ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2026 року м. Львів справа № 380/14522/25
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (позивачка) звернулася до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (відповідач), в якому із урахуванням уточненої позовної заяви від 19 липня 2025 року просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області щодо відмови у призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплати ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що її стаж роботи на посадах в закладах охорони здоров`я, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, становить більше 30 років, раніше вона пенсію не отримувала, а тому має право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058). Утім, відповідач своїм листом від 23 квітня 2025 року № 8793-8827/Л-52/8-1300/25 відмовив позивачці у призначенні такої грошової допомоги, покликавшись на те, що згідно із записами у трудовій книжці вона працювала на посаді лікаря-стоматолога в закладах охорони здоров`я, яка не передбачена у Переліку закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право не пенсію за вислугу років, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 (далі - Перелік № 909). Позивачка вважає таку відмову відповідача протиправною, оскільки посади в закладах охорони здоров`я, на яких вона працювала, дають їй право на пенсію за вислугу років, а відтак й на отримання спірної грошової допомоги, з огляду на те, що умови, передбачені пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, необхідні для її призначення, нею дотримані повністю. Уважаючи своє право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій порушеним, позивачка звернулася з цим позовом до суду, який просить задовольнити повністю.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що позивачка у період з 11 грудня 1997 року по 25 листопада 2024 року працювала на посаді лікаря-стоматолога в медичній частині Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, який належить до вищих навчальних закладів ІІІ рівня акредитації. Ця установа не відноситься до закладів охорони здоров`я і установ освіти, передбачених Переліком № 909, і тому період роботи в цих закладах не дає права на призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058. Отже, оскільки позивачка на день досягнення пенсійного віку 25 листопада 2024 року не працювала в закладах та установах державної або комунальної форми власності та не має 30 років стажу на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», тому права на виплату грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, не має. Крім цього, відповідач зауважує, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03 лютого 2025 року № 134550031442, позивачці, відповідно до поданої нею заяви від 28 січня 2025 року, відмовлено в призначенні спірної грошової допомоги з наведених вище підстав і таке рішення є правомірним.
З огляду на вказане у задоволенні позову просить відмовити повністю.
Відповідно до пункту 3 частини третьої статті 246 КАС України суд зазначає, що ухвалою судді від 18 липня 2025 року позовну заяву залишено без руху.
Ухвалою судді від 28 липня 2025 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення (виклику) сторін.
Суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до записів у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 04 вересня 1987 року позивачка у період з 11 грудня 1997 року по 15 січня 2025 року працювала на посаді лікаря-стоматолога медичного пункту, медичної (медико-санітарної) частини (служби) Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (попередні найменування - Львівське пожежно-технічне училище МВС України, Львівський інститут пожежної безпеки МВС України).
Позивачка звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області із заявою від 09 квітня 2025 року щодо призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058.
Листом від 23 квітня 2025 року № 8793-8827/Л-52/8-1300/25 Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повідомило позивачку про відсутність у неї права на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, з тих підстав, що розділом 1 «Освіта» Переліку № 909 передбачено, що до стажу роботи, який дає право не пенсію за вислугу років, зараховуються період роботи на посадах лікарів та середнього медичного персоналу (незалежно від найменування), які працюють зокрема у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації, професійно-технічних навчальних закладах. Позивачка з 11 грудня 1997 року по 15 січня 2025 року (день досягнення пенсійного віку) працювала на посаді лікаря-стоматолога в медичній частині Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, який належить до вищих навчальних закладів ІІІ рівня акредитації, і з огляду на приписи Переліку № 909, для зарахування зазначеного періоду роботи до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, підстав немає.
Позивачка, вважаючи порушеним своє право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, звернулася з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності у позивачки права на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій відповідно до пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058.
Оцінюючи правовідносини, які виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених законом, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788) та Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до пункту 2-1 Прикінцевих положень Закону № 1058 особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Пунктом «е» статті 55 Закону № 1788 передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
За змістом пункту 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1191 «Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі - Порядок № 1191).
Пунктом 2 Порядку № 1191 установлено, що до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені переліком закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 листопада 1993 року № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
А пунктом 5 Порядку № 1191 визначено, що грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
Отже, право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов`язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних, визначених законодавством посадах, й виходом на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотриманням такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону № 1058 будь-якого іншого виду пенсії. Така ж правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 13 березня 2018 року у справі № 234/13835/17.
