ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/5354/26 Справа № 204/2953/25 Суддя у 1-й інстанції - Спаї В.В. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2026 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Агєєва О.В.,
суддів: Гапонова А.В., Красвітної Т.П.
за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №204/2953/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року,ухвалене у складі судді Спаї В.В., -
ВСТАНОВИВ:
У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову зазначив, що надав відповідачу ОСОБА_2 у борг позику - грошові кошти в розмірі 15 000 дол. США на строк до 22 березня 2021 року, про що відповідач надав розписку, в якій підтвердив зобов`язання повернути борг в обумовлений у розписці термін, але в строк позику не повернув.
У зв`язку з чим, позивач просив суд стягнути з відповідача борг в розмірі 15 000 доларів США з перерахунком суми, що підлягає сплаті у гривнях за офіційним курсом долару США на день платежу.
Рішенням Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 22 березня 2022 року в розмірі 647 400 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 4972,74 грн.
Не погодившись з таким рішенням суду представник ОСОБА_2 - адвокат Колошин В.П. подав апеляційну скаргу, в якій вважає,що рішення суду винесено з порушенням матеріального права та за недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
В обґрунтування скарги зазначає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, дійшов передчасного та необґрунтованого висновку про доведеність факту виконання підпису на спірному аркуші паперу особисто ОСОБА_2 , а також про нібито реальне передання йому грошових коштів, що не підтверджується матеріалами справи та суперечить вимогам закону.
Вказує, що текст нанесений на аркуш паперу не підписано, тобто не є документом, який тягне за собою будь які наслідки.
Зауважує, що суд першої інстанції проігнорував істотну обставину, а саме те, що в матеріалах справи міститься висновок судово-почеркознавчої експертизи №2538-25 від 24 листопада 2025 року, яким встановлено, що визначити належність підпису на наданому позивачем аркуші паперу ОСОБА_2 не надається можливості. Таким чином, експертиза не підтвердила виконання підпису відповідачем, а отже автентичність підпису залишилась не встановленою. За таких обставин факт підписання спірного документа ОСОБА_2 є недоведеним, а відтак відсутні правові підстави вважати, що зазначений аркуш паперу відображає його волевиявлення та може підтверджувати виникнення будь яких зобов`язань.
Звертає увагу, що матеріали справи не містять жодного належного та допустимого доказу, який би підтверджував факт передання та отримання ОСОБА_2 грошових коштів від позивача. Відсутні докази руху коштів, підтвердження розрахунків, показання свідків або інші документи, які б свідчили про реальне отримання відповідачем грошових коштів.
Зазначає, що у даній справі відсутні як належні докази отримання ОСОБА_2 грошових коштів, так і підтвердження виконання ним підпису на спірному аркуші паперу. За таких умов висновок суду першої інстанції про доведеність існування між сторонами договору позики є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи і вимогам матеріального та процесуального права.
Вказує, що судом першої інстанції при ухваленні рішення про задоволення позову було неправильно встановлено істотні обставини справи та допущено істотні порушення норм матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного й необґрунтованого рішення.
Вважає, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив умовне графічне позначення, нанесене на спірному аркуші паперу, із доларом США, не маючи для цього жодних правових підстав, передбачених законодавством України чи міжнародними стандартами, обов`язковими для застосування в Україні. Фактично суд самостійно надав тлумачення символу, який не має визначеного правового значення, чим вийшов за межі своїх повноважень та підмінив закон правовими припущеннями.
У зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року по справі №204/2953/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики у повному обсязі.
Позивач ОСОБА_1 , скориставшись своїм правом, подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що вона не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін, так як при його винесенні не було порушено жодних норм матеріального чи процесуального права, по суті дане судове рішення є законним, правомірним, яке захищає порушенні права та інтереси позивача і дає сподівання позивачу на відновлення справедливості.
Зазначає, що позиція відповідача є повністю не конструктивною, змінюється в залежності від ситуації та обставин, яка направлена виключно на те, щоб знайти будь-який, навіть формальний привід, щоб не повертати борг позивачу, що явно свідчить про бажання відповідача ухилитися від виконання взятих на себе зобов`язань.
