнуто судові витрати. 16 вересня 2015 року рішенням апеляційного суду Одеської області рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2014 року змінено. Рішення в частині виселення відповідачів скасовано. В іншій частині рішення залишено без змін. На виконання рішення суду було видано виконавчий лист.
21 жовтня 2020 року АТ «ВТБ Банк» та АТ «Універсал Банк» (новий кредитор) уклали договір № 75-РБ «Про відступлення прав вимоги» та 23 грудня 2020 року ухвалою Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2-3363/11 змінено стягувача ПАТ «ВТБ Банк» на його правонаступника АТ «Універсал Банк» у виконавчому провадженні за виконавчими документами, виданими Приморським районним судом м. Одеси у справі № 2-3363/11, яка залишена без змін постановою Одеського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року.
В рамках процесу стало відомо, що згідно копії свідоцтва про смерть НОМЕР_1 ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. відкрито його спадщину, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві (померлому) на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Тобто, відповідно до чинного законодавства України від спадкодавця до спадкоємців переходять як права, так і обов`язки.
Оскільки ОСОБА_1 прийняла спадщину, тонаявні підстави для заміни сторони у зобов`язанні - боржника ОСОБА_3 його правонаступником ОСОБА_1
АТ «Універсал банк» просило:
замінити боржника у зобов`язанні ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на його правонаступника ОСОБА_1 у виконавчому листі № 2-3363/11, виданому 13 січня 2016 року Приморським районним судом м. Одеси.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року заяву АТ «Універсал банк» залишено без задоволення.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що:
заява про заміну сторони її правонаступником є необґрунтованою та задоволенню не підлягає;
суд першої інстанції при відмові у задоволенні заяви виходив з того, що оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні (присічні) строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою. Враховуючи, що строк вимоги сплати позичальником ОСОБА_4 настав шляхом пред`явлення банком позову (за наслідком розгляду якого Приморським районним судом 01 липня 2014 року постановлено рішення по справі № 2-3363/11), за цих обставин настало право вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки;
іпотекодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, за умови, що кредитор-іпотекодержатель, відповідно статті 1281 ЦК України, мав право пред`явити вимоги до спадкоємців, які набули статусу іпотекодавців за іпотечним договором протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про прийняття спадщини;
суд першої інстанції вказав, що з матеріалів справи № 2-3363/11 вбачається, що заявник міг дізнатися про смерть іпотекодавця ОСОБА_3 не пізніше прийняття апеляційним судом постанови від 30 грудня 2021 року у справі № 2-3363/11. Слід зауважити, що у справі № 2-3363/11, в тому числі під час її розгляду в апеляційній інстанції, приймав участь представник АТ «Універсал банк» (том. 4 а. с. 47 заява АТ «Універсал банк» про заміну стягувача у виконавчому листі; том. 4 а. с. 93 заява АТ «Універсал банк» про направлення копії ухвали, що набрала законної сили; том. 4 а. с. 146, відзив АТ «Універсал банк» на апеляційну скаргу). Водночас, на а. с. 218 том. 4 вказаної справи в наявності заява про зупинення провадження від 10 листопада 2021 року, яку подано представником - адвокатом Приймачук С. І., якою сповіщено, що судове засідання по справі призначено на 30 листопада 2021 року, при цьому сповіщено, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 та додано копію свідоцтва про смерть. Про призначення судового засідання на 30 листопада 2021 року також було відомо представнику АТ «Універсал банк», про що свідчить клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції;
наведені докази свідчать про те, що у період часу з 10 листопада 2021 року, але не пізніше 30 листопада 2021 року АТ «Універсал банк» могло дізнатися про смерть ОСОБА_3 та відкриття спадщини щодо його майна. Тому строки пред`явлення вимог до спадкоємців від кредитора обчислюються, починаючи з 30 листопада 2021 року, тоді як банк звернувся із заявою до Приморського районного суду міста Одеси про зміну процесуального правонаступника 19 липня 2024 року;
розглянувши заяву, суд першої інстанції взяв до уваги висновки Верховного Суду, висловлені у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, від 16 червня 2021 року № 0417/7776/2012, згідно з якими на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. З огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. З матеріалів даної справи вбачається, що заявником не надано суду відомостей про наявне виконавче провадження щодо боржника. Напроти, банком надано постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 07 червня 2016 року ВП 50257952, якою виконавчий лист № 2-3363/11 виданий 13 січня 2016 року Приморським районним судом м. Одеси повернуто стягувачу.
