ЄУН 193/191/26
Провадження 2/193/292/26
Р І Ш Е Н Н Я
іменем України
11 серпня 2026 року Софіївський районний суд Дніпропетровської області
у складі: головуючого судді Томинця О. В.,
за участі: секретаря судового засідання Оселедець О. І.,
представника позивача Корольова Д. О.,
відповідача ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в сел. Софіївка Криворізького району Дніпропетровської області у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом представника позивача Корольова Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою,
В С Т А Н О В И В:
1.Короткий зміст позовних вимог.
10.02.2026 представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Корольов Д.О., звернувся до суду з вказаним позовом, в обґрунтування якого вказав, що 21 березня 2024 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики у простій письмовій формі у вигляді розписки, згідно з умовами якої позивач передав відповідачу у борг грошові кошти у розмірі 171 225 грн на строк до 05 квітня 2024 року.
Вказував, що позивачем було належним чином виконано умови договору позики та надано відповідачу грошові кошти, натомість свої зобов`язання за договором позики відповідач не виконав, борг не повернув, у зв`язку із чим виникла заборгованість, на яку позивач, за період з 06.04.2024 по 07.02.2026, нарахував також, згідно положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційні втрати та 3% річних.
З урахуванням наведеного представник позивача просив суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача заборгованість за договором позики у розмірі 213 996,52 грн, з яких: сума позики у розмірі 171 225 грн, інфляційні втрати - 33 310,58 грн та 3 % річних - 9 460,94 грн, а також понесені ним судові витрати.
2. Процесуальні дії у справі. Заяви (клопотання) учасників справи та їх позиції щодо позову.
12.03.2026 за ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін (а.с.22).
05.08.2026 за протокольною ухвалою суду, на підставі ч. 8 ст. 178 та ч. 4 ст. 183 ЦПК України, судом повернуто відповідачу без розгляду відзив з додатками у зв`язку з його поданням до суду поза межами установленого судом строку та відсутністю клопотання про поновлення такого строку з посилання на поважність причин його пропуску.
Представник позивача Мельников Д.О. у судовому засіданні, посилаючись на обставини та доводи, викладені у своєму позові, заявлені вимоги підтримав і просив їх задовольнити у повному обсязі. Додатково зазначив, що згідно з позицією Верховного Суду у постанові від 16.04.2026 у справі за № 751/4086/24 (провадження № 61-3138ск25), положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України у період дії воєнного стану у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, застосовується винятково до банку чи фінансової установи, які надавали кредит, тоді як позивач є простою фізичною особою, який надавав позику відповідачу одноразово.
Відповідач ОСОБА_1 у судовому засіданні пред`явлений до нього позов не визнав. Не заперечував факту отримання від позивача ОСОБА_2 грошових коштів у сумі 171 225 грн шляхом здійснення позивачем трьох грошових переказів на його банківський рахунок, а саме: 12.09.2023 у сумі 71 400 грн, 18.11.2023 - 74 900 грн та 23.12.2023 -25 100 грн. Проте зазначив, що вказані кошти він брав у позивача не на свої власні потреби, а саме для сприяння у незаконному перетину його закордон. При цьому наголосив, що він був не організатором, а лише посередником вказаних послуг. Особа, яка була безпосередньо організатором незаконного перетину за кордон, не хотів приймати кошти на свої рахунки, тому йому відповідач передавав відповідні кошти від позивача готівкою або переказом у вигляді крипто валюти. Відтак кошти, які надходили йому на рахунки він собі не залишав, у борг не брав, а передавав у подальшому іншій особі для сплати послуг з незаконного перетину кордону. Оскільки організатор незаконного перетину кордону не зміг організувати процес незаконного вивезення позивача, тому знайомим позивача постійно здійснювався психологічний тиск на відповідача з вимогою повернути передані йому кошти та зобов`язали його написати розписку про отримання грошових коштів у борг зі строком їх повернення, що він і виконав. Між тим, незважаючи на вказані пояснення та заперечення проти позову, відповідач тим неменш просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. В обґрунтування такої суперечливої взаємовиключної позиції відповідач ОСОБА_1 повідомив суду, що він не має жодних належних доказів для підтвердження своїх вищевказаних доводів, а тому з метою не затягування розгляду справи та зважаючи на безперспективність його заперечень проти позову, цілком усвідомлено просив позов ОСОБА_2 задовольнити повністю.
3.Фактичні обставини справи, встановлені судом.
21 березня 2024 року між сторонами укладено договір позики, укладеного у простій письмовій формі у вигляді розписки про отримання грошових коштів (а.с.53).
Так, згідно з оригіналом цієї розписки (а.с. 53), відповідач ОСОБА_1 отримав від позивача ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 171 225 грн, які зобов`язався повернути до 05 квітня 2024 року.
З пояснень обох сторін у судовому засіданні установлено, що грошові кошти від позивача відповідач дійсно отримував шляхом здійснення трьох банківських переказів на його власну банківську картку, зокрема 12.09.2023 у сумі 71 400 грн, 18.11.2023 - 74 900 грн та 23.12.2023 -25 100 грн. Саму розписку про отримання грошей ОСОБА_1 писав та ставив у ній свій підпис власноручно.
4. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК України).
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).
Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 цього Кодексу).
Згідно із частиною четвертою статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18)).
У постанові Верховного Суду від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17 (провадження № 61-6492св19) зазначено, що тлумачення статей 1046 та 1047 ЦК України свідчить, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
У постанові Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 161/11436/21 (провадження № 61-625св22) зроблено висновок, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позикодавця до позичальника. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
Письмова форма договору позики унаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику (див.: постанови Верховного Суду від 24 січня 2024 року у справі № 686/18121/21 (провадження № 61-14050св23), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21)).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 78 ЦПК України).
За змістом частин першої третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
5.Мотиви суду та висновки, яких він дійшов.
Суд вважає, що зміст письмової розписки від 21 березня 2024 року, яка власноручно підписана відповідачем свідчить про те, що між сторонами досягнуто згоди щодо усіх істотних умов, притаманних договору позики, у тому числі, щодо форми такого договору; розписка засвідчує, як укладення між сторонами договору позики, так і факт передачі коштів за ним; оригінал такої знаходиться у позивача (позикодавця), а доказів виконання зобов`язань за вказаною розпискою відповідач не надав. Судом також встановлено, що написана 21 березня 2024 року відповідачем розписка була складена за домовленістю сторін на загальну суму коштів, яку він трьома платежами отримав раніше, зокрема 12.09.2023 у сумі 71 400 грн, 18.11.2023 - 74 900 грн та 23.12.2023 -25 100 грн.
Відповідно до частини третьої статті 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що передача позикодавцем грошових коштів позичальнику відбулася до укладення договору позики шляхом складення відповідної розписки, що є підставою для стягнення боргу.
Суд звертає увагу на те, що укладений між сторонами договір позики у виді розписки є дійсним та ніким не оспорювався. Відповідач під час розгляду справи таку презумпцію правомірності правочину (стаття 204 ЦК України) не спростував, доводи про безгрошовість договору позики не довів (стаття 1051 ЦК України). Отже, право вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 за договором позики, яке виникло у нього на підставі дійсного правочину, презюмується.
У статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі №643/17966/14-ц (провадження № 14-203цс19)).
Жодних доказів щодо виконання взятого ОСОБА_1 на себе зобов`язання та повернення вищевказаних грошових коштів позивачу стороною відповідача суду не було надано.
Суд не приймає до уваги твердження відповідача про кошти зазначені в розписці, не були взяті в борг відповідачем, а призначалися для сплати послуг іншій особі за незаконний перетин державного кордону, оскільки вказані твердження є голослівними, які заперечуються позивачем. Так, на підтвердження таких доводів відповідача останнім не надано суду жодного належного доказу.
Суд також критично оцінює твердження відповідача, про те, що він написав розписку про отримання у борг грошових коштів унаслідок погроз та тиск з боку товариша позивача, оскільки будь-яких доказів, які підтверджують цей факт суду надано не було та до того ж відповідач не звертався до правоохоронних органів щодо вчинення на нього зі сторони позивача тиску та примушування до виконання цивільно-правових обов`язків, зокрема з метою написання ним розписки про отримання грошових коштів у борг.
Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (див постанову Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20 (провадження № 61-1664св22)).
Між тим, відповідач не звертався до суду із позовом про визнання недійсним укладеного договору позики, у тому числі шляхом пред`явлення зустрічного позову у даній цивільній справі.
Отже, сукупність доказів свідчить про те, що метою написання розписки від 21.03.2024 стало врегулювання наявного у відповідача розміру заборгованості, який виник у останнього перед позивачем із неодноразово отриманих у позику коштів.
Суд зазначає, що у розписці, написаній відповідачем 21.03.2024, зазначено «Я, ОСОБА_1 ….взяв в борг у ОСОБА_2 … суму 171 225 грн. (сто сімдесят одна тисяча двісті двадцять п`ять) гривень. Зобов`язуюсь повернути до 05.04.2024 включно в повному обсязі».
Про будь-яке інше зобов`язання, крім зобов`язання відповідача повернути позивачу борг у сумі 171 225 грн. у визначений сторонами строк, розписка відомостей не містить, що на думку суду, підтверджує існування між сторонами правовідносин, які виникають за договором позики, які регулюються статтею 1047 ЦК України. Розписка написана та підписана особисто ОСОБА_1 , що останній під час розгляду справи не заперечував.
Отже, зазначення у розписці, що ОСОБА_1 зобов`язується повернути борг є його кореспондуючим обов`язком, як боржника, від права позикодавця вимагати повернення позики. (Постанова Верховного Суду № № 463/4339/17 від 10.07.2024).
За таких обставин, оскільки у строк встановлений у розписці про отримання грошей та навівть на час розгляду цієї справи у суді відповідач позичених грошей позивачеві не повернув, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості у розмірі 171 225 грн.
Відтак, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
5.1. Щодо вимог про стягнення інфляційних втрат та 3% річних за прострочення виконання зобов`язань.
Приписами ч.2 ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ст. 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України, інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три проценти річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.
Згідно із розрахунком, складеним представником позивача (а.с.6,7), за період з 06 квітня 2024 року по 07 лютого 2026 року інфляційні втрати, понесені у зв`язку з простроченням виконання зобов`язання складають 33 310,58 грн, а 3% річних - 9 460,94 грн.
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування трьох процентів річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.
Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введений воєнний стан з 05 год. 30 хв. 24.02.2022 року, який триває і на даний час.
Відповідно до Закону України від 15.03.2022 № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., № 40 - 44, ст. 356) доповнено пунктом 18, який передбачає, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 ЦК України, передбачене положенням пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та стосується лише періоду дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення. (Постанова ВС від 29.11.2023 року у справі №589/4601/21, провадження № 61-13788св23)
Оскільки позивач просить стягнути з відповідача 3% річних та інфляційні втрати від простроченої суми, у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України, за період з 06.04.2024 року по 07.02.2026, тобто під час дії воєнного стану, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для їх стягнення з відповідача на користь позивача, тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
Суд відхиляє доводи представника позивача, що положення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України щодо звільнення позичальника від відповідальності за статтею 625 ЦК України у період дії воєнного стану у разі прострочення виконання грошового зобов`язання, застосовується винятково до банку чи фінансової установи, які надавали кредит, тоді як позивач є простою фізичною особою, який надавав одноразово позику.
Суд зазначає, що тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: у періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит, тобто договори, відповідно до яких позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).
Норма вказаного закону прямо поширюється саме на договірні правовідносини з договору позики чи кредитного договору, при цьому законодавець не обмежив цю норму тим, що стороною за цим договором у якості кредитодавця чи позикодавця може бути лише виключно банк чи фінансова установа, оскільки зазначив, що таку позику може бути надано іншим кредитодавцем (позикодавцем), тобто вона охоплює будь-які договори позики, у тому числі і між фізичними особами.
Про поширення п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на договори позики між фізичними особами наголошує також Верховний Суд у своїй постанові від 04 червня 2025 року у справі № 752/30967/21 (провадження № 61-134св25).
Посилання представника позивача на позицію Верховного Суду у постанові від 16.04.2026 № 751/4086/24 (провадження № 61-3138ск25) не є релевантною до вказаних правовідносин. Так, у цій справі касаційний суд виснував, що відповідач не є позичальником через те, що спірні правовідносини стосуються наслідків прострочення грошового зобов`язання, пов`язаного саме із відшкодуванням позивачеві перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог, тому до цих відносин приписи пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не можуть бути застосовані (п.58).
6. Розподіл судових витрат.
У відповідності до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог, з відповідача належить стягнути на користь позивача судові витрати, понесені останнім на оплату судового збору, але пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Тому, оскільки позов підлягає задоволенню на 80% від заявлених вимог, то з відповідача підлягає стягненню на користь позивача 1 712 грн. судового збору.
Згідно заяви представника позивача, поданої до закінчення судових дебатів, витрати на правничу допомогу будуть вирішені окремо на протязі п`яти днів після ухвалення рішення суду.
Керуючись ст. 4, 19, 141, 247, 258, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позовні вимоги Корольова Дмитра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу за розпискою, - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 21.03.2024 у розмірі 171 225 (сто сімдесят одна тисяча двісті двадцять п`ять) гривень та судові витрати понесені на оплату судового збору пропорційно задоволеного позову у розмірі 1 712 (одна тисяча сімсот дванадцять) гривень.
У задоволенні решти частини позовних вимог, - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Інформація про сторони у справі:
Позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце постійного проживання: АДРЕСА_1 ;
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , фактичне місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 11.08.2026.
Суддя О. В. Томинець