Зауважує, що висновок експерта №2538-25 за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи від 24 листопада 2025 року цілком та повністю підтверджує законність, правомірність та обґрунтованість пред`явлених позовних вимог і повністю спростовує правову позицію відповідача, яка викладена в апеляційній скарзі, стосовно того, що відповідач не визнає позовних вимог, так як розписка від 22 березня 2021 року є фіктивною. Відповідач хибно, вводячи суд в оману, вказує про те, що розписка є підробленим позивачем доказом. В той же час, висновок зроблений судовим експертом, вказує про зворотне, а саме що розписка від 22 березня 2021 року виконана самим ОСОБА_2 .
Вважає, що твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що відсутні правові підстави вважати, що зазначений аркуш паперу відображає його волевиявлення та не може підтверджувати виникнення будь-яких зобов`язань не вірним, так як в своїй сукупності усі докази підтверджують факт наявності боргу відповідача перед позивачем, зокрема, оригінал боргової розписки, який перебував у позивача та був долучений до матеріалів цивільної справи свідчить про те, що боргове зобов`язання не було виконане, а також експертиза, в якій зазначено, що текст розписки написано саме відповідачем, в тексті цієї розписки чітко вказано, що відповідач бере в борг кошти та зобов`язується їх повернути в строк до, що свідчить про правомірність пред`явлених позовних вимог до відповідача.
А тому, суд першої інстанції прийшов до правомірного і законного висновку про задоволення позову, оцінивши докази по справі, зокрема висновок судового експерта в сукупності з іншими доказами у справі, врахував, що відповідач не надав доказів наявності у нього грошових коштів на рахунках, адже серед іншого саме цим він обґрунтовував заперечення проти позову, а також те, що відповідач не спростував написання саме ним тексту розписки, а надання висновку щодо особи, яка виконала підпис, не було можливим через малу кількість графічного матеріалу, наданого саме відповідачем.
Що стосується вимоги відповідача у стягненні із позивача на його користь судових витрат за оплату судового збору у розмірі 5 967,30 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 64 800,00 грн., то категорично заперечує проти таких вимог.
Вважає, що ці вимоги не підлягають задоволенню.
Звертає увагу, що в суді першої інстанції відповідач заявляв вимогу про компенсацію витрат на правничу допомогу у розмірі лише 4 000,00 грн., а вже в апеляційній інстанції його витрати на правничу допомогу збільшились більше ніж в 15 (п`ятнадцять) разів до 64 800,00 грн., що явно свідчить про бажання відповідача таким чином, за рахунок позивача, покрити частину збитків, шляхом заявлення такої необґрунтованої, завищеної і значної суми витрат на правничу допомогу адвоката, яка не підтверджена жодними доказами.
Вказує, що у суді першої інстанції участь приймав інший адвокат Чесноков К.О., а адвокат Колошин В.П. вступив у справу вже на стадії апеляційного провадження, а тому витрати на його допомогу у розмірі 64 800,00 грн., порівняно із витратами на адвоката в суді першої інстанції у розмірі 4 000,00 грн., є явно завищеними, нереальними і необґрунтованими.
У зв`язку з чим просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики - залишити без змін.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Колошин В.П. у судовому засіданні апеляційного суду підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні апеляційного суду заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив у її задоволенні відмовити.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та якими доказами це підтверджується, чи інші фактичні дані, що мають значення для вирішення справи та докази, що їх підтверджують.
Рішення суду відповідає зазначеним вимогам закону.
Судом встановлено, що 22 березня 2021 року між сторонам в даній справі було укладено договір позики, оформлений розпискою, за яким відповідач отримав у власність від позивача в борг грошові кошти в розмірі 15 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 22 березня 2022 року.
Відповідач не виконав прийнятого на себе грошового зобов`язання щодо сплати боргу у строк, обумовлений договором: до 22 березня 2022 року.
Відповідач заперечує проти позову, посилаючись на фіктивність наданого позивачем письмового доказу - розписки від 22 березня 2022 року, а також зазначаючи про те, що документ, наданий позивачем в якості доказу виникнення боргових зобов`язань, тобто розписка від 22 березня 2022 року, є фіктивною, оскільки у вказану дату позивач не передавав відповідачу коштів, як і не позичав йому кошти в іншій день.
За клопотанням представника відповідача судом була призначена судово-почеркознавча експертиза.
Згідно з висновком експерта від 24 листопада 2025 року №2538-25, рукописний текст розписки від імені ОСОБА_2 , який починається зі слів: «Я, ОСОБА_2 , паспорт …» та закінчується словами: «Срок до 22.03.2022 г. ОСОБА_4 (підпис)», виконаний самим ОСОБА_2 .
Відповісти на питання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 22.03.2021 р. у нижньому правому куті під рукописним текстом самим ОСОБА_2 чи іншою особою?» - не надається за можливе з причин, які викладені в дослідницькій частині.
Згідно з дослідницькою частиною висновку експерта, виявлені збіжні ознаки мають низьку ідентифікаційну значимість, що обумовлено простотою будови елементів підпису та малою кількістю графічного матеріалу, тому у сукупності комплекс ознак, необхідних для категоричного позитивного висновку, вони не утворюють певний комплекс ознак, необхідних для категоричного позитивного висновку.
Виявлені розбіжні ознаки малочисельні, малоінформативні та у своїй сукупності також не утворюють стійкий комплекс ознак, необхідний для категоричного негативного висновку.
При оцінці результатів порівняльного дослідження встановлено, що ні збіжні, ні розбіжні ознаки почерку не утворюють сукупності, достатньої для будь якого категоричного або імовірного висновку.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з наявності між сторонами правовідносин, які випливають з договору позики, оскільки наявна у позивача розписка підтверджує факт передачі позивачем грошових коштів у розмірі 15 000,00 дол. США відповідачу. При цьому факт власноручного написання рукописного тексту розписки, який починається зі слів: «Я, ОСОБА_2 , паспорт …» та закінчується словами: «Срок до 22.03.2022 г. ОСОБА_4 (підпис)», виконаний самим ОСОБА_2 , підтверджується висновком експерта.
Крім того, доказів сплати заборгованості відповідачем суду не надано, вочевидь порушення прав позивача з боку відповідача, у зв`язку з чим вимога позову про стягнення з відповідача 15 000,00 дол. США, яка станом на 16 лютого 2026 року становила 647 400,00 грн. (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates) на користь позивача підлягає задоволенню.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво 21)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі №761/42030/21).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частина третя статті 1049 ЦК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей (див., зокрема постанову Верховного Суду України від 18 січня 2017 року в справі № 6-2789цс16).
У частині 545 ЦК України передбачено презумпцію належності виконання обов`язку боржником, оскільки наявність боргового документа в боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. І навпаки, якщо борговий документ перебуває у кредитора, то це свідчить про неналежне виконання або невиконання боржником його обов`язку. У контексті презумпції належності виконання обов`язку боржником потрібно акцентувати на декількох аспектах: (а) формулювання «наявність боргового документа у боржника» варто розуміти розширено, адже такий документ може перебувати в іншої особи, яка на підставі статті 528 ЦК України виконала зобов`язання; вона є спростовною, якщо кредитор доведе протилежне.
Тобто кредитор має можливість доказати той факт, що не зважаючи на «знаходження» в боржника (іншої особи) боргового документа, він не виконав свій обов`язок належно; у частині третій статті 545 ЦК України регулюються як матеріальні, так і процесуальні відносини.
Матеріальні втілюються в тому, що наявність боргового документа в боржника (іншої особи) свідчить про належність виконання зобов`язання. У свою чергу, процесуальні відносини проявляються в тому, що презумпція належності виконання розподіляє обов`язки з доказування обставин під час судового спору; частина третя статті 545 ЦК України не охоплює всіх підстав підтвердження виконання зобов`язання, перерахованих у статті 545 ЦК України. Це пов`язано з тим, що і розписка про одержання виконання доводить належність виконання боржником обов`язків, особливо у тих випадках, за яких кредитору не передавався борговий документ.
Тобто й наявність у боржника (іншої особи) розписки кредитора про одержання виконання підтверджує належність виконання боржником свого обов`язку (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2018 року в справі № 544/174/17).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) зазначено, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша,третя статті 12, частини перша, п`ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують, і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19)).
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що тягар доказування покладається на обидві сторони спору. Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов?язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У справі, що переглядається, матеріалами справи підтверджено та не заперечувалось сторонами, що на підставі доказів, наданих у порядку ст.ст.76-80 ЦПК України, зокрема, розписки, 22 березня 2021 року між сторонам в даній справі було укладено договір позики, оформлений розпискою, за яким відповідач отримав у власність від позивача в борг грошові кошти в розмірі 15 000,00 дол. США, які зобов`язався повернути до 22 березня 2022 року.
Відповідач не виконав прийнятого на себе грошового зобов`язання щодо сплати боргу у строк, обумовлений договором: до 22 березня 2022 року.
Згідно з висновком експерта від 24 листопада 2025 року №2538-25, рукописний текст розписки від імені ОСОБА_2 , який починається зі слів: «Я, ОСОБА_2 , паспорт …» та закінчується словами: «Срок до 22.03.2022 г. ОСОБА_4 (підпис)», виконаний самим ОСОБА_2 .
Відповісти на питання: «Чи виконано підпис від імені ОСОБА_2 у розписці від 22.03.2021 р. у нижньому правому куті під рукописним текстом самим ОСОБА_2 чи іншою особою?» - не надається за можливе з причин, які викладені в дослідницькій частині.
Згідно з дослідницькою частиною висновку експерта, виявлені збіжні ознаки мають низьку ідентифікаційну значимість, що обумовлено простотою будови елементів підпису та малою кількістю графічного матеріалу, тому у сукупності комплекс ознак, необхідних для категоричного позитивного висновку, вони не утворюють певний комплекс ознак, необхідних для категоричного позитивного висновку.
Виявлені розбіжні ознаки малочисельні, малоінформативні та у своїй сукупності також не утворюють стійкий комплекс ознак, необхідний для категоричного негативного висновку.
При оцінці результатів порівняльного дослідження встановлено, що ні збіжні, ні розбіжні ознаки почерку не утворюють сукупності, достатньої для будь якого категоричного або імовірного висновку.
Аналізуючи вище наведене та враховуючи те, що згідно висновку експерта не отримано категоричного висновку про те, що підпис в досліджуваному документі (розписці) виконано не відповідачем, а текст самої розписки виконано особисто ОСОБА_2 , який не навів відповідних обставин написання ним боргової розписки, підтверджених належними та допустимими доказами, то висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог, з урахуванням поданих доказів, видається більш вірогідним, ніж заперечення відповідача, з чим погоджується колегія суддів.
За таких обставин суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявна у позивача розписка, підтверджує факт передачі позивачем грошових коштів у розмірі 15 000,00 дол. США. При цьому факт власноручного написання тексту розписки, за змістом якої відповідач отримав у власність від позивача в борг грошові кошти в розмірі, які зобов`язався повернути до 22 березня 2022 року, також підтверджується вказаним висновком експерта, який оцінено судом в сукупності з іншими доказами у справі, тоді як відповідач належних і допустимих доказів, які б спростовували такі обставини, суду не надав.
Доводи апеляційної скарги про те, що висновок суду першої інстанції про існування між сторонами договору позики є передчасним, необґрунтованим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, не заслуговують на увагу, оскільки по своїй суті зводяться до переоцінки доказів.
Інші доводи апеляційної скарги відхиляються колегією суддів, оскільки зводяться до не згоди позивача із судовим рішенням та на правильність висновків суду першої інстанції не спливають.
Таким чином, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, та надавши належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам у їх сукупності і взаємозв`язку, дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року; SERYVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909|04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що підстав для скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року немає.
Відповідно до ч.ч.1, 13 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З огляду на висновок про залишення апеляційних скарг без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 -залишити без задоволення.
Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпра від 16 лютого 2026 року -залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Судді:
Повний текст постанови складено 10.08.2026 року
Головуючий суддя О.В.Агєєв