КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 755/16815/23
номер провадження 22-ц/824/8971/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача Істамова І.В.,
представник відповідача Грек А.В., відповідача ОСОБА_1 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3
ОСОБА_1 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_4
представника ОСОБА_5 - ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року /суддя Галаган В.І./
у справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_4 ОСОБА_6 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про стягнення боргу кредитором спадкодавця, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач АТ КБ «Приватбанк» звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 788 664,95 грн, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_8 який був позичальником АТ КБ «Приватбанк», ІНФОРМАЦІЯ_1 помер. Спадкоємцями померлого позичальника є відповідачі якими борг не погашено.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з кожного з відповідачів на користь позивача заборгованість за кредитним договором у розмірі 197 166,24 грн в межах вартості успадкованого майна. Вирішено питання судових витрат. /т. 5 а.с. 114-152/
На підтвердження вимог, викладених в апеляційних скаргах, апелянти посилалися на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважають, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що справа розглянута в порядку спрощеного позовного провадження всупереч пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України, оскільки спори щодо спадкування не можуть розглядатися в такому порядку. Апелянти наголошують, що відповідно до пункту 7 частини першої статті 411 ЦПК України розгляд у спрощеному провадженні справи, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, є безумовною підставою для скасування судового рішення.
Щодо суті, суд першої інстанції поклав в основу рішення довідку про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 05 квітня 2024 року, яка на момент ухвалення рішення (03 березня 2026 року) втратила чинність, оскільки відповідно до пункту 6 розділу III Порядку ведення Єдиної бази даних звітів про оцінку, затвердженого наказом ФДМУ від 17 травня 2018 року № 658, автоматично згенерована довідка є чинною протягом 30 календарних днів з дня її формування. Таким чином, на час ухвалення рішення довідка була простроченою на 22 місяці. Суд не врахував, що кредитне зобов`язання виникло під час шлюбу ОСОБА_8 з ОСОБА_6 , а тому є солідарним боргом подружжя. Відповідно до статей 60, 65 Сімейного кодексу України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, боргові зобов`язання подружжя є нероздільними, а тягар доведення використання кредитних коштів не в інтересах сім`ї покладається на того з подружжя, хто це заперечує.
Також вказували, що позов пред`явлено до неналежного складу відповідачів, оскільки колишня дружина боржника ОСОБА_6 , яка є солідарним боржником за кредитним зобов`язанням, не залучена до участі у справі як відповідач в її особистому статусі. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові.
Крім того, наголошували, що банком не виконано ухвалу суду першої інстанції від 09 травня 2024 року про надання оригіналів первинних документів (анкети-заяви, виписок по рахунках, довідок про зміну умов кредитування). Відповідно до статті 95 ЦПК України, якщо копію письмового доказу поставлено під сумнів, а оригінал не надано, такий доказ не може братися судом до уваги.
Щодо кредитного договору, зазначали, що умови кредитного договору є неузгодженими, оскільки Паспорт споживчого кредиту не є правочином, а Умови та Правила надання банківських послуг не містять особистого підпису позичальника. За правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Умови та Правила, які не містять підпису позичальника, не можуть вважатися складовою частиною укладеного договору. Банком безпідставно нараховувалися та списувалися відсотки, комісії та штрафи, які підлягають поверненню на підставі статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно. Реальний розмір заборгованості за тілом кредиту суттєво менший або повністю погашений.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц та від 15 січня 2025 року у справі №522/13655/20, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора. Проте, попередній склад суду (суддя Яровенко Н.О.) обґрунтовано призначив оціночно-будівельну експертизу ухвалою від 18 березня 2025 року; проведення експертизи потребувало технічного паспорта, який перебував у колишньої дружини спадкодавця ОСОБА_6 ; після заміни судді Галаган В.І. відновив провадження та розглядав справу у спрощеному провадженні без виклику сторін, фактично усунувшись від вирішення клопотання експерта. Таким чином, відповідачів позбавили будь-якої процесуальної можливості виконати свій обов`язок з доказування вартості майна.
Крім того, апелянти зазначають, що висновок експерта є одним із засобів доказування (пункт 2 частини другої статті 76 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Оскільки відповідальність спадкоємця обмежена саме вартістю майна, одержаного у спадщину (стаття 1282 ЦК України), встановлення точної ринкової вартості є передумовою визначення меж матеріальної відповідальності відповідача.
АТ КБ «Приватбанк» у своєму відзиві на апеляційні скарги, заперечує проти доводів апелянтів та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін.
Щодо дотримання строків пред`явлення вимог кредитора, банк посилається на статті 1216, 1218, 1281, 1282 ЦК України. Відповідно до частини другої статті 1281 ЦК України, кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину. Банк зазначає, що про смерть боржника він дізнався 16 вересня 2022 року, а вже 10 січня 2023 року звернувся до приватного нотаріуса Дерепи О.В. із письмовою претензією, що підтверджується матеріалами справи (Том 1 а.с. 74, Том 4 а.с. 62). Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 09 жовтня 2024 року у справі № 638/1046/14-ц, кредитор може пред`явити вимоги безпосередньо спадкоємцям або через нотаріуса за місцем відкриття спадщини, причому вибір способу пред`явлення вимоги є правом кредитора. Таким чином, шестимісячний преклюзивний строк позивачем не пропущено, а позов до суду подано 27 жовтня 2023 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, встановленого статтею 257 ЦК України.
Щодо розміру заборгованості та доказів, банк посилається на статті 76-79, 89, 95 ЦПК України. Позивач зазначає, що сума заборгованості в розмірі 788 664,95 грн підтверджується банківською випискою з рахунку позичальника та детальним розрахунком, які є належними та допустимими доказами. Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктів 42, 43, 46, 57, 60, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписка з клієнтського рахунку є первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів, якщо вона містить необхідні реквізити. Надана виписка містить повну інформацію про рух коштів: баланс на дату відкриття ліміту, всі операції із зазначенням дати, чітким описом транзакцій та залишком після кожної з них.
Щодо відсутності підстав для солідарної відповідальності колишньої дружини, банк посилається на статті 1218, 1282 ЦК України, статті 60, 61, 65, 68, 73 СК України. Позивач зазначає, що кредитний договір був укладений особисто ОСОБА_8 для власних потреб, і протилежного судом не встановлено. Відповідно до статті 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Однак у матеріалах справи відсутні докази того, що кредитні кошти були використані в інтересах сім`ї. Крім того, банк наголошує, що на момент смерті боржника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) шлюб між ним та ОСОБА_6 вже був розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року у справі № 755/21426/21, а тому правові підстави для покладення відповідальності на колишню дружину відсутні. Крім того, 29 травня 2023 року ОСОБА_6 отримала свідоцтво про право власності на частку квартири як на майно, набуте за час шлюбу, тобто її частина виділена і не входить до складу спадкової маси (стаття 1218 ЦК України). Оскільки колишня дружина не є спадкоємицею, вона не є суб`єктом відповідальності за боргами спадкодавця в розумінні статті 1282 ЦК України.
Щодо відсутності свідоцтва про право на спадщину в окремих спадкоємців, банк посилається на частину п`яту статті 1268, частини першу та третю статті 1296 ЦК України. Позивач зазначає, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України). Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України), оформлення свідоцтва є правом, а не обов`язком спадкоємців, а факт неоформлення спадкових прав не тягне за собою втрату права на спадкове майно. Щодо вартості спадкового майна, банк посилається на статті 77, 78 ЦПК України, а також на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 листопада 2025 року у справі № 444/1177/20. Позивач зазначає, що довідка Фонду державного майна України є належним та допустимим доказом. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, якщо спадкоємець заперечує проти вимог кредитора щодо меж відповідальності, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен саме спадкоємець. Суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення, а з`ясування обсягу спадкового майна та його вартості здійснює виконавець в порядку Закону України «Про виконавче провадження» (постанова Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц).
Щодо проведення судової експертизи, банк посилається на статті 44, 103, 104 ЦПК України. Позивач зазначає, що зміна складу суду (суддя Галаган В.І. замість ОСОБА_9 ) не зобов`язує новий склад суду автоматично дотримуватися попередніх процесуальних ухвал про призначення експертизи. Новий склад суду самостійно оцінює достатність доказів у справі. Судова експертиза не була проведена через бездіяльність самих апелянтів, які не надали необхідних документів (технічного паспорта), що унеможливило роботу експерта. Відповідно до частини першої статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Щодо правомірності розгляду справи у спрощеному провадженні, банк посилається на пункт 2 частини четвертої статті 274, частину другу статті 410 ЦПК України, а також на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 750/9433/23. Позивач зазначає, що предметом позову є стягнення грошових коштів, а не спір про право на спадщину, визнання заповіту недійсним або поділ спадкового майна. Факт спадкування є лише обставиною, що зумовлює правонаступництво, а не предметом спору. Ціна позову становить 788 664,95 грн, що не перевищує встановлених законом меж для спрощеного провадження. Крім того, навіть якщо було допущено порушення порядку розгляду, це не є безумовною підставою для скасування рішення, якщо таке порушення не завадило встановити фактичні обставини справи. Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Щодо належності складу відповідачів, банк посилається на статті 1216, 1218, 1282 ЦК України. Позивач зазначає, що відповідачами у справі є спадкоємці, які прийняли спадщину, що підтверджується відповіддю нотаріуса Дерепи О.В. від 22 вересня 2023 року (Том 4 а.с. 95-96, 97). Колишня дружина ОСОБА_6 не є спадкоємицею, а тому не є суб`єктом відповідальності за статтею 1282 ЦК України.
Відповідачами - ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_4 , та ОСОБА_5 - подано заперечення на відзив АТ КБ «Приватбанк», у яких вони підтримали доводи апеляційних скарг та додатково зазначили наступне.
Щодо неузгодженості умов кредитного договору, апелянти звернули увагу, що кредитний договір укладено шляхом підписання Анкети-заяви, а Паспорт споживчого кредиту, на який посилається банк, не є правочином, а лише підтверджує надання переддоговірної інформації відповідно до статті 9 Закону України «Про споживче кредитування». За правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20, підписання Паспорта споживчого кредиту не є укладенням правочину, оскільки цей документ не виражає спільної узгодженої волі сторін. Крім того, згідно з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, Умови та Правила надання банківських послуг, які не містять особистого підпису позичальника, не можуть вважатися складовою частиною договору.
Щодо безпідставності нарахування відсотків, комісій та штрафів, апелянти вказали, що за життя позичальника банком списувалися значні суми відсотків та щомісячних комісій за обслуговування картки у розмірі 2 000,00 грн. Оскільки умови про нарахування відсотків є неузгодженими через відсутність підпису позичальника під тарифами, банк не мав правових підстав для їх списання. Відповідно до статті 1212 ЦК України, безпідставно списані суми відсотків та комісій підлягають зарахуванню в рахунок погашення тіла кредиту. Тому заявлена банком сума 788 664,95 грн, класифікована як «тіло кредиту», сформована значною мірою за рахунок незаконно списаних відсотків та комісій.
Щодо солідарної відповідальності подружжя, апелянти зазначили, що кредитний договір укладено 24 лютого 2020 року в період зареєстрованого шлюбу ОСОБА_8 з ОСОБА_6 (шлюб розірвано лише 11 лютого 2022 року). Відповідно до статей 60, 61, 65 СК України та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, а боргові зобов`язання подружжя є нероздільними. Тягар доведення використання кредитних коштів не в інтересах сім`ї покладається на того з подружжя, хто це заперечує (постанови ВСУ від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та ВП ВС від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17). Оскільки ОСОБА_6 не спростувала презумпцію спільності боргу, а факт придбання родиною преміальної квартири площею 129,9 кв.м підтверджує спільне використання коштів, кредитне зобов`язання є солідарним боргом подружжя.
