ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 серпня 2026 р. Справа № 480/3928/26
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Русанової В.Б.,
Суддів: П`янової Я.В. , Бегунца А.О. ,
за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 (головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп`яненко) по справі № 480/3928/26
за позовом ОСОБА_1
до Конотопського відділу Державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління міністерства юстиції України
про визнання дій протиправними та скасування постанови,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати дії старшого державного виконавця Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Романчук І.А., які полягають у винесенні постанови про стягнення виконавчого збору від 25.05.2026 у виконавчому провадженні № 81085410 на суму 17 294,00 грн протиправними;
- скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 25.05.2026 у виконавчому провадженні № 81085410.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі.
Позивач , не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, посилаючись на загальні правила підсудності та судового контролю за виконанням судових рішень, залишив поза увагою наявність спеціальної норми, яка регулює порядок оскарження саме постанов про стягнення виконавчого збору.
Так, ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» чітко визначено, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору можуть бути оскаржені сторонами відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
З наведеного вбачається, що у випадку незгоди з постановою про стягнення виконавчого збору особа має звернутись саме до адміністративного суду.
Просить врахувати постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17, від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 щодо поширення юрисдикції адміністративних судів на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору.
Конотопський відділ державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (далі - відповідач) не надав відзив на апеляційну скаргу.
Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідач просив розгляд справи проводити за відсутності його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що старшим державним виконавцем Конотопського відділу державної виконавчої служби у Конотопському районі Сумської області прийнято постанову від 25.05.2026, якою відкрито виконавче провадження № 81085410 з примусового виконання виконавчого листа № 685/591/23, виданого Теофіпольським районним судом Хмельницької області 04.05.2026.
Цього ж дня, старшим державним виконавцем в межах виконавчого провадження № 685/591/23 прийнято постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору в розмірі 17 294,00 грн.
Не погодившись із діями відповідача щодо прийняття постанови про стягнення виконавчого збору та відповідною постановою, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що предметом спору є постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, прийнята в межах виконавчого провадження, відкритого на підставі виконавчого листа, виданого Теофіпольським районним судом Хмельницької області.
У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що позов не підсудний Сумському окружному адміністративному суду, оскільки його належить розглядати за правилами цивільного судочинства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 1 та абз. 2 п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно зі ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Таким чином, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 1 ст. 19 ЦПК України визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
Тобто, критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КАС України, учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.
Отже, припис вказаної статті КАС України застосовується лише у випадку, якщо інший нормативно-правовий акт не визначає інший порядок оскарження дій і бездіяльності державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби.
За приписами ч. 1 ст. 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - № 1404-VIII) встановлено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
Законом України від 07 квітня 2026 року № 4833-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку виконання судових рішень, рішень інших органів та цифровізації окремих етапів виконавчого провадження» частину 1 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» викладено в новій редакції.
Відповідні зміни набрали чинності 24 квітня 2026 року.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII у редакції, чинній на момент звернення позивача до суду (25.05.2026), рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення, у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у встановленому законом порядку.
Водночас, згідно з ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.
Отже, положення статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» розмежовують порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця залежно від характеру виконавчого документа:
-у разі виконання судового рішення такі рішення, дії чи бездіяльність підлягають оскарженню до суду, який видав виконавчий документ,
- у разі виконання рішень інших органів (посадових осіб) - до адміністративного суду.
Системний аналіз наведених норм свідчить, що право учасника виконавчого провадження на звернення до адміністративного суду, передбачене ч. 1 ст. 287 КАС України, має субсидіарний характер та реалізується за умови, якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження.
Водночас, у разі ж оскарження рішень державного виконавця, прийнятих під час виконання судового рішення, такий спеціальний порядок прямо встановлений ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
За приписами ст. 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.
Зазначеними нормами передбачена можливість оскарження боржником або стягувачем дій/бездіяльності, рішень державного виконавця до того суду, який видав виконавчий документ на виконання свого рішення, зокрема ухваленого в порядку цивільного судочинства. Така скарга подається з метою судового контролю за виконанням судового рішення, ухваленого у відповідній справі.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Як вбачається з матеріалів справи, постанова від 25.05.2026 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору прийнята в межах виконавчого провадження № 81085410, відкритого на підставі виконавчого листа № 685/591/23, виданого Теофіпольським районним судом Хмельницької області 04.05.2026.
Отже, спірна постанова прийнята не у самостійних виконавчих провадженнях з виконання рішень інших органів або посадових осіб, а безпосередньо у виконавчому провадженні, відкритому з метою примусового виконання рішення Теофіпольського районного суду Хмельницької області у справі № 685/591/23.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що постанова державного виконавця, прийнята у межах виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення у цивільній справі має бути оскаржена до суду, який видав відповідний виконавчий документ, у порядку, встановленому цивільним процесуальним законодавством.
Доводи апелянта про те, що рішення органів державної виконавчої служби, у тому числі постанови про стягнення виконавчого збору оскаржуються сторонами до відповідного адміністративного суду з посиланням на ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII колегія суддів вважає такими, що ґрунтуються на невірному тлумаченні наведеної норми законодавства.
Колегія суддів зауважує, що ч. 2 ст. 74 Закону № 1404-VIII застосовується у випадку оскарження, зокрема, стороною виконавчого провадження рішень виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби прийнятих під час примусового виконання рішень інших органів (посадових осіб).
Натомість, у випадку оскарження стороною виконавчого провадження рішень органу державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення застосуванню підлягає саме ч. 1 ст. 74 Закону № 1404-VIII, якою передбачено можливість відповідного оскарження до суду, який видав виконавчий документ.
В свою чергу, сама по собі обставина, що предметом оскарження є постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору, не є достатньою для віднесення відповідного спору до юрисдикції адміністративного суду.
Як зазначено вище, визначальним для застосування частини 1 або частини 2 статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» є характер рішення, у процесі примусового виконання якого державним виконавцем прийнято оскаржувану постанову.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17, від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 колегія суддів вважає помилковими, оскільки висновки у цих справах сформовані Великою Палатою Верховного Суду за іншого нормативного регулювання спірних правовідносин, а саме у період чинності Закону № 1404-VIII, в редакції до 24.04.2026.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а отже наявні підстави для відмови у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України та роз`яснення, що вирішення цього спору віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування ухвали суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 312, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 27.05.2026 по справі № 480/3928/26 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя В.Б. Русанова
Судді Я.В. П`янова А.О. Бегунц
Повний текст постанови складено 10.08.2026 року