УКРАЇНА
Житомирський апеляційний суд
Справа №296/3114/25 Головуючий у 1-й інст. Шкиря В. М.
Категорія 96 Доповідач Панкеєва В. А.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Панкеєвої В.А.,
суддів Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
за участю секретаря Добровольської В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу № 296/3114/25 за заявою представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Соломонюка Святослава Анатолійовича, заінтересовані особи - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України, про встановлення факту перебування на утриманні,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Алексеєва Сергія Миколайовича
на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2025 року,
встановив:
У березні 2025 року представник заявника - адвокат Соломонюк Святослав Анатолійович звернувся до Корольовського районного суду м. Житомира в інтересах ОСОБА_1 із заявою, у якій просив встановити факт перебування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на утриманні свого онука ОСОБА_3 , який зник безвісти ІНФОРМАЦІЯ_2.
Заява мотивована тим, що заявниця ОСОБА_1 з 10 липня 1997 року на підставі рішення виконавчого комітету Житомирської ради народних депутатів № 356 була призначена опікуном неповнолітнього ОСОБА_3 у зв`язку з тим, що його батьки не брали участі у вихованні та утриманні дитини. З моменту встановлення опіки заявниця фактично забезпечувала його проживання, харчування, виховання, навчання та всебічний розвиток. Враховуючи музичні здібності ОСОБА_3 , заявниця сприяла розвитку його творчих навичок, організовувала участь у концертах та інших культурних заходах, підтримувала його професійне становлення як музиканта.
Протягом тривалого часу вони спільно проживали за адресою: АДРЕСА_1 , вели спільне господарство. Заявниця є пенсіонеркою, перебувала на утриманні свого онука ОСОБА_3 , проживала з ним в одній квартирі. Вони разом вели спільне господарство. Онук ніс витрати, пов`язані зі сплатою комунальних платежів, займався купівлею майна спільного користування.
23 липня 2024 року ОСОБА_3 зник безвісти під час виконання бойового завдання. За результатами службового розслідування встановлено, що молодший сержант ОСОБА_3 , виконуючи бойове завдання у складі БтГР НОМЕР_2 БрОП НГ в районі населеного пункту Спірне Донецької області, ймовірно загинув, що підтверджується поясненнями військовослужбовців. У зв`язку з відсутністю тіла він обліковується як зниклий безвісти з формулюванням "ймовірно загинув".
Встановлення факту перебування на утриманні має для заявниці юридичне значення, оскільки є необхідною умовою для реалізації її права на призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника та отримання інших передбачених законом соціальних пільг у зв`язку з визнанням ОСОБА_3 безвісти відсутнім.
На виконання ухвали Корольовського районного суду м. Житомира про витребування доказів від 04 листопада 2025 року відділ Державного реєстру актів цивільного стану громадян у м. Житомирі надав повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть № 0[телефон приховано], яким засвідчено смерть ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 в населеному пункті Спірне Бахмутського району Донецької області, України. Причина смерті - ушкодження внаслідок військових дій.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2025 року заяву представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Соломонюка С.А., заінтересовані особи - Головне управління Пенсійного фонду України у м. Житомирі, Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про встановлення факту перебування на утриманні - задоволено, встановлено факт утримання ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 її онуком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув в районі населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області, Україна ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Не погодившись із вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 як особи, яка не брала участі у справі, - адвокат Алексеєв С.М. подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви про встановлення факту перебування на утриманні відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_2 , рідний батько загиблого ОСОБА_3 , не був залучений судом першої інстанції до участі у справі як заінтересована особа, хоча рішення безпосередньо стосується його прав та законних інтересів, зокрема права на отримання одноразових соціальних виплат як члена сім`ї загиблого військовослужбовця.
Апелянт не заперечує, що ОСОБА_1 дійсно брала участь у вихованні онука, але не як опікун, а виключно, як член сім`ї - рідна бабуся. Заявниця не повідомила суд про рішення Корольовського районного суду м. Житомира по справі № 2-2277 від 15.08.1997 відповідно, до якого неповнолітнього ОСОБА_3 було передано на подальше виховання батькові - ОСОБА_2 . Також повідомляє, що його син не зареєстрований за адресою проживання заявниці: АДРЕСА_1 , оскільки був знятий з реєстрації місця проживання з 2018 року. Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що заявниця перебувала саме на утриманні онука як на основному та постійному джерелі засобів існування. Можлива допомога з боку онука мала епізодичний характер і не свідчить про повне чи переважне утримання. Також апелянт ставить під сумнів акт про спільне проживання, показання свідків, які є сусідами заявниці та обізнані зі слів останньої, а також твердження про передачу їй грошових коштів через третіх осіб.
ОСОБА_2 вважає, що звернення до суду заявницею за спонуканням інших зацікавлених осіб і правовою допомогою адвокатів, є намаганням викривити фактичні обставини, з метою отримання додаткових коштів, у тому числі по виплаті не лише як за втратою годувальника, а і по загибелі в бойових діях. Звертає увагу суду, що вказані обставини неналежно досліджені судом при винесенні рішення.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 02 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду на 10:30 год 26 березня 2026 року.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
26 березня 2026 розгляд справи відкладено на 30 квітня 2026 року за клопотання представника заявника.
Згідно частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.
09 лютого 2026 року до суду від Головного управління Національної гвардії України надійшли додаткові пояснення у справі, в яких вказано, що в Управлінні відсутні відомості, які спростовують або підтверджують факти, які розглядаються судом.
18 лютого 2026 року представник військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України подав до Житомирського апеляційного суду пояснення, в яких повідомив, що наказом командира 4 бригади оперативного призначення імені героя України сержанта ОСОБА_4 Національної гвардії України від 27.04.2023 №102 (по стройовій частині) ОСОБА_3 був зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення. У подальшому наказом командира 4 бригади оперативного призначення імені героя України сержанта ОСОБА_4 Національної гвардії України від 24.07.2024 №226 (по стройовій частині) молодший сержант ОСОБА_3 вважається безвісти зниклим за особливих обставин з ІНФОРМАЦІЯ_2. Інші відомості, які спростовують або підтверджують факти, які розглядаються судом апеляційної інстанції у військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України відсутні.
Заявник та представники заінтересованих осіб у судове засідання суду апеляційної інстанції не з`явилися, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином та вчасно.
У поясненнях Головне управління Національної гвардії України та військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України справу просили розглядати справу без участі їх представників.
Причини неявки інших учасників суду невідомі.
З метою дотримання процесуальних строків, беручи до уваги ч.2 ст.372 ЦПК колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності осіб, які не з`явилися у судове засідання, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.
Апелянт та його представник апеляційну скаргу підтримали в повному обсязі.
Представник апелянта просив рішення суду першої інстанції скасувати, а заяву залишити без розгляду, так, як існує спір про право.
Представник заявника заперечив щодо доводів апеляційної скарги, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з таких підстав.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Порядок розгляду судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу ІV ЦПК України.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України).
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною сьомою статті 19 ЦПК України передбачено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема, виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків (постанова Верховного Суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17).
Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом, тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів.
Найбільш важливі з точки зору суспільного буття особи юридичні факти, які підлягають визнанню в судовому порядку, визначені у частині першій статті 315 ЦПК України.
Частиною першою статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Щодо інших юридичних фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, то їх може бути встановлено в судовому порядку, за умов, передбачених частиною другою статті 315 ЦПК України - якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
З таких же критеріїв виходила Велика Палата Верховного Суду в постановах від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 та від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22.
При вирішенні питання про прийняття заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, суддя, окрім перевірки відповідності поданої заяви вимогам закону щодо форми та змісту, зобов`язаний з`ясувати питання підсудності та юрисдикції. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли справу вже відкрито - закриває провадження у ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17).
Оскільки чинним законодавством передбачено позасудове встановлення певних фактів, що мають юридичне значення, то суддя, приймаючи заяву, повинен перевірити, чи може взагалі ця заява розглядатися в судовому порядку і чи не віднесено її розгляд до повноважень іншого органу.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи - залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (частина четверта статті 315 ЦПК України, частина шоста статті 294 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Спір про право - це формально визнана суперечність між суб`єктами цивільного права, що виникла за фактом порушення або оспорювання суб`єктивних прав однією стороною цивільних правовідносин іншою і яка потребує врегулювання самими сторонами або вирішення судом.
Спір має бути справжнім і серйозним, а не гіпотетичним; він може стосуватися не лише фактичного існування права, але і його обсягу та способу здійснення; результат провадження повинен мати безпосереднє вирішальне значення для права, про яке йдеться, а лише слабкий зв`язок або віддалені наслідки не є достатніми для застосування пункту 1 статті 6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 15 березня 2022 року у справі "Grzeda v. Poland", № 43572/18, § 257).
Згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим з огляду на те, що вирішення справи у суді має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту, про що Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (постанови від 22 вересня 2022 року у справі № 462/5368/16-ц, від 10 квітня 2024 року у справі № 760/20948/16-ц).
Як уже зазначалося, суб`єктивні права не можуть бути об`єктом захисту в окремому провадженні, оскільки не можуть бути предметом судової діяльності матеріальні правовідносини. Матеріально-правовий спір в окремому провадженні не вирішується, а встановлюються факти та стани, що мають юридичне значення.
Зазначене унеможливлює штучне "подвоєння" процесу, яке можливе, як правило, лише в позовному провадженні, де наявний спір про право. А в окремому провадженні встановлюється лише юридичний факт або стан. Інший підхід до вирішення цього питання може призвести до висновку про "зайвість" у ЦПК України норм про окреме провадження та встановлення певних юридичних фактів.
Саме до таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23.
Отже, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Задовольняючи заяву, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність заявленого факту та зазначив, що його встановлення породжує юридичні наслідки, оскільки є необхідним для реалізації заявницею права на отримання виплат по втраті годувальника та інших соціальних пільг. При цьому суд керувався тим, що встановлення зазначеного факту не пов`язане зі спором про право.
Водночас рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_2 , який є рідним батьком загиблого ОСОБА_3 та зазначав, що не був залучений судом першої інстанції до участі у справі як заінтересована особа, хоча рішення безпосередньо стосується його прав та законних інтересів, зокрема права на отримання одноразових соціальних виплат як члена сім`ї загиблого військовослужбовця.
У контексті доводів апеляційної скарги про помилковість висновку суду першої інстанції щодо наявності підстав для встановлення факту перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_2 , який подав апеляційну скаргу, не лише активно заперечує проти встановлення факту, на який посилається заявник, а й сам у апеляційній скарзі фактично не визнає права ОСОБА_1 на отримання одноразової грошової допомоги як утриманки загиблого військовослужбовця.
Суд зауважує, що за змістом частини першої статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога) - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.
У пункті 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що особам, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги у разі загибелі осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, а також їх смерті внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через три роки після поранення (контузії, травми, каліцтва), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 млн. грн.
Відповідно до частини першої статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до частини першої статті 30 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ (далі - Закон № 2262-ХІІ) (в редакції, чинній на час смерті ОСОБА_3 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).
Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Водночас братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт "а" частини четвертої статті 30 Закону № 2262-ХІІ).
Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону № 2262-ХІІ).
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975 у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_3 ).
Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до Сімейного кодексу України (далі - СК України), а утриманці - відповідно до Закону № 2262-XII.
У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога.
Зокрема, передбачено, що особи, які не були членами сім`ї загиблого, але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого).
Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону № 2262-ХІІ.
Тому застосовним у питанні підтвердження факту перебування особи на утриманні для цілей отримання одноразової грошової допомоги є Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1).
Відповідно до пункту 13 розділу ІІ Порядку № 3-1 за документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї приймаються, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім`ї на утриманні померлого годувальника.
Таким чином, як Порядком № 975, так і Порядком № 3-1 передбачено подання особою, яка перебувала на утриманні, відповідного судового рішення про встановлення цього юридичного факту.
Отже, встановивши, що ОСОБА_2 заявляє про наявність у нього права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю сина, а також зважаючи на активне заперечення ним заявленого ОСОБА_1 факту, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність між зазначеними особами спору щодо належності одноразової грошової допомоги, що виключає можливість розгляду справи в порядку окремого провадження.
Подібні правові висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10 квітня 2024 року у справі № 759/1894/23, від 13 червня 2024 року у справі № 357/10078/22, від 09 квітня 2025 року у справі № 712/162/23, від 14 листопада 2025 року у справі № 299/4993/22.
Таким чином, апеляційна скарга особи, яка не брала участі у справі, підлягає частковому задоволенню, рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2025 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, з наведених вище підстав.
Водночас заявниці необхідно роз`яснити, що залишення без розгляду заяви не позбавляє її права на подання до суду позову на загальних підставах - у порядку позовного провадження.
З урахуванням висновку апеляційного суду про залишення заяви ОСОБА_1 про встановлення факту перебування на утриманні без розгляду немає необхідності надавати оцінку обґрунтованості доводів апеляційної скарги.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення відповідно до вимог ч.1 ст.376 ЦПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Тому колегія суддів частково погоджується із доводами апеляційної скарги, а саме - щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права, однак приходить до висновку про необхідність залишення заяви без розгляду, а не відмови у її задоволенні.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 , останній має право на відшкодування витрат зі сплати судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги у розмірі 454,20 грн. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору, вказані кошти слід компенсувати відповідно до ч.6 ст.141 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 258, 259, 294, 315, 367, 368, 374, 377, 381-383 ЦПК України, суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Алексеєва Сергія Миколайовича задовольнити частково.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 26 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву представника заявника ОСОБА_1 - адвоката Соломонюка Святослава Анатолійовича, заінтересовані особи: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головне управління Національної гвардії України, військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України про встановлення факту перебування на утриманні, залишити без розгляду.
Роз`яснити ОСОБА_1 право звернення до суду на загальних підставах - у порядку позовного провадження.
Компенсувати ОСОБА_2 за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги у розмірі 454,20 грн (чотириста п`ятдесят чотири гривні 20 копійок).
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич
Повне судове рішення складено 10 серпня 2026 року.