ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
__________________________________________________________________
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року
м. Харків
справа № 644/8612/25
провадження № 22-ц/818/3850/26
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Пилипучук Н.П.,
суддів: Маміної О.В., Тичкової О.Ю.
за участю секретаря: Муренченко С.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року, постановлене під головуванням судді Бугери О.В., -
в с т а н о в и в:
У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, спричиненої злочином, а саме просив стягнути моральну шкоду в сумі 100000,00 грн.
В обґрунтування позову зазначив, що за вироком Індустріального районного суду м. Харкова від ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді штрафу. Відповідно до обставин встановлених вироком суду 17.03.2025 близько 14:40, на території ГСК «Мир» за адресою: м. Харків, вул. Миру, 13, ОСОБА_2 , своїми умисними діями, без жодних на те причин, з особливою жорстокістю і прямим умислом, за допомогою металевої труби, причинив йому кілька тілесних ушкоджень, що підтверджується висновком судово-медичної експертизи № 09-476/2025 від 20.03.2025 року, згідно якої видно, що йому завдані «Легкі тілесні ушкодження».
Внаслідок нанесених йому тілесних ушкоджень ОСОБА_2 це потягло за собою необхідність відновлення стану здоров`я, в нього підвищився артеріальний тиск, в зв`язку з чим він звернувся до сімейного лікаря, від котрого отримав направлення на стаціонарне лікування в умовах КНП «МКБЛ №25», що підтверджується випискою з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого № 4081 кардіологічного відділення. Спричиненні йому тілесні ушкодження потягли за собою необхідність відновлення стану здоров`я на тривалий термін, під час лікування мною було витрачені кошти на придбання ліків та лікарських засобів, витрати на проїзд, придбання палива для автомобіля, під час лікування були проведені аналізи, проведені дослідження, проведення операційне втручання, на нервовому ґрунті загострилась виразка, все вище викладене підтверджується виписками з лікарні. Та на цьому лікування, ще не завершилось і він буде змушений відвідувати лікаря, гастроентеролога, кардіолога, терапевта , в зв`язку з болями в області шлунку, підвищення тиску, після перенесеного нервового зриву, що також підтверджуються направленнями до вузьких спеціалістів. Зважаючи на те, що йому була завдано фізичного болю, він зазнав ще і великі труднощі із задоволенням своєї нагальної біологічної потреби харчуватися, втратив сон, витратив час на лікування, а не втрачав свій час з сім`єю. Йому було завдано моральну шкоду неправомірними діями відповідача ОСОБА_2 , оскільки він зазнав фізичного болю, було завдано тілесних ушкоджень, було порушено нормальний спосіб життя, оскільки був змушений докладати додаткові зусилля для захисту своїх прав, і лікування в закладах охорони здоров`я. Ним неодноразово вживалися заходи до мірного реагулювання спору але ОСОБА_2 постійно їх ігнорував.
Рішенням Індустріального районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням кримінального правопорушення, - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 3328 (три тисячі триста двадцять вісім) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривня 20 копійок.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
Зазначає, що ОСОБА_2 наносив йому тілесні ушкодження з особливою жорстокістю. Вказує, що наносив удари по різним частинам тіла та з судово-медичної експертизи вбачається, що всі удари наносились в область голови. Зазначає, що за останні 10-15 років не звертався до лікарів, але після вказаної події постійно звертається до лікарів.
Представник ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що у даному випадку Відповідач, згідно з висновком судово - медичної експертизи №09-476/2025 від 20.03.2025, спричинив Позивачу легкі тілесні ушкодження, а саме - кілька синців та саден, що викликають незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів. У даному випадку мова не йде про значний фізичний біль, душевні страждання та переживання, немає необхідності проведення хірургічного втручання, тривалого лікування, необхідності пристосовуватися до негативних умов існування та з наявністю проблем зі здоров`ям у вигляді періодичних болів, страху за своє здоров`я, у вимушених змінах в життєвих стосунках, порушенні активного громадського життя, тощо. Суд першої інстанції визначив розмір відшкодування моральної шкоди виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, беручи до уваги глибину моральних страждань позивача, характер психологічної травми, яку він отримав у зв`язку із нанесенням йому тілесних ушкоджень, ступінь та тривалість його моральних страждань і переживань, особу позивача, відповідача, ставлення відповідача до вчиненого.
ОСОБА_1 надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу та зазначив, що загострення хвороб відбулось саме на фоні завданих тілесних ушкоджень відповідачем.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Відповідно до частин 1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що досліджені медичні документи не містять в собі будь-яких посилань на існування причинно-наслідкового зв`язку між завданими тілесними ушкодженнями та виявленими захворюваннями, стадії їх загострення. Проте, внаслідок зазначених ударів позивач зазнав фізичного болю, як в момент спричинення так і в процесі їх загоєння, що дійсно потягло за собою душевні страждання, негативні переживаннях і відчуття приниження, отже вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 1 січня 2026 року, - 3328,00 грн., що буде справедливою сатисфакцією потерпілої сторони внаслідок дій неправомірного характеру з боку заподіювача шкоди.
Такі висновки суду першої інстанції не в повній мірі відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Судом встановлено, що вироком Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31.03.2025 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн. 31.05.2025 вирок суду набрав законної сили.
Відповідно до вироку суду ОСОБА_2 визнано винним та засуджено за спричинення 17.03.2025 року ОСОБА_1 легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров`я, тривалістю не більше 6 днів.
Судом першої інстанції було оглянуто відеозапис з камер відеоспостереження ГСК «МИР», допитано свідка ОСОБА_3 ..
Згідно виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 4081, дата надходження 27.03.2025 року, дата виписки 03.04.2025 року, діагноз: Гіпертонічна хвороба ІІ ст, 2 ст., ризик помірний. Гіпертрофія міокарду лівого шлуночку (ГЛШ). СН стадія В за АСС/АНА зі береженою ФВ ЛВ (57%). ХСН І ст., Хронічний панкреатит, стадія клінічної ремісії. У виписці зазначено, що пацієнт звернувся із скаргами на нестабільні цифри АТ, нудоту, запаморочення, дискомфорт за грудиною, набряки нижніх кінцівок, які з`являються ввечері, загальну слабкість, за даними анамнезу - зі слів хворого, погіршення стану протягом останній декількох місяців, з наростанням вищевказаних скарг, регулярний прийом пігулок.
З ультразвукового дослідження серця від 02.04.2025 року, результат комп`ютерної томографії від 15.04.2025 року вбачається направлення на консультацію гастроентеролога, хірурга, результати Езофагогастродуоденоскопії від 08.08.2025 року з проведеною біопсією виявленого утворення, направлення на патологогістологічне дослідження від 08.08.20225 року з його результатами від 12.08.2025 року.
Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).
За змістом статей 23, 1167 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, відшкодовується особою, яка її завдала. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкодив цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).
У постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 372/2085/16-ц зазначено, що: "під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Аналіз зазначених норм права дає можливість дійти висновку про те, що моральна шкода підлягає відшкодуванню за наявності у діях особи, яка заподіяла таку шкоду складу цивільного правопорушення елементами якого є заподіяна шкода, встановлення факту протиправної поведінки такої особи, наявності причинного зв`язку між ними та вини заподіювача шкоди".
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Тобто наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.
Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.
Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
При цьому, при розгляді справи суд з`ясовує: наявність самої моральної шкоди та її вплив на життя позивача; факт вчинення протиправних дій відповідачем та його вину; зв`язок між дією (бездіяльністю) відповідача та моральною шкодою, яку поніс позивач; обґрунтованість суми компенсації моральної шкоди.
По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22 (провадження № 61-1382сво23)).
Тобто, відшкодування моральної шкоди передбачають необхідність встановлення певних обставин, а саме протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди та зв`язок цих протиправних дій чи бездіяльності заподіювача шкоди із самою шкодою, майновою чи моральною.
Зокрема моральна шкода відшкодовується незалежно від вини фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів (частина перша статті 1168 ЦК України).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав про те, що неправомірними діями відповідача йому було завдано моральної шкоди, розмір якої, на думку позивача, становить 100 000 грн. Вказував, що загострення хвороб відбулось саме на фоні завданих тілесних ушкоджень відповідачем.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, винним діями відповідача ОСОБА_2 , що підтверджується вироком суду, який набрав законної сили, позивачу ОСОБА_1 була спричинена моральна шкода.
З вироку Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 31 березня 2025 року вбачається, що згідно з висновком судово - медичної експертизи №09-476/2025 від 20.03.2025, ОСОБА_2 спричинив потерпілому ОСОБА_1 наступні тілесні ушкодження: садно на тлі синця на згинальній поверхні лівого передпліччя, синці по долонній поверхні лівої кисті у основи 5 пальця, в проекції зовнішнього краю лівою лопатки, садна на тлі синця в навколопупковій ділянці ліворуч, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що викликали незначні скороминущі наслідки, тривалістю не більше 6-ти днів, згідно з п.2.3.2. б), 2.3.5. «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень» затверджених наказом МОЗ України від 17 січня 1995 року № 6.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано медичні документи а саме, виписку із медичної картки стаціонарного хворого № 4081, дата надходження 27.03.2025 року, дата виписки 03.04.2025 року, діагноз: Гіпертонічна хвороба ІІ ст, 2 ст., ризик помірний. Гіпертрофія міокарду лівого шлуночку (ГЛШ). СН стадія В за АСС/АНА зі береженою ФВ ЛВ (57%). ХСН І ст., Хронічний панкреатит, стадія клінічної ремісії. У виписці зазначено, що пацієнт звернувся із скаргами на нестабільні цифри АТ, нудоту, запаморочення, дискомфорт за грудиною, набряки нижніх кінцівок, які з`являються ввечері, загальну слабкість, за даними анамнезу - зі слів хворого, погіршення стану протягом останній декількох місяців, з наростанням вищевказаних скарг, регулярний прийом пігулок.
Також, результати ультразвукового дослідження серця від 02.04.2025 року, результат комп`ютерної томографії від 15.04.2025 року, направлення на консультацію гастроентеролога, хірурга, результати Езофагогастродуоденоскопії від 08.08.2025 року з проведеною біопсією виявленого утворення, направлення на патологогістологічне дослідження від 08.08.20225 року з його результатами від 12.08.2025 року.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що надані медичні документи не містять в собі будь-яких посилань на існування причинно-наслідкового зв`язку між завданими тілесними ушкодженнями та виявленими захворюваннями, стадії їх загострення, оскільки як зазначав сам позивач погіршення його стану здоров`я було протягом останніх декількох місяців.
Також, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність обставини щодо неправомірності дій відповідача, заподіяння ним шкоди позивачу.
Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц вказала на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Отже, враховуючи зміст позовних вимог, у даному випадку саме на відповідача покладається обов`язок спростувати заявлені позовні вимоги.
Так, неправомірними діями відповідача ОСОБА_2 . ОСОБА_1 було завдано легкі тілесні ушкодження, це свідчить про перенесення ним фізичного болю та страждань, що безумовно негативно позначилося на його психологічному та фізичному стані та призвело до моральних страждань.
Щодо розміру моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення такої у розмірі 3328 грн.
Проте з таким розміром відшкодування моральної шкоди, колегія суддів погодитись не може виходячи з такого.
З огляду на те, що "розумність" і "справедливість" є оціночними поняттями, суди, насамперед першої та апеляційної інстанції, які заслуховують сторін та встановлюють фактичні обставини справи, мають широку свободу розсуду під час визначення розумного та справедливого (співмірного) розміру відшкодування моральної шкоди.
Урахувавши, обставини вчинення злочину, особу обвинуваченого та потерпілого, кваліфікацію дій обвинуваченого, непроведення добровільного відшкодування позивачу (потерпілому) моральної шкоди, завданої злочином до сьогоднішнього часу, беручи до уваги характер немайнових втрат, зокрема, враховуючи рівень фізичного болю та страждання, яких зазнав позивач внаслідок ушкодження здоров`я, ймовірну глибину та тривалість моральних (душевних та фізичних) страждань, яких зазнав позивач у зв`язку з протиправною поведінкою щодо нього, з урахуванням вимог розумності і справедливості, колегія суддів вважає, що розмір стягнутої судом першої інстанції моральної шкоди підлягає зміні, шляхом його збільшення до 10 000 грн.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги позивача у цій частині знайшли своє часткове підтвердження під час апеляційного розгляду.
Оскільки оскаржуване судове рішення в частині відшкодування майнової шкоди підлягає зміні, то це ж рішення в частині стягнення судових витрат теж слід змінити.
Пунктами 2, 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» передбачено, що позивачі, за подання позовів про відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільняються від сплати судового збору.
Статтею 141 ЦПК України передбачено, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати в дохід держави, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
З урахуванням вимог закону та обсягу задоволених позовних вимог (10%) з відповідача на користь держави підлягає стягненню 133,12 грн. судового збору за подачу позовної заяви та 199,68 грн. за подачу апеляційної скарги, разом 332,20 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 2,376 ч. 1, п. 3, 4,382, 383, 384 ЦПК України,
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 23 березня 2026 року змінити в частині суми стягнення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди 10 000 грн.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір у розмірі 332,20 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий: Н.П. Пилипчук
Судді: О.В. Маміна
О.Ю. Тичкова