Постановою Одеського апеляційного суду від 19 травня 2026 року:
апеляційну скаргу АТ «Універсал банк» задоволено;
ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 08 травня 2025 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким заяву АТ «Універсал банк» про заміну сторони у виконавчому листі задоволено;
замінено боржника у виконавчому листі, виданому Приморським районним судом м. Одеси 13 січня 2016 року на виконання рішення від 01 липня 2014 року у цивільній справі № 2-3363/11, а саме боржника ОСОБА_3 на боржника ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки;
вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив (стаття 55 ЦПК України). Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 31));
у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (частини перша та п`ята статті 442 ЦПК України). На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 Господарського процесуального кодексу України (статтею 442 ЦПК України) з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України (статтею 55 ЦПК України). У такому випадку приписи статті 334 ГПК України (статті 442 ЦПК України) щодо процесуальних особливостей правонаступництва на стадії виконання судового рішення застосовуються разом із положеннями статті 52 цього Кодексу (статті 55 ЦПК України). Тоді як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 Господарського процесуального кодексу України (статті 55 ЦПК України). У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 Господарського процесуального кодексу України (частині п`ятій статті 442 ЦПК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 3 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (пункти 74-75), від 8 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (пункти 80-81)).
Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (частини перша та друга статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»). У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
07 червня 2014 року набрав чинності Закону України № 1304-VII від 03 червня 2014 року «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку. Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя, направленою до іпотекодавця з метою задоволення своїх вимог. При цьому до прийняття Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як у судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодавця, а залежало від наявності факту невиконання боржником умов кредитного договору. Отже, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодавця без згоди останнього на його відчуження. Подібні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 759/5454/19. Зазначений Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив чинність 21 квітня 2021 року.
з матеріалів справи відомо, що відповідно до умов кредитного договору позика була надана ОСОБА_4 в доларах США, на споживчі цілі, переданий ОСОБА_3 в іпотеку житловий будинок мав площу 208,9 кв. м, та був місцем постійного проживання як іпотекодателя, так і позичальника, про що свідчать кредитний та іпотечний договори (а.с. 14-16, 17-18 т. 5). Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, видача та повернення виконавчого листа державним виконавцем (17 червня 2017 року) відбулося в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Крім того, тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану (підпункт 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» зі змінами, внесеними на підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 2129-IX від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 26 березня 2022 року (далі - Закон № 2129-IX), та інших Законів України;
приписи статей 1281 і 1282 ЦК України (щодо обов`язку спадкоємців задовольнити вимоги кредитора) як щодо необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов`язання, не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов`язань третьою особою, відмінною від іпотекодавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21);
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 22 вересня 2025 року у справі № 496/6639/13-ц, вирішуючи питання правозастосування приписів статті 1281 ЦК України щодо майнового поручителя, який є відмінним від позичальника, зауважив, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21, приписи статей 1281, 1282 ЦК України незастосовні у правовідносинах, пов`язаних зі спадкуванням предмета іпотеки після смерті іпотекодавця, який не був боржником за основним зобов`язанням, зокрема у частині необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк. Тому суди попередніх інстанцій помилково виснували про необхідність дотримання вимог статей 1281 і 1282 ЦК України у спірних правовідносинах;
суд першої інстанції, встановивши, що рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2014 року, яке набрало законної сили 16 вересня 2015 року, зокрема, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителеві ОСОБА_3 після набрання цим рішенням законної сили видав виконавчі листи, за якими були відкриті виконавчі провадження, які 17 червня 2016 року повернуто державним виконавцем на підставі пункту 2, 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) у зв`язку із відсутністю нормативного врегулювання щодо передачі такого майна на примусову реалізацію; майновий поручитель, який був боржником у виконавчому провадженні, ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер; єдиною спадкоємицею, яка 16 червня 2021 року прийняла його спадщину, є правонаступниця ОСОБА_1 як спадкоємиця першої черги, про що свідчить подана нею приватному нотаріусу Одеського міського нотаріального округу Колодяжній А.В. заява (а.с. 33 т. 5); виконавчий лист про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат банк міг повторно пред`явити до виконання до 21 квітня 2024 року, не дав належної оцінки вказаному у сукупності та не взяв до уваги відповідні норми права;
отже, оскільки виконання рішення від 01 липня 2014 року було відстрочено на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-18 від 3 червня 2014 року, який втратив чинність на підставі абзацу четвертого пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, а новий кредитор звернувся із заявою про заміну боржника у виконавчому листі 17 липня 2024 року, тобто у межах строку для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання, і цей строк був перерваний на підставі Закону № 2129-IX на час дії воєнного стану, тому такий строк на час розгляду заяви банку не пропущений. Тому доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду ухвали суду;
намагання заінтересованої особи ОСОБА_1 у своєму відзиві на апеляційну скаргу стверджувати про пропуск стягувачем передбаченого статтею 1281 ЦК України строку для пред`явлення до неї як до спадкоємця іпотекодателя вимоги та, як наслідок, неможливості заміни її у зобов`язанні, то таке є власним помилковим тлумаченням нею норм права, що регулюють спірні правовідносини через незастосування такого строку у зв`язку з тим, що ОСОБА_8 не був позичальником, а був саме майновим поручителем, що унеможливлює застосування до його спадкоємців вимог вказаних норм. Отже, оскільки (а) рішення суду про звернення стягнення на належний майновому поручителю предмет іпотеки та про стягнення судових витрат набрало законної сили та не було виконаним, (б) правонаступниця після смерті майнового поручителя прийняла спадщину - предмет іпотеки, (в) банк звернувся із заявою про заміну боржника у виконавчому листі, який не було виконано, у межах строку для повторного пред`явлення виконавчих листів до виконання, і (г) цей строк на час розгляду заяви банку не пропущений, обґрунтованими є доводи вимоги заяви АТ «Універсал Банк» про необхідність заміни майнового поручителя як боржника у виконавчому листі.
18 червня 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2026 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 02 липня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків, зокрема обґрунтувати в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (постанови Одеського апеляційного суду від 19 травня 2026 року) і надати уточнену касаційну скаргу.
У липні 2026 року ОСОБА_1 через підсистему Електронний суд подала до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2026 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції і залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
строк вимоги сплати позичальником ОСОБА_4 настав шляхом пред`явлення банком позову (за наслідком розгляду якого Приморським районним судом 01 липня 2014 року постановлено рішення по справі № 2-3363/11), за цих обставин настало право вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодавець ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, за умови, що кредитор-іпотекодержатель, відповідно статті 1281 ЦК України, мав право пред`явити вимоги до спадкоємців, які набули статусу іпотекодавців за іпотечним договором протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про прийняття спадщини. Положення ЦКУ свідчать про необхідність вчинення з боку кредитора активних дій у відношенні спадкоємців боржника, а саме - пред`явлення своїх вимог. Будь-якого законодавчо визначеного способу пред`явлення вимог кредитором до спадкоємців шляхом звернення до нотаріуса, якого навмання вибрав кредитор, не існує. Така вимога повинна бути надіслана саме на адресу спадкоємців боржника, або шляхом пред`явлення відповідного позову до суду. Банк звернувся з заявою до суду 19 липня 2024 року, тоді як про відкриття спадщини банк був повинен дізнатися не пізніше 30 листопада 2021 року. Таким чином, Банк пропустив строки, визначені статтею 1281 ЦК України, внаслідок чого останній втратив право вимоги за іпотечним договором;
якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (частина третя статті 1281 ЦК України);
відповідно до правового висновку Верховного Суду в постанові від 07 жовтня 2022 року у справі № 428/11799/19, приписи статей 1281 і 1282 ЦК України та статті 23 Закону України «Про іпотеку» регламентують особливості правового регулювання відносин між кредитором і спадкоємцями боржника, зокрема і в зобов`язаннях, забезпечених іпотекою;
за змістом цих приписів: у разі переходу права власності на предмет іпотеки у порядку спадкування право іпотеки є чинним для спадкоємця; спадкоємець, до якого перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця; спадкоємець (фізична особа) не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання боржником основного зобов`язання, але в разі його порушення боржником такий спадкоємець відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки; спадкоємець зобов`язаний повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо йому відомо про борги останнього; кредитор має пред`явити свою вимогу до спадкоємців протягом 6 місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, незалежно від настання строку вимоги, а якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, то не пізніше одного року від настання строку вимоги;
наслідком пропуску кредитором вказаних строків звернення з вимогою до спадкоємців є позбавлення кредитора права вимоги;
оскільки зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, строки пред`явлення кредитодавцем вимог до спадкоємців позичальника, а також порядок задоволення цих вимог регламентуються статтями 1281 і 1282 ЦК України. Тобто, стаття 1281 ЦК України, яка визначає преклюзивні (присічні) строки пред`явлення таких вимог, застосовується і до кредитних зобов`язань, забезпечених іпотекою;
таким чином, за умови, що кредитор-іпотекодержатель, відповідно статті 1281 ЦК України, мав право пред`явити вимоги до спадкоємців, які набули статусу іпотекодавців за іпотечним договором протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про прийняття спадщини. Як зазначено заявником про відкриття спадщини він дізнався з матеріалів справи - «В рамках даного процесу». Тобто не пізніше прийняття Одеським апеляційним судом Постанови від 30 грудня 2021 року по справі № 2-3363/11. докази свідчать про те, що у період часу з 10 листопада 2021 року, але не пізніше 30 листопада 2021 року, АТ «Універсал банк» могло дізнатися про смерть ОСОБА_3 та відкриття спадщини щодо його майна;
про те, що ОСОБА_1 , є дружиною ОСОБА_3 та є спадкоємцем першої черги та прийняла спадщину, оскільки мешкала з ним спільно на день відкриття спадщини, банк не міг не знати, адже при укладенні іпотечного договору 02 квітня 2008 року та при його нотаріальному посвідченні в обов`язковому випадку була отримана згода дружини іпотекодавця - ОСОБА_1 , в силу статті 63, 65 СК України;
будь-якого законодавчо визначеного способу пред`явлення вимог кредитором до спадкоємців шляхом звернення до нотаріуса, якого навмання вибрав кредитор, не існує. Така вимога повинна бути надіслана саме на адресу спадкоємців боржника, або шляхом пред`явлення відповідного позову до суду. Банк звернувся з заявою до суду 19 липня 2024 року, тоді як про відкриття спадщини банк був повинен дізнатися не пізніше 30 листопада 2021 року. Таким чином, враховуючи дані обставини, вимоги законодавства, зазначені правові висновки Верховного Суду, банк пропустив строки, визначені статтею 1281 ЦК України, внаслідок чого останній втратив право вимоги за іпотечним договором;
у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16 (обставини, які підлягають встановленню при вирішені спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника) вказано, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1281 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1281 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України. Наведені обов`язкові складові задоволення вимог кредитора спадкодавця до спадкоємців боржника апеляційним судом не встановлені;
строк пред`явлення до виконання виконавчого листа - 16 вересня 2016 року. Апеляційний суд виходив з того, що після втрати чинності законом про мораторій строк почав перебіг заново та був перерваний воєнним станом. Однак апеляційний суд не врахував, що виконавчий лист був повернутий ще у 2016 році; законодавство не передбачає автоматичного безстрокового збереження права на виконання рішення. Суд не встановив факту існування на момент повернення виконавчого листа саме тієї заборони, яка унеможливлювала виконання конкретного рішення. Не досліджено, чи відповідав предмет іпотеки усім критеріям Закону №1304-VII (фактичне місце проживання, відсутність іншого житла тощо). Без встановлення цих обставин неможливо зробити висновок про застосування частини п`ятої статті 12 Закону «Про виконавче провадження»;
апеляційний суд фактично самостійно обчислив строк пред`явлення виконавчого документа до 21 квітня 2024 року. При цьому банк не звертався із заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа. Суд не встановив момент початку перебігу нового строку. Не встановив дату отримання банком постанови про повернення виконавчого документа. Не дослідив питання втрати чи наявності оригіналу виконавчого листа. Апеляційний суд не врахував висновків Великої Палати ВС у справі № 2-7763/10 щодо необхідності встановлення реальної процесуальної мети правонаступництва;
так у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 зроблено важливі висновки щодо процесуального правонаступництва. Основний акцент - заміна сторони виконавчого провадження як юридичного процесу можлива лише за наявності відкритого виконавчого провадження. Апеляційний суд також не врахував висновків Верховного Суду, висловлені у постановах від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, від 16 червня 2021 року № 0417/7776/2012, згідно з якими на стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. З огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою;
апеляційний суд застосував положення про переривання строків виконавчого провадження під час воєнного стану. Водночас Закон № 2129-ІХ набрав чинності 26 березня 2022 року. На цей момент строк пред`явлення виконавчого листа вже був пропущений. Апеляційний суд не врахував, норму статті 58 Конституції України та усталеної практики Конституційного Суду України про те, що переривання строків не має зворотної дії в часі;
апеляційний суд безпідставно вийшов за межі заявлених вимог банком. Банк просив лише про заміну боржника. Проте апеляційний суд фактично встановив чинність виконавчого документа, визначив строк його пред`явлення, зробив висновок про неприпинення права на примусове виконання. Ці питання не були предметом самостійного розгляду;
апеляційний суд без належного встановлення фактичних обставин дійшов висновку про непропущення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання, помилково застосував положення п. 10-2 розділу XIII Закону України «Про виконавче провадження» щодо воєнного стану, не перевіривши, чи існував на момент набрання чинності Законом №2129-ІХ дійсний та незакінчений строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, що призвело до неправильного вирішення питання про наявність процесуальної мети заміни боржника у виконавчому листі.
У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів.
Апеляційний суд встановив, що 13 березня 2008 року між ВАТ «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 укладено Генеральну угоду № 25. Відповідно до п. 1.2. вказаної угоди, загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної Угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 3 000 000 (три мільйона) доларів США за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту.
На виконання вказаної вище Генеральної угоди з ОСОБА_4 було укладено наступні договори:
13 березня 2008 року кредитний договір № 13.51-25/08-СК, згідно з умовами якого позичальнику було надано в кредит грошові кошти в сумі 290 000,00 доларів США. Строк користування по 10березня 2015 року включно, з процентною ставкою за користування грошовими коштами 14,5 % річних, цільове використання - на споживчі цілі4
03 квітня 2008 року кредитний договір № 13.52-25/08-СК, згідно з умовами якого позичальнику було надано в кредит грошові кошти в сумі 450 000,00 доларів США. Строк користування по 03 квітня 2015 року включно, з процентною ставкою за користування грошовими коштами 14,5 % річних, цільове використання - на споживчі цілі.
З метою забезпечення виконання клієнтом зобов`язань за генеральною угодою № 25 від 13 березня 2008 року, між ВАТ «ВТБ Банк» як іпотекодержателем та ОСОБА_3 як іпотекодавцем укладено іпотечним договір від 02 квітня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Криворотенко Л. І., за яким іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно, а саме: будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та земельну ділянку площею 0,0221 гектарів, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
У результаті невиконання ОСОБА_9 договірних зобов`язань виникла заборгованість за вищевказаним Кредитним договором, у зв`язку із чим ПАТ «ВТБ Банк» звернувся до Приморського районного суду м. Одеси з позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2014 року у справі № 2-3363/2011 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/39646989) позов АТ «ВТБ БАНК»задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором: будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 208,9 кв. м, та земельну ділянку площею 0,0221 га, що розташована на території: АДРЕСА_1 , які належать ОСОБА_3 шляхом продажу на публічних торгах за початковою ціною, визначеною на підставі оцінки майна на рівні не нижче звичайних ринкових цін з метою задоволення вимог ПАТ «ВТБ Банк» в загальній сумі 1 160 516,85 дол. США. Виселено ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 із зняттям із реєстрації місця проживання вказаних осіб Приморським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 16 вересня 2015 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/51257947) апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2014 року змінено. Рішення в частині виселення ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 із зняттям із реєстрації місця проживання вказаних осіб Приморським РВ ОМУ УМВС України в Одеській області скасовано та в цій частині ухвалено нове рішення, яким у задоволенні зазначених вимог відмовлено. В іншій частині рішення залишено без змін.
13 січня 2016 року Приморським районним судом м. Одеси видано виконавчий лист № 2-3363/11 стосовно ОСОБА_3 , який перебував на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
17 червня 2016 року старшим державним виконавцем винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 2, 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» (Закон № 606-XIV).
21 жовтня 2020 року акціонерне товариство «ВТБ Банк» та акціонерне товариство «Універсал Банк» (новий кредитор), керуючись статтями 6, 512, 627 Цивільного кодексу України та Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», уклали договір № 75-РБ «Про відступлення прав вимоги».
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2020 року у справі № 2-3363/11 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/93763902), залишеною без змін постановою Одеського апеляційного суду від 30 грудня 2021 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/102334738), заяву АТ «Універсал Банк» про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено. Замінено стягувана ПАТ «ВТБ Банк» на його правонаступника АТ «Універсал Банк» у виконавчому провадженні за виконавчими документами виданими Приморським районним судом м. Одеси у справі № 2-3363/11.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
16 червня 2021 року ОСОБА_1 , дружина ОСОБА_3 , звернулася до приватного травня нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Колодяжної А. В. із заявою про прийняття спадщини.
16 червня 2021 року ОСОБА_5 звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Колодяжної А. В. із заявою про відмову від спадщини на користь ОСОБА_1 .
Апеляційний суд встановив, що після смерті ОСОБА_3 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Колодяжною А. В. відкрито спадкову справу щодо майна померлого, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві (померлому) на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу (частина перша статті 55 ЦПК України).
Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 264/5957/17 (пункт 31)).
У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Суд розглядає заяву про заміну сторони її правонаступником у десятиденний строк з дня її надходження до суду у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та заінтересованих осіб. Неявка учасників справи та інших осіб не є перешкодою для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Ухвала про заміну сторони виконавчого провадження надсилається (надається) учасникам справи, а також державному виконавцю, приватному виконавцю в порядку, передбаченому статтею 272 цього Кодексу. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження (стаття 442 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У пунктах 73 - 76 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року в справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20) зазначено, що:
«оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.
На стадії виконавчого провадження як на завершальній стадії судового провадження можлива заміна сторони виконавчого провадження правонаступником за наявності відкритого виконавчого провадження. Після відкриття виконавчого провадження та до його закінчення заміна сторони виконавчого провадження (з одночасною заміною відповідного учасника справи) правонаступником здійснюється у порядку, передбаченому статтею 334 цього Кодексу з урахуванням підстав, визначених статтею 52 ГПК України. У цьому випадку приписи статті 334 ГПК України, що містить процесуальні особливості здійснення правонаступництва на стадії виконання судового рішення, застосовуються разом з положеннями статті 52 цього Кодексу.
