УХВАЛА
04 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 757/36565/25
провадження № 61-8185ск26
Верховний Суд у складі судді Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Ігнатенка В. М.
розглянув касаційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», в інтересах якого діє адвокат Білоус Віталій Олегович, на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2026 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні службовим житловим приміщенням,
ВСТАНОВИВ:
18 червня 2026 рокупредставник КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» - адвокат Білоус В.О через підсистему «Електронний Суд» подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2026 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2026 року касаційну скаргу залишено без руху та запропоновано представнику заявника надати нову редакцію касаційної скарги із належним обґрунтуванням пункту 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а також сплатити судовий збір.
08 липня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків, до якої представник заявника долучив квитанцію про сплату судового збору в сумі 9 689,60 грн.
20 липня 2026 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга у новій редакції, у якій представник заявника посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження та зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 липня 2020 року року у справі №761/21838/16-ц та від 20 жовтня 2021 року у справі №154/127/21.
Верховний Суд вважає, що представник заявника не виконав повністю вимоги ухвали суду касаційної інстанції від 29 червня 2026 року з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 389 цього Кодексу касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики.
На виконання вимог ухвали представник заявника подав нову редакцію касаційної скарги, однак належного обґрунтування підстави касаційного оскарження, щодо якої судом були встановлені недоліки, не наведено.
Натомість заявник змінив підставу касаційного оскарження та послався на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Разом із тим наведене обґрунтування також не відповідає вимогам статей 389, 392 ЦПК України, оскільки заявник не зазначив конкретної норми права, яку, на його думку, суд апеляційної інстанції застосував без урахування висновку Верховного Суду, не обґрунтував подібність правовідносин та не пояснив, у чому саме полягає неврахування відповідного висновку.
Інших підстав касаційного оскарження заявник не навів.
Виконання зазначених процесуальних вимог має на меті унеможливити використання формального та беззмістовного викладу заявниками підстав касаційного оскарження. Тобто, заявник має не лише навести зміст пунктів частини другої статті 389 ЦПК України, а й викласти належне обґрунтування підстав касаційного оскарження судового рішення.
Суд наголошує, що суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судове рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 400 ЦПК України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює їх прийняття та відкриття касаційного провадження.
Крім того, частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими з чого вбачається, що коректне визначення підстав касаційного оскарження має суттєве значення.
Також Верховний Суд наголошує на тому, що суд касаційної інстанції здійснює перегляд постановлених судами першої та апеляційної інстанцій судових рішень у виключних випадках, кожен з яких окремо передбачений процесуальним законом. Стадія касаційного перегляду не є обов`язковою стадією для усіх видів судових проваджень, а перегляд рішень у касаційному порядку відбувається виключно з підстав, що вичерпним чином визначені законом. При цьому Верховний Суд є судом права, тобто такою судовою інстанцією, яка не здійснює перегляд постановлених та оскаржених рішень повністю, а лише у питанні правильності застосування судами норм права.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Брула Гомез де ла Торе проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Представник заявника не виконав повністю вимоги ухвали Верховного Суду
від 29 червня 2026 року, а саме належно не обґрунтував підстави касаційного оскарження постанови апеляційного суду, що перешкоджає вирішенню питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою і є підставою для визнання касаційної скарги неподаною та повернення її заявнику.
Повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія
з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва»,
в інтересах якого діє адвокат Білоус Віталій Олегович, на постанову Київського апеляційного суду від 10 червня 2026 року у цивільній справі за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Печерська районна у місті Києві державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні службовим житловим приміщенням, визнати неподаною та повернути.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. М. Ігнатенко