ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року Справа №160/17113/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
18.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 28 травня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати;
- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 19 липня 2022 року по 28 травня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ). На думку позивача, відповідач протиправно не здійснив нарахування та виплату належної йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Позивач зазначає, що на виконання рішення Луганського окружного адміністративного суду у справі № 360/1842/25 відповідачем 28 травня 2026 року було здійснено відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року. Однак одночасно з виплатою заборгованості відповідач не нарахував та не виплатив позивачу компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Посилаючись на положення Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, позивач вважає, що у нього виникло право на отримання відповідної компенсації за весь період затримки виплати належного йому грошового забезпечення - з 19 липня 2022 року по 28 травня 2026 року. Позивач наголошує, що компенсація підлягає виплаті незалежно від причин порушення строків виплати доходу та вини роботодавця чи іншого суб`єкта, який здійснює виплату, а її розмір визначається виходячи із суми нарахованого, але своєчасно не виплаченого доходу та приросту індексу споживчих цін за період його невиплати. Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати такої компенсації протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить визнати відповідну бездіяльність протиправною і зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 19.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
23.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду відкрито провадження в адміністративній справі, призначено розгляд за правилами спрощеного провадження без виклику учасників справи.
09.07.2026 року від ІНФОРМАЦІЯ_2 (військової частини НОМЕР_1 ) до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вказав на їх необґрунтованість і передчасність. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , а з 26.12.2023 року вибув для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_2 прикордонного загону. У зв`язку з незгодою з проведеним йому нарахуванням грошового забезпечення позивач звертався до суду. Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 року у справі № 360/1842/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зокрема, визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо незастосування при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 19.05.2023 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 2022 та 2023 роки станом відповідно на 01.01.2022 року та 01.01.2023 року. Водночас зазначеним рішенням відповідача зобов`язано здійснити позивачу перерахунок місячного грошового забезпечення та всіх його складових, розрахунок яких здійснюється виходячи з розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших належних виплат за визначений судом період, з урахуванням раніше виплачених сум, та провести їх виплату. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 року - без змін. Відповідач зазначив, що на виконання вказаних судових рішень 28.05.2026 року позивачу проведено відповідний перерахунок та виплату грошового забезпечення в розмірі 96 522,10 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 16246 від 27.05.2026 року та розрахунковим листом від 06.07.2026 року № 707. При цьому відповідач не заперечує самого факту здійснення виплати перерахованого грошового забезпечення 28.05.2026 року, однак вважає, що така обставина не породжує у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів за весь період з 19.07.2022 року по 28.05.2026 року. Посилаючись на положення статей 1-4 Закону України від 19.10.2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159, відповідач зазначив, що право на компенсацію виникає у разі порушення встановлених строків виплати відповідного доходу. Разом з тим відповідач послався на правові висновки Верховного Суду, відповідно до яких у випадку, коли відповідні суми доходу нараховуються на виконання судового рішення, визначальними для вирішення питання про наявність права на компенсацію є дата набрання судовим рішенням законної сили, дата нарахування відповідних сум та дата їх фактичної виплати. На думку відповідача, у такому випадку підставою для компенсації може бути лише несвоєчасне виконання судового рішення, а не період, за який судовим рішенням визначено обов`язок здійснити перерахунок грошового забезпечення. У зв`язку з цим відповідач вважає безпідставною вимогу позивача про нарахування компенсації за період з 19.07.2022 року по 28.05.2026 року, оскільки рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 року у справі № 360/1842/25 виконано, а тому, на його думку, відсутні правові підстави для нарахування компенсації за вказаний позивачем період. Крім того, відповідач звернув увагу на те, що рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 року було передбачено перерахунок не лише щомісячного грошового забезпечення, а й окремих одноразових додаткових видів грошового забезпечення, зокрема грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та винагороди за бойове чергування. Посилаючись на положення статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 року № 558, відповідач зазначив, що грошова допомога для оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та винагорода за бойове чергування мають одноразовий характер. З огляду на це відповідач дійшов висновку, що на такі виплати компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-III не нараховується. Таким чином, відповідач вважає, що позивач не має права на заявлену компенсацію за період з 19.07.2022 року по 28.05.2026 року, а позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, у зв`язку з чим просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 21.07.2021 №526-ОС «Про особовий склад» позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу.
