ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/16446/26
провадження № 2-о/753/598/26
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2026 року Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Шаповалової К.В.
за участі секретаря - Москаленко А.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Київ, вул. Кошиця, 5а в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,
ВСТАНОВИВ:
28 липня 2026 року до Дарницького районного суду міста Києва в порядку окремого провадження надійшла заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті, заінтересована особа: Дарницький ВДРАЦС Київського міжрегіонального управління МЮУ.
У своїй заяві ОСОБА_1 просить суд встановити факт смерті своєї матері ОСОБА_2 , яка померла на тимчасово окупованій території України ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи № 753/16446/26 між суддями від 28 липня 2026 року матеріали позову передано в провадження судді Шаповаловій К.В.
Ухвалою суду від 31 липня 2026 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду на 07 серпня 2026 року на 12:45 год.
Заявником було подано заяву про розгляд справи за його відсутності. Від заінтересованої особи 05 серпня 2026 року надійшла заява про розгляд справи за відсутності їх уповноваженого представника.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд доходить наступного.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 317 ЦПК України визначено, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 , батьками якого є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з актового запису про народження № 240, вчиненого відділом реєстрації актів цивільного стану Голопристанського районного управління юстиції Херсонської області.
З викладеного вбачається, що заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. На підтвердження факту смерті заявником надано суду: копію довідки медичного свідоцтва про смерть серії 74 № 205000864 від 17 червня 2026 року, у якій зазначено, що ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Гола Пристань Херсонської області, причина смерті: застійна серцева недостатність, кардіоміопатія атеросклеротична, ішемічна хвороба серця; копію фотозображення могили померлої.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна.
Відповідно до частини першої статті 18 цього Закону громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно з частиною першою статті 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Згідно з частин 2, 4 статті 317 ЦПК України справи про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, розглядаються невідкладно з моменту надходження відповідної заяви до суду. Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Згідно з частиною другою статті 319 ЦПК України рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Звернення в суд із заявою про встановлення факту смерті необхідне заявнику для проведення державної реєстрації смерті матері, оскільки провести реєстрацію смерті не є можливим, оскільки мати померла на території підконтрольній окупаційній владі.
Відповідно до Наказу Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376, яким затверджено зміни до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, Голопристанська міська територіальна громада Херсонської області з 24 лютого 2022 року включена до переліку територіальних громад, які перебувають в тимчасовій окупації російською федерацією.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96).
При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92).
Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини.
За змістом статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 1 липня 2010 року, державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи з певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі встановлення у судовому порядку факту смерті. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров`я, де настала смерть, та інших осіб.
Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
Суд зауважує, що заявником у заяві зазначено, що смерть ОСОБА_2 настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , втім зважаючи, що єдиним доказом смерті ОСОБА_2 є копія лікарського свідоцтва про смерть, у якому датою смерті зазначено ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд вбачає підстави для визнання датою смерті ОСОБА_2 саме ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Аналізуючи вищевикладені доводи в їх сукупності, враховуючи що заявником до матеріалів справи додані документи, які доводять факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Гола Пристань Херсонської області, та враховуючи те, що ОСОБА_2 померла на тимчасово окупованій території України, а реєстрація її смерті в органах реєстрації актів цивільного стану в установленому чинним законодавством України порядку не проводилась, то є підстави в судовому порядку встановити факт смерті громадянки ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Гола Пристань Херсонської області, у зв`язку з чим заява ОСОБА_1 про встановлення факту смерті підлягає задоволенню.
У частині четвертій статті 317 ЦПК України передбачено, що ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273, 315-319, 430 ЦПК України, Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», Законом України «Про правовий режим воєнного стану», суд, -
УХВАЛИВ:
заяву ОСОБА_1 про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території, заінтересована особа: Дарницький районний м. Києві відділ реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) - задовольнити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженки с. Чорнобаївка Білозерського району Херсонської області, громадянки України, визнавши датою її смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце смерті - м. Гола Пристань, Херсонська область, Україна, причина смерті - застійна серцева недостатність, кардіоміопатія атеросклеротична, ішемічна хвороба серця.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Суддя К.В. Шаповалова