ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 липня 2026 року Справа №160/16233/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Прудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-
ВСТАНОВИВ:
11.06.2026 року (09.06.2026 року направлена засобами поштового зв`язку) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправними дії 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 12 червня 2024 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- зобов`язати 8 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 12 червня 2024 року в загальній сумі 269 924,46 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44;
- визнати протиправною бездіяльність 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, яка виразилась у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
???- зобов`язати 8 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач проходив службу у 8 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до 04 квітня 2024 року, після чого був переведений до 11 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, правонаступником якого є відповідач. 12 червня 2024 року позивача було виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. Позивач зазначає, що за період з 01 березня 2018 року по 12 червня 2024 року відповідачем не було належним чином нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення, зокрема індексацію-різницю, передбачену абзацами четвертим та шостим пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою про здійснення відповідного перерахунку та виплати належних сум індексації. Листом від 25 березня 2026 року відповідач надав інформацію щодо нарахованих та виплачених позивачу доходів, з якої, за твердженням позивача, вбачається, що індексація-різниця за спірний період йому не нараховувалась та не виплачувалась. Обґрунтовуючи наявність права на отримання індексації-різниці, позивач посилається на те, що березень 2018 року є місяцем підвищення його грошового доходу у зв`язку із набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704. При цьому, за наведеним позивачем розрахунком, розмір його грошового забезпечення у лютому 2018 року становив 13 697,25 грн, а у березні 2018 року - 14 580,50 грн, у зв`язку з чим розмір підвищення доходу становив 883,25 грн. Водночас сума можливої індексації, розрахована виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 1 762,00 грн та величини приросту індексу споживчих цін 253,3 %, становила, за твердженням позивача, 4 463,15 грн. Відтак, різниця між сумою можливої індексації та розміром підвищення грошового доходу становить 3 579,90 грн, яка, на думку позивача, мала виплачуватися йому щомісячно до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078. Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 28 вересня 2022 року у справі №400/1119/21, від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21 та від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22, позивач вважає, що право на індексацію-різницю виникає за умови, коли сума підвищення грошового доходу у місяці підвищення доходу не перевищує суму можливої індексації, а її розмір визначається як різниця між цими величинами. Крім того, позивач просить зобов`язати відповідача здійснити відповідні нарахування та виплату із одночасним відрахуванням установлених законом податків і зборів та виплатою компенсації сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44. Також позивач посилається на порушення відповідачем строків виплати належного йому грошового забезпечення та просить зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за час затримки виплати відповідних сум індексації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159. На підтвердження обґрунтованості заявлених вимог позивач посилається на положення статей 19, 43 Конституції України, Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку №1078, Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», Порядку №159 та правові висновки Верховного Суду.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.06.2026 року зазначена вище справа розподілена та 12.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.
16.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із позовною заявою. Прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області: довідку про розмір нарахованого грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 12.06.2024 року включно ОСОБА_1 ; довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за лютий 2018 року, а також довідку про грошове забезпечення ОСОБА_1 за березень 2018 року, із зазначенням складових грошового забезпечення, які не мають разового характеру; копії наказів про зарахування до списків особового складу так і виключення із списків особового складу ОСОБА_1 ; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 12 червня 2024 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; письмові та вмотивовані пояснення щодо нарахування (не нарахування) виплати (не виплати) ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 09.07.2026 року. Судом попереджено 8 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Відповідач не скористався своїм правом щодо подання відзиву на позовну заяву, заяв/клопотань суду не направлено, а відтак враховуючи положення частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , проходив службу в органах та підрозділах цивільного захисту, зокрема у 8 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області до 04 квітня 2024 року, після чого був переведений до 11 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, правонаступником якого є відповідач - 8 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.
12 червня 2024 року позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, що підтверджується наявними в матеріалах справи документами.
Судом також встановлено, що за період проходження позивачем служби, починаючи з 01 березня 2018 року, відповідачем здійснювалося нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу, однак індексація грошового забезпечення у вигляді індексації-різниці, передбаченої абзацами четвертим та шостим пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, позивачу не нараховувалась та не виплачувалась.
З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до відповідача із заявою щодо проведення перерахунку грошового забезпечення та виплати належної позивачу індексації за період з 01 березня 2018 року по 12 червня 2024 року. У відповідь на зазначене звернення відповідач листом від 25 березня 2026 року надав інформацію про нараховані та виплачені позивачу доходи, з якої вбачається відсутність нарахування та виплати індексації-різниці за спірний період.
Отже, спір у цій справі виник у зв`язку з не нарахуванням та невиплатою позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 12 червня 2024 року, а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати належних йому сум.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін визначені Законом України від 03 липня 1991 року №1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до статті 1 Закону №1282-XII індексація грошових доходів населення є встановленим законами та іншими нормативно-правовими актами України механізмом підвищення грошових доходів громадян, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За змістом статті 2 Закону №1282-XII індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною першою статті 4 Закону №1282-XII встановлено, що індексація грошових доходів громадян проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Частиною другою статті 6 Закону №1282-XII визначено, що порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Таким нормативним актом є Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 (далі - Порядок №1078).
Пунктом 1-1 Порядку №1078 передбачено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Водночас спірні правовідносини у цій справі стосуються не лише так званої поточної індексації, а й визначення права позивача на індексацію-різницю у зв`язку з підвищенням грошового доходу у березні 2018 року.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з 01 березня 2018 року було змінено розміри грошового забезпечення відповідних категорій осіб.
З огляду на приписи пунктів 5 та 10-2 Порядку №1078 березень 2018 року є місяцем підвищення доходу, у якому належало визначити, чи виникло у особи право на індексацію-різницю.
На момент виникнення спірних правовідносин абзацами третім, четвертим та шостим пункту 5 Порядку №1078 було встановлено спеціальний механізм визначення суми індексації у місяці підвищення доходу.
Так, якщо сума підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, яка склалася у місяці підвищення доходу, сума індексації-різниці визначається як різниця між сумою індексації та розміром підвищення доходу. Така сума індексації виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів), а до неї надалі додається поточна індексація у разі виникнення права на її проведення.
Отже, для вирішення питання про наявність у позивача права на індексацію-різницю суд повинен встановити два показники: розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року та суму індексації, яка могла скластися у цьому місяці.
Аналогічний підхід сформований Верховним Судом у постановах від 28 вересня 2022 року у справі №400/1119/21 та від 23 березня 2023 року у справі №400/3826/21.
Зокрема, Верховний Суд у справі №400/3826/21 виходив із того, що для правильного застосування абзаців третього, четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078 необхідно встановити розмір підвищення грошового доходу особи у березні 2018 року та порівняти його із сумою можливої індексації, що склалася в цьому місяці. У разі коли розмір підвищення доходу є меншим за суму можливої індексації, особа має право на отримання відповідної індексації-різниці. Такий висновок узгоджується із загальним призначенням індексації як державної гарантії збереження купівельної спроможності грошових доходів.
При цьому Верховний Суд у постанові від 22 червня 2023 року у справі №520/6243/22 зазначив, що сума індексації за березень 2018 року визначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний період, та величини приросту індексу споживчих цін.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, грошове забезпечення позивача за лютий 2018 року становило 13 697,25 грн, а за березень 2018 року - 14 580,50 грн.
Таким чином, розмір підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року становив 883,25 грн.
При цьому, відповідно до наведеного позивачем розрахунку, сума можливої індексації за березень 2018 року становила 4 463,15 грн.
Отже, сума підвищення грошового доходу позивача у березні 2018 року була меншою за суму можливої індексації, що свідчить про наявність передбаченої абзацом четвертим пункту 5 Порядку №1078 умови для визначення суми індексації-різниці.
Різниця між сумою можливої індексації та сумою підвищення грошового доходу становить 3 579,90 грн (4 463,15 грн - 883,25 грн).
Відтак, за наявності встановлених законом умов позивач набув право на отримання індексації-різниці у зазначеному розмірі, яка відповідно до абзацу шостого пункту 5 Порядку №1078 підлягала виплаті щомісячно до наступного підвищення тарифних ставок (окладів), з урахуванням поточної індексації за наявності відповідних підстав.
Суд звертає увагу, що право на індексацію грошового забезпечення не є дискреційним повноваженням суб`єкта владних повноважень. За наявності встановлених Порядком №1078 юридичних фактів відповідач зобов`язаний здійснити відповідні нарахування та виплату.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, відповідно до якої проведення індексації грошового забезпечення за наявності передбачених законодавством підстав є обов`язком суб`єкта, який здійснює виплату грошового забезпечення, а не його правом.
Водночас суд не погоджується з позивачем у частині визначення остаточного розміру належної до виплати індексації за весь спірний період у сумі 269 924,46 грн.
Наведений позивачем розрахунок не може бути прийнятий судом як належний та достатній доказ саме такого розміру заборгованості, оскільки визначення належної суми індексації потребує проведення розрахунку за кожний відповідний місяць з урахуванням змін у законодавстві, розміру грошового забезпечення позивача, складових грошового доходу, відповідних прожиткових мінімумів, індексів споживчих цін та моментів подальшого підвищення грошових доходів.
Крім того, саме на відповідача як суб`єкта, який здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення, покладено обов`язок провести належний розрахунок відповідно до вимог Порядку №1078.
За таких обставин належним способом захисту порушеного права позивача є не стягнення з відповідача наперед визначеної суми 269 924,46 грн, правильність якої судом не має можливості достовірно встановити на підставі наявних у справі матеріалів, а зобов`язання відповідача провести нарахування та виплату позивачу індексації-різниці за спірний період відповідно до вимог пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням уже виплачених сум.
Такий спосіб захисту відповідає положенням частини другої статті 245 КАС України, згідно з якою у разі задоволення позову суд може зобов`язати відповідача вчинити певні дії з метою відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.
Суд також враховує положення частини другої статті 77 КАС України, відповідно до яких в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем не надано суду належного розрахунку, який би підтверджував проведення позивачу належної індексації-різниці відповідно до абзаців четвертого та шостого пункту 5 Порядку №1078, а також не доведено правомірність неврахування відповідної складової грошового забезпечення.
За таких обставин суд доходить висновку, що бездіяльність відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за спірний період відповідно до вимог Порядку №1078, є протиправною.
Разом із тим суд не вбачає підстав для задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача здійснити виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно зі статтею 3 зазначеного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць після утримання податків і обов`язкових платежів на індекс інфляції в період невиплати доходу.
Таким чином, необхідною передумовою для визначення конкретного розміру компенсації є встановлення суми належного, нарахованого, але невиплаченого доходу та періоду затримки його виплати.
У цій справі на момент її розгляду судом спірні суми індексації-різниці відповідачем ще не нараховані. Відповідно, відсутня можливість встановити остаточний розмір належного позивачу доходу, суму, яка фактично підлягатиме виплаті, а також період прострочення виплати кожної конкретної суми.
Отже, вимога про компенсацію втрати частини доходів є передчасною, оскільки право на її отримання може бути належним чином визначене після проведення відповідачем відповідного нарахування та встановлення факту і періоду затримки виплати конкретних сум індексації.
Сам по собі факт встановлення судом протиправності бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати індексації не є достатньою підставою для визначення на цій стадії конкретного розміру компенсації, оскільки її обчислення безпосередньо залежить від суми основного доходу та тривалості його невиплати.
З огляду на викладене суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: слід визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 12 червня 2024 року та зобов`язати відповідача здійснити відповідний розрахунок, нарахування та виплату такої індексації відповідно до абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні позовних вимог у частині стягнення конкретно визначеної суми індексації у розмірі 269 924,46 грн та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати слід відмовити.
При цьому суд зауважує, що відмова у задоволенні вимоги про компенсацію втрати частини доходів у цій справі не позбавляє позивача права на отримання такої компенсації у разі наявності передбачених законом підстав після фактичного нарахування відповідачем належних сум індексації та виникнення факту затримки їх виплати.
Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Суханов та Ільченко проти України» (заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26.06.2014 Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).
Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п. 53 рішення у справі «Ковач проти України», п. 59 рішення у справі «Мельниченко проти України», п. 50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Суди повинні діяти вчасно та в належний і послідовний спосіб (рішення у справах «Beyeler v. Italy» № 33202/96, «Oneryildiz v. Turkey» № 48939/99, «Moskal v. Poland» № 10373/05).
Тож, залишаючи без оцінки окремі аргументи учасників справи, суд виходить з того, що такі обставини лише опосередковано стосуються суті і природи спору, а їх оцінка не має вирішального значення для його правильного вирішення.
Зазначене вище в сукупності свідчить про обґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Беручи до уваги зазначене суд вважає, що відповідачем, за час розгляду справи, на виконання вимог частини 2 статті 77 КАС України, не було доведено правомірності прийнятого ним оскаржуваного рішення.
Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем, всупереч вимогам КАС України, не доведено правомірності своїх дій, в той час як позивачем позовні вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, а тому заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то підстави для застосування положень статті 139 КАС України у суду відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ВИРІШИВ:
Позовну заяву ОСОБА_1 в особі представника адвоката Єрьоміної Вікторії Анатоліївни до 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про визнання дій та бездіяльності протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії 8 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, які полягають у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення в період з 01 березня 2018 року по 12 червня 2024 року в неповному обсязі, а саме: з порушенням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Зобов`язати 8 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 різницю індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 12 червня 2024 року в загальній сумі 269 924,46 грн., відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, із одночасним відрахуванням 1,5% військового збору та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
В задоволенні решти заявлених позовних вимог - відмовити.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник