Справа №590/618/26
Номер провадження 22-ц/816/2628/26
Категорія - 10
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Суми
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Замченко А.О. (суддя-доповідач), суддів: Петен Я.Л., Худика А.М.,
з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на ухвалу Ямпільського районного суду Сумської області від 23 червня 2026 року в складі судді Сатарової О.В., постановленої в с-щі Ямпіль, Сумської області (повний текст виготовлено 23 червня 2026 року)
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Хутір-Михайлівської міської ради Шосткинського району Сумської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,
в с т а н о в и в :
17.06.2026 ОСОБА_1 звернувся до Хутір-Михайлівської міської ради Сумської області з позовом, який мотивував тим, що в березні 2006 року на підставі усної угоди з власником нерухомого майна ОСОБА_2 придбав у власність будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 . Письмовий договір купівлі-продажу не оформив, переоформлення документів на право власності не здійснив, оскільки власник проживав за межами України. ОСОБА_2 обіцяв повернутися через декілька місяців та офіційно здійснити оформлення купівлі-продажу домоволодіння з його подальшим переоформленням. Але обіцянку не виконав, більше його ніхто не бачив, його місце знаходження невідоме, жодних претензій від нього не надходило. З того часу позивач залишився проживати у вказаному будинку, вчасно оплачував усі комунальні послуги, здійснював поточні ремонти, щороку обробляв земельну ділянку біля будинку. Таким чином протягом 20 років він відкрито, добросовісно та безперервно володів і користувався житловим будинком з господарськими спорудами та будівлями, виконував всі права та обв`язки власника будинку, але без будь-яких правових підстав. Весь цей час його сім`я проживала в будинку, народжували та ростили дітей, виїжджати з села не планували. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та постійними обстрілами прикордонної території 15.09.2025 зазначений житловий будинок та господарські споруди були повністю зруйновані внаслідок бойових дій. Для реалізації права на компенсацію за знищене нерухоме майно, отримання житлового сертифіката необхідним є підтвердження права власності на житловий будинок.
Посилаючись на викладені обставини, позивач просив визнати за ним право власності за набувальною давністю станом на 17.12.2023 на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Ухвалою Ямпільського районного суду Сумської області від 23.06.2026 відмовлено у відкритті провадження в справі. Визнано дії ОСОБА_1 щодо повторного подання тотожного позову зловживанням процесуальними правами. Застосовано до позивача захід процесуального примусу у виді штрафу в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3328 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду, а справу направити до суду першої інстанції для розгляду по суті.
Вважає, що висновок суду є передчасним і необґрунтованим, що суд помилково дійшов висновку про тотожність позовів.
Зазначає, що відмовляючи у відкритті провадження, суд послався на п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України та вказав, що новий позов є тотожним позову в справі №590/1244/25. Але в справі №590/1244/25 він звертався до суду з вимогою про визнання права власності за набувальною давністю на житловий будинок, який на момент звернення до суду був знищений внаслідок збройної агресії РФ та влучання безпілотного літального апарата. У задоволенні позову було відмовлено з тих підстав, що на момент розгляду справи об`єкт нерухомого майна фактично припинив існування, а тому суд дійшов висновку про неможливість визнання права власності на знищене майно.
Вказує, що після ухвалення рішення по вказаній справі було змінено спосіб судового захисту. У новому позові він просив визнати право власності за набувальною давністю станом на дату (17.12.2023), яка передувала знищенню житлового будинку, тобто на момент, коли спірний об`єкт нерухомості фактично існував та не був знищений. Отже новий позов спрямований на встановлення факту набуття права власності до припинення існування нерухомого майна та має інший предмет судового захисту порівняно з позовом, який був предметом розгляду в справі №590/1244/25.
Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки цій обставині та формально дійшов висновку про тотожність спорів.
Звертає увагу суду, що подання нового позову після отримання судового рішення не було спрямоване на повторний розгляд вже вирішеного спору, навпаки, новий позов був поданий саме з урахуванням правової позиції суду, викладеної в рішенні від 31.03.2026. Позивач намагався усунути недоліки способу захисту права, які стали підставою для відмови в задоволенні попереднього позову. Сам по собі факт незгоди суду з обраною правовою позицією не свідчить про зловживання процесуальними правами.
Крім того, жодних доказів недобросовісності позивача судом не наведено. Новий позов обґрунтований новими додатковими доказами, які не були предметом дослідження в попередній справі, такими як запити до Державної міграційної служби, органів реєстрації актів цивільного стану, нотаріуса щодо спадкової справи. Вказані запити були направлені після розгляду попередньої справи та підтверджують нові фактичні обставини. Також є відповідь з УДМС у Сумській області від 15.06.2026 №Р- 58/6/5901 -26/5901.20/97-26.
Зазначає, що відмова у відкритті провадження можлива лише у випадках, коли відсутні будь-які сумніви щодо тотожності спорів. У даному випадку наявна очевидна відмінність між предметом заявлених вимог, а тому спір повинен був бути розглянутий у порядку цивільного судочинства з наданням сторонам можливості довести свої доводи. Фактично суд позбавив позивача права на судовий розгляд його вимог по суті.
Щодо висновку про зловживання процесуальними правами та застосування штрафу без належних правових підстав зазначає, що оскільки новий позов не є тотожним позову, розглянутому раніше, відсутні підстави вважати подання такого позову зловживанням процесуальними правами. Позивач реалізував гарантоване законом право на судовий захист та намагався усунути обставини, які були покладені судом в основу попередньої відмови. Застосовуючи штраф, суд не встановив належним чином наявності умислу на зловживання процесуальними правами. Оскільки між сторонами існує спір щодо правової природи нових позовних вимог та питання тотожності позовів є предметом правової оцінки, сам факт подання позову не може вважатися завідомо безпідставним. За таких обставин накладення штрафу є непропорційним обмеженням права особи на доступ до суду.
Крім того, разом з ухвалою про повернення позовної заяви позивачу були повернуті лише окремі додані до позову документи, тоді як сама позовна заява з додатками в повному обсязі повернута не була.
Учасники справи правом подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не скористалися.
У судове засідання позивач ОСОБА_1 не з`явився, хоча про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином (а. с. 38). Про причини неявки суд не повідомив.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 30.12.2025 ОСОБА_1 звертався до Хутір-Михайлівської міської ради Сумської області з позовом, в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням Ямпільського районного суду Сумської області від 31.03.2026 у справі №590/1244/25 у задоволенні позову відмовлено. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд виходив з того, що об`єктом набувальної давності за статтею 344 ЦК України може бути лише фізично існуюче майно, щодо якого позивач здійснює фактичне володіння. Відповідно до положень п. 4 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення, що в контексті даної справи підтверджується фактом повного руйнування спірного нерухомого майна внаслідок збройної агресії рф. Оскільки на момент розгляду справи об`єкт нерухомості фактично перестав існувати як матеріальне благо та втратив свої індивідуальні ознаки, визнання права власності за набувальною давністю на неіснуючий об`єкт є юридично неможливим, адже неможливо здійснювати безперервне володіння та користування майном, яке фізично відсутнє, що є самостійною та достатньою підставою для відмови в позові (а. с. 22 - 24).
Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження в справі, місцевий суд виходив з того, що позов є повністю тотожним позову в справі №590/1244/25, оскільки стосується спору між тими самими сторонами, щодо того самого предмета та заявлений з тих самих підстав. Враховуючи, що позивач особисто брав участь у судовому засіданні і достеменно знав про відмову в позові, його повторне звернення є зловживанням процесуальними правами, за що судом застосовано до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у виді штрафу.
Колегія суддів не погоджується з висновками місцевого суду, оскільки вони не відповідають матеріалам справи та вимогам закону.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Необхідність застосування пункту 2 частини першої статті 186 ЦПК України зумовлена, по-перше, неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову, та, по-друге, властивістю судового рішення, що набрало законної сили. За змістом наведеної норми позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстава та предмет спору. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. У розумінні цивільного процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. У матеріальному розумінні предмет позову - це річ, щодо якої виник спір.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №761/7978/15-ц.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 зазначила, що під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстав позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права.
За змістом принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Визначаючи підстави позову як елемент його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Згідно з рішенням у справі №590/1244/25 ОСОБА_1 пред`явив до Хутір-Михайлівської міської ради Сумської області позов, в якому просив визнати за ним право власності за набувальною давністю на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , яке на час розгляду справи було знищеним.
Натомість у справі, що переглядається, предметом позову є вимога про визнання права власності за набувальною давністю на домоволодіння, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 17.12.2023.
Отже, сторони та предмет у цій справі та в справі №590/1244/25 є тотожними, а підстави позову - ні.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження в справі.
У зв`язку з цим, висновки суду першої інстанції, про те, що позивач допустив умисне порушення, яке тягне за собою накладення штрафу, також є необґрунтованими.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Таким чином, через порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання про відмову у відкритті провадження в справі та про застосування заходу процесуального примусу, ухвала суду підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду (для вирішення питання про відкриття провадження в справі).
Керуючись ст. 367, 374, 379, 381-382, 389 ЦПК України,
у х в а л и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Ямпільського районного суду Сумської області від 23 червня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - А.О. Замченко
Судді: Я.Л. Петен
А.М. Худик