Номер провадження 2/201/6613/2026
ЄУН 201/11854/26
У Х В А Л А
про залишення позовної заяви без руху
11 серпня 2026 року м. Дніпро
Соборний районний суд міста Дніпра у складі судді Давидовської Т.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Соборного району Дніпровської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
установив:
До Соборного районного суду міста Дніпра надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Соборного району Дніпровської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
За наслідками дослідження матеріалів позовної заяви встановлено, що дана позовна заява не відповідає вимогам Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні.
Відповідно до чинного законодавства України позовна заява є процесуальним документом, який повинен містити в собі зміст позовних вимог та чіткий виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги із зазначенням фактів та посиланням на докази, що підтверджують кожну обставину або наявність підстав для звільнення від доказування.
Додержання процесуальної форми і змісту позовної заяви є однією з обов`язкових вимог процесуального законодавства, що забезпечує прийняття суддею заяви та порушення ним провадження у справі.
Підстави позову становлять обставини (фактична підстава), якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, і норми права (юридична підстава), які у своїй сукупності дають право особі звернутися до суду з позовними вимогами до відповідача.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.
Обраний спосіб захисту цивільного права має відповідати обставинам (фактичним підставам), якими позивач обґрунтовує свої вимоги та нормам права (юридична підстава), якими передбачено захист порушених прав в порядку обраного способу захисту.
Так, Великою Палатою Верховного Cуду постановою від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22 зроблено висновки, що доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
З огляду на вищезазначені висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22, факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може бути окремим предметом спору, а може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.
Таким чином, звертаючись до суду із вимогою про ухвалення рішення про встановлення факту перебування дитини на самостійному вихованні та утриманні батька, позивачу необхідно обґрунтувати обраний спосіб захисту з позиції норм матеріального права, шляхом приведення юридичних підстав позову (норми матеріального права) у відповідність фактичним підстав позову (обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги) та надати суду уточнену позовну заяву у межах ЦПК України, СК України та у відповідності до вищенаведених вимог, встановлених Великою Палатою Верховного суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №201/5972/22.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 318 ЦПК України у заяві про встановлення факту, що має юридичне значення, повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Вимога щодо зазначення мети встановлення юридичного факту не є формальною. Заявник повинен чітко визначити конкретні юридичні наслідки, які породжуватиме встановлення такого факту, а також зазначити, які саме права, свободи чи законні інтереси він не може реалізувати без ухвалення відповідного судового рішення.
Натомість із поданої позовної заяви не вбачається, для виникнення, зміни або припинення яких саме цивільних, сімейних чи інших правовідносин заявнику необхідне встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Посилання позивача на те, що встановлення вказаного факту має юридичне значення, серед іншого, як підстава для зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом, має загальний та декларативний характер і не містить зазначення конкретного права, реалізація якого є неможливою без встановлення судом відповідного юридичного факту.
При цьому, позивачем не наведено жодних відомостей про існування конкретного державного органу, установи чи організації, які відмовили йому у реалізації певного права саме через відсутність судового рішення про встановлення відповідного факту, а також не зазначено, який саме нормативно-правовий акт пов`язує виникнення, зміну чи припинення відповідних прав із встановленням такого факту судом.
Отже, заява не містить належного обґрунтування юридичної мети встановлення факту, як цього вимагає п. 1 ч. 1 ст. 318 ЦПК України.
Крім того, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 318 ЦПК України у заяві повинні бути зазначені причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують факт, який заявник просить встановити, а також додані докази, що підтверджують такі обставини.
Однак, позивач обмежився лише твердженням про те, що іншим способом підтвердити факт самостійного виховання та утримання дитини неможливо, оскільки чинним законодавством України не передбачено іншого порядку встановлення таких обставин.
Разом із тим будь-яких доказів на підтвердження зазначених обставин до заяви не додано. Зокрема, відсутні документи, які б свідчили про звернення заявника до компетентних органів державної влади чи органів місцевого самоврядування щодо підтвердження відповідних обставин та отримання відмови, або інші належні й допустимі докази, які б підтверджували неможливість встановлення відповідного факту в позасудовому порядку.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що заяву подано без додержання вимог, викладених у статях 175 і 177 цього Кодексу, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху та строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Слід зауважити, що залишення позовної заяви без руху не є обмеженням у доступі до правосуддя. Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, сформульованої, зокрема, в рішеннях від 20 травня 2010 року в справі «Пелевін проти України» (пункт 27), від 30 травня 2013 року в справі «Наталія Михайленко проти України» (пункт 31), право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою: регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, в пункті 55 справи «Креуз проти Польщі», відповідно до якої обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом першим статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти («Kreuzv. Poland» № 28249/95).
На підставі викладеного та керуючись ст. 175,177,185,260 ЦПК України, суд
постановив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей Соборного району Дніпровської міської ради, про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини залишити без руху.
Надати позивачу строк на усунення недоліків в позовній заяві, який не перевищує десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Попередити ОСОБА_1 , що у випадку не усунення недоліків позовна заява буде вважатись не поданою і буде повернута позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала окремо від рішення суду оскарженню не підлягає. Заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя Т.В. Давидовська