Натомість як до відкриття виконавчого провадження, так і після його закінчення заміна учасника справи правонаступником здійснюється виключно на підставі статті 52 ГПК України. У такому випадку з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження заміна відповідної сторони виконавчого провадження правонаступником є неможливою. Єдиним винятком є заміна боржника або стягувача у виконавчому документі до відкриття виконавчого провадження, що окремо обумовлено у частині п`ятій статті 334 ГПК України.
Процесуальне правонаступництво в розумінні статті 52 ГПК України допускається на будь-якій стадії судового провадження, включаючи й стадію виконання судового рішення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 листопада 2025 року у справі № 2-2830/10 (провадження № 61-17706св23) зазначено, що:
«під час вирішення питання про заміну сторони справи (стягувача у виконавчому документі) суди, окрім підставності матеріального правонаступництва, мають встановити, чи не сплив строк пред`явлення виконавчого документа до виконання, оскільки за межами цього процесуального строку виконавчі дії не вчиняються, а строк виконавчого провадження спливає одночасно зі строком пред`явлення виконавчого документа до виконання».
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 вересня 2025 року у справі № 1625/2550/12 (провадження № 61-7923св25) зазначено, що:
«у пункті 10-2 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», доповненого згідно із Законом України від 15 березня 2022 року «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 26 березня 2022 року, визначено, що тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/22 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжено та триває дотепер.
У пунктах 47 і 48 постанови Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 260/2595/22 (провадження № К/990/383/23) зазначено, що особливості примусового виконання рішень у період воєнного стану визначено пунктом 10-2 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого тимчасово на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, з поміж іншого, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану. Оскільки порядок та строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання регулюються саме Законом України «Про виконавче провадження» як спеціальним нормативно-правовим актом, у цьому випадку підлягає застосуванню норма, якою на період воєнного стану на території України встановлено переривання строків, визначених вказаним Законом, до яких, зокрема, належать строки пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання.
Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду: від 07 квітня 2023 року у справі № 910/5925/15-г, від 03 квітня 2025 року у справі № 712/8159/15-ц; від 05 лютого 2025 року у справі № 1616/803/2012».
У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2023 року в справі № 718/1816/21 (провадження № 61-3528сво22) зроблено висновок, що: «системний аналіз положень частини першої статті 58 Конституції України, частин першої та третьої статті 5 ЦК України дає підстави для висновку, що іпотекодержатель, звертаючись до державного реєстратора з метою позасудового врегулювання спору, повинен був керуватися тією правовою нормою, сформульованою в законі, яка була чинною на момент вчинення реєстратором відповідної дії, зокрема й звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом реєстрації щодо нього права власності за іпотекодержателем. За умови дотримання вимог позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, чинних на момент вчинення такої дії, рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем є правомірним та не підлягає скасуванню судом. Враховуючи, що протягом 21 та 22 квітня 2021 року Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не діяв, за обставин прийняття 13 квітня 2021 року Верховного Радою України законів № 1381-IX та № 1382-IX, які опубліковані 22 квітня 2021 року та набрали чинності 23 квітня 2021 року, іпотекодержатель мав право на звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку без згоди іпотекодавця, адже Закон № 1381-IX не містить застереження про те, що його положення застосовуються до правовідносин не раніше дня його офіційного опублікування, а тому підстав для застосування норм Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» станом на 22 квітня 2021 року не було».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 січня 2024 року у справі № 182/4087/13-ц (провадження № 61-10163св23) зазначено, що:
«згідно з частиною першою статті 12 Закону № 1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяці.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону № 1404-VIII).
На момент винесення державним виконавцем 26 квітня 2017 року постанови про повернення виконавчого документа стягувачу через встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, діяв Закон України від 03 червня 2014 року № 1304-VІІ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.
23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», пунктом 2 Розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23 вересня 2021 року.
На час звернення ТОВ «ФК «Дніпрофінансгруп» до суду із заявою про видачу дубліката виконавчого листа (у лютому 2023 року) строк дії встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборони, з якою державний виконавець пов`язував неможливість виконання рішення суду закінчився (23 вересня 2021 року), тому зазначена заява про видачу дубліката виконавчого листа вважається такою, що подана у межах строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання, що не було враховано судами першої та апеляційної інстанцій».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2024 року у справі № 128/3691/16 (провадження № 61-16245св23) вказано, що:
«частина перша статті 37 Закону № 1404-VIII містить вичерпний перелік обставин, які є підставою для повернення виконавчого документа. Так, згідно з пунктом 9 частини першої статті 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону № 1404-VIII).