Щодо математичного розподілу боргу, апелянти навели розрахунок, згідно з яким 50% боргу (394 332,48 грн) є особистим зобов`язанням колишньої дружини ОСОБА_6 і не входить до складу спадщини, а лише 50% (394 332,48 грн) є боргом спадкодавця, який підлягає розподілу між чотирма спадкоємцями. Максимальна межа відповідальності одного спадкоємця становить 98 583,12 грн, а не 197 166,24 грн, як стягнув суд першої інстанції. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів є самостійною підставою для відмови в позові (постанови ВП ВС від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц).
Щодо недійсності оціночної бази, апелянти повторно зазначили, що довідка ФДМУ від 05 квітня 2024 року втратила чинність. Суддя Галаган В.І. після заміни складу суду усунувся від вирішення клопотання експерта та перевів справу в спрощене провадження, чим позбавив відповідачів можливості довести реальну ринкову вартість квартири.
Щодо невиконання банком ухвали суду, апелянти звернули увагу на те, що ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09 травня 2024 року банк було зобов`язано надати оригінали анкети-заяви, виписок та довідок. Оскільки банк не виконав цю ухвалу, а відповідачі ставили під сумнів копії документів, відповідно до статті 95 ЦПК України такі докази не можуть братися судом до уваги.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 24 лютого 2020 року ОСОБА_8 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» із Заявою на підписання Заяви-Анкети на отримання банківських послуг, внаслідок чого позичальнику було відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт, який у подальшому збільшився до 800 000,00 грн. Для користування кредитним картковим рахунком позичальник отримав кредитні картки № НОМЕР_1 (Visa Infinite) та № НОМЕР_2 (MasterCard World Elite).
АТ КБ «Приватбанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, надавши позичальнику можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором. За даними виписки по рахунку ОСОБА_8 від 11.10.2023 року, від 23.05.2024 року заборгованість останнього перед АТ КБ «Приватбанк» за договором від 24.02.2020 року становить 788 664,95 грн, що є заборгованістю за тілом кредиту.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 , 1963 року народження, помер, що підтверджено свідоцтвом про смерть, виданим Генеральним управлінням зі справ громадянського стану Міністерства внутрішніх справ та муніципалітетів Ліванської Республіки від 03 серпня 2022 року, актовий запис № 2303.
21 вересня 2022 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерепою О.В. заведено спадкову справу № 12/2022 після смерті ОСОБА_8 .
10 січня 2023 року АТ КБ «Приватбанк» подано приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Дерепі О.В. письмову претензію-вимогу в порядку статті 1281 ЦК України про включення кредиторських вимог банку до спадкової маси та повідомлення спадкоємців про наявність заборгованості перед банком у сумі 788 664,95 грн. 09 лютого 2023 року нотаріусом повідомлено банк про неможливість надати інформацію про спадкоємців та про невиконання вимог банку.
22 вересня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерепою О.В., на виконання ухвали Голосіївського районного суду м. Києва від 30 червня 2023 року у справі № 752/12714/23, надіслано до суду копії документів зі спадкової справи та повідомлено, що спадщину прийняли: ОСОБА_1 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_7 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 .
11 жовтня 2023 року АТ КБ «Приватбанк» надіслано на адресу спадкоємців листи-претензії про погашення перед банком заборгованості спадкодавця в сумі 788 664,95 грн.
Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 20 грудня 2023 року, співвласниками квартири за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_8 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 29 лютого 2016 року та ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності від 29 травня 2023 року - по частині кожен.
20 грудня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дерепою О.В. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на ім`я ОСОБА_7 на 1/8 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Свідоцтва про право на спадщину на 3/8 частки квартири на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 ще не видані.
За даними Довідки про оціночну вартість об`єкта нерухомості від 05 квітня 2024 року, оціночна вартість квартири за адресою: АДРЕСА_1 , становить 2 372 065,19 грн.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався статтею 1216 ЦК України про те, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців); статтею 1218 ЦК України про те, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті; статтею 1220 ЦК України про те, що часом відкриття спадщини є день смерті особи; статтею 1267 ЦК України про те, що частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними; статтею 1281 ЦК України про те, що кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, або протягом шести місяців з дня, коли кредитор дізнався про прийняття спадщини, якщо він не знав і не міг знати про відкриття спадщини; статтею 1282 ЦК України про те, що спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину, причому кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині; статтею 1296 ЦК України про те, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину, а відсутність свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Судом першої інстанції зроблено вірний висновок про те, що відповідачі є спадкоємцями першої черги за законом після смерті боржника ОСОБА_8 , яким за життя отримано у позивача кредит на суму 788 664,95 грн, та який має бути повернуто відповідачами з огляду на прийняття ними спадщини після смерті боржника. Строк пред`явлення вимог кредитором дотримано, оскільки банк дізнався про смерть боржника 16.09.2022 року, а претензію нотаріусу подав 10.01.2023 року, тобто в межах шести місяців. Позовна давність не пропущена, оскільки з позовом до суду банк звернувся 27.10.2023 року в межах трирічного строку. Вартість успадкованого майна визначено на підставі довідки ФДМУ, яка становить 1 186 032,60 грн (2 372 065,19 грн / 2), що значно перевищує розмір заборгованості. Відсутність свідоцтва про право на спадщину в окремих спадкоємців не є підставою для відмови в позові.
Таким чином, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 788 664,95 грн, тобто по 197 166,24 грн з кожного, в межах вартості частини нерухомого майна, отриманого відповідачами у спадщину (по 1/8 частки на кожного спадкоємця за законом), та задовольнив позовні вимоги в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги, апеляційним судом відхиляються з таких підстав.
Щодо порушення правил розгляду справи у спрощеному позовному провадженні.
Доводи апелянтів про те, що суд першої інстанції незаконно розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України справи у спорах щодо спадкування не можуть бути розглянуті в такому порядку, колегія суддів вважає безпідставними і відхиляє.
Предметом позову у цій справі є стягнення заборгованості за кредитним договором (грошова вимога), а не спір про право на спадщину. Факт спадкування у даній справі є лише обставиною, що зумовлює правонаступництво у матеріальних правовідносинах (перехід обов`язку), і не є предметом спору щодо самого права на спадщину. Крім того, порушення порядку розгляду (спрощене замість загального), це не є безумовною підставою для скасування рішення, якщо таке порушення не завадило встановити фактичні обставини справи. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 05 червня 2024 року у справі № 750/9433/23.
Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України, не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань. У даній справі апелянти не довели, яким чином розгляд справи у спрощеному провадженні вплинув на правильність встановлення обставин справи та чи були вони позбавлені можливості реалізувати свої процесуальні права. Матеріали справи свідчать, що відповідачі подавали відзиви, заперечення, клопотання, тобто активно користувалися своїми процесуальними правами. Крім того, суд першої інстанції правильно врахував ціну позову (788 664,95 грн), яка не перевищувала встановлених законом меж для спрощеного провадження. За таких обставин саме по собі посилання на пункт 2 частини четвертої статті 274 ЦПК України не є безумовною підставою для скасування правильного по суті рішення.
Щодо недоведеності розміру заборгованості та неузгодженості умов кредитного договору.
Доводи апелянтів про те, що банк не надав оригіналів первинних документів (анкети-заяви, виписок по рахунках, довідок про зміну умов кредитування), а тому розрахунок заборгованості не є належним доказом, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та пунктів 42, 43, 46, 57, 60, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року № 75, виписка з клієнтського рахунку є первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів, якщо вона містить необхідні реквізити. Надана банком виписка містить повну інформацію про рух коштів: баланс на дату відкриття ліміту, всі операції із зазначенням дати, чітким описом транзакцій та залишком після кожної з них. Верховний Суд неодноразово визнавав банківські виписки належними доказами, зокрема у постановах від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18, від 20 жовтня 2020 року у справі № 456/3643/17, від 11 листопада 2020 року у справі № 205/4176/18, від 15 січня 2025 року у справі № 753/16762/15.