Наказом начальника НОМЕР_3 прикордонного загону від 23.12.2023 №849-ОС «Про особовий склад» позивача з 26.12.2023 вибуто для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону, у зв`язку з чим у спірних правовідносинах відповідачем є саме військова частина НОМЕР_1 у частині нарахування та виплати належного позивачу грошового забезпечення за період проходження ним служби у цій військовій частині.
Судом також установлено, що позивач не погодився з порядком обчислення й виплати йому грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 та звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з відповідним адміністративним позовом.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 у справі №360/1842/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково. Суд, зокрема, визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у незастосуванні при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом відповідно станом на 01.01.2022 та 01.01.2023.
Водночас указаним судовим рішенням військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити позивачу перерахунок місячного грошового забезпечення та всіх його складових, розрахунок яких здійснюється виходячи з розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за період з 19.07.2022 по 19.05.2023, виходячи з відповідного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, із проведенням виплати з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02.04.2026 у справі №360/1842/25 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07.01.2026 - без змін. Отже, з 02.04.2026 зазначене судове рішення набрало законної сили та стало обов`язковим до виконання.
На виконання вказаних судових рішень відповідачем проведено перерахунок належного позивачу грошового забезпечення. Згідно з платіжною інструкцією №16246 від 27.05.2026 та розрахунковим листом від 06.07.2026 №707, 28.05.2026 позивачу фактично виплачено перераховану суму грошового забезпечення у розмірі 96 522,10 грн, з якої утримано військовий збір у розмірі 5080,11 грн.
Таким чином, судом установлено, що сума грошового забезпечення, право на яку позивач набув на підставі рішення суду у справі №360/1842/25, була фактично виплачена йому 28.05.2026, тобто після набрання судовим рішенням законної сили 02.04.2026.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За приписами частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, а також одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно зі статтею 16 Закону України від 03 квітня 2003 року № 661-IV «Про Державну прикордонну службу України» умови грошового забезпечення військовослужбовців Державної прикордонної служби України визначаються законодавством.
При цьому частинами третьою, четвертою статті 25 Закону № 661-IV встановлено, що військовослужбовці Державної прикордонної служби України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», цього Закону та інших актів законодавства.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 затверджено тарифну сітку розрядів і відповідні тарифні коефіцієнти для визначення розмірів посадових окладів військовослужбовців, а також встановлено структуру грошового забезпечення військовослужбовців.
Судом установлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ).
Відповідно до наказу начальника загону від 21 липня 2021 року № 526-ОС «Про особовий склад» позивача прийнято на військову службу за контрактом осіб сержантського та старшинського складу.
Надалі, згідно з наказом начальника загону від 23 грудня 2023 року № 849-ОС «Про особовий склад», позивач вибув для подальшого проходження військової служби до НОМЕР_4 прикордонного загону з 26 грудня 2023 року.
Матеріалами справи також підтверджується, що позивач не погодився з порядком визначення відповідачем розміру його грошового забезпечення за період проходження військової служби та звернувся з відповідним позовом до Луганського окружного адміністративного суду.
Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 360/1842/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Зокрема, суд визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягала у незастосуванні при обчисленні та виплаті позивачу грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом відповідно на 01 січня 2022 року та 01 січня 2023 року.
Цим же судовим рішенням військову частину НОМЕР_1 зобов`язано здійснити позивачу перерахунок місячного грошового забезпечення та всіх його складових, розрахунок яких здійснюється виходячи з розміру посадового окладу та/або окладу за військовим званням, а також відповідних виплат за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених виходячи з відповідного розміру прожиткового мінімуму, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 02 квітня 2026 року у справі № 360/1842/25 апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року - без змін.
Таким чином, з 02 квітня 2026 року рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року набрало законної сили та стало обов`язковим до виконання.
На виконання зазначеного судового рішення відповідач лише 28 травня 2026 року здійснив позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення у розмірі 96 522,10 грн, що підтверджується платіжною інструкцією № 16246 від 27 травня 2026 року та розрахунковим листом від 06 липня 2026 року № 707.
Отже, матеріалами справи об`єктивно підтверджується, що суми грошового забезпечення, право позивача на належний розмір якого було встановлено судовим рішенням, фактично виплачені йому лише 28 травня 2026 року, тобто після спливу значного періоду з моменту, коли відповідні суми мали бути виплачені позивачу у належному розмірі.
Предметом розгляду у цій справі є не правомірність самого перерахунку грошового забезпечення та не повторне вирішення питання щодо його розміру, оскільки такі питання вже були предметом судового розгляду у справі № 360/1842/25 та вирішені судовим рішенням, яке набрало законної сили, а питання про наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою належного йому грошового забезпечення.
Суд виходить із того, що відповідно до статті 1 Закону України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Згідно зі статтею 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).
Таким чином, законодавець пов`язує виникнення права на компенсацію з наявністю сукупності юридично значимих обставин: наявністю доходу, який належить громадянину; порушенням установленого строку його виплати на один і більше календарних місяців; фактичною виплатою такого доходу в подальшому.
За змістом статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції у період невиплати доходу, при цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.
Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, передбачено, що компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів та приросту індексу споживчих цін у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
При цьому індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу, а індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що право на компенсацію у позивача могло виникнути виключно у разі несвоєчасної виплати сум після їх попереднього самостійного нарахування відповідачем.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 826/8319/16 зазначив, що положення Закону № 2050-III та Порядку № 159 не ставлять право на компенсацію втрати частини доходів у залежність від порядку виплати доходу - у добровільному чи судовому порядку. Суд наголосив, що компенсація виникає тоді, коли грошовий дохід особи не був своєчасно виплачений, унаслідок чого особа зазнала втрат.
Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/2454/18, у якій Суд зазначив, що Закон № 2050-III та Порядок № 159 не ставлять право на компенсацію у залежність від того, чи виплачувався дохід добровільно, чи на виконання судового рішення. Визначальними є обставини щодо порушення строків виплати відповідного доходу та дата його фактичної виплати.
Таким чином, сам по собі факт того, що належний позивачу дохід був визначений та підлягав виплаті на виконання судового рішення, не позбавляє його права на компенсацію, передбачену Законом № 2050-III.
Інше тлумачення наведених норм призводило б до ситуації, за якої суб`єкт владних повноважень, допустивши протиправне не нарахування та невиплату належного військовослужбовцю грошового забезпечення, після тривалого судового спору та виплати заборгованості фактично звільнявся б від установленого законом обов`язку компенсувати негативні наслідки інфляційного знецінення несвоєчасно виплачених доходів.
Такий підхід суперечив би самій меті Закону № 2050-III, оскільки компенсація має не штрафний, а саме компенсаторний характер і спрямована на відновлення майнового становища громадянина в умовах знецінення грошових коштів унаслідок інфляції.
Верховний Суд у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 826/8319/16 також звернув увагу, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини грошових доходів, мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня і купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін.
Важливим для вирішення цієї справи є також те, що право позивача на отримання грошового забезпечення у належному розмірі не виникло вперше з моменту ухвалення рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року.
Зазначеним судовим рішенням лише підтверджено існування порушеного права позивача та визначено обов`язок відповідача провести перерахунок і виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 травня 2023 року.
Отже, судове рішення у справі № 360/1842/25 не створило право позивача на грошове забезпечення, а лише підтвердило право, яке існувало у нього протягом відповідного періоду проходження військової служби.
Відтак, юридично значимим для вирішення цього спору є не дата ухвалення рішення у справі № 360/1842/25, а період, за який позивачу належало грошове забезпечення, та дата його фактичної виплати.
У цьому контексті суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 20 травня 2020 року у справі № 815/2454/18, відповідно до яких у випадку, коли суми доходу нараховуються за рішенням суду, підстава для компенсації виникає у зв`язку з несвоєчасним виконанням такого рішення, а визначальними обставинами є дати нарахування та фактичної виплати відповідного доходу.
Посилання відповідача на те, що рішення Луганського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року виконане 28 травня 2026 року, саме по собі не спростовує позовних вимог, а навпаки підтверджує одну з необхідних умов для застосування Закону № 2050-III - факт подальшої фактичної виплати доходу, який до цього часу не був виплачений у належному розмірі.
Не може бути прийнятий судом і довід відповідача про відсутність підстав для компенсації у зв`язку з тим, що заборгованість була виплачена на виконання судового рішення.
Виконання судового рішення та обов`язок компенсувати втрату частини доходу у зв`язку з порушенням строків його виплати є різними за своєю правовою природою обов`язками.
Перший полягає у відновленні первісного порушеного права на отримання належної суми грошового забезпечення, тоді як другий - у компенсації негативних майнових наслідків, спричинених несвоєчасною виплатою такого доходу.
Отже, виконання судового рішення не припиняє та не нівелює право особи на компенсацію, якщо наявні передбачені Законом № 2050-III умови для її нарахування.
Суд також враховує, що згідно з частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України, а відповідно до статті 370 цього Кодексу судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, їх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних і юридичних осіб та підлягає виконанню на всій території України.
При цьому відповідно до частини другої статті 77 КАС України саме на відповідача як суб`єкта владних повноважень покладається обов`язок довести правомірність своєї бездіяльності.
У цій справі відповідач не надав доказів своєчасного нарахування та виплати позивачу належного грошового забезпечення за спірний період, натомість матеріали справи підтверджують протилежне - необхідність проведення перерахунку була встановлена судовим рішенням, а фактична виплата перерахованої суми відбулася лише 28 травня 2026 року.
Отже, суд доходить висновку про наявність передбачених статтями 1-4 Закону № 2050-III та Порядком № 159 юридичних підстав для нарахування позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення.
Окремо суд оцінює доводи відповідача щодо неможливості нарахування компенсації на грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та інші виплати, які мають одноразовий характер.
Суд погоджується з відповідачем у тій частині, що положення статті 2 Закону № 2050-III та пункту 3 Порядку № 159 поширюються на доходи, які не мають разового характеру.
Таку правову позицію додатково сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24. Велика Палата зазначила, що якщо відповідна виплата за своєю правовою природою є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, то положення Закону № 2050-III щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати не застосовуються.
Водночас зазначений правовий висновок не є підставою для відмови у заявленому позові в цілому, оскільки предметом цього спору є компенсація втрати частини доходів саме у зв`язку з несвоєчасною виплатою грошового забезпечення, право на яке встановлено рішенням суду у справі № 360/1842/25.
При цьому суд не здійснює повторного перерахунку та не змінює зміст судового рішення у справі № 360/1842/25, а виходить виключно з установленого цим рішенням факту наявності у позивача права на відповідне грошове забезпечення та факту його несвоєчасної виплати.
Таким чином, визначальним є те, що позивачу належав відповідний грошовий дохід, який мав бути виплачений у встановлені строки, однак у належному розмірі був фактично виплачений лише 28 травня 2026 року.
З огляду на наведене суд приходить до висновку, що бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення є протиправною.
Щодо періоду, за який підлягає нарахуванню компенсація, суд зазначає, що такий період визначається з урахуванням конкретних дат виникнення права на відповідний дохід та його фактичної виплати.
Оскільки грошове забезпечення за період, встановлений рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року у справі № 360/1842/25, фактично виплачено позивачу 28 травня 2026 року, компенсація підлягає нарахуванню за час затримки виплати відповідного доходу до дня його фактичної виплати включно у порядку, встановленому статтею 3 Закону № 2050-III та пунктом 4 Порядку № 159.
При цьому суд не вбачає підстав для обмеження такого періоду лише датою набрання законної сили рішенням у справі № 360/1842/25, оскільки право позивача на відповідне грошове забезпечення виникло не з моменту ухвалення судового рішення, а існувало протягом періоду проходження ним військової служби. Судове рішення лише підтвердило це право та встановило обов`язок відповідача провести відповідний перерахунок і виплату.
Відтак, доводи відповідача про передчасність та необґрунтованість позовних вимог суд відхиляє як такі, що ґрунтуються на неправильному розумінні правової природи компенсації, передбаченої Законом № 2050-III.
З урахуванням установлених у справі обставин суд доходить висновку, що позивач довів наявність порушеного права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою належного йому грошового забезпечення, тоді як відповідач не довів правомірності своєї бездіяльності щодо не нарахування та невиплати такої компенсації.
Отже, належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату за період затримки до дня фактичної виплати заборгованості - 28 травня 2026 року, з урахуванням вимог Закону № 2050-III та Порядку № 159.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військової частини НОМЕР_1 ) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого у повному обсязі грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 28 травня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення у повному обсязі за період з 19 липня 2022 року по 28 травня 2026 року - день фактичної виплати грошового забезпечення у повному обсязі включно за весь час затримки виплати.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник