П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 серпня 2026 року
м. Рівне
Справа № 572/2151/24
Провадження № 22-ц/4815/1097/26
Головуючий у Сарненському районному суді
Рівненської області: суддя Ведяніна Т.О.
Рішення суду першої інстанції
(повним текстом) ухвалено:
02 березня 2026 року
у м. Сарни Рівненської області
Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Шимків С.С.
секретар судового засідання: Маринич В.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
за участі: ОСОБА_2 , його представника - адвоката Мозоль Людмили Кузьмівни та представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової Олени Вікторівни,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової Олени Вікторівни та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 02 березня 2026 року,
в с т а н о в и в:
У березні 2024 року в суд звернулася ОСОБА_3 (після зміни прізвища - ОСОБА_4 ) з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, згодом остаточно уточнивши його, вимагаючи визнати спільною сумісною власністю та здійснити поділ майна подружжя, виділивши їй у власність частину в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 128,6 м2 (житловою площею 65,3 м2); визнати об`єктами права спільної сумісної власності подружжя автомобіль марки «PEUGEOТ», модель 3008, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , та мотоцикл марки «KAWASAKI», модель ZR 1400, 2006 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 , стягнувши з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі частини вартості зазначених транспортних засобів і вирішивши питання розподілу судових витрат.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2 пред`явив зустрічний позов до ОСОБА_3 про визнання права власності на 2/3 частки будинку АДРЕСА_1 загальною площею 128,6 м2 (житловою площею 65,3 м2); виділ ОСОБА_3 автомобіля марки «PEUGEOТ», модель 3008, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , стягнувши з позивача на його користь частину грошової компенсації вартості зазначеного транспортного засобу; визнання спільною сумісною власністю сторін коштів, розміщених на депозитному рахунку у відділенні банку «Укргазбанк», та коштів, внесених на придбання квартири загальною площею 45,43 м2, яка знаходиться на 2 поверсі житлового будинку по АДРЕСА_2 , стягнувши з ОСОБА_3 на його користь по частині зазначених коштів.
Ухвалою Сарненського районного суду Рівненської області від 23 липня 2024 року прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_3 , об`єднавши їх в одне провадження.
Рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 02 березня 2026 року позов ОСОБА_3 задоволено повністю.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено частково.
Житловий будинок АДРЕСА_1 загальною площею 128,6 м2 (житловою площею 65,3 м2) визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 .
Здійснено розподіл спільного майна подружжя сторін, а саме: житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 128,6 м2 (житловою площею 65,3 м2), визнавши за кожним із подружжя право власності по частині кожного у вказаному майні.
Транспортний засіб - мотоцикл марки «KAWASAKI», модель ZR 1400, 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 , залишено у власності ОСОБА_2 , припинивши на нього право спільної сумісної власності подружжя.
Транспортний засіб - автомобіль марки «PEUGEOТ», модель 3008, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_4 , залишено у власності ОСОБА_3 , припинивши на нього право спільної сумісної власності подружжя.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_2 кошти, розміщені на депозитних рахунках у АБ «Укргазбанк» в сумі 2 073 261, 78 гривень, стягнувши з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 частину від вказаної суми, що становить 1 036 630, 89 гривень.
У задоволенні вимоги ОСОБА_2 про визнання коштів, внесених на придбання квартири, загальною площею 45,43 м2, яка знаходиться на 2 поверсі житлового будинку по АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю, стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 частину вказаних коштів відмовлено за безпідставністю заявлених вимог.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1211, 50 гривень понесених судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1816, 80 гривень понесених судових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави 8 772, 50 гривень судового збору.
На судове рішення представником ОСОБА_3 - адвокатом Севастьяновою О.В. і ОСОБА_2 подано апеляційні скарги.
У поданій через свого представника - адвоката Севастьянову О.В. апеляційній скарзі позивач, вважаючи оскаржуване рішення частково незаконним і необґрунтованим, що полягало у невідповідності висновків суду обставинам справи та неправильному застосуванні норм матеріального права, просить його частково скасувати, ухваливши нове, яким відмовити ОСОБА_2 у визнанні коштів, розміщених на депозитних рахунках АБ "Укргазбанк" спільною сумісною власністю, стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 частину вказаних коштів.
