СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Харків Справа № 917/2141/24(917/316/26)
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Демідова П.В., суддя Лакіза В.В.,
без виклику учасників справи,
розглянувши в порядку спрощеного провадження апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-В", м. Ковель Волинської області (вх. №1151 П/2),
на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.05.2026 у справі №917/2141/24 (917/316/26) (суддя Паламарчук В.В.),
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" в особі ліквідатора - арбітражного керуючого Таборовця Андрія Петровича, м. Рівне,
до Приватного підприємства "Агро-В", м. Ковель Волинської області,
про стягнення 187 144,80грн
у межах справи № 917/2141/24
за заявою кредитора Товариства з обмеженою відповідальністю "Волинська облспоживспілка", м. Луцьк Волинської області,
до боржника Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база", с. Ковалі Лубенського району Полтавської області,
про банкрутство
ВСТАНОВИВ:
У провадженні Господарського суду Полтавської області перебуває справа №917/2141/24 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" (далі - ТОВ "Ковельська оптово-торгова база"), яке постановою суду від 02.09.2025 визнано банкрутом, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Таборовця Андрія Петровича.
03.03.2026 до Господарського суду Полтавської області в межах справи про банкрутство надійшла позовна заява ТОВ "Ковельська ОТП" в особі ліквідатора Таборовця А.П. про стягнення з Приватного підприємства "Агро-В" (далі - ПП "Агро-В") збитків у вигляді відновлювальної вартості знищеного нерухомого майна в сумі 187144,80грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що в процесі судового розгляду справи №917/2141/24 (917/630/25) про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.05.2023 нерухомого майна (приміщення прохідної, площею 11,7 кв.м, за адресою: Волинська обл., м. Ковель, пров. Володимира Кияна, 9), укладеного між ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" та ПП "Агро-В", відповідач свідомо знищив (демонтува) зазначений об`єкт нерухомості з метою домогтися закриття провадження у справі та на даний час неможливо повернути таке майна в натурі, у зв`язку з чим відповідно до ст.ст. 216, 1213 Цивільного кодексу України наявні правові підстави для застосування наслідків недійсності правочину шляхом відшкодування відповідачем позивачу її вартості.
З огляду на те, що зазначену нежитлову будівлю неможливо повернути у натурі через їх фактичне знищення (демонтаж), позивач також обґрунтував свої вимоги положеннями ст.ст. 1166, 1192 Цивільного кодексу, які визначають загальні підстави та форми компенсації майнової шкоди, та просив суд стягнути з відповідача суму реальних збитків у вигляді відновлювальної вартості зруйнованого майна, яка визначена на підставі висновку про вартість майна від 12.09.2025 (станом на дату його знищення - 30.04.2025) в сумі 187144,80грн.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 06.05.2026 у справі №917/2141/24 (917/316/26) позов задоволено повністю.
Стягнуто з ПП "Агро-В" на користь ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" збитки у виді відновлювальної вартості знищеного нерухомого майна приміщення прохідної площею 11,7 кв.м, за адресою: Волинська обл., м. Ковель, провулок Володимира Кияна, 9, в сумі 187144,80грн, а також 2662,40грн судового збору.
Задовольняючи позовні вимоги, господарський суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про стягнення збитків у вигляді відновлювальної вартості знищеного нерухомого майна в сумі 187144,80грн є обґрунтованими та доведеними позивачем, оскільки за наслідками вирішення спору у справі №917/2141/24 (917/630/25) укладений між ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" та ПП "Агро-В" договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17.05.2023 був визнаний недійсним як фраудаторний правочин, однак, під час розгляду справи відповідач здійснив будівельні роботи щодо демонтажу/знесення спірного нерухомого майна, які унеможливили виконання судового рішення у цій справі, що спричинило шкоду позивачу у вигляді неможливості повернення нерухомого майна, переданого за недійсним правочином.
У зв`язку з наведеним, а також беручи до уваги те, що повернути зазначену будівлю в натурі неможливо, суд першої інстанції, врахувавши поданий позивачем висновок про вартість майна від 12.09.2025, дійшов висновку про наявність правових підстав для притягнення відповідача ПП "Агро-В" до цивільно-правової відповідальності за заподіяння збитків у вигляді відновлювальної вартості нерухомого майна, яке підлягало поверненню позивачу, у розмірі 187144,80грн.
Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач - ПП "Агро-В" звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 06.05.2026 у справі № 917/2141/24 (917/316/26) та ухвалити нове судове рішенням, яким позов задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача збитки в загальній сумі 81700,00грн; а також вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на таке:
- встановивши, що на момент розгляду справи спірний об`єкт нерухомого майна було знищено, а право власності на такий об`єкт припинено, суд першої інстанції неправильно застосував ст.ст. 216, 1192 Цивільного кодексу України, ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача збитків у виді відновлювальної вартості нерухомого майна, тоді як належним способом захисту прав позивача мало б бути стягнення реальної ринкової вартості майна, яка визначена на підставі наявного в матеріалах справи висновку про вартість майна від 10.11.2025, проведеного на замовлення позