УХВАЛА
10 серпня 2026 року
м. Київ
справа № 420/32020/25
адміністративне провадження № К/990/33752/26
Суддя Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Мацедонська В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року
у справі № 420/32020/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Розвиток Білозерської громади" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального підприємства "Розвиток Білозерської громади", в якому просив:
- визнати протиправними дії КП "Розвиток Білозерської громади" щодо надання неповної відповіді у листі від 24 серпня 2025 року №1.1 РБГ/24.08-2025 на запит ОСОБА_1 від 19 березня 2024 року про надання публічної інформації;
- зобов`язати КП "Розвиток Білозерської громади" надати достовірну, точну та повну інформацію на запит ОСОБА_1 від 19 березня 2024 року про надання публічної інформації;
- судові витрати покласти на відповідача.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року позов задоволено.
Визнано протиправними дії Комунального підприємства "Розвиток Білозерської громади" щодо надання неповної відповіді у листі від 24.08.2025 №1.1 РБГ/24.08-2025 на запит ОСОБА_1 від 19.03.2024 про надання публічної інформації.
Зобов`язано Комунальне підприємство "Розвиток Білозерської громади" надати достовірну, точну та повну інформацію на запит ОСОБА_1 від 19.03.2024 про надання публічної інформації.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року - скасовано.
Ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до Комунального підприємства "Розвиток Білозерської громади" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.
Не погоджуючись із постановою апеляційної інстанції, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.
Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстави касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема, скаржник вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме відсутній висновок Верховного Суду щодо частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Так Суд звертає увагу, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій; висновок щодо правильного застосування якої ще не сформульовано Верховним Судом; підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, тощо); у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права; як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті.
Саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності вмотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Крім того, правові висновки Верховний Суд формулює лише щодо конкретно визначених правовідносин, а не висновок, який на думку скаржника буде підставою для відкриття касаційного провадження.
Отже, скаржнику необхідно чітко вказати, яку саме норму права (пункт, частина, стаття) судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Разом з цим, доводи скаржника щодо відсутності висновку Верховного Суду з питань застосування зазначених правових норм та відповідно потреби у такому висновку не пов`язані з наявністю колізій, можливістю неоднозначного тлумачення, їх різним застосування судами, натомість по своїй суті зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій щодо встановлення обставин справи та переоцінки доказів.
Проте, до повноважень Верховного Суду не належить дослідження доказів, встановлення фактичних обставин справи або їх переоцінка, тобто суб`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
Тож, посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Так у касаційній скарзі, скаржник не зазначає всі умови при оскарженні судових рішень на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, що є обов`язковими. Поруч з вказаною підставою скаржник ставить низку питань, на які просить дати висновок Верховного Суду, однак не розкриває у чому полягає необхідність надання висновку щодо застосування частини другої статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації». Разом з тим, Суд звертає увагу, що вказана норма вже була предметом розгляду Верховного Суду.
Отже, Суд вважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 4 статті 328 КАС України.
Разом з тим скаржник посилається на п. 4 ч. 4 ст. 328 КАС України, а саме на п.1 ч. 2 ст. 353 КАС. Отже, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Звертаємо увагу, пункт 1 частини другої статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 цього Кодексу.
Аналіз вищенаведених норм дозволяє дійти висновку про те, що обґрунтування необхідності касаційного оскарження у зв`язку із недослідженням судами попередніх інстанцій зібраних у справі доказів, можливе за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі інших підстав для касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України. Тобто, указане порушення процесуального права не може бути самостійною підставою для касаційного оскарження.
У відсутності обґрунтованих підстав, визначених пунктами 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України, Суд позбавлений можливості прийняти доводи скаржника щодо наявності підстави передбаченої пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України.
Водночас скаржник не зазначає конкретні докази, які не було досліджено судом апеляційної інстанції при вирішенні даної справи. Посилання на зазначений пункт скаржник зводиться до незгоди з мотивувальною частиною постанови.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України,
У Х В А Л И В :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 29 червня 2026 року у справі № 420/32020/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Розвиток Білозерської громади" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії- повернути особі, яка її подала.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали направити скаржнику та іншим учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду адресатом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. Е. Мацедонська