Обґрунтовуючи її, зазначалося про неврахування судом положень ст.ст. 76, 81 ЦПК України щодо визначення доказів і доказування у справі, ст. 13 ЦК України щодо поняття грошових коштів, пунктів 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 №11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя". Вважає, що саме на ОСОБА_2 покладено тягар доказування того, що спірні грошові кошти було витрачено одним з подружжя на свій розсуд проти волі іншого з подружжя та не в інтересах сім`ї і не на її потреби. При цьому спростування презумпції спільності грошових коштів та належності до особистої приватної власності покладається на того, хто цю презумпцію спростовуватиме.
Звертає увагу на те, що банківська інформація від 31 грудня 2025 року свідчить про те, щ протягом часу із 01 січня 2015 року по 31 грудня 2023 року ОСОБА_3 було відкрито 25 договорів банківських вкладі і 5 депозитних рахунків. Проте суд хибно припустив, що загальна сума коштів, які перебували на цих рахунках і отримані позивачем, за час шлюбу сторін склала 2 073 261, 78 гривень. На особисте звернення ОСОБА_3 банком повідомлено про те, що загальна сума "нових" коштів на депозиті становила 393 008, 53 гривні, а загальна сума розміщених коштів, що зберігали у АБ "Укргазбанк", склала 1 861 217, 61 гривень. При цьому помилково кваліфіковано поняття "загальна сума нових коштів на депозиті" та "загальна сума перерозміщених коштів на новому депозитному договорі", тоді як залишок коштів на рахунках не збігається із хибним припущенням суду.
У поданому відзиві ОСОБА_2 , вважаючи судове рішення в оскаржуваній ОСОБА_3 частині законним і обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У своїй апеляційній скарзі ОСОБА_2 покликався на неповноту з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.
На її обґрунтування вказувалося про помилкове незастосування судом норми ч. 3 ст. 61 СК України, висновку у постанові Верховного Суду від 22 січня 2025 року у справі №753/7776/22, ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, рішень Європейського суду з прав людини у справі "Федоренко проти України" та у справі "Стреч проти Сполученого Королівства". Тому вважає, що його вимога про поділ грошових коштів, внесених на придбання квартири, відповідає закону і обставинам справи, оскільки "особа не позбавлена можливості в порядку поділу майна подружжя порушувати перед судом питання про стягнення компенсації частини сплачених за цим договором грошових коштів або у разі укладення основного договору купівлі - продажу пред`явити вимоги щодо права на частку у придбаній квартирі".
Оскільки він погодився як другий із подружжя на придбання квартири площею АДРЕСА_3 та укладення відповідного нотаріально посвідченого попереднього договору, тому правомірно очікував на його купівлю. Внаслідок розірвання попереднього договору має право на половину повернутих грошових коштів на користь позивача у сумі 125 000 гривень.
Заперечуючи проти позову ОСОБА_2 у цій частині, ОСОБА_3 сама ж спростувала ці заперечення, надавши суду копію угоди про розірвання договору купівлі - продажу від 22 червня 2021 року. При цьому продавець зобов`язався повернути їй 250 000 гривень, які вона відповідно до видаткового ордеру ТОВ "Алатир-С" отримала 15 червня 2022 року. Цей факт підтверджується і інформацією АТ КБ "Приватбанк" від 09 грудня 2025 року.
На його думку, ОСОБА_3 замовчувала про повернення їй грошей і тому приховала спірні грошові кошти на свою користь.
З наведених міркувань просить рішення суду першої інстанції частково скасувати, визнавши спільною сумісною власністю подружжя сторін грошові кошти, внесені на придбання квартири площею 45, 43 м2, що знаходиться на 2 поверсі будинку АДРЕСА_2 , в сумі 250 000 гривень і стягнувши із ОСОБА_3 на його користь 125 000 гривень як частину цих коштів.
У поданому відзиві представник ОСОБА_3 - адвокат Севастьянова О.В., вважаючи судове рішення в оскаржуваній ОСОБА_2 частині законним і обґрунтованим, просить його залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, думку осіб, які беруть участь у справі і з`явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи заявників, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційних скарг.
Згідно зі ст.ст. 263, 367 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалюючи рішення в оскаржуваній частині, суд першої інстанції виходив із відсутності правових і фактичних підстав для задоволення вимоги відповідача за зустрічним позовом про поділ 250 000 гривень, оскільки приховування ОСОБА_3 факту розірвання договору купівлі-продажу та отримання особисто нею повернутих грошових коштів є необґрунтованими і презюмується законодавством, що ним не спростовано.
Щодо вимоги ОСОБА_2 про поділ 2 073 261, 78 гривень як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, то врахувавши обставини справи та усні заперечення ОСОБА_3 про відсутність цього майна у натурі на час розгляду справи і їх використання в інтересах сім`ї, суд визнав встановленим, що за час перебування у шлюбі сторонами набуто спірні грошові кошти, які були розміщені на банківських рахунках, на загальну суму 2 073 261, 78 гривень.
Оскільки ці кошти є спільною сумісною власністю подружжя, тому при їх поділі між сторонами слід стягнути із ОСОБА_3 на користь відповідача частину, що складає 1 161 630, 89 гривень.
Проте з такими висновками погодитися можна частково.
З матеріалів справи вбачається, що сторони перебували у шлюбі з 15 вересня 2007 року по 20 червня 2023 року, що ними не заперечується і підтверджується рішенням Сарненського районного суду Рівненської області від 20 червня 2023 року у справі №572/2057/23, яке набрало законної сили.
Інформаційною довідкою №371331941 від 25 березня 2024 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна встановлено, що 31 березня 2023 року за ОСОБА_2 на праві власності зареєстровано закінчений будівництвом об`єкт - житловий будинок загальною площею 128,6 м2, розташований по АДРЕСА_1 . Підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Отже, спірний житловий будинок набуто ОСОБА_3 і ОСОБА_2 саме за час шлюбних відносин, тобто цей об`єкт права є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між ними у рівних частках.
Зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу - автомобіля марки «PEUGEOТ», модель 3008, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , видно, що цей транспортний засіб зареєстровано на праві власності за ОСОБА_2 02 жовтня 2020 року.
Повідомлення №31/35-5643-208-2024 від 11 грудня 2024 року, надане за підписом адміністратора ТСЦ МВС №5643, свідчить, що згідно з відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів 02 жовтня 2020 року ТСЦ №5641 на підставі договору купівлі-продажу №3519 від 02 жовтня 2020 року, укладеного в Приватному підприємстві «Автостарс», за ОСОБА_2 зареєстровано легковий автомобіль марки «PEUGEOТ», модель 3008, 2009 року випуску, номерний знак НОМЕР_1 , кузов № НОМЕР_4 , та видано свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_5 ; згідно з відомостями Єдиного державного реєстру транспортних засобів 29 березня 2023 року ТСЦ №5643 на підставі договору купівлі-продажу №000875 від 29 березня 2023 року, укладеного в Приватному підприємстві «Автопромбуд», за ОСОБА_2 зареєстровано мотоцикл марки «KAWASAKI», модель ZR 1400, 2008 року випуску, шасі № НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 , та видано свідоцтво про реєстрацію серії НОМЕР_6 .
Тому спірні транспортні засоби також придбані сторонами під час перебування у шлюбі, а тому законом їх віднесено до спільного сумісного майна подружжя. Отже, також підлягають поділу між ними як неподільні речі з розрахунку по ідеальній частці, залишивши спірний автомобіль ОСОБА_3 , а спірний мотоцикл - ОСОБА_2 .
ОСОБА_2 вимагає визнати грошові кошти, внесені ОСОБА_3 на придбання квартири загальною площею 45,43 м2, яка знаходиться на 2 поверсі житлового будинку по АДРЕСА_2 , спільною сумісною власністю, а тому і стягнення із позивача на його користь половини від цієї суми.
Мотивуючи зустрічний позов у цій частині, ОСОБА_2 надано попередній договір купівлі-продажу від 22 червня 2021 року, що укладеного ОСОБА_3 та ТОВ «Алатир-С», предметом якого було подальше укладення сторонами (протягом 12 місяців з дні підписання цього договору) договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості - квартири, відповідно до додатку №1, а саме : квартири площею 45,43 м2, розташованої у житловому будинку АДРЕСА_2 , нотаріально посвідчену згоду ОСОБА_2 на укладення договору ОСОБА_3 , а також письмову інформацію, надану АТ КБ «ПриватБанк» №572/2151/24 від 09 грудня 2025 року про здійснення позивачем переказів на користь ТОВ «Алатир-С» на виконання договору від 22 червня 2021 року.
Між тим, з наданих суду ОСОБА_3 угоди від 15 червня 2022 року, видаткового касового ордеру від 15 червня 2022 року встановлено факт розірвання договору купівлі - продажу від 22 червня 2021 року. При цьому продавець повернув їй 250 000 гривень, які вона відповідно до видаткового ордеру ТОВ "Алатир-С" отримала 15 червня 2022 року. Ці обставини підтверджуються інформацією АТ КБ "Приватбанк" від 09 грудня 2025 року.
Щодо доводів ОСОБА_2 про приховування позивачем факту розірвання договору купівлі-продажу та отримання повернутих грошових коштів у сумі 250 000 гривень, то вони є необґрунтованими і основані винятково на припущеннях.
Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Крім того, відповідачем заявлено вимогу про поділ грошових коштів, які були розміщені на рахунках ОСОБА_3 .
Як видно з письмової інформації, наданої суду ПАТ АБ «Укргазбанк» 31 грудня 2025 року за №148/169/2025, за час з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2023 року позивачем було відкрито 25 договорів банківських вкладів та 5 депозитних рахунків.
Загальна сума грошових коштів, які перебували на наведених рахунках та були отримані ОСОБА_3 під час шлюбу з ОСОБА_2 , становить 2 073 261, 78 гривень.
Отже, зазначені суми грошових коштів є спільною сумісною власністю подружжя, а до стягнення із позивача на користь відповідача підлягають 1 161 630, 89 гривень як їх частка.
Приходячи до переконання про часткове задоволення апеляційних скарг, колегія суддів бере до уваги таке.
Відповідно до ст. ст. 70, 71 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Згідно із ч.3 ст.368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічна норма міститься у Сімейному кодексі України. Частиною першою ст. 60 СК України встановлено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку, при чому частиною першою ст. 69 СК України визначено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК). Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Якщо виділ у натурі частки зі спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 ЦК), співвласник, який бажає виділу, має право на отримання від інших співвласників грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (абз. 1 ч. 2 ст. 364 ЦК).
У постанові Верховного Суду від 10 листопада 2024 року у справі № 638/19239/23 зроблено висновок, що презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в шлюбі неодноразово була предметом розгляду Верховним Судом та практика вирішення зазначеного питання є сталою.
За статями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.
Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
У постанові Верховного Суду від 03 грудня 2025 року у справі №522/5576/24 зазначалося, що поділ майна подружжя здійснюється таким чином:
по-перше, визначається розмір часток дружини і чоловіка у праві спільної сумісної власності на майно (ст. 70 СК України);
по-друге, здійснюється поділ майна у натурі відповідно до визначених часток (ст. 71 СК України). У випадку множинності об`єктів нерухомого майна, що перебуває у спільній власності сторін, суду належить розглянути можливість здійснити поділ майна таким чином, щоб не зобов`язувати сторону сплачувати компенсацію.
Тобто вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен розглянути можливість здійснити поділ всього спільного сумісного майна подружжя у спосіб без визначення грошової компенсації, або з визначенням такої у мінімальному розмірі.
У постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі № 489/2488/22 вказувалося, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).
У випадку, коли під час розгляду вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується під час поділу.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 серпня 2025 року у справі № 242/812/23 (провадження № 61-10609св24).
Верховний Суд у своїй постанові від 20 червня 2018 року у справі № 756/14404 (провадження № 61-24789св18) зауважив, що грошові кошти, які були внесені за час зареєстрованого шлюбу та обліковувалися на розрахунковому рахунку, є спільним майном подружжя, а тому підлягають поділу.
Відповідно до ст.ст. 12, 76-78 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
При цьому колегією суддів враховується, що обставини приховування ОСОБА_3 факту розірвання договору купівлі-продажу та отримання особисто нею повернутих грошових коштів, на що покликався відповідач, не підтверджуються жодними належними і допустимими доказами у справі.
Оскільки це не спростовано ОСОБА_2 , презюмується, що спірні грошові кошти у сумі 250 000 гривень було витрачено у інтересах сім`ї. Тобто підстав для їх поділу як спільної сумісної власності подружжя не встановлено.
Щодо поділу 2 073 261, 78 гривень як об`єкта спільної сумісної власності подружжя, то встановлено, що протягом часу із 01 січня 2015 року по 31 грудня 2023 року, тобто під час шлюбу, сторонами набуто спірні грошові кошти, які були розміщені на банківських рахунках, на загальну суму 2 073 261, 78 гривень.
Зважаючи на те, що ці грошові кошти є спільною сумісною власністю подружжя, тому при їх поділі між сторонами судом правильно присуджено на користь ОСОБА_2 із ОСОБА_3 їх частину, що складає 1 161 630, 89 гривень.
Не можна погодитися із твердженнями ОСОБА_3 про отримання нею довідки АБ "Укргазбанк" №5-100/17/739/2026 від 01 квітня 2026 року про те, що загальна сума "нових" коштів на депозиті становила 393 008, 53 гривні, а загальна сума розміщених коштів, що зберігали у АБ "Укргазбанк", склала 1 861 217, 61 гривень. Так, цей доказ позивачем отримано 01 квітня 2026 року, тобто після ухвалення оскаржуваного рішення і ця довідка не була предметом оцінки суду попередньої інстанції. Отже, суд апеляційної інстанції цей доказ до уваги брати не може.
З приводу її доводів про покладення тягаря доказування витрат спірних грошових коштів не в інтересах сім`ї і не на її потреби, то суд цим обставинам дав детальну і вичерпну оцінку, з чим погоджується і колегія суддів.
Не заслуговують на увагу посилання ОСОБА_2 про недодержання судом норм процесуального права.
Так, згідно із абз. другим ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Однак будь-яких фактів про процесуально-правові дефекти, що потягли би хибне вирішення спірних відносин, заявник не надав, матеріали справи їх не містять, а апеляційним судом здобуто не було.
При цьому встановлено й відсутність обставин, які свідчили би про обов`язкове скасування судового рішення внаслідок існування підстав, передбачених ч. 3 ст. 376 ЦПК України.
Не можна погодитися і з його покликаннями про хибність висновків суду щодо відмови у стягненні із позивача на його користь 125 000 гривень спірних грошових коштів, адже суд попередньої інстанції правильно визначився із цими обставинами, надавши їм відповідний правовий аналіз.
Разом з тим відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, у постанові Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі №638/1651/22 зроблено висновок, що встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Відповідне судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна, і для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідним. Ефективним способом захисту за таких умов є саме вирішення вимоги про поділ спільного сумісного майна (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц, пункт 70).
Отже, саме неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права внаслідок неефективності способу захисту суб`єктивних цивільних прав при вирішенні вимог про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 128,6 м2 (житловою площею 65,3 м2) спільною сумісною власністю подружжя та про визнання спільною сумісною власністю подружжя коштів, розміщених на депозитних рахунках у АБ «Укргазбанк» в сумі 2 073 261, 78 гривень, є обов`язковою підставою для виходу колегії суддів за межі доводів та вимог апеляційних скарг.
Перегляд судового рішення у суді апеляційної інстанції забезпечує виконання головного завдання appelatio - дати новим судовим розглядом додаткову гарантію справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист. Ця гарантія полягає в тому, що сам факт другого розгляду дозволяє уникнути помилки, що могла виникнути при першому розгляді. Апеляція, по суті, є надання новим судовим розглядом додаткової гарантії справедливості судового рішення, реалізації права на судовий захист.
Спонуканням для часткового скасування оскаржуваного рішення відповідно до пункту 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України є неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до помилкового вирішення справи у частині заявлених вимог.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Севастьянової Олени Вікторівни та апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Скасувати рішення Сарненського районного суду Рівненської області від 02 березня 2026 року в частині визнання житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 128,6 м2 (житловою площею 65,3 м2) спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та у частині визнання спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 коштів, розміщених на депозитних рахунках у АБ «Укргазбанк» в сумі 2 073 261, 78 гривень.
ОСОБА_1 відмовити у позові до ОСОБА_2 у частині вимог про визнання житлового будинку АДРЕСА_1 загальною площею 128,6 м2 (житловою площею 65,3 м2) спільною сумісною власністю подружжя.
ОСОБА_2 відмовити у зустрічному позові до ОСОБА_1 у частині вимог про визнання спільною сумісною власністю подружжя коштів, розміщених на депозитних рахунках у АБ «Укргазбанк» в сумі 2 073 261, 78 гривень.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено: 11 серпня 2026 року.
Головуючий: С.В. Хилевич
Судді: Н.М.Ковальчук
С.С.Шимків