Також відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15 червня 2022 року у справі № 200/854/19-а, суть спірної грошової допомоги полягає в додатковій гарантії для працівників, які працювали в установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Наявність такої гарантії спонукає осіб працювати саме в установах державної або комунальної форми власності і набувати необхідний стаж у зазначених установах.
Суд встановив, що у своєму листі від 23 квітня 2025 року № 8793-8827/Л-52/8-1300/25 відповідач повідомив позивачку у відповідь на її заяву від 09 квітня 2025 року щодо призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, про відсутність у неї права на отримання такої допомоги, оскільки з 11 грудня 1997 року по 15 січня 2025 року (день досягнення пенсійного віку) вона працювала на посаді лікаря-стоматолога в медичній частині Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, який, як вищий навчальний заклад ІІІ рівня акредитації, не передбачений розділом 1 «Освіта» Переліку № 909, позаяк цим розділом передбачені лише вищі навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації.
Щодо вказаного твердження відповідача суд зазначає таке.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04 листопада 1993 року № 909 затверджено Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років.
Приміткою 1-1 до вказаного Переліку передбачено, що лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад), які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі « 1. Освіта», відносяться до числа осіб, що мають право на пенсію за вислугу років.
Отже, відповідно до цієї Примітки лікарі, які працюють у навчальних закладах і установах, перелічених у розділі « 1. Освіта», мають право на пенсію за вислугу років, а відтак й на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій (за наявності умов, що зазначені судом вище).
Розділом « 1. Освіта» Переліку № 909 передбачені, зокрема вищі навчальні заклади І-ІІ рівня акредитації.
Як встановив суд, Львівський державний університет безпеки життєдіяльності є вищим навчальним закладом ІV рівня акредитації, тобто навчальним закладом, який не передбачений розділом « 1. Освіта» Переліку № 909, а тому з огляду на приписи Примітки 1-1 до вказаного Переліку робота лікаря у цьому закладі не може давати йому право на пенсію за вислугу років, а відтак й на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, на чому й наполягає відповідач.
Проте, відповідач не враховує таких фактичних обставин трудової діяльності позивачки.
У межах періоду з 11 грудня 1997 року по 15 січня 2025 року позивачка працювала на посаді лікаря-стоматолога медичного пункту, медичної (медико-санітарної) частини (служби) Львівського державного університету безпеки життєдіяльності (попередні найменування - Львівське пожежно-технічне училище МВС України, Львівський інститут пожежної безпеки МВС України).
Станом на дату набуття права на пенсію за віком позивачка займала посаду лікаря-стоматолога медико-санітарної частини Львівського державного університету безпеки життєдіяльності.
Розділом 2 «Охорона здоров`я» Переліку № 909 передбачені, зокрема такі заклади і установи охорони здоров`я та посади, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років:
- посада - лікар;
- заклади і установи охорони здоров`я - лікарняні заклади.
Наказом Міністерства охорони здоров`я від 28 жовтня 2002 року № 385 затверджено Перелік закладів охорони здоров`я (далі - Перелік № 385), розділом І якого передбачено, що до лікарняних закладів, зокрема належить медико-санітарна частина (у тому числі, спеціалізована).
Відповідно до Пояснення до Переліку № 385 медико-санітарна частина (медичний пункт) закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання - амбулаторно-поліклінічний заклад, який надає медичну допомогу особам, зарахованим на денну форму навчання до закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання, а також, на період навчання, поліцейським, які здобувають освіту за місцем дислокації закладу освіти;
Отже, медико-санітарна (медична) частина, медичний пункт закладу вищої освіти із специфічними умовами навчання належать до лікарняних закладів, тобто до закладів охорони здоров`я у розумінні розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку № 909, робота на посаді лікаря у яких дає право на пенсію за вислугу років.
З даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань суд встановив, що іншими видами діяльності Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, крім основного (85.42 Вища освіта), є, зокрема діяльність лікарняних закладів, стоматологічна практика.
Тобто Львівський державний університет безпеки життєдіяльності, як заклад вищої освіти із специфічними умовами навчання, має право здійснювати діяльність лікарняних закладів та, як слідує з матеріалів справи, має у своїй структурі відповідні заклади, на посаді лікаря в яких у спірні періоди працювала позивачка.
З наведеного вище випливає, що у період з 11 грудня 1997 року та станом на дату набуття права на пенсію позивачка працювала не на посаді лікаря навчального закладу у контексті Примітки 1-1 до Переліку № 909, а працювала саме на посаді лікаря закладу охорони здоров`я (лікарняного закладу) у розумінні розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку № 909, робота на посаді лікаря у якому дає право на пенсію за вислугу років, а відтак й на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій (за наявності умов, що зазначені судом вище).
Однак, відповідач безпідставно не врахував зазначені обставини трудової діяльності позивачки у поєднанні з приписами розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку № 909, а тому, покликавшись виключно на положення Примітки 1-1 до Переліку № 909, дійшов передчасного та помилкового висновку про відсутність у неї права на отримання спірної грошової допомоги.
За вказаних обставин відмова відповідача, оформлена листом від 23 квітня 2025 року № 8793-8827/Л-52/8-1300/25, у призначенні позивачці грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону № 1058, є протиправною.
Покликання відповідача на те, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 03 лютого 2025 року № 134550031442, позивачці, відповідно до поданої нею заяви від 28 січня 2025 року, вже було відмовлено в призначенні спірної грошової допомоги суд відхиляє, оскільки зазначене рішення не є предметом оскарження у цій справі, з огляду на що суд позбавлений можливості оцінювати його правомірність. Попри те, після отримання такого рішення позивачка не позбавлена права повторного звернення до пенсійного органу за вирішенням відповідного питання, як і не позбавлена права оскаржувати результати розгляду такого звернення (зокрема, відмову), що і є в розглядуваній справі.
Водночас у позовній заяві позивачка просить суд зобов`язати відповідача призначити та виплатити їй спірну грошову допомогу.
Однак така позовна вимога є передчасною та не може бути задоволена судом, оскільки для набуття права на отримання зазначеної грошової допомоги потрібна наявність певних умов, зокрема щодо необхідного спеціального страхового стажу, обсяг якого пенсійний орган, з урахуванням висновків суду про те, що в період з 11 грудня 1997 року та станом на дату набуття права на пенсію позивачка працювала на посаді лікаря закладу охорони здоров`я (лікарняного закладу) у розумінні розділу 2 «Охорона здоров`я» Переліку № 909, ще не встановлював.
Натомість суд не наділений повноваженнями обраховувати стаж, зокрема й спеціальний, оскільки це є дискрецією пенсійного органу, а може лише перевірити правильність його обрахунку після того, як його здійснив уповноважений на те суб`єкт владних повноважень.
Водночас лише після обрахунку спеціального стажу роботи та встановлення його обсягу і може бути вирішене питання щодо наявності у позивачки права на отримання спірної грошової допомоги.
Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
З огляду на викладене суд уважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки у розглядуваній справі є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивачки від 09 квітня 2025 року про призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у цьому рішенні.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позову частково.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною першою статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
За змістом правил статті 139 КАС України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що за подання цього позову до суду позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Оскільки позов містить позовні вимоги немайнового характеру, які хоча і частково, але задоволені судом, тому розмір компенсації судових витрат суд визначає з урахуванням кількості, а не розміру задоволених/незадоволених позовних вимог.
Отже, відшкодувати позивачці за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень належить суму судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Докази понесення сторонами витрат, пов`язаних з розглядом справи, у матеріалах справи відсутні, тому їх розподіл суд не здійснює.
Керуючись ст.ст.72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень КАС України, суд
УХВАЛИВ:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, оформлену листом від 23 квітня 2025 року № 8793-8827/Л-52/8-1300/25, у призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 квітня 2025 року про призначення грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій, передбаченої пунктом 7-1 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням правової оцінки, викладеної судом у цьому рішенні.
В решті позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на користь ОСОБА_1 1211,20 грн сплаченого судового збору.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 07 серпня 2026 року.
Суддя Клименко Оксана Миколаївна