КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Апеляційне провадження № 22-ц/824/10724/2026
Справа № 756/3855/14-ц
П О С Т А Н О В А
Іменем України
05 серпня 2026 року
м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Діденка А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на ухвалу Оболонського районного суду м. Києва, постановлену у складі судді Шролик І.С. в м. Київ 13 квітня 2026 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,
в с т а н о в и в :
У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою, просив визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий лист № 2/756/2431/14, виданий 24 червня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва, про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості.
Заяву обґрунтовував тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2/756/2431/14, виданого 24 червня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором на користь ПАТ КБ «Правекс Банк», наступним стягувачем було ТОВ «Фемелі Лайт Хаус».
12 березня 2026 року головним державним виконавцем було винесено постанову про заміну стягувача ТОВ «Фемелі Лайт Хаус» на його правонаступника ОСОБА_1 , таким чином, у межах одного виконавчого провадження відбулося поєднання боржника і стягувача в одній особі.
Відповідно до листа Відділу примусового виконання рішень від 12 березня 2026 року орган ДВС визнає, що за приписами ст. 606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі, проте зазначає, що Закон України «Про виконавче провадження» не містить прямої норми для завершення провадження виконавцем у такому випадку.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчих листів такими, що не підлягають виконанню, відмовлено.
Заявник ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року, прийняти нове рішення, яким задовольнити його заяву.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно наводив обставини справи, зазначені у заяві, вказував, що оскільки ст. 606 ЦК України встановлює, що зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі, з моменту винесення постанови про правонаступництво стягувача від 12 березня 2026 року матеріальне зобов`язання за виконавчим листом вважається припиненим у силу закону.
Наводив зміст ч. 2 ст. 432 ЦПК України, п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» щодо наслідків визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, вказував, що підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові та процесуально-правові.
Посилався на правові висновки Верховного Суду в постановах від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22, від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001.
Вказував, що про припинення зобов`язання на підставі ст. 606 ЦК України зокрема зазначає і Відділ примусового виконання рішень у листі від 12 березня 2026 року.
Пояснював, що в ухвалі Оболонського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року та постанові Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року, на які посилається суд першої інстанції, розглядалося питання щодо визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фемелі Лайт Хаус».
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що в провадженні Оболонського районного суду м. Києва перебувала справа № 756/3855/14-ц.
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 24 листопада 2014 року у справі № 756/3855/14-ц стягнуто з ПАТ «Світ Електроніки» на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк заборгованість за кредитним договором у розмірі 7515073,28 грн., зустрічний позов ОСОБА_1 задоволено та визнано припиненою поруку ОСОБА_1 з 10 січня 2013 року (а. с. 15 - 17).
Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року у справі № 756/3855/14-ц рішення Оболонського районного суду м. Києва скасовано. Позов ПАТ КБ «Правекс-Банк» задоволено, стягнуто в солідарному порядку з ПАТ «Світ Електроніки» та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Правекс-Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 7 515 073,28 грн. та відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про визнання поруки припиненою (а. с. 18 - 20).
На підставі вказаних рішень видано виконавчий лист № 756/3855/14-ц (2/756/2431/14), та відкрито ВП НОМЕР_1.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2016 року замінено стягувача ПАТ «Правекс-Банк» його правонаступником ТОВ «Фемелі Лайт Хаус» у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з виконання виконавчого листа № 2/756/2431/14, виданого Оболонським районним судом м. Києва 24 червня 2015 року.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року за заявою ТОВ «Фемелі Лайт Хаус» замінено стягувача ТОВ «Фемелі Лайт Хаус» у виконавчому провадженні НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа №756/3855/14-ц (2/756/2431/14) від 24 червня 2015 року на його правонаступника ОСОБА_1 .
Визнано виконавчий лист №756/3855/14-ц (2/756/2431/14), виданий 24 червня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва, таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фемелі Лайт Хаус» заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №2901-003/09-КЛ від 17 липня 2009 року в розмірі 7515073,28 грн.
Постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 19 травня 2021 року в частині задоволеної вимоги про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, скасовано. Відмовлено в задоволенні заяви ТОВ «Фемелі Лайт Хаус» про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .. Ухвалу суду в частині задоволення вимоги про заміну стягувача у виконавчому провадженні залишено без змін.
Судом апеляційної інстанції в мотивувальній частині постанови зазначено, що дійсно приписами ст. 606 ЦК України зобов`язання припиняються поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Водночас, поєднання ОСОБА_1 як боржника і кредитора в одній особі не є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, оскільки за наявності відкритого виконавчого провадження усі дії щодо припинення виконання зобов`язання за рішенням суду здійснюються у виконавчому провадженні шляхом звернення стягувача до державного виконавця з відповідною заявою. Фактично, звернення товариства до суду зі заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню,є бажанням уникнути витрат у виконавчому провадженні щодо виконавчого збору.
Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2021 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року в частині вимог щодо визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у справі за заявою ТОВ «Фемелі Лайт Хаус» про заміну стягувача та визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню.
Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 12 березня 2026 року замінено стягувача ТОВ «Фемелі Лайт Хаус» на його правонаступника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 (а. с. 13).
Згідно відповіді в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 12 березня 2026 року на адвокатський запит в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, роз`яснено, що Законом України «Про виконавче провадження» не визначено підстав для завершення виконавчого провадження у випадку поєднання боржника і стягувача в одній особі, за приписами ст. 606 ЦК України. Роз`яснено, що стягувач має право звернутися до державного виконавця із письмовою заявою про повернення виконавчого документа у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» або відмовитися від примусового виконання судового рішення у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 4).
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Відповідно до положень абзаців 1, 2 ст. 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положення ч. 1 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і за її межами.
Відповідно до ч. 1 ст. 432 ЦПК України суд, який видав виконавчий документ, може за заявою стягувача або боржника виправити помилку, допущену при його оформленні або видачі, чи визнати виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню. Суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин.
Наведені підстави для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові, зокрема, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання, та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого документа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання тощо.
Однак, перелік підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст. 432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права.
У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження.
Крім того, за своїм змістом ч. 2 ст. 432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню як повністю, так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного, так і часткового визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного, так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 2-4671/11 та від 30 жовтня 2019 року у справі № 686/5252/17.
Сутність процедури визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, провадження № 61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, провадження № 61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, провадження № 61-1762ав22.
Як на підставу визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_1 посилався на те, що оскільки ст. 606 ЦК України встановлює, що зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі, з моменту винесення постанови про правонаступництво стягувача від 12 березня 2026 року матеріальне зобов`язання за виконавчим листом вважається припиненим у силу закону.
Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доводами заяви та апеляційної скарги, апеляційний суд виходить із наступного.
Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (частина перша статті 509 ЦК України у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною третьою статті 510 ЦК України встановлено, що якщо кожна із сторін у зобов`язанні має одночасно і права, і обов`язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов`язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.
У постанові Верховного Суду від 03 листопада 2021 року у справі № 301/2368/14-ц (провадження № 61-11546св21), зазначено, що: «Згідно з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в постанові від 20 листопада 2013 року (справа № 6-122цс13), виходячи зі змісту статей 512, 514 ЦК України, статті 378 ЦПК України, статті 8 Закону України «Про виконавче провадження» заміна кредитора у зобов`язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо й до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним та розгляду судом заяви про заміну стягувача.
Такий правовий висновок підтверджено і у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 346/1305/19, провадження № 14-181цс20.
Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові (частина перша статті 513 ЦК України).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Згідно ст. 606 ЦК України зобов`язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Зазначена підстава припинення цивільно-правового зобов`язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.
Судом першої інстанції встановлено, що постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 12 березня 2026 року замінено стягувача ТОВ «Фемелі Лайт Хаус» на його правонаступника ОСОБА_1 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 (а. с. 13).
Водночас, згідно відповіді в.о. начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 12 березня 2026 року на адвокатський запит в межах виконавчого провадження № НОМЕР_1, роз`яснено, що Законом України «Про виконавче провадження» не визначено підстав для завершення виконавчого провадження у випадку поєднання боржника і стягувача в одній особі, за приписами ст. 606 ЦК України. Роз`яснено, що стягувач має право звернутися до державного виконавця із письмовою заявою про повернення виконавчого документа у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» або відмовитися від примусового виконання судового рішення у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» (а. с. 4).
Наслідком визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» є закінчення виконавчого провадження. Виконавче провадження закінчується після сплати боржником основної заборгованості за виконавчим документом, виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
Відповідно до вимог ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).
Відповідно до ст. 42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
З матеріалів справи вбачається, що виконавчий лист видано Оболонський районним судом м. Києва 24 червня 2015 року та був пред`явлений до виконання, в зв`язку з чим 05 липня 2015 року постановою державного виконавця було відкрито виконавче провадження та вчинялися відповідні дії у даному виконавчому провадженні. Відступлення прав вимоги та заміна стягувача відбулося після відкриття виконавчого провадження.
До заяви долучено інформацію про виконавче провадження НОМЕР_1 з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, з якої вбачається, що у виконавчому провадженні НОМЕР_1 постановами державного виконавця від 18 серпня 2015 року стягувався виконавчий збір у розмірі 751507,32 грн., від 14 січня 2019 року - витрати виконавчого провадження в розмірі 900 грн. (а. с. 6, 8).
Апеляційний суд враховує, що докази сплати виконавчого збору та витрат виконавчого провадження боржником в матеріалах справи відсутні.
За положеннями чинного Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі п. 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (п. 9 ст. 27).
У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню (п.7 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, у разі безпідставного визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, стає неможливим стягнення з боржника відповідної суми виконавчого збору, що порушує права відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на стягнення виконавчого збору в дохід держави.
Разом із тим, апеляційний суд звертає увагу, що у разі, якщо виконання зобов`язання за судовим рішенням відбулося в межах виконавчого провадження, стягувач має право подати до виконавця письмову заяву про повернення виконавчого документа. На підставі цієї заяви виконавець приймає постанову про повернення виконавчого документа стягувачу згідно з п.1 частини першої ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження».
З урахуванням наведеного, за наявності рішення Апеляційного суду м. Києва від 03 лютого 2015 року у справі № 756/3855/14-ц про стягнення боргу, яке набрало законної сили та підлягає виконанню, та відкритих виконавчих проваджень, за якими проводилися виконавчі дії, ОСОБА_1 при зверненні до суду першої інстанції із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, не довів належними та допустимими доказами, що його обов`язок припинився із зазначених у заяві причин, що відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України було його процесуальним обов`язком.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що питання визнання виконавчого листа №756/3855/14-ц (2/756/2431/14), виданого 24 червня 2015 року Оболонським районним судом м. Києва, таким, що не підлягає виконанню про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії №2901-003/09-КЛ від 17 липня 2009 року, вже було предметом судового розгляду і в задоволенні цієї заяви було відмовлено.
Дійсно, постановою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у справі №756/3855/14-ц вирішувалось питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за заявою іншої особи - ТОВ «Фемелі Лайт Хаус», що було зазначено судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги щодо зазначених обставин висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, за цією заявою ОСОБА_1 не спростовують.
Посилання ОСОБА_1 у апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 19 січня 2023 року у справі № 824/2/22, від 24 червня 2020 року у справі № 520/1466/14-ц, від 09 вересня 2021 року у справі № 824/67/20, від 09 червня 2022 року у справі № 2-118/2001, не є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, з огляду на те, що вона наведеним правовим висновкам Верховного Суду не суперечить.
Таким чином, під час апеляційного перегляду не знайшли свого підтвердження та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди з ухвалою та не можуть бути підставою для скасування ухвали суду.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382, 389 ЦПК України, суд,
п о с т а н о в и в :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Ухвалу Оболонського районного суду м. Києва від 13 квітня 2026 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено 06 серпня 2026 року.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.