КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 357/16689/23
номер провадження № 22-ц/824/11093/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Лапчевської О.Ф.,
суддів Березовенко Р.В., Мостової Г.І.,
розглянуву порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2024 року /суддя Цукуров В.П./
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання кредиту № 059982-КС-001 від 16 листопада 2020 року у загальному розмірі 89 531,29 грн, з яких: 40 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 49 531,29 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість по комісії; а також судові витрати.
Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2024 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» заборгованість за кредитним договором у розмірі 89 531,29 грн та судовий збір у розмірі 2 147,20 грн, а всього 91 678,49 грн. /т. 1 а.с. 119-125/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати заочне рішення повністю або в частині стягнення неустойки, відсотків та штрафів, прийняти нове рішення про стягнення з нього 50 000,00 грн (тіло кредиту - 40 000,00 грн та відсотки - 10 000,00 грн), зупинити виконавче провадження № НОМЕР_2 до розгляду апеляційної скарги, а також надати розстрочку виконання рішення на 12 місяців.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що суд не врахував наявності поважних причин пропуску строку на апеляційне оскарження у зв`язку з тим, що електронний кабінет в ЄСІТС зареєстровано лише 07.03.2026, а у 2024-2025 роках він не проживав за адресою реєстрації. Також апелянт зазначає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки кредит видано 16.11.2020, останній платіж за графіком мав бути здійснений 08.03.2021, а позов подано 28.12.2023, тобто з пропуском строку. Крім того, апелянт посилається на надмірний та каральний характер відсотків (49 531,29 грн), які перевищують суму основного боргу (40 000,00 грн), та просить застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України і зменшити їх розмір до 10 000,00 грн, а загальну суму стягнення - до 50 000,00 грн. Також апелянт звертає увагу на зміну його матеріального становища, оскільки з 21.04.2026 він офіційно працевлаштований на критично важливому для економіки України підприємстві, має чинне бронювання від мобілізації та стабільний дохід, що свідчить про його добросовісність і можливість виконувати зобов`язання в розумних межах.
Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» - подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечував проти її задоволення. Зазначив, що відповідач визнає факт укладення кредитного договору та наявність заборгованості, однак безпідставно заперечує розмір нарахованих процентів. Позивач наголосив, що проценти нараховувалися виключно за користування кредитними коштами згідно зі ст. 1048 ЦК України, у межах строку дії кредитного договору, за відсотковою ставкою, погодженою сторонами при укладенні договору. Жодної неустойки (пені чи штрафів) позивачем не нараховувалося. Щодо строків позовної давності позивач зазначив, що перебіг позовної давності зупинявся на період дії воєнного стану на підставі п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, а тому строк не пропущено. Позивач також звернув увагу на те, що відповідач не надав власного контррозрахунку заборгованості, а тому посилання на його необґрунтованість є безпідставними.
Апелянтом подано заперечення на відзив, у якому він наполягає на грубому порушенні права на судовий захист через неналежне повідомлення, а також на явно непропорційному та каральному характері нарахованих процентів (понад 51 000 грн на тіло кредиту 40 000 грн), що становить більше 127% річних, та просить застосувати ч. 3 ст. 551 ЦК України для зменшення суми стягнення.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.
Судом встановлено, що 16 листопада 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 059982-КС-001 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», з використанням одноразового ідентифікатора G-4615, надісланого на номер мобільного телефону відповідача.
Відповідно до умов кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у розмірі 40 000,00 грн шляхом перерахування на банківську картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується платіжним дорученням та випискою АТ «Сенс Банк». Процентна ставка за користування кредитом є фіксованою та становить 1,09583653 % за кожен день користування кредитом. Строк дії договору - до 08 березня 2021 року. Графіком платежів передбачено внесення 8 платежів по 9 100,00 грн кожен.
Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, жодного платежу на погашення заборгованості не здійснив, що підтверджується випискою АТ «Сенс Банк» та розрахунком заборгованості. Станом на 18 грудня 2023 року заборгованість відповідача становить 89 531,29 грн, з яких: 40 000,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 49 531,29 грн - заборгованість по процентах за користування кредитом; 0,00 грн - заборгованість по комісії.
Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 11, 205, 207, 525, 526, 530, 610, 611, 625, 627, 628, 629, 638, 639, 1046, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України про те, що договір є обов`язковим для виконання сторонами, позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитними коштами у строки та в порядку, встановлені договором; ст. 12, 11 Закону України «Про електронну комерцію» про те, що електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що між сторонами виникли договірні відносини щодо користування кредитними коштами, позивач виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредитні кошти в розмірі 40 000,00 грн, відповідач умови договору порушив, не здійснивши жодного платежу, тому заборгованість за кредитним договором у розмірі 89 531,29 грн є доведеною та обґрунтованою.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 128 ЦПК України суд викликає учасників справи у судове засідання шляхом направлення судових повісток. Судова повістка надсилається за адресою місця проживання чи перебування особи, зазначеною в позовній заяві.
Згідно з ч. 6 ст. 128 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про місце проживання (перебування) відповідача, яке не було повідомлено ним у встановленому порядку, суд вважає, що відповідач повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, якщо судову повістку направлено за адресою його місця проживання (перебування), зазначеною в позовній заяві, і вона не вручена у зв`язку з відсутністю особи за такою адресою або з інших причин, які не залежать від суду.
Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Як вбачається з матеріалів справи, 29 січня 2024 року на запит суду Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області повідомило, що останнім відомим місцем реєстрації ОСОБА_1 є адреса: АДРЕСА_1 . 26 листопада 2020 року його було знято із зареєстрованого місця проживання (а.с. 81). Цю ж адресу було зазначено позивачем у позовній заяві як останнє відоме місце проживання відповідача, оскільки саме цю адресу повідомлено ОСОБА_1 при укладенні договору.
30 січня 2024 року судом відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 11 березня 2024 року (а.с. 82-83). На вказану адресу судом направлялися копія ухвали про відкриття провадження та судові повістки.
Поштові відправлення були повернуті на адресу суду з відміткою підприємства поштового зв`язку «за закінченням терміну зберігання» (а.с. 86, 115, 116). Відповідно до п. 3 ч. 8 ст. 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.
Крім того, ухвалою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 квітня 2026 року про відмову в перегляді заочного рішення встановлено, що у заяві про перегляд заочного рішення, заяві про усунення недоліків та клопотанні про долучення доказів відповідач не вказав жодної адреси свого фактичного місця проживання та/або реєстрації місця проживання, не повідомив суд про зміну місця проживання (а.с. 139, 180, 199). Отже, у суду першої інстанції були відсутні будь-які відомості про іншу адресу відповідача, ніж та, що була зазначена в позовній заяві.
Твердження апелянта про те, що він не проживав за адресою реєстрації у 2024-2025 роках, не спростовують факту належного повідомлення, оскільки апелянт не повідомив суд та позивача про зміну місця проживання, не вчиняв дій для отримання судової кореспонденції та не забезпечив належну організацію отримання поштових відправлень за адресою своєї реєстрації. Відповідач, будучи обізнаним про наявність у нього кредитних зобов`язань та невиконання їх належним чином, мав усвідомлювати можливість звернення кредитора до суду з позовом про стягнення заборгованості та, відповідно, повинен був вжити заходів для отримання судової кореспонденції за адресою своєї реєстрації.
Щодо доводів апелянта про реєстрацію електронного кабінету в ЄСІТС лише 07 березня 2026 року, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 14 ЦПК України реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі є правом, а не обов`язком фізичної особи. Відсутність зареєстрованого електронного кабінету не звільняє особу від обов`язку отримувати судову кореспонденцію за адресою свого місця проживання (реєстрації) та не є поважною причиною неотримання судових повісток.
Щодо доводів апелянта про пропуск позивачем строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з п. 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (в редакції, чинній на момент звернення з позовом), у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Законом України «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року № 4434-IX, який набрав чинності 04 вересня 2025 року, п. 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України виключено.
Оскільки позивач звернувся з позовом до суду 28 грудня 2023 року, тобто в період зупинення перебігу позовної давності, строк позовної давності не сплив. Відтак, підстави для застосування позовної давності відсутні.
Щодо доводів апелянта про надмірний та каральний характер нарахованих процентів та необхідність застосування ч. 3 ст. 551 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Нараховані позивачем проценти у розмірі 49 531,29 грн є платою за користування кредитними коштами, що передбачена умовами кредитного договору та ст. 1048 ЦК України. Вказані проценти не є неустойкою (штрафом, пенею) в розумінні ст. 549 ЦК України, а тому положення ч. 3 ст. 551 ЦК України, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки, до спірних правовідносин не застосовуються. Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з відповідача нарахованих процентів у повному обсязі.
Щодо доводів апелянта про зміну його матеріального становища та можливість виконувати зобов`язання в розумних межах, колегія суддів зазначає, що вказані обставини не впливають на правомірність нарахування процентів за користування кредитними коштами та не є підставою для зменшення розміру заборгованості. Добросовісність боржника та його працевлаштування на критично важливому підприємстві можуть бути враховані при вирішенні питання про розстрочку виконання рішення в порядку ст. 435 ЦПК України судом першої інстанції, однак не є підставою для зміни судового рішення при апеляційному перегляді.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та ґрунтуються на формальних міркуваннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши клопотання апелянта про зупинення виконавчого провадження № НОМЕР_2, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 340 ЦПК України суд апеляційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання рішення суду або зупинити виконавче провадження, якщо існує очевидна загроза заподіяння шкоди правам, свободам чи інтересам сторони або інших учасників справи до ухвалення судового рішення за результатами апеляційного перегляду.
Згідно зі ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у випадках, передбачених законом, зокрема, у разі зупинення судом виконання рішення.
Колегія суддів враховує, що саме по собі відкриття апеляційного провадження не є безумовною підставою для зупинення виконавчого провадження. Апелянтом не доведено наявності очевидної загрози заподіяння шкоди його правам та інтересам, яка б виправдовувала втручання у виконавче провадження на стадії апеляційного розгляду.
Щодо клопотання апелянта про надання розстрочки виконання рішення, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 435 ЦПК України питання про розстрочку виконання судового рішення вирішується судом першої інстанції за заявою боржника за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення (хвороба боржника, його членів сім`ї, скрутне матеріальне становище тощо). Вирішення цього питання не належить до компетенції апеляційного суду при перегляді рішення по суті, а тому клопотання задоволенню не підлягає.
Розглянувши клопотання апелянта про долучення доказів (доповнення до апеляційної скарги) від 27 червня 2026 року (зареєстроване 29 червня 2026 р.), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 183 ЦПК України, копія заяви (клопотання, заперечення) повинна бути надіслана іншим учасникам справи. Згідно з ч. 4 ст. 183 ЦПК України, суд, встановивши, що заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, апелянтом подано до Київського апеляційного суду клопотання про долучення доказів (доповнення до апеляційної скарги) від 27 червня 2026 року, до якого додано, зокрема, розрахунок заборгованості позивача, виписку АТ «СЕНС БАНК» (40 арк.), довідки про доходи, документ про бронювання, постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2.
Однак у переліку додатків до вказаного клопотання відсутній доказ направлення копії цього клопотання та доданих до нього документів іншому учаснику справи - Товариству з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика».
За таких обставин, оскільки апелянтом не дотримано вимог ч. 2 ст. 183 ЦПК України щодо надіслання копії клопотання іншим учасникам справи, вказане клопотання підлягає поверненню без розгляду на підставі ч. 4 ст. 183 ЦПК України.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом апеляційної інстанції лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Апелянтом не наведено обставин та не надано доказів на підтвердження неможливості подання цих доказів до суду першої інстанції.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на апелянта.
Керуючись ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В :
Клопотання ОСОБА_1 про зупинення виконавчого провадження - залишити без задоволення.
Клопотання ОСОБА_1 про надання розстрочки виконання рішення - залишити без задоволення.
Клопотання ОСОБА_1 про долучення доказів (доповнення до апеляційної скарги) від 27 червня 2026 року - залишити без розгляду.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 31 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції касаційному оскарженню не підлягає.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.
Головуючий: Судді: