УХВАЛА
10 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 500/5090/25
адміністративне провадження № К/990/34258/26
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Територіальне управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-
УСТАНОВИВ:
У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області третя особа Територіальне управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправною відмову відповідача, викладену у листі від 28 липня 2025 року №1/26249/2025, щодо зарахування до суддівського стажу ОСОБА_1 п`яти років його адвокатської діяльності (професійної діяльності), зобов`язати відповідача зарахувати до загального суддівського стажу ОСОБА_1 весь п`ятирічний період адвокатської (професійної) діяльності, що передував його призначенню на посаду судді, та врахувати цей період при визначенні стажу, який дає право на отримання доплат за вислугу років, а також при нарахуванні й виплаті суддівської винагороди.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року, ухваленим в порядку загального позовного провадження та залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2026 року, у задоволені позову відмовлено.
27 червня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2026 року касаційну скаргу повернуто заявникові.
21 липня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» позивач повторно надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі.
Предметом спору у цій справі є правомірність відмови відповідача, викладена у листі від 28 липня 2025 року №1/26249/2025, щодо зарахування до суддівського стажу ОСОБА_1 п`яти років його адвокатської діяльності (професійної діяльності).
Відповідно до частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Оскаржуючи судові рішення, скаржник посилається на пункт 2 частин четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що необхідно відступити від висновків Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 30 травня 2019 року у справі №9901/805/18, від 24 жовтня 2019 року у справі №9901/2/19, від 17 вересня 2020 року у справі №9901/302/19, а також від висновку Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2025 року у справі №420/10379/24, які враховані судом апеляційної інстанції, щодо застосування частини другої статті 137 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016. (далі - Закон №1402-VIII).
Так, скаржник обґрунтовує необхідність відступлення від висновку Верховного Суду шляхом його вузької конкретизації та зазначає, що частина друга статті 137 Закону № 1402-VIII не пов`язує зарахування стажу роботи чи професійної діяльності виключно з первинним призначенням на посаду судді, а тому судова практика безпідставно звужує зміст цієї норми. На його думку, призначення у 2019 році після припинення п`ятирічних повноважень є самостійним юридичним фактом, який має враховуватися при визначенні стажу, оскільки на момент такого призначення законодавством уже було встановлено вимогу щодо наявності п`ятирічного професійного стажу у сфері права. Скаржник також вважає, що положення пункту 34 розділу XII Закону № 1402-VIII гарантують лише збереження раніше визначеного стажу, але не містять заборони враховувати окремий факт нового призначення. Крім того, він наголошує, що спір стосується визначення поточного стажу для обчислення суддівської винагороди діючого судді, а не перерахунку гарантій судді у відставці, а застосування критерію виключно первинного призначення призводить до необґрунтованої різниці у визначенні стажу суддів, які мають однаковий статус. На думку скаржника, запропоноване відступлення має вузький характер, застосовуватиметься лише за наявності сукупності визначених ним умов і не порушуватиме принципу правової визначеності.
Перевіривши викладені доводи, Верховний Суд зазначає, що відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження є необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції. При цьому особа, яка посилається на зазначену підставу касаційного оскарження, повинна навести переконливі та об`єктивні причини, які свідчать про необхідність зміни або конкретизації раніше сформованого висновку. Такими причинами можуть бути, зокрема, зміна законодавства, істотна зміна правового регулювання, розвиток правозастосовної практики, необхідність забезпечення єдності судової практики або інші обставини, що свідчать про втрату попереднім висновком своєї актуальності чи обґрунтованості.
Натомість доводи скаржника фактично зводяться до незгоди з раніше сформованим правовим висновком Верховного Суду та викладення власного тлумачення положень частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII, статті 127 Конституції України та пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
Зокрема, аргументи про відсутність у тексті частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII поняття «первинне призначення», самостійний характер призначення у 2019 році, інше розуміння змісту пункту 34 розділу XII Закону № 1402-VIII, відмінність між поточною суддівською винагородою та довічним грошовим утриманням судді у відставці, а також посилання на можливе виникнення різного обсягу стажу у суддів із єдиним статусом є лише альтернативною правовою аргументацією, яка сама по собі не свідчить про помилковість, неефективність чи втрату актуальності правового висновку Верховного Суду.
При цьому скаржник не навів об`єктивних обставин, які виникли після формування відповідного правового висновку Верховного Суду та могли б обумовити необхідність відступлення від нього. Зокрема, не зазначено про зміну законодавчого регулювання спірних правовідносин, зміну конституційного регулювання, формування нових підходів у правозастосовній практиці чи інших юридично значущих чинників, які б свідчили про необхідність перегляду або вузької конкретизації усталеного висновку. Саме по собі інше бачення змісту правової норми або незгода із судовою практикою не є достатньою підставою для відступлення від висновку Верховного Суду в розумінні пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України, Суд
УХВАЛИВ:
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12 червня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Територіальне управління Державної судової адміністрації у Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернути особі, яка її подала.
2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
Суддя С.А. Уханенко