ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. [телефон приховано], E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
11.08.2026 Справа № 917/909/26
За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Універсальна»
до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування"
про стягнення 23 407, 47грн
Суддя Підченко Ю.О.
Представники сторін:
без виклику.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
07.05.2026 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Універсальна" (далі також - ПрАТ «СК Універсальна») до відповідача Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа-Страхування" (далі також - ПрАТ «СК "Альфа-Страхування") про зобов`язання відповідача відшкодувати завдані збитки в межах ліміту відповідальності, передбаченого полісом, у розмірі 23 407,47 грн (вх. № 945/26).
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 12.05.2026 передано позовну заяву за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 справу № 917/909/26 передано на розгляд судді Підченка Ю.О.
Відповідно до ухвали від 16.06.2026 відкрито провадження у справі № 917/909/26, вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику учасників справи.
Крім того, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Судом встановлено, що ухвала суду про відкриття була отримана відповідачем 16.06.2026, що підтверджується довідкою про доставлення процесуального документу до електронного кабінету.
Також, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі була офіційно оприлюднена у Єдиному державному реєстрі судових рішень - на сайті за посиланням https://reyestr.court.gov.ua, а також знаходяться у вільному доступі в мережі Інтернет на інших відповідних веб-сайтах.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 ГПК України та ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, справа може бути розглянута за наявними у ній документами з урахуванням згаданого вище припису ч. 2 ст. 178 ГПК України.
Розглядаючи дану справу судом враховано, що згідно з ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд також враховує припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
З урахуванням вищевикладеного та приймаючи до уваги те, що з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
ВСТАНОВИВ:
Між Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія «Універсальна» (як страховиком) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РОМА» (як страхувальником) 30.01.2023 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту № 3014/231/011034 (далі - Договір).
Відповідно до предмету Договору, позивач застрахував майнові інтереси страхувальника, які пов`язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме Land Rover Range Rover Velar д.н.з. НОМЕР_1 (далі - застрахований ТЗ). Строк дії Договору з 03.02.2023 по 02.02.2024 включно.
Крім того, сторони підписали Додатковий договір № 1 від 30.01.2023 про надання страховиком додаткового страхового покриття за Договором.
21.06.2023 відбулася дорожньо-транспортна пригода (далі також - ДТП) за участі застрахованого транспортного засобу Land Rover Range Rover Velar д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Daewoo д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Відповідно до постанови Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07.07.2023 у справі № 727/6649/23, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Внаслідок настання страхового випадку страхувальник звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування та надав необхідні документи.
Відповідно до Страхового акта № G-14050-1 від 02.07.2023, Ремонтної калькуляції, Аварійного сертифіката, позивачем було сплачено 136 973, 98 грн на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпати Автоцентр», що підтверджується платіжною інструкцією № 50596 від 03.07.2023.
Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Daewoo д.н.з НОМЕР_2 на момент ДТП була застрахована в ПрАТ «СК «Альфа-Гарант» згідно з полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ЕР/212097782, згідно з яким франшиза становить 1 500, 00 грн, а страхова сума за шкоду майну - 160 000 грн.
За твердженнями позивача, відповідач виконав оплату страхового відшкодування на суму 113 566, 51 грн, а не сплаченою залишається сума страхового відшкодування 23 407, 47 грн.
Відповідач відзив не надав, наведених у позовній заяві обставин не спростував.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 108 Закону України "Про страхування" страховик, який здійснив страхову виплату за договором страхування майна, має право вимоги до особи, відповідальної за заподіяні збитки, у розмірі здійсненої страхової виплати та інших пов`язаних із нею фактичних витрат. Якщо договором страхування майна не передбачено інше, до страховика, який здійснив страхову виплату, в межах такої виплати переходить право вимоги (суброгація), яке страхувальник або інша особа, визначена договором страхування або законом, що одержала страхову виплату, має до особи, відповідальної за заподіяні збитки.
За змістом статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 та статті 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Виходячи з наведеного, страховик внаслідок виконання обов`язку винної особи (боржника) перед особою, якій завдано збитки (кредитором), набуває прав кредитора в частині фактично сплаченого страхового відшкодування. При цьому зобов`язання не припиняються, але відбувається заміна сторони у цьому зобов`язанні (заміна кредитора): замість особи, якій завдано збитки, прав кредитора набуває страховик.
Перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) до страховика в порядку статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією (аналогічну правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17).
Право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов`язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов`язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов`язання шляхом виконання обов`язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов`язанні третьою особою (Постанова КГС ВС від 19.09.2024 у справі № 910/10606/23).
Судом встановлено, що виплата страхового відшкодування була здійснена позивачем у зв`язку зі страховою подією та у повній відповідності до умов договору добровільного страхування наземного транспорту, укладеного з ТОВ «РОМА».
Таким чином, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілої особи страхового відшкодування, є такими, що засновані на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні.
Враховуючи вищевикладене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статті 993 ЦК України та статті 108 Закону України "Про страхування", які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому.
Частинами 1, 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із ст. 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Як вже було вказано вище, 21.06.2023 відбулася дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого транспортного засобу Land Rover Range Rover Velar д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_1 та транспортного засобу Daewoo д.н.з НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2 .
Вина водія транспортного засобу Daewoo д.н.з НОМЕР_2 підтверджується постановою Шевченківського районного суду міста Чернівці від 07.07.2023 у справі № 727/6649/23.
За приписами ст. 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов`язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - це страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Частиною 2 статті 1192 Цивільного кодексу України встановлено, що розмір збитків, які підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» передбачено, що франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
За страховим актом № G-14050-1 від 02.07.2023 позивачем здійснено виплату страхового відшкодування на користь страхувальника у загальному розмірі 136 973, 98 грн.
Відповідач, у свою чергу, виплатив позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 113 566, 51 грн на підставі страхового акта № 1002.609.23.01 від 29.8.2023.
Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
За змістом пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 №142/5/2092 (далі - Методика) відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовуються витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонту. Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.
У постанові Верховного Суду від 06.07.2018 у справі № 924/675/17 з урахуванням викладених норм зазначено, що якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу, та за мінусом франшизи.
Відповідно до пунктів 7.38, 7.39 Методики при визначені розміру коефіцієнта зносу КТЗ береться до уваги не тільки строк експлуатації останнього (7 років - для інших легкових КТЗ), а також враховується винятки, зокрема, якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації.
Матеріалами справи підтверджується, що строк експлуатації транспортного засобу Land Rover Range Rover Velar д.н.з. НОМЕР_1 (рік випуску 2019), який вироблений не у країнах СНД, станом на момент дорожньо-транспортної пригоди не перевищував 7 років.
З наданих до позовної заяви доказів вбачається, що під час розрахунку суми страхового відшкодування, позивачем було враховано, що коефіцієнт фізичного зносу дорівнює 0. Відповідач жодних заперечень проти правильності виконаного позивачем розрахунку страхового відшкодування не надав.
Крім того судом встановлено, що на виконання своїх зобов`язань за договором страхування позивач здійснив виплату страхового відшкодування шляхом перерахування грошових коштів безпосередньо на рахунок станції технічного обслуговування, яка здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого транспортного засобу. Розмір понесених позивачем витрат підтверджується наявними матеріалах справи документами щодо визначення вартості відновлювального ремонту та платіжними документами. Перерахування страхового відшкодування безпосередньо на рахунок станції технічного обслуговування, а не страхувальнику (вигодонабувачу), не змінює правової природи такої виплати та підтверджує фактичне понесення страховиком витрат у зв`язку з настанням страхового випадку.
У той же час, при нарахуванні до сплати відповідачу страхового відшкодування в загальному розмірі 136 973, 98 грн, позивачем не було враховано суму франшизи за полісом № ЕР/212097782 в розмірі 1 500, 00 грн.
Підсумовуючи наведені вище обставини, сума страхового відшкодування, яка має бути сплачена відповідачем позивачу становить: 136 973,98-1500-113556,51=21 917, 47 грн.
Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Універсальна» підлягає частковому задоволенню на вказану суму.
Згідно з ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частина 1 ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з пунктом 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог в порядку ст. 129 ГПК України.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 5 000,00 грн витрат на правничу допомогу.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом із позовною заявою позивачем надано докази понесених витрат на професійну правничу допомогу.
Так, на підтвердження понесених позивачем судових витрат у матеріалах справи наявні наступні докази (у копіях):
- Довіреність № 89D/2025 від 23.12.2025;
- Договір про надання правничої допомоги № 15/01/25 від 15.01.2025;
- Додаткова угода № 15 від 06.04.2026 до договору;
- Додаток № 1 до Додаткової угоди № 15;
- Посвідчення адвоката Гусєва П.В.
Як вбачається з Додатку № 1 до Додаткової угоди № 15, за надання адвокатських послуг в межах розгляду даної справи, клієнт (позивач) зобов`язався сплатити адвокату гонорар в сумі 5000, 00 грн.
За змістом п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
При встановленні розміру гонорару відповідно до частини третьої статті 30 Закону № 5076-VI врахуванню підлягають складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, витрачений ним час, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.
Тож, домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.
Верховний Суд у постанові від 09.04.2019 р. у справі № 826/2689/15 зазначив, зокрема, що чинним процесуальним законодавством не передбачено обов`язку сторони, яка заявляє клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу, доводити обґрунтованість їх ринкової вартості, а тому сторона не повинна надавати докази на підтвердження обґрунтованості ринкової вартості послуг.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).
У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Відповідна позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 №910/13071/19.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем не надано суду доказів з метою доведення надмірності понесених позивачем витрат на правову допомогу та не надано доказів на їх спростування.
Дії представника позивача відповідають умовам договору про надання правової допомоги, а час, витрачений на складання та подання документів у справі, є обґрунтованим.
Надаючи оцінку співмірності витрат позивача на оплату послуг адвоката зі складністю справи, відповідності цієї суми критеріям реальності, розумності розміру витрат та з урахуванням ціни позову у справі, суд дійшов висновку про покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 75, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
УХВАЛИВ:
1. Позов Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Універсальна» задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Альфа Страхування" (01011, м. Київ, вул. Рибальська, 22; код ЄДРПОУ 30968986) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова Компанія «Універсальна» (01133, м. Київ, бул. Лесі Українки, 9; код ЄДРПОУ 20113829) суму страхового відшкодування в розмірі 21 917, 47 грн, судовий збір в розмірі 2 835, 25 грн та витрати на правничу допомогу в розмірі 4 681, 72 грн.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати відповідний наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 11.08.2026 року.
Суддя Ю.О.Підченко