Справа № 128/3164/26
УХВАЛА
Іменем України
10 серпня 2026 року м. Вінниця
Суддя Вінницького районного суду Вінницької області Васильєва Т.Ю., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,
УСТАНОВИВ:
До Вінницького районного суду Вінницької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу .
Ухвалою суду від 27.07.2026 дану позовну заяву було залишено без руху, оскільки вона не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Судом було роз`яснено позивачці, що їй, в тому числі, необхідно обґрунтувати у позовній заяві якими доказами підтверджується обрана позивачем підсудність даної справи, зокрема, що відповідач має чи мав зареєстроване чи будь-яке інше місце проживання на території Вінницького району Вінницької області. Для усунення недоліків судом був установлений строк, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Представником позивача 04.08.2026 на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху надано заяву про усунення недоліків.
Вивчивши подану представником позивачки заяву про усунення недоліків та долучені до неї документи, суд прийшов до висновку, що позивачкою не усунуто недоліки позовної заяви в повній мірі, визначені ухвалою суду від 27.07.2026, за відсутності будь-яких перешкод для цього.
Так, позивачка безпідставно вважає, що вона не зобов`язана довести суду обрану нею підсудність даної справи на стадії відкриття провадження, оскільки саме вирішуючи питання про відкриття провадження суд має встановити, чи підсудна справа даному суду.
Згідно ч. 1 ст. 27 ЦПК України, позови до фізичної особи пред`являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом.
Позивачка зазначила, що відповідач не мав зареєстрованого місця проживання в Україні, що також встановлено судом з відповіді з Єдиного демографічного реєстру.
Згідно ч.ч. 9, 10 ст. 28 ЦПК України, позови до відповідача, місце реєстрації проживання або перебування якого невідоме, пред`являються за місцезнаходженням майна відповідача чи за останнім відомим зареєстрованим його місцем проживання або перебування чи постійного його заняття (роботи). Позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання чи перебування, можуть пред`являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим зареєстрованим місцем його проживання чи перебування в Україні.
Проте, позивачкою так і не було надано суду належного правового обґрунтування обраної підсудності цієї справи даному суду. Належних доказів реєстрації чи тимчасового проживання відповідача, чи позивачки (оскільки вона посилається на спільне проживання з відповідачем) на території, що підсудна Вінницькому районному суду Вінницької області, матеріали справи не містять.
Вказуючи, що позивачкою зазначена остання відома адреса проживання відповідача в Україні, де вони проживали тривалий час разом, нею не обгрунтовано перешкод підтвердити зазначене будь-яким доказом, оскільки в разі її проживання за цією ж адресою відповідний орган місцевого самоврядування може надати відповідну довідку про проживання з реєстрацією, чи без такої, або отримати відповідь квартального (вуличного) комітету, чи письмові пояснення сусідів.
Позивачка взагалі не вказує та не надає жодного доказу про своє дійсне місце проживання, а посилається лише на номер абонентської скриньки, про що також було звернуто увагу судом в ухвалі від 27.07.2026, та жоден долучений до позовної заяви доказ таких відомостей теж не містить, тому в суду на даний час відсутні будь-які обгрунтовані підстави вважати, що відповідач дійсно проживав за вказаною в позові адресою.
Суд наголошує, що наявності виключно посилання на останню відому адресу проживання відповідача, без обгрунтування та доведення будь-якого правового зв`язку відповідача з такою адресою, є явно недостатнім для встановлення підсудності справи за вказаною ознакою, а є лише припущенням, оскільки за таких обставин встановлені вимоги для визначення підсудності справи обмежувалися б виключно заявою позивача про будь-яку адресу, яку позивач вкаже в позовні заяві на власний розсуд, що є неприпустимим.
Та посилання на наявність в суду можливості викликати відповідача шляхом оголошення, згідно ч. 11 ст. 128 ЦПК України, є похідним від обов`язку суду встановити підсудність такої справи саме на час відкриття провадження в справі.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 28 ЦПК України позови про розірвання шлюбу можуть пред`являтися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров`я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за зареєстрованим місцем проживання чи перебування будь-кого з них.
Та таких обставин позивачка теж не зазначала.
Таким чином, судом було встановлено, що відомості про позивачку та відповідача в Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні, позивачка вказує, що відповідач не мав в вУкраїні зареєстрованого місця проживання та проживав в с. Лисогора Вінницького району Вінницької області, але будь-якого доказу чи правового обгрунтування зв`язку відповідача із зазначеною адресою, ні шляхом вказівки на власне місце проживання, ні інші обставини, позивачка не надала та в наданих суду заявах не навела, обмежившись лише вказівкою на таку адресу та повідомленням свого місця проживання у вигляді номеру абонентської скриньки.
Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Позивачу слід врахувати, що розгляд і вирішення справи неповноважним судом, зокрема внаслідок порушення правил визначення підвідомчості та підсудності, є підставою для скасування навіть правильного за суттю рішення суду.
Керуючись практикою Європейського суду з прав людини, суд виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції в праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. З цього приводу прецедентним є рішення Європейського суду з прав людини у справі «Круз проти Польщі» від 19.06.2001, згідно якого, право на суд не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Якщо законом визначений порядок для вчинення певних дій, такий порядок в силу вимог вітчизняного та Європейського законодавства повинен дисциплінувати осіб, що звертаються до суду та не допустити судовий процес у безладний рух, так як право на суд не є абсолютним.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
За таких обставин, враховуючи, що на даний час позовна заява залишається такою, що не відповідає вимогам ст.ст. 175, 177 ЦПК України, позивачем не усунуто всі недоліки поданої позовної заяви за відсутності будь-яких перешкод для виконання вимог суду щодо доведення обраної підсудності даної справи, дану позовну заяву слід вважати неподаною та повернути позивачеві.
Суд роз`яснює позивачеві, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, яка відповідатиме вимогам закону.
З урахуванням вищевикладеного, керуючись ст. 185 ЦПК України, суд,
УХВАЛИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу вважати неподаною та повернути позивачу.
Роз`яснити позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовною заявою до суду, яка відповідатиме вимогам закону.
Ухвала може бути оскаржена протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду.
Суддя: