ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5731/26 Справа № 202/5372/24 Головуючий у першій інстанції: Доценко С. І. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 липня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Красвітної Т.П.,
суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П.,
за участю секретаря Марченко С.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду м. Дніпра у складі судді Доценко С.І. від 26 січня 2026 року по справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа - Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття осіб з реєстраційного обліку,-
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2024 року Дніпровська міська рада звернулась до суду з даним позовом, посилаючись на те, що житловий будинок за адресою по АДРЕСА_1 на підставі заяви Закритого акціонерного товариства «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник» та у відповідності до вимог законодавства України рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.10.2006 року №3933 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлового будинку по АДРЕСА_1 » прийнято у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району, про що зроблено запис в обліковій книзі №49ЖЮ за реєстровим №4906-12. В додатку до рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.10.2006 року №3933 міститься лист ЗАТ «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник» №135/7Д від 22.08.2006 року, з якого вбачається, що зазначений житловий будинок був побудований у 2000 році для сімей військовослужбовців силових структур. Таким чином, єдиною підставою для вселення у період з 2004 року по 2006 року був ордер та отримати цей ордер мали право лише сім?ї військовослужбовців силових структур. В той же час, у разі, якщо ордер вже був виданий на дане житлове приміщення та, відповідно до норм ЖК України був укладений договір найму, а отже підставою для вселення в це житлове приміщення є письмова згода всіх членів наймача, які проживають разом з ним. Відповідачі у спірній квартирі зареєстровані з 2004 року. За таких обставин, враховуючи те, що ордер на квартиру АДРЕСА_2 жодним особам не видавався, а отже договір найму між наймодавцем та наймачем також відсутній. А тому, зазначена квартира самовільно зайнята відповідачами без жодних документів, які б надавали право на вселення. Згідно листа департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради №3/9-213 від 20.01.2023 року, інформація щодо наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 законних підстав для вселення в квартиру АДРЕСА_2 відсутня. Згідно листа КП «Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпровської міської ради №15300 від 12.11.2021 року, в інвентаризаційній справі за адресою: АДРЕСА_3 містяться відомості про зареєстроване право власності за гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право власності на житло від 30.10.2001 року, виданого ДП «Агрегат» ВАТ «Дніпропетровський агрегатний завод», згідно з розпорядженням №1234, зареєстрованого в КП «ДМБТІ» ДОР та записаного в реєстрову книгу №335п за реєстровим №77-156. 19.08.2004 року відповідачами квартира по АДРЕСА_3 була відчужена на підставі договору купівлі-продажу третім особам. Тому при виселенні право осіб не порушене, тому що на час реєстрації ОСОБА_3 у квартирі АДРЕСА_2 - 10.06.2004 року, останній був власником іншої квартири по АДРЕСА_3 , а отже відповідачі на час вселення у квартиру АДРЕСА_2 мали житло та не потребували іншого житла. Тому позивач просив усунути Дніпровській міській раді перешкоди в користуванні власністю шляхом виселення ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з квартири АДРЕСА_4 , без надання іншого жилого приміщення; встановити порядок виконання рішення суду, згідно із яким рішення суду першої інстанції, після набрання законної сили, є підставою для зняття з реєстрації місця проживання за адресою по АДРЕСА_5 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпра від 26 січня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі Дніпровська міська рада, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового про задоволення позову.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, виходячи з наступного.
Встановлено судом та стверджується зібраними у справі доказами, що рішенням виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 16.10.2006 року №3933 «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста житлового будинку по АДРЕСА_1 » прийнято у комунальну власність територіальної громади міста Дніпра на баланс Комунального виробничого житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства Індустріального району житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , про що зроблено запис в обліковій книзі №49ЖЮ за реєстровим №4906-12 (а.с. 21-22 т.1).
Із матеріалів справи встановлено, що житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 було прийнято у комунальну власність від Закритого акціонерного товариства «Дніпропетровська будівельна компанія «Містобудівник», на підставі листа акціонерного товариства , копія якого додана до матеріалів справи. Із тексту листа убачається, що будинок був зданий в експлуатацію в 2000 році для сімей військовослужбовців силових відомств (а.с. 24 т.1).
Відповідно до копії ордеру на житлове приміщення №82 серії 01 від 07.09.2000 року, виданого виконавчим комітетом Індустріальної ради народних депутатів м. Дніпропетровська, ордер на вселення у квартиру АДРЕСА_2 було видано ОСОБА_4 як співробітнику МВС України (а.с.172 т.1).
Листом №2/5-1856 від 19.10.2023 року департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради повідомив про те, що згідно за наявними даними будинкової книги за адресою: АДРЕСА_6 склад зареєстрованих осіб становить:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований з 10.06.2004 року по теперішній час;
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована з 27.08.2004 року по теперішній час (а.с. 33 т.1).
Факт і дати реєстрації підтверджується також відмітками в паспортах відповідачів, Витягами з реєстру територіальної громади (а.с. 100-105 т.1).
Згідно листа Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради №3/9-213 від 20.01.2023 року інформація щодо наявності у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 законних підстав для вселення в квартиру АДРЕСА_2 відсутня (а.с. 38 т.1).
Разом з тим, представником відповідача надано копію заяви для реєстрації місця проживання ОСОБА_1 у квартирі за адресою по АДРЕСА_6 від 10.06.2004 року. Підстава для вселення і проживання є згода наймача квартири ОСОБА_4 на вселення ОСОБА_1 , підтверджена його підписом (а.с. 106 т.1).
Відповідно до нотаріально оформленої довіреності від 11.06.2004 року ОСОБА_4 , який є особою, яка отримала ордер на вселення в спірну квартиру і був її наймачем, надав ОСОБА_5 право на переоформлення особового рахунку на квартиру та представлення його інтересів у відповідних органах та організаціях, ЖЕК, ЖЕУ, комунальних службах та підприємствах зв?язку (а.с. 107 т.1).
ОСОБА_2 , відповідно до копії свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 07.06.1991, є дружиною ОСОБА_1 (а.с. 108 т.1).
Окрім того, встановлено, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 червня 2024 року у справі №202/21075/23, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Миру 2А», Дніпровська міська рада, про визнання права на приватизацію квартири задовольнено. Визнано відмову Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 31 серпня 2023 року №3/16-6916, як органу приватизації державного житлового фонду, в безоплатній передачі у власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку приватизації квартири АДРЕСА_2 неправомірною. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири. Зобов`язано Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, як орган приватизації державного житлового фонду, провести за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приватизацію квартири АДРЕСА_2 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири. Стягнуто з Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору по 1610,40 грн на користь кожного (а.с. 81-87, 109-116, 210-213 т.1).
Ухвалою Верховного Суду від 07 жовтня 2025 року у справі №202/21075/23 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на рішення Індустріального районного суду міста Дніпра (раніше - Індустріальний районний суд м.Дніпропетровська) від 14 червня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.
Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
За загальним правилом, передбаченим статтею 109 ЖК України, виселення з жилих приміщень без надання іншого житла не допускається.
Положеннями ст. 116 ЖК України врегульовано підстави для виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.
Позивач зазначає як підставу для виселення без надання іншого жилого приміщення самоправне зайняття відповідачами спірної квартири.
Відповідно до ч.3 ст.116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Самоправними визнаються дії, що свідчать про зайняття жилого приміщення особою, яка усвідомлювала, що права на це вона не мала, або зайняла помешкання після відмови відповідного органу в його наданні (без відповідного рішення про надання цього приміщення та ордера на житлове приміщення).
Відповідно до частин першої та другої статті 58 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.
За змістом частини першої, другої статті 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.
Згідно із пунктами 69-72 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11 грудня 1984 року № 470, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер (додаток № 7), який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Ордер дійсний протягом 30 днів. Ордер вручається громадянинові, на ім`я якого він виданий, або за його дорученням іншій особі. При одержанні ордера пред`являються паспорти (або документи, що їх замінюють) членів сім`ї, включених до ордера. При вселенні в надане жиле приміщення громадянин здає ордер у житлово-експлуатаційну організацію, а за її відсутності - відповідному підприємству, установі, організації. Одночасно подаються паспорти усіх членів сім`ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання.
Судом установлено, що ОСОБА_1 вселився в квартиру по АДРЕСА_5 10.06.2004 року за згодою наймача квартири ОСОБА_4 , який отримав право проживати в спірній квартирі на підставі ордеру на вселення і який надав свою згоду як на вселення ОСОБА_1 в спірну квартиру так і на реєстрацію його місця проживання за цією адресою.
Дії ОСОБА_4 , який надав право на вселення відповідачу не суперечать статті 64,65 ЖК України , за змістом якої наймач вправі в установленому порядку вселити не тільки членів своєї сім`ї , а також і інших осіб. У такому випадку особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.
ОСОБА_2 , вселилась в квартиру і була зареєстрована та проживає в квартирі з 27.08.2004 як член сім`ї наймача.
Протягом тривалого часу проживання відповідачів у зазначеному вище житловому приміщенні позивач, який набув право власності на спірну квартиру у 2006 році, не оспорював та не вчиняв жодних дій, спрямованих на захист порушеного права, а до суду звернувся з даним позовом лише в 2024 році.
Відповідачі протягом тривалого часу протягом майже 20 років (на час пред`явлення позову у квітні 2024 року) проживають у спірній квартирі, несуть витрати на утримання цього житла, іншого житла не мають, що підтверджується відповідями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.07.2026 №3091175 та №3091586.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 червня 2018 року по справі №200/18858/16-ц зазначила, що чинний ЖК УРСР не вимагає від наймача отримання іншого ордера з урахуванням природи останнього як підстави для вселення в житлове приміщення, оскільки наймач уже вселився у житлове приміщення на законній підставі і правомірно ним користується.
Правова позиція ЄСПЛ відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення у справі Gillow v. the U.K. від 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення у справі Larkos v. Cyprus від 18 лютого 1999 року).
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У рішенні ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
У пункті 36 рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (заява № 58255/00) суд визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання житлом, що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання.
Отже, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.
Водночас, особа має надати до суду докази, що спірне житло тривалий час було її єдиним місцем проживанням і іншого житла вона не має (постанова Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року в справі № 760/5955/17).
Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.
Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року в справі № 447/455/17.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно легітимну мету (виправданість втручання суспільним інтересом; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям та переслідуваною метою. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ.
Пропорційність втручання у право відповідачів на житло, шляхом їх виселення без надання іншого житлового приміщення, з урахуванням тривалості їх проживання у спірній квартирі, починаючи з 2004 року, дає підстави для висновку про значний триваючий зв`язок з цим майном, таке втручання буде непропорційним праву на мирне володіння майном відповідачів, оскільки покладатиме на них індивідуальний та надмірний тягар, що призведе до наслідків несумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ, оскільки не буде досягнуто розумного співвідношення (пропорційності) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши, що відповідачі вселились у 2004 році у квартиру по АДРЕСА_5 зі згоди основного наймача квартири та з цього часу протягом майже 20 років проживають у цій квартирі, іншого житла у власності не мають, - колегія дійшла висновку, що виселення відповідачів без надання іншого жилого приміщення буде непропорційним втручанням у право на мирне володіння майном відповідачів, у зв`язку з чим позовні вимоги Дніпровської міської ради про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, шляхом виселення без надання іншого житлового приміщення та зняття осіб з реєстраційного облікузадоволенню не підлягають.
Суд також враховує, що рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 14 червня 2024 року у справі №202/21075/23, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 серпня 2025 року, зокрема, визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право на приватизацію квартири АДРЕСА_2 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири. Зобов`язано Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, як орган приватизації державного житлового фонду, провести за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 приватизацію квартири АДРЕСА_2 безоплатно в межах залишку неотриманої площі та з правом викупу надлишкової загальної площі квартири (а.с. 81-87, 109-116, 210-213 т.1).
Право власності на квартиру АДРЕСА_4 24 червня 2026 року зареєстроване за відповідачами по 1/2 частині за кожним, на підставі свідоцтва про право власності, виданого Департаментом житлового господарства Дніпровської міської ради 15.06.2026, що підтверджується відповіддю з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №3111885 від 31.07.2026.
Щодо доводів апеляційної скарги, що відповідачі не набули права користування спірним житловим приміщенням через відсутність письмової згоди іншого члена сім`ї наймача ОСОБА_6 , колегія суддів зазначає таке.
Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 був вселений до спірної квартири у 2004 році за письмовою згодою наймача ОСОБА_4 , після чого був зареєстрований за місцем проживання та безперешкодно користувався квартирою протягом майже двадцяти років. Будь-яких доказів того, що інші члени сім`ї наймача заперечували щодо такого вселення або зверталися із вимогами про його виселення, матеріали справи не містять.
Посилання апелянта на відсутність письмової згоди ОСОБА_6 не свідчить про самоправність зайняття відповідачем жилого приміщення, оскільки не підтверджує, що вселення відбулося всупереч волі наймача чи інших осіб, права яких могли бути порушені.
При цьому, відсутність письмового документу про згоду всіх членів сім`ї наймача не може оцінюватися окремо від інших встановлених судом обставин, зокрема, вселення зі згоди основного наймача, тривалого проживання відповідачів, їх реєстрації у встановленому законом порядку, відсутності будь-яких заперечень з боку наймача протягом тривалого часу та фактичного визнання їх проживання уповноваженими органами.
Доводи апеляційної скарги про відсутність належних доказів законності вселення ОСОБА_2 також не можуть бути підставою для скасування рішення суду. Судом встановлено, що ОСОБА_2 була вселена до спірної квартири як дружина ОСОБА_1 , який на той час вже проживав та був зареєстрований у спірному житлі. Її реєстрація здійснена ще у 2004 році, після чого вона безперервно проживає у квартирі понад двадцять років.
При цьому позивач не надав належних і допустимих доказів того, що її вселення відбулося всупереч волі наймача, або що протягом тривалого часу проживання існували будь-які спори щодо законності її проживання у квартирі АДРЕСА_4 .
Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги щодо правового значення нотаріально посвідченої довіреності, виданої ОСОБА_4 . Довіреність не є правовстановлюючим документом на житло та не породжує права користування ним. Разом із тим, суд першої інстанції не поклав зазначену довіреність в основу висновку про виникнення у відповідачів права користування квартирою, а врахував її як один із доказів фактичних взаємовідносин між наймачем та відповідачем, що підтверджує відсутність заперечень наймача щодо проживання останнього у спірному житлі та передачу йому повноважень для вирішення питань, пов`язаних із користуванням квартирою. Тому наведені доводи не спростовують правильності висновків суду.
Безпідставними є і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 8 Конвенції.
Як неодноразово зазначав Європейський суд з прав людини, поняття «житло» не обмежується житлом, яке займається на законних підставах, а залежить від існування достатніх та тривалих зв`язків особи з відповідним місцем проживання.
У даній справі встановлено, що відповідачі безперервно проживають у квартирі АДРЕСА_4 з 2004 року, тобто понад двадцять років (на час пред`явлення позову), здійснюють її утримання, іншого житла не мають, а тому ця квартира є їхнім «житлом» у розумінні статті 8 Конвенції.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано здійснив перевірку пропорційності втручання у право відповідачів на житло та дійшов правильного висновку, що їх виселення без надання іншого житлового приміщення покладало б на них надмірний індивідуальний тягар і не відповідало б вимогам статті 8 Конвенції.
Не можуть бути прийняті до уваги і доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції безпідставно врахував рішення у справі про визнання за відповідачами права на приватизацію спірної квартири.
Зазначене судове рішення не було покладене в основу висновків про виникнення у відповідачів права користування спірною квартирою, однак, обґрунтовано враховано судом як одну з обставин, що характеризує правовий статус відповідачів та підтверджує існування у них тривалих правовідносин щодо проживання у спірному житлі.
Крім того, рішення суду від 14 червня 2024 року у справі №202/21075/23 на час розгляду даної справи є чинним, а відкриття касаційного провадження не зупиняє його дії та не свідчить про його незаконність.
Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.
Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на вищевикладене, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 375, 381-383 ЦПК України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Дніпровської міської ради- залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпра від 26 січня 2026 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 10 серпня 2026 року.
Головуючий Т.П. Красвітна
Судді О.В. Агєєв
Л.П. Никифоряк