Як вбачається з вказаної виписки (т. 1 а.с. 16) кредитними коштами активно користувались, вносили платежі на поповнення.
Щодо посилань апелянтів на неузгодженість умов кредитного договору з огляду на те, що Паспорт споживчого кредиту не є правочином, а Умови та Правила не містять підпису позичальника, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Підписуючи Анкету-заяву від 24 лютого 2020 року, позичальник підтвердив, що ознайомлений та згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті банку. Крім того, сам факт користування кредитними коштами та здійснення часткового погашення заборгованості за життя позичальника свідчить про схвалення ним умов кредитування. Що стосується доводів про зниження кредитного ліміту до 0,00 грн 25 лютого 2020 року та подальші транзакції, колегія суддів звертає увагу, що виписка по рахунку підтверджує фактичне використання кредитних коштів позичальником, а відсутність заперечень з боку позичальника протягом тривалого часу свідчить про його згоду з умовами кредитування. Апелянти не надали жодних доказів на підтвердження того, що позичальник оспорював умови договору або розмір заборгованості за життя.
Отже, за життя кредитний договір як і його умови позичальник не оскаржував. Не оскаржено і спадкоємцями кредитний договір після смерті позичальника.
Щодо солідарної відповідальності подружжя та неналежного складу відповідачів, апеляційний суд також зазначені доводи відхиляє.
Доводи апелянтів про те, що кредитне зобов`язання є солідарним боргом подружжя, а тому позов пред`явлено до неналежного складу відповідачів, колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Відповідно до статті 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Згідно з частиною четвертою статті 65 СК України, договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц зазначила, що для покладення відповідальності на другого з подружжя необхідно встановити, що договір був укладений в інтересах сім`ї та отримане майно (кошти) використано на потреби сім`ї. У матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що кредитні кошти були використані в інтересах сім`ї. Апелянти таких доказів не надали. Натомість, згідно з випискою по рахунку, кошти використовувалися позичальником особисто для власних потреб.
Крім того, на момент смерті боржника ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 був розірваний рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 11 лютого 2022 року у справі № 755/21426/21, тобто за чотири місяці до відкриття спадщини. Відповідно до статті 1218 ЦК України, до складу спадщини входять права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини. Оскільки шлюб було розірвано до смерті, ОСОБА_6 не є спадкоємицею та не може нести відповідальність за боргами спадкодавця в розумінні статті 1282 ЦК України. Спадкоємцями є лише діти померлого, які прийняли спадщину у встановленому порядку.
Твердження апелянтів про те, що половина боргу є особистим зобов`язанням ОСОБА_6 , колегія суддів відхиляє, оскільки ОСОБА_6 не є стороною кредитного договору, не виступала поручителем або співпозичальником. Сам по собі факт перебування у шлюбі на момент укладення договору без доведення використання коштів в інтересах сім`ї не створює солідарного обов`язку. Доказів того, що кредитні кошти були використані на придбання квартири або інші потреби сім`ї, матеріали справи не містять. Натомість, згідно з договором купівлі-продажу від 29 лютого 2016 року, квартира була придбана за чотири роки до укладення кредитного договору, що спростовує твердження про використання кредитних коштів на її придбання.
Щодо вартості спадкового майна та недійсності довідки ФДМУ.
Доводи апелянтів про те, що довідка ФДМУ від 05 квітня 2024 року втратила чинність на момент ухвалення рішення, колегія суддів вважає такими, що не впливають на правильність висновків суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України, спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. При цьому, як роз`яснено у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 201/8538/16-ц, задовольняючи позов кредитора до спадкоємця, суд в резолютивній частині рішення зазначає дійсний розмір заборгованості, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та встановлює, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного ним у спадщину. Цим суд встановлює порядок виконання рішення про стягнення заборгованості спадкодавця. З`ясування обсягу спадкового майна та його вартості (проведення оцінки) здійснює виконавець в порядку Закону України «Про виконавче провадження», який, виходячи із вартості успадкованого майна, визначає остаточну суму, яку належить стягнути зі спадкоємця.
Таким чином, оцінка, проведена ФДМУ на момент виконання рішення не матиме правових наслідків, оскільки суд першої інстанції правильно встановив порядок виконання рішення - в межах вартості успадкованого майна, а остаточна сума стягнення визначається на стадії виконавчого провадження. Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 05 листопада 2025 року у справі № 444/1177/20, якщо спадкоємець заперечує проти вимог кредитора щодо меж його відповідальності, доводити обсяг спадкового майна та його вартість повинен такий спадкоємець.
Щодо необхідності проведення судової оціночно-будівельної та судово-економічної експертизи в апеляційній інстанції, апеляційний суд відмовляє у призначенні експертизи.
Колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотань апелянтів про призначення судової оціночно-будівельної та судово-економічної експертизи в апеляційній інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 103 ЦПК України, суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності.
У даній справі суд першої інстанції вже призначав оціночно-будівельну експертизу ухвалою від 18 березня 2025 року, однак вона не була проведена через ненадання апелянтами необхідних документів (технічного паспорта на квартиру). Відповідно до статті 44 ЦПК України, учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.
Крім того, суд апеляційної інстанції не вбачає необхідності у призначенні експертизи для визначення вартості спадкового майна, оскільки в матеріалах справи наявна довідка ФДМУ, яка є належним доказом, а відповідальність спадкоємців обмежена вартістю успадкованого майна, що встановлюється на стадії виконавчого провадження, як вже зазначено вище. Суд першої інстанції правильно зазначив дійсний розмір заборгованості та встановив, що її належить стягнути у межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Щодо клопотання про призначення судово-економічної експертизи для виявлення реальної структури боргу та виключення неправомірних нарахувань, колегія суддів також його відхиляє, оскільки розмір заборгованості підтверджується банківською випискою та розрахунком, які є належними доказами. Апелянти не надали жодного альтернативного розрахунку або доказів на спростування правильності наданого банком розрахунку. Крім того, питання про безпідставність нарахування відсотків та комісій є правовим питанням, яке вирішується судом при застосуванні норм права до встановлених обставин, а не потребує спеціальних знань експерта. Відповідно до статті 102 ЦПК України, предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновки щодо питань права - недійсності кредитного договору також зроблені вище.
Щодо необґрунтованості рішення суду та порушення статті 6 Конвенції.
Доводи апелянтів про те, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам відповідачів щодо спільності боргу подружжя та іншим запереченням, колегія суддів вважає такими, що не відповідають дійсності. Суд першої інстанції в мотивувальній частині рішення навів детальний аналіз доводів сторін, оцінив надані докази, зазначив підстави для їх відхилення або врахування.
Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Оскаржуване рішення відповідає зазначеним вимогам. Суд надав оцінку всім доказам у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права до встановлених обставин, тому підстави для визнання рішення необґрунтованим відсутні.
Крім того, колегія суддів зазначає, що апеляційне провадження є способом перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, а не повторним розглядом справи по суті. Апелянти не навели переконливих доводів та не надали належних доказів на спростування висновків суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів апеляційного вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, зокрема факт укладення кредитного договору, наявність заборгованості, факт смерті позичальника, прийняття спадкоємцями спадщини, попри не отримання свідоцтв про право на спадщину, вартість спадкового майна.
Доводи апеляційних скарг висновків суду першої інстанції не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях, а тому підлягають відхиленню. Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відповідно до статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без змін.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянтів.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , яка діє від імені малолітнього ОСОБА_4 , представника ОСОБА_5 - ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 03 березня 2026 року - залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Повний текст постанови складено 11.08.2026 р.
Головуючий: Судді: