МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 серпня 2026 р. № 400/5955/26
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ярощука В.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
26 травня 2026 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) про:
визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу одноразової грошової винагороди в розмірі 1 млн гривень, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» (далі - Постанова № 153);
зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу одноразову грошову винагороду в розмірі 1 млн. гривень, передбачену Постановою № 153.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ СТОРІН
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у віці до 25 років під час дії воєнного стану уклав 24.06.2022 контракт на проходження військової служби. У період проходження військової служби він брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, а також отримував додаткову винагороду у розмірі 100 тис. грн пропорційно дням участі у бойових діях. 17.01.2024 позивач одержав травму при безпосередній участі у бойових діях, під час захисту Батьківщини. Таким чином, на думку позивача, відповідач зобов`язаний був виплатити йому одноразову винагороду в розмірі 1000000,00 грн, установлену Постановою № 153. Однак, відповідач відмовив йому в її виплаті.
Відповідач у встановлений Миколаївським окружним адміністративним судом строк правом на подання відзиву не скористався. Однак, у клопотанні від 28.07.2026 про долучення доказів він просив, зокрема, у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. У цьому клопотанні відповідач закцентував увагу на тому, що в період проходження військової служби позивач здійснив самовільне залишення військової частини, і за даним фактом Четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Суми) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтава, внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 6202517[телефон приховано] від 27.08.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України (далі - КК України) («Самовільне залишення військової частини або місця служби»), стосовно позивача. Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 14.11.2025 позивача завільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення на підставі частини п`ятої статті 401 КК України, для продовження проходження військової служби. Враховуючи пункт 14 статті 3 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) та те, що ухвалою суду підтверджено факт вчинення позивачем кримінального правопорушення, притягнення до кримінальної відповідальності й подальше звільнення військовослужбовця від кримінальної відповідальності з нереабілітуючих підстав, такі обставини повністю виключають його право на отримання додаткової винагороди та інших виплат, передбачених Постановою № 153.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ, ЗАЯВИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
28.05.2026 Миколаївський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про відкриття провадження у справі, про її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за матеріалами в електронній формі, про витребування у відповідача і військової частини НОМЕР_2 доказів, а також про рекомендування позивачу подати до суду деякі докази.
Сторони та військова частина НОМЕР_2 відповідні докази до суду не подали.
У листі від 12.06.2026 № 10/7555-26-Вих військова частина НОМЕР_2 проінформувала про причини ненадання витребуваних у неї доказів.
Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 20.07.2026 повторно витребувано у військової частини НОМЕР_1 деякі докази, а позивачу рекомендовано надати їх.
28.07.2026 відповідач подав до суду частину витребуваних доказів, а щодо інших повідомив про причини їх відсутності.
Позивач рекомендовані докази до Миколаївського окружного адміністративного суду не подав, про причини їх ненадання не повідомив.
У зв`язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, керуючись частиною четвертою статті 229 КАС України, суд не здійснював фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.
Згідно з даними військового квитка позивач він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і в період з 02.08.2021 по 08.02.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 09.02.2023 по теперішній час - у відповідача.
У 19-річному віці він уклав 23.06.2022 із військовою частиною НОМЕР_2 Контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу на три роки.
Відповідно до наказу начальника військової частини НОМЕР_1 від 09.02.2023 № 3-ОС «Про особовий склад» позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення військової частини НОМЕР_1 .
У листах від 20.01.2026 № 02.5/782-26-Вих та від 12.06.2026 № 10/7555-26-Вих військова частина НОМЕР_2 повідомила, що позивач за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 до безпосередньої участі в бойових діях не залучався, матеріали про військові адміністративні правопорушення стосовно нього не складались, дані про захворювання і поранення позивача відсутні, одноразова грошова винагорода, установлена Постановою № 153, йому не виплачувалась.
17.01.2024 позивач отримав мінно-вибухову травму під час виконання бойового завдання, що підтверджується довідкою відповідача від 17.01.2024 № 23 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва).
У Довідці гарнізонної військово-лікарської комісії від 16.04.2024 № 2150 зазначено, що поранення (травма) позивача, отримана 17.01.2024, ТАК, пов`язана із захистом Батьківщини, ступінь важкості травми - тяжка.
14.11.2025 Соснівський районний суд м. Черкаси у справі № 712/15398/25 постановив ухвалу про звільнення позивача від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, для продовження проходження військової служби, а також на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження № 6202517[телефон приховано] від 27.08.2025 за підозрою позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - закрив.
Вважаючи, що він має право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, встановленої Постановою № 153, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН ТА ВИСНОВКИ СУДУ
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходив з такого.
Згідно з частиною п`ятою статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) встановлено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з пункту 2 статті 12 Закону № 2011-ХІІ у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Абзацами першим і другим пункту 4 статті 9 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Абзацами другим-п`ятим пункту 4 Постанови № 153 установлено, що:
громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн гривень;
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);
військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;
військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.
Таким чином, при буквальному тлумаченні пункту 4 Постанови № 153 право на отримання одноразової грошової винагороди має право військовослужбовець за сукупності, зокрема, таких фактів:
він є військовослужбовцем рядового, сержантського і старшинського складу, який у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу під час дії воєнного стану, тобто після 24.02.2022;
він проходив і брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій до 13.02.2025 (дата набрання чинності Постановою № 153);
він не притягався до кримінальної відповідальності, не притягувався два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
Водночас статтею 24 Конституції України передбачено захист рівності прав кожного громадянина України, тобто, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
У пункті 2 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» розкрито зміст поняття «дискримінація», під якою розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об?єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Положеннями частини першої статті 2 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» визначено зміст принципу недискримінації у законодавстві України, що передбачає незалежно від певних ознак: (1) забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; (2) забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; (3) повагу до гідності кожної людини; (4) забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.
У мотивувальній частині рішення від 07.07.2004 № 14-рп/2004 Конституційний Суд України виснував, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі працівників повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об`єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень на зайняття посади означало б дискримінацію.
Таким чином, виплата винагороди, встановленої Постановою № 153, лише особам, які були прийняті або призвані на військову службу у віці до 25 років після введення воєнного стану (24.02.2022), матиме дискримінаційний характер стосовно осіб, які були призвані або прийняті на військову службу, зокрема шляхом укладення контракту на проходження військової служби, до введення воєнного стану, і яким станом на 24.02.2022 не виповнилось 25 років, суперечитиме статті 24 Конституції України та Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».
За таких обставин, суд прийшов до висновку, що право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн грн, встановленої Постановою № 153, має право також військовослужбовець, який у віці до 25 років був прийнятий або призваний на військову службу за сукупності, зокрема, таких фактів:
він є військовослужбовцем рядового, сержантського і старшинського складу, який був прийнятий або призваний на військову службу, і станом на день введення в Україні воєнного стану (24.02.2022) йому не виповнилось 25 років;
він проходив і брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій до 13.02.2025 у віці до 25 років включно;
він не притягався до кримінальної відповідальності, не притягувався два або більше разів до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.
Відповідно до статті 44 КК України особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом.
Звільнення від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених цим Кодексом, здійснюються виключно судом. Порядок звільнення від кримінальної відповідальності встановлюється законом.
Згідно з частиною третьою статті 88 КК України особи, засуджені за вироком суду без призначення покарання або із звільненням від покарання чи такі, що відбули покарання за діяння, кримінальна протиправність і караність якого усунута законом, визнаються такими, що не мають судимості.
Судимість має правове значення у разі вчинення нового кримінального правопорушення, а також в інших випадках, передбачених законами України (частина друга статті 88 КК України).
Отже, особа, яка звільнена від кримінальної відповідальності, визнається такою, що не має судимості. Відтак звільнення від кримінальної відповідальності не створює юридичного факту притягнення такої особи до кримінальної відповідальності.
З вищевикладеного слідує, що військовослужбовець, який судом звільнений від кримінальної відповідальності, визнається таким, який не має судимості, і який не притягався до кримінальної відповідальності. А отже він не втрачає право на отримання одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. грн, установленої Постановою № 153.
Суд встановив, що у 19-річному віці позивач уклав 23.06.2022 із військовою частиною НОМЕР_2 Контракт про проходження громадянином України військової служби в Державній прикордонній службі України на посадах осіб сержантського і старшинського складу на три роки. Згідно з даними військового квитка позивач він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 і в період з 02.08.2021 по 08.02.2023 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , а з 09.02.2023 по теперішній час - у відповідача.
Отже, позивач був призваний на військову службу рядового складу до 24.02.2022, і у віці до 25 років у період дії воєнного стану уклав контракт про проходження військової служби.
У листах від 20.01.2026 № 02.5/782-26-Вих та від 12.06.2026 № 10/7555-26-Вих військова частина НОМЕР_2 повідомила, що позивач за час проходження служби у військовій частині НОМЕР_2 до безпосередньої участі в бойових діях не залучався, матеріали про військові адміністративні правопорушення стосовно нього не складались, дані про захворювання і поранення позивача відсутні, одноразова грошова винагорода, установлена Постановою № 153, йому не виплачувалась.
Водночас згідно з Довідкою відповідача від 17.01.2024 № 23 про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) і Довідкою позивач отримав 17.01.2024 тяжку мінно-вибухову травму за безпосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, тобто травма була отримана ним до 13.02.2025.
У клопотанні про долучення доказів від 28.07.2026 відповідач зазначив, що військовою частиною НОМЕР_1 не ведуться окремі обліки щодо всіх випадків притягнення військовослужбовців до відповідальності. Поряд з цим, він повідомив, що 14.11.2025 Соснівський районний суд м. Черкаси у справі № 712/15398/25 постановив ухвалу про звільнення позивача від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, для продовження проходження військової служби, а також на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України кримінальне провадження № 6202517[телефон приховано] від 27.08.2025 за підозрою позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - закрив.
На переконання відповідача, враховуючи пункт 14 статті 3 КПК України, позивач вважається таким, який притягався до кримінальної відповідальності.
Однак, вище суд зазначив, що військовослужбовець, який судом звільнений від кримінальної відповідальності, визнається таким, який не має судимості, і який не притягався до кримінальної відповідальності.
Згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Вищенаведена дефініція має виключно процесуальний характер і використовується для регулювання стадій кримінального процесу, але вона не встановлює юридичного факту притягнення особи у матеріально-правовому значенні, яке застосовано у Постанові № 153.
Тому позивач визнається таким, який не має судимості, і який не притягався до кримінальної відповідальності, оскільки ухвалою Соснівського районного суду м. Черкас від 14.11.2025 у справі № 712/15398/25 його звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, на підставі ч. 5 ст. 401 КК України, для продовження проходження військової служби, а кримінальне провадження № 6202517[телефон приховано] від 27.08.2025 за підозрою позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - закрито.
Таким чином, згідно з матеріалами справи позивач, який проходив військову службу за контрактом, у віці до 25 років включно у період з 23.06.2022 по 13.02.2025, під час безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій за одержав тяжку мінно-вибухову травму під час захисту Вітчизни (Батьківщини). За позивачем випадків притягнення до кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності за період з 23.06.2022 по 13.02.2025 не обліковано.
З огляду на зазначене, відповідно до абзацу четвертого пункту 4 Постанови № 153 відповідач зобов`язаний був виплатити позивачу одноразову грошову винагороду, встановлену Постановою № 153, у розмірі 1 млн. грн у повному обсязі.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.
РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ
Позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до вимог пунктів 1 і 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» і не поніс документально підтверджених судових витрат, пов`язаних з розглядом цієї справи в суді. Тому розподіл судових витрат у порядку статті 139 КАС України суд не здійснював.
Керуючись статтями 9, 22, 139, 241-246, 255, 295, 297 КАС України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».
3. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах, встановлену постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», в розмірі 1000000 (Один мільйон) гривень 00 копійок.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
5. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
6. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду.
7. Учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 );
відповідач: військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).
8. Повний текст рішення суду складений 10.08.2026.
Суддя В.Г.Ярощук