Справа № 465/393/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 серпня 2026 року м.Львів
Залізничний районний суд м. Львова у складі головуючого судді Палюх Н.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові у спрощеному позовному проваджені без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до законних представників малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів,
в с т а н о в и в:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просить стягнути солідарно з відповідачів на її користь 4000 (чотири тисячі) доларів США та судові витрати. В обґрунтування своїх вимог покликається на те, що 17.07.2025 вона з відповідачами, які діяли від імені малолітньої ОСОБА_2 , уклали угоду про наміри та завдаток, згідно з якою сторони домовились про продаж їй житлового будинку, загальною площею 121,2 кв.м, житлова площа 69,4 кв.м, з земельною ділянкою (площею 0,0236 га), що за адресою: АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, за ціною 648550,00 грн, що еквівалентно на дату укладення угоди 155000 доларів США. Укладення та нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу об`єкта нерухомого майна повинно відбутись до 20.09.2025. Також сторони між собою погодили, що з метою забезпечення укладення договору купівлі-продажу вона передала відповідачам завдаток у розмірі 4000 доларів США. Проте договір купівлі-продажу до 20.09.2025 з вини відповідачів так і не був укладений, а відповідачі отриману суму грошових коштів їй так і не повернули. Вона в усній формі зверталась до відповідачів про повернення коштів, проте відповідачі відмовляються повертати отримані у неї кошти, вважаючи, що кошти як завдаток належать їм. За наведеного просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 24.03.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення /виклику/ сторін.
01.06.2026 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує позовні вимоги у повному обсязі. В обґрунтування свої заперечень покликається на те, що у договорі сторони прямо погодили, що передані позивачкою 4000 доларів США є саме завдатком, який надається на підтвердження зобов`язання - укласти в майбутньому договір купівлі-продажу житлового будинку. Таким чином, сторони у письмовій формі вказали правову природу переданих коштів як завдаток. Водночас чинне законодавство не вимагає нотаріального посвідчення договору про завдаток, укладеного для забезпечення зобов`язання щодо майбутнього укладення договору купівлі-продажу, а тому форма правочину сторонами дотримана. Доводи позивачки про неукладення договору купівлі-продажу житлового будинку з вини відповідачів ґрунтуються виключно на припущеннях та не підтверджені належними і допустимими доказами. Натомість матеріали справи вказують на те, що сторони добровільно погодили усі умови, а передача грошових коштів відбулася саме у формі завдатку. За таких обставин поведінка позивачки свідчить про намагання уникнути погоджених сторонами правових наслідків передачі завдатку та фактично змінити визначену ними правову природу спірного платежу. За наведеного просить відмовити у задоволенні позову.
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши справу в порядку спрощеного провадження, без повідомлення сторін, вивчивши зібрані по справі докази, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд виходить з такого.
Згідно з положеннями ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до вимог ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Судом встановлено, що 17.07.2025 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено угоду про наміри та завдаток, згідно з якою сторони домовились, що продавець зобов`язується продати покупцеві житловий будинок загальною площею 121,2 кв.м, житлова площа 69,4 кв.м, з земельною ділянкою (площею 0,0236 га), що за адресою: АДРЕСА_1 , який належить продавцю на праві приватної власності, за ціною 6480550,00 грн, що еквівалентно на дату укладення даної Угоди 155000 доларів США, за курсом Національного банку України.
Відповідно до п.1.2 угоди, укладення та нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу об`єкта повинно відбутися до 20.09.2025.
Згідно до п.3.3 угоди, сторони дійшли згоди, що з метою забезпечення укладення договору купівлі-продажу об`єкту покупець передає продавцям грошову суму завдатку у розмірі 4000 доларів США.
Відповідно до п.4.1 угоди, у випадку відмови продавця від укладення договору купівлі-продажу об`єкту на умовах цієї угоди чи невиконання цієї угоди з його вини. Продавець зобов`язаний повернути покупцю подвійну суму завдатку, отриману продавцем, у розмірі, передбаченому п.3.3 угоди, у місячний строк з моменту відмови від укладення договору купівлі-продажу об`єкту чи спливу терміну, передбаченого п.1.2 цієї угоди.
Згідно з п. 4.2 угоди, у випадку відмови покупця від виконання даної угоди, він не має права вимагати повернення завдатку.
Основний договір купівлі-продажу квартири між сторонами укладено не було.
Попередній договір нотаріально посвідчений не був.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору (у даному випадку договору купівлі-продажу), а якщо форма основного договору не встановлена, у письмовій формі (частина перша статті 635 ЦК України).
Відповідно до частини першої статі 657 ЦК України договір купівлі-продажу нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно із частиною третьою статті 640 ЦК України договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Згідно з частинами другою, третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
Нікчемний правочин (частина друга статті 215 ЦК України) є недійсним вже в момент свого вчинення (ab initio), і незалежно від волі будь-якої особи, автоматично (ipso iure). Нікчемність правочину має абсолютний ефект, оскільки діє щодо всіх. Нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, тобто, не зумовлює переходу, набуття, зміни, встановлення, припинення прав ні для кого. Саме тому посилатися на нікчемність правочину може будь-хто. Суд, якщо виявить нікчемність правочину, має її враховувати за власною ініціативою в силу свого положення (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2023 у справі № 359/12165/14-ц (провадження № 61-13417св21).
Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Аналогічна правова позиція щодо форми договору та його обов`язкового нотаріального посвідчення викладена у Постанові ВС у справі №727/11573/22.
Окрім цього, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 401/3856/16-ц зазначено: «Суд апеляційної інстанції встановив, що попередній договір, який підлягав нотаріальному посвідченню, був підписаний сторонами без додержання встановленої законом форми договору. З огляду на наведене Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на нікчемність попереднього договору».
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2024 року у справі № 727/11573/22 вказано: «суди обґрунтовано зазначили, що сторонами не додержано вимог закону про нотаріальне посвідчення попереднього договору. Так, відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Згідно з частиною другою статті 209 ЦК України нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю (частина перша статті 216 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Під час вирішення спору суд враховує роз`яснення, надані судам у постанові Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», у пункті 13 якої зазначено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Таким чином, суди попередніх інстанцій, правильно встановивши фактичні обставини справи, зробили обґрунтовані висновки про те, що між сторонами у справі було укладено саме попередній договір купівлі-продажу об`єкта нерухомості (без додержання вимоги щодо нотаріального посвідчення), а не договір купівлі-продажу майнових прав. Тому відсутні підстави для визнання за позивачем майнових прав на квартиру АДРЕСА_1.
При цьому основною відмінністю інвестиційного договору від попереднього договору купівлі-продажу є те, що відповідно до статті 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, яка встановлена основним договором (договором купівлі-продажу). Оспорюваний позивачем договір укладено у простій письмовій формі, без нотаріального посвідчення, хоча він підлягав нотаріальному посвідченню. А в силу вимог частини першої статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. ОСОБА_1 не довела, що товариство ухилялося від нотаріального посвідчення попереднього договору».
З матеріалів справи встановлено, що попередній договір купівлі-продажу квартири нотаріально не посвідчений, тобто він укладений без додержання вимоги щодо нотаріального посвідчення.
Відповідно до частини першої статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.
Главою 83 ЦК України визначаються загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави.
Предметом регулювання цього інституту є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна, і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Як визначено у статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Тлумачення статті 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави полягає у вилученні в особи набувача частини її майна, що набута поза межами правової підстави, у випадку якщо правова підстава переходу відпала згодом, або взагалі без неї якщо майновий перехід не ґрунтувався на правовій підставі від самого початку правовідношення, та передання майна тій особі потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.
Вказана висновок щодо застосування норм права викладений у постанові Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі № 910/16664/18.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої, другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Судом встановлено, що на виконання домовленості про майбутнє придбання житлового будинку та земельної ділянки ОСОБА_1 передала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 4000,00 доларів США. Дана обставина сторонами не оспорюється.
Відповідно до вказаного, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується, що попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки відповідно до частини першої статті 220 ЦК України є нікчемним, проте передані на виконання цього нікчемного правочину грошові кошти відповідно до статті 1212 ЦК України є безпідставно набутим майном, що підлягає поверненню на користь позивача.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).
Окрім цього, суд зазначає, що укладення і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з врахуванням досліджених обставин справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до законних представників малолітньої ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення коштів підлягають до задоволення.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягає стягненню сплачений при подачі позову судовий збір по 694,28 грн судового збору з кожного.
Керуючись ст. ст. 5, 12, 13, 81, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд,
у х в а л и в :
Позов задовольнити.
Стягнути солідарно з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користьОСОБА_1 4000 (чотири тисячі) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користьОСОБА_1 по 694,28 грн судового збору з кожного.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_4 .
Суддя: