Номер провадження 2/201/6593/2026
ЄУН 201/11779/26
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
10 серпня 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі судді Давидовської Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Першої дніпровської державної нотаріальної контори, про зобов`язання вчинити певні дії,
встановив:
До Соборного районного суду міста Дніпра надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до першої дніпровської державної нотаріальної контори, про зобов`язання вчинити певні дії.
За наслідками дослідження матеріалів позовної заяви встановлено, що вона не відповідає вимогам ст. 175 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Статтею 175 ЦПК України визначені вимоги до змісту позовної заяви. Вказано, що позовна заява, зокрема, повинна містити: відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися.
Усупереч наведеним положення процесуального закону, у поданій до суду позовній заяві відсутні вказані дані.
Крім того, відповідно до п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Частиною 1, 2 ст. 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
При цьому, під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Звертаючись до суду, позивач просить суд зобов`язати державного нотаріуса Першої дніпровської державної нотаріальної контори видати свідоцтво про право власності за законом.
Суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про нотаріат», нотаріат в Україні - це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про нотаріат» вчинення нотаріальної дії у вигляді видачі свідоцтва про право на спадщину, належить до виключних повноважень нотаріуса.
У постанові від 19 березня 2018 року у справі № 754/16825/15-ц Верховний Суд звертав увагу, що суд не може зобов`язати нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки такі дії вчиняються нотаріусом відповідно до Закону України «Про нотаріат».
У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 161/9939/17 Верховний Суд зазначив, що «..суд не може підміняти орган, до повноважень якого належить прийняття рішення, яке є предметом оскарження, приймати замість нього своє рішення та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта. Суд першої інстанцій зазначеного не врахував, а тому дійшов помилкового висновку про задоволення вимог про зобов`язання нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину за законом».
Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 01 березня 2021 року у справі № 473/1878/19 підтвердила висновок про те, що суд не може зобов`язувати нотаріуса вчиняти дії щодо вирішення питань, які безпосередньо належать до його компетенції.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричинених цими діяннями наслідкам (Постанова Верховного Суду від 05 червня 2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57)).
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За принципом диспозитивності цивільного процесу сторона у справі вільно розпоряджається своїми правами та обов`язками, визначаючи зміст своїх вимог, а також впливаючи на хід судового процесу. Суть диспозитивності полягає у наданні учасникам правових відносин можливості самостійно вирішувати як діяти у певних ситуаціях, в межах закону. При цьому суд не вправі виходити за межі вимог, які ставляться перед ним.
Водночас, в чинному законодавстві відсутній такий спосіб захисту цивільних прав та інтересів як видати свідоцтво про право власності за законом.
Отже, в порядку усунення недоліків позову, позивачу слід визначити спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. 175 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху та строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, зазначена позовна заява підлягає залишенню без руху, оскільки подана з порушенням вимог ст. 177 ЦПК України, з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків шляхом направлення до суду уточненої позовної заяви із зазначенням: відомостей про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомостей про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; обраним способом захисту.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, сформульованою, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року у справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), в яких зазначено, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою; регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, викладену, зокрема, у пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», про те, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuz v. Poland» № 28249/95).
Отже, встановлюючи конкретні вимоги до змісту та форми позовної заяви, а також до документів, які мають бути до неї додані, ЦПК України при цьому покладає обов`язок на суд перевірити виконання позивачем цих вимог та прийнятності позовної заяви на стадії вирішення питання про відкриття провадження по справі.
Тож залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист.
На підставі викладеного та керуючись ст. 175, 185, 260 ЦПК України, суддя
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до Першої дніпровської державної нотаріальної контори, про зобов`язання вчинити певні дії залишити без руху.
Надати позивачу строк на усунення недоліків в позовній заяві, який не перевищує десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Попередити ОСОБА_1 , що у випадку не усунення недоліків позовна заява буде вважатись не поданою і буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Т.В. Давидовська