ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2026 року м. Львів Справа № 500/1621/26 пров. № А/857/27767/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Мандзія О.П.,
суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року про відмову в забезпеченні позову у справі №500/1621/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_1 (далі - апелянт, позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідач), в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформлене протоколом № 17 від 20.02.2026 про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (РНОКПП НОМЕР_1 ), у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації,
зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 в особі створеної при ньому Комісії з розгляду питань щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Комісія) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2026 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон № 3543-ХІІ) з урахуванням висновків суду.
Одночасно з позовною заявою представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить заборонити ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішення.
Заява обґрунтована тим, що позивач оскаржує рішення комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформлене протоколом № 17 від 20.02.2026, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, прийняте за результатами розгляду його заяви від 03.03.2026 (такі дати в заяві та позові, а також у відомостях застосунку «Дія») про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-ХІІ, бо в нього на утриманні перебувають троє дітей до 18 років.
Заявник зазначив, що у 2025 році ОСОБА_1 як військовозобов`язаний двічі звертався із аналогічними заявами про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за цією підставою, які були погоджені та надано відстрочку спочатку до 05.11.2025, потім до 03.02.2026, про що свідчать відомості електронного військово-облікового документу, сформованого у застосунку «Резерв+».
ОСОБА_1 є батьком двох дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 . У його дружини ОСОБА_4 від першого шлюбу народилась донька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , яка спільно проживає однією сім`єю з ОСОБА_1 , де всі діти отримують блага, які необхідні для нормального фізичного та духовного розвитку, адже з моменту одруження позивач взяв на себе особисту відповідальність за виховання та піклування усіх дітей, створення для них належних соціально-побутових умов проживання, збереження психічного та фізичного здоров`я, духовного та морального розвитку. Біологічний батько ОСОБА_5 - ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_8 помер.
Заявник вважає, що ОСОБА_1 має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», бо у нього на утриманні перебувають троє дітей віком до 18 років.
У зв`язку з відмовою у наданні відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_3 вживаються мобілізаційні заходи по відношенню до ОСОБА_1 , зокрема за адресою місця його проживання надіслана повістка № 6640579 про зобов`язання прибути до ТЦК та СП 13.03.2026 о 09 год. 00 хв. для уточнення даних.
Без оформленої відстрочки та інших підстав, передбачених законом, будь-якого військовозобов`язаного можуть призвати на військову службу під час мобілізації, в особливий період, після чого військовозобов`язаний набуває нового юридичного статусу - військовослужбовця. Якщо позивача буде призвано на військову службу під час мобілізації, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на його користь, оскільки надання відстрочки під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим. Через це заявник вважає, що наявні підстави для вжиття заходів забезпечення позову та звернувся до суду.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що така є незаконною, такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що попередньо позивач звертався до відповідача про надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та йому такі надано, проте, чергова заява залишена без задоволення, у наданні відстрочки відмовлено, що зумовило звернення позивача до суду із відповідним позовом.
У зв`язку з відмовою у наданні відстрочки відповідачем надіслано позивачу повістку про необхідність прибуття для уточнення даних, однак відповідний документ проігноровано судом першої інстанції.
Зауважено, що без оформленої відстрочки, згідно з приписами чинного законодавства, будь-якого військовозобов`язаного можуть призвати на військову службу під час мобілізації, в особливий період, після чого військовозобов`язаний набуває нового юридичного статусу - військовослужбовця.
На переконання ОСОБА_1 , якщо його буде призвано на військову службу під час мобілізації, він набуде нового юридичного статусу військовослужбовця, що унеможливить реалізацію його права на відстрочку, у разі встановлення наявності у нього такого права, а також унеможливить виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду, якщо його буде прийнято на його користь, оскільки надання відстрочки під час мобілізації особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим.
Крім того, застосування заходів забезпечення позову у даній справі матиме наслідком тільки відтермінування мобілізації до лав Збройних Сил України, якщо за результатом розгляду справи по суті суд відмовить у задоволенні адміністративного позову. Водночас невжиття таких заходів може спричинити для нього негативні наслідки в разі його мобілізації, оскільки надання відстрочки особі, яка вже є військовослужбовцем, є неможливим, у зв`язку з чим захист прав, свобод та інтересів його як позивача за захистом яких він звернувся до суду буде істотно ускладнений.
Апелянт просив ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.03.2026 про відмову в забезпеченні позову скасувати та ухвалити нове рішення, яким заяву позивача про забезпечення позову - задовольнити та заборонити відповідачу вчиняти дії щодо призову позивача на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі №500/1621/26.
Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Відповідно до приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до приписів п. 1 ч. 1 ст. 311 КАС України розгляд апеляційної скарги судом апеляційної інстанції здійснюється без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи в задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції вказав. що здійснивши оцінку доводів представника позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, така задоволенню не підлягає як необґрунтована та безпідставна.
Заслухавши суддю доповідача, вивчивши матеріали справи, та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних міркувань.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Таким чином, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин.
Частиною 1 ст. 150 КАС України (КАС України) передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову шляхом, зокрема й шляхом зупинення дії індивідуального акта.
Однак передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень ч.ч 1, 2 ст. 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною другою статті 150 КАС України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу», ч. 1 ст. 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.
Частиною 3 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Згідно з п. 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Із 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Апеляційний суд зазначає, що дійсно рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення, дії чи бездіяльність можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі.
Своєю чергою посилання позивача на те, що без вжиття судом заходів забезпечення позову може спричинити для позивача негативні наслідки в разі мобілізації, а захист прав, свобод та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, буде унеможливлено, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову.
Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.
Як вірно вказав суд першої інстанції, предметом дослідження у межах спірних правовідносин у справі №500/1621/26 є правомірність рішення Комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 , оформленого протоколом № 17 від 20.02.2026, про відмову ОСОБА_1 у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, яке прийняте за результатами розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII.
Відмова Комісії у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період надана з таких причин: відсутні документи, а саме свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного.
Апеляційний суд також зауважує, що в період дії воєнного стану усім військовозобов`язаним, яким є і позивач, можуть бути направленні повістки про необхідність явки до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Такі повістки можуть бути направленні і військовозобов`язаним, яким надано відстрочку від призову під час мобілізації з тих чи інших підстав. Але, отримання таких повісток не означає того, що у будь-якому випадку військовозобов`язаний буде призваний на військову службу за мобілізацією, оскільки виклик за повісткою може переслідувати і іншу мету, зокрема, уточнення військовозобов`язаними своїх даних, проходження ВЛК тощо.
Слід зазначити, що навіть якщо виходити із припущень заявника щодо негативних для нього наслідків у вигляді подальшого проходження військової служби, то суд не погоджується із його твердженнями про незворотність таких наслідків, адже положеннями ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, за наявності для цього визначених законом підстав, зокрема й сімейних чи інших обставин, якщо такі умови наявні в позивача.
За таких обставин, доказів б свідчили про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі не надано.
З матеріалів справи не встановлено підстав, які б свідчили про те, що невжиття судом заходів забезпечення позову створить очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача або ускладнить чи зробить неможливим виконання рішення суду за наслідками розгляду цієї справи.
При цьому, суд звертає увагу, що заява про забезпечення позову не містить посилання на беззаперечні мотиви та докази, з яких можливо встановити порушення прав, свобод та інтересів позивача, а також, що захист прав, свобод та інтересів заявника буде неможливим без вжиття відповідних заходів і для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.
Крім того, суд зазначає, що правомірність та оцінка оскаржуваних дій відповідача підлягає з`ясуванню під час розгляду справи по суті про оскарження такого рішення та буде надана судом за результатами розгляду справи.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд з урахуванням доказів, наданих заявником на підтвердження своїх вимог, перевіряє чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду в майбутньому. Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача заперечувати проти адресованих йому вимог у будь-який дозволений законом спосіб.
Суд також зазначає, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом, вжиття якого можливе виключно за наявності підстав вважати, що рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень є очевидно протиправними.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №800/521/17 зазначила, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.
На момент розгляду заяви позивача у суду відсутні правові підстави для встановлення очевидних ознак протиправності рішення відповідача.
Таким чином, наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності відповідачів може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості та достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності під час розгляду адміністративної справи по суті.
Отже, під час розгляду питання про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.
Також апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у цій справі позов ОСОБА_1 до тернопільського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити дії, задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано рішення Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлене протоколом №22 від 05.03.2026 про відмову в наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_9 в особі створеної при ньому Комісії з питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.03.2026 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-ХІІ з урахуванням висновків суду, викладених у мотивувальній частині судового рішення;
- у задоволенні решти позовних вимог відмовлено;
- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять грн 60 коп).
Вказане судове рішення одержано відповідачем та відомостей про оскарження такого в апеляційному порядку немає.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в ухвалі від 24.02.2026 не спростовуються і підстав для її скасування та вжиття відповідних заходів забезпечення позову немає.
Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ОСОБА_8 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись статтями240, 241, 243, 308, 312, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
ПОСТАНОВИВ:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, в ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 березня 2026 року у справі №500/1621/26 - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О. П. Мандзій
судді Л. Я. Гудим
В. Я. Качмар