На момент винесення державним виконавцем 23 травня 2018 року постанови про повернення виконавчого документа стягувачу через встановлену законом заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, діяв Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», яким було встановлено заборону на примусове стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань позичальника або майнового поручителя за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами в іноземній валюті.
23 квітня 2021 року набрав чинності Закон України від 13 квітня 2021 року № 1381-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо споживчих кредитів, наданих в іноземній валюті», пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого передбачено, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втрачає чинність через п`ять місяців з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 23 вересня 2021 року.
На час звернення АТ «Сенс Банк» до суду із заявою про заміну сторони у виконавчому документі (у грудні 2022 року) строк дії встановленої Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» заборони, з якою державний виконавець пов`язував неможливість виконання рішення суду, закінчився (23 вересня 2021 року), тому немає підстав вважати, що зазначена заява є такою, що подана поза межами строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання».
У разі переходу права власності (права господарського відання, спеціального майнового права) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна навіть у випадку, якщо до відома набувача не доведена інформація про обтяження майна іпотекою (частина перша статті 23 Закону України «Про іпотеку»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справ № 761/382/21 (провадження № 14-132цс24) вказано, що:
«208. Норми статей 1281, 1282 ЦК України [як щодо необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов`язання] не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов`язань третьою особою [відмінною від особи іпотекодавця].
У цій ситуації іпотека є дійсною для набувача відповідного майна, який набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором. Описані обставини регулюються нормами Закону України «Про іпотеку» [див. статтю 23 цього Закону], які є спеціальними та підлягають застосуванню у цих правовідносинах».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2025 року у справі № 496/6639/13-ц (провадження № 61-3844св24) зазначено, що:
«26. Виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття (частини перша та друга статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
27. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони (частина п`ята статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»).
28. Тимчасово, на період до припинення або скасування воєнного стану на території України, визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану (підпункт 4 пункту 10-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» зі змінами, внесеними на підставі Закону України «Про внесення зміни до розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» № 2129-IX від 15 березня 2022 року, який набрав чинності 26 березня 2022 року (далі - Закон № 2129-IX), та інших Законів України.
29. Якщо виконавче провадження не закінчене, але виконавчий документ був повернутий без виконання стягувачу, визначеному у цьому документі, у його правонаступника є потенційна можливість отримати право на повторне звернення з виконавчим документом до виконання. Але таке право залежить не тільки від реалізації процесуального правонаступництва, але й дотримання строків звернення виконавчого документа до виконання, передбачених Законом про виконавче провадження. А якщо ці строки пропущені, то разом з питанням правонаступництва має вирішуватись питання поновлення цих строків, оскільки за відсутності підстав поновлення відсутня дійсна процесуальна мета такого правонаступництва. Отже, не можна замінити сторону виконавчого провадження, яке було закінчене, якщо не існує підстав для відновлення виконавчого провадження, з приводу чого особа має звернутися до суду, надавши переконливі аргументи щодо такого відновлення (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 8 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 (пункти 95-96, 130)).
30. Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги. Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги (частини перша - третя статті 1281 ЦК України у редакції, чинній на день смерті майнового поручителя та пред`явлення вимоги банком до спадкоємців).
31. На підставі Закону України від 03 липня 2018 року № 2478-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (набрав чинності 04 листопада 2018 року і введений в дію 4 лютого 2019 року) парламент вніс зміни до статті 1281 ЦК України. Зокрема, частину третю вказаної статті виклав у новій редакції: якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.
32. Приписи статей 1281 і 1282 ЦК України як щодо необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк, так і щодо порядку виконання спадкоємцями зобов`язання, не поширюються на правовідносини, які виникають у зв`язку з переходом у порядку спадкування майна, яке майновий поручитель передав в іпотеку задля забезпечення виконання зобов`язань третьою особою, відмінною від іпотекодавця (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21)».
«34. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду зауважує, що згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 25 червня 2025 року у справі № 761/382/21, приписи статей 1281, 1282 ЦК України незастосовні у правовідносинах, пов`язаних зі спадкуванням предмета іпотеки після смерті іпотекодавця, який не був боржником за основним зобов`язанням, зокрема у частині необхідності пред`явлення кредитором вимоги у визначений строк. Тому суди попередніх інстанцій помилково виснували про необхідність дотримання вимог статей 1281 і 1282 ЦК України у спірних правовідносинах.
35. Суди першої й апеляційної інстанцій встановили, що 15 березня 2016 року Біляївський районний суд Одеської області ухвалив рішення, зокрема, про звернення стягнення на предмет іпотеки, який належить майновому поручителеві; після набрання цим рішенням законної сили видав виконавчі листи, за якими були відкриті виконавчі провадження; майновий поручитель, який був боржником у виконавчому провадженні, ІНФОРМАЦІЯ_1 помер; єдиною спадкоємицею, яка 13 лютого 2018 року прийняла його спадщину, є правонаступниця; виконавчі листи про звернення стягнення на предмет іпотеки та стягнення судових витрат банк міг повторно пред`явити до виконання до 20 листопада 2023 року.
36. Виконання рішення від 15 березня 2016 року, крім стягнення судових витрат, суд першої інстанції відстрочив на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-18 від 3 червня 2014 року. Вказаний мораторій втратив чинність на підставі абзацу четвертого пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII.
37. Банк звернувся із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні 20 грудня 2022 року, тобто у межах строку для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання. Цей строк був перерваний на підставі Закону № 2129-IX на час дії воєнного стану. Тому такий строк на час розгляду заяви банку непропущений.
38. Оскільки (а) рішення суду про звернення стягнення на належний майновому поручителю предмет іпотеки та про стягнення судових витрат набрало законної сили та не було виконаним, (б) правонаступниця після смерті майнового поручителя прийняла у спадщину предмет іпотеки, (в) банк звернувся із заявою про заміну боржника у виконавчому провадженні, яке не було закінченим, у межах строку для повторного пред`явлення виконавчих листів до виконання, і (г) цей строк на час розгляду заяви банку непропущений, обґрунтованими є доводи про необхідність заміни майнового поручителя як боржника у виконавчому провадженні його правонаступницею».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Апеляційний суд встановив, що: ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер; єдиною спадкоємицею, яка 16 червня 2021 року прийняла спадщину після смерті ОСОБА_3 є ОСОБА_1 ; відповідно до умов кредитного договору позика була надана ОСОБА_4 в доларах США, на споживчі цілі, переданий ОСОБА_3 в іпотеку житловий будинок мав площу 208,9 кв. м, та був місцем постійного проживання як іпотекодателя, так і позичальника, про що свідчать кредитний та іпотечний договори (а.с. 14-16, 17-18 т. 5). Рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, видача та повернення виконавчого листа державним виконавцем (17 червня 2017 року) відбулося в період дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті»; виконання рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 липня 2014 року про звернення стягнення на предмет іпотеки, що належав майновому поручителю ОСОБА_3 , було відстрочено на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» № 1304-18 від 03 червня 2014 року, який втратив чинність на підставі абзацу четвертого пункту 2 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедур банкрутства від 18 жовтня 2018 року № 2597-VIII, а новий кредитор звернувся із заявою про заміну боржника у виконавчому листі 17 липня 2024 року, тобто у межах строку для повторного пред`явлення виконавчого листа до виконання, і цей строк був перерваний на підставі Закону № 2129-IX на час дії воєнного стану, тому такий строк на час розгляду заяви банку непропущений.
За таких обставин апеляційний суд зробив обґрунтований висновок про задоволення заяви АТ «Універсал Банк».
Аргумент касаційної скарги про те, що апеляційний суд застосував положення про переривання строків виконавчого провадження під час воєнного стану, водночас Закон №2129-ІХ набрав чинності 26 березня 2022 року і на цей момент строк пред`явлення виконавчого листа вже був пропущений є необґрунтований. Оскільки згідно з частиною першою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років. Згідно частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв`язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони. Тобто, за обставинами цієї справи Закон № 2129-ІХ набрав чинності 26 березня 2022 року і на цей момент строк пред`явлення виконавчого листа не був пропущений.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду: від 07 жовтня 2022 року у справі № 428/11799/19, касаційний суд відхиляє, оскільки касаційний суд вже зазначав, що висновки об`єднаної палати касаційного суду мають перевагу над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати та колегії суддів касаційного суду (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 02 червня 2025 року в справі № 144/1440/22 (провадження № 61-12561сво24)). Тому висновки Великої Палати Верховного Суду, які зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2025 року у справ № 761/382/21 (провадження № 14-132цс24) мають перевагу над висновками колегії суддів.
Посилання у касаційній скарзі на висновки, зроблені у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року, справа № 640/6274/16-ц необґрунтовані, оскільки вони зроблені за інших фактичних обставин.
Посилання на висновки, викладені у постановах Верховного Суду: від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17, від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 від 16 червня 2021 року № 0417/7776/2012 необґрунтовані, оскільки не свідчать про те, що апеляційний суд застосував норму права без урахування вказаних висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Аналіз змісту касаційної скарги та оскарженої ухвали свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою.
Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
УХВАЛИВ:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Одеського апеляційного суду від 19 травня 2026 року у справі за заявою акціонерного товариства «Універсал банк» про заміну процесуального правонаступника у справі за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Крат
І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков