ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
10 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 160/30343/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Чабаненко С.В. (доповідач),
суддів: Білак С.В., Юрко І.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/30343/25 (головуючий суддя першої інстанції - Озерянська С.І.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування про визнання протиправною бездіяльність та стягнення грошового забезпечення,-
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 , звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до частини НОМЕР_3 , Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 , щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 08.08.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року;
- стягнути з Військової частини НОМЕР_3 та Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суму невиплаченого перерахунку грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 08.08.2020 року по 19.05.2023 року виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, які встановлені шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних громадян, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року та на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків 1-14 до Постанови 704, у сумі 273516,40 грн.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 08.08.2020 року по 30.06.2021 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Визнано протиправними дії НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.07.2021 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, виходячи із розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 08.08.2020 року по 30.06.2021 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов`язано НОМЕР_2 комендатуру охорони та обслуговування здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.07.2021 року по 19.05.2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі - Військова частина НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатура охорони та обслуговування подали апеляційні скарги, в яких просили скасувати рішення суду та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційних скарг зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального права. Апелянти вказують, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини у справі, оскільки на момент подачі позивачем позову, Кабінетом Міністрів України вже внесені відповідні зміни в Постанову № 704, а саме пункт 4 Постанови № 704 викладений у редакції Постанови КМУ № 481 від 12.05.2023 року: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Вважають, що поширене ухвалення судових рішень всупереч вимогам Конституції, КАС України, чинної Постанови № 704 та ряду інших нормативно-правових документів нівелює не лише основоположні та фундаментальні принципи права, а й взагалі механізм нарахування та встановлення відповідних посадових окладів у Збройних Силах України.
Позивач відзив на апеляційні скарги відповідачів не подавав.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 у період з 08.08.2020 року по 19.05.2023 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_3 .
Військова частина НОМЕР_3 до 01.07.2021 року перебувала на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 , а з 01.07.2021 року на фінансовому забезпеченні - 46 комендатури охорони та обслуговування, що підтверджується матеріалами справи.
До суду першої інстанції Військова частина НОМЕР_3 надала довідку від 10.11.2025 року 46 комендатури охорони та обслуговування про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення позивачу за період з 08.08.2020 року по 19.05.2023 року.
У довідці від 10.11.2025 року зазначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовувався для розрахунку грошового забезпечення, складав 1762,00 грн., тобто без застосування показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо не проведення нарахування та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 08.08.2020 року по 19.05.2023 року з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-ХІІ (далі по тексту - Закон №2232).
Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (далі по тексту - Закон №2011) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 та схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 в редакції на час її прийняття, установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі по тексту - Постанова №103), яка набрала чинності 24 лютого 2018 року, затверджено зміни, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 6 Постанови № 103 у Постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.»
Отже, з 1 березня 2018 року Урядом України запроваджено одну розрахункову величину обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня 2018 року.
Разом із тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29 січня 2020 року мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Із наведеного вище слідує, що з 29 січня 2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду в справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
Відтак, з 29 січня 2020 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Так пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Проте, Закони України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023 роки, відповідно, не містять.
Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно із цією Постановою, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 року - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 в частині застосування норм права щодо розрахункової величини для визначення посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням згідно з Постановою №704, зазначено, що з 01.01.2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік, у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. При цьому, Верховний Суд звернув увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Верховний Суд у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21 (за позовом військовослужбовця до військової частини у спорі щодо незастосування відповідачем при визначенні посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням відповідно до пункту 4 Постанови №704 розрахункової величини - розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (на 2020, 2021 рік)) дійшов таких же висновків.
Також у постанові від 15.03.2023 року у справі № 420/6572/22 Верховний Суд зазначив, що з 01.01.2020 року розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, побудований головним чином - як випливає з їх змісту - на принципі подолання правової колізії, за яким перевагу у застосуванні має нормативний акт вищої юридичної сили.
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 Постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу Законам України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Згідно із пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності з 01 січня 2017 року, мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Таким чином, оскільки пункт 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ є чинним та має вищу юридичну силу ніж пункт 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, суд першої інстанції правильно зазначив, що для обчислення розміру посадового окладу, окладу за військовими (спеціальними) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу підлягає застосуванню, як розрахункова величина, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений на 1 січня календарного року.
Відповідно до матеріалів справи у періоді з 24.02.2022 року по 14.12.2024 року відповідач при розрахунку та виплаті розміру грошового забезпечення позивача керувався Постановою №704 в редакції Постанови №103, відповідно до якої розмір посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням позивача визначав шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1 і 14.
Постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 року, яка набрала чинності з 20.05.2023 року, було внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 року, шляхом викладення абз.1 постанови у наступній редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, починаючи з 20.05.2023 року, пункт 4 Постанови №704 викладено в новій редакції, яка не передбачає застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
У постанові від 31.08.2022 року у справі №120/8603/21-а Верховний Суд не викладав висновків щодо застосування зазначеної вище норми права, а саме пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 року, а тому правовідносини у даній справі не є подібними до тих, що були предметом розгляду у Верховному Суді у справі №120/8603/21-а.
Оскільки після набрання чинності 20.05.2023 року постановою Кабінету Міністрів України №481 від 12.05.2023 року змінився порядок обчислення посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, зокрема, встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1 762 гривні, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, то розмір грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців за цим Законом №2262, з 01.01.2024 року не підвищився, тому у відповідача не виникає обов`язку здійснювати виплату позивачу грошового забезпечення, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2024 року. Також, не підлягає перерахунку нараховане та виплачене позивачу грошове забезпечення з 20.05.2023 року.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 08.08.2020 року по 30.06.2021 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, 01 січня 2021 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум та
зобов`язання 46 комендатуру охорони та обслуговування здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення) за період з 01.07.2021 року по 19.05.2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року, 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704 від 30.08.2017 року, з врахуванням раніше виплачених сум.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду відсутні. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують, а зводяться до переоцінки та незгоди з доказами.
Рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому апеляційним судом рішення суду в цій частині не переглядається.
Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки дана справа розглянута судом апеляційної інстанції у відповідності до вимог частини 1 статті 310 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного провадження та не відноситься до справ, передбачених частиною 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 12, 77, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , НОМЕР_2 комендатури охорони та обслуговування на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/30343/25 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/30343/25 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя С.В. Чабаненко
суддя С.В. Білак
суддя І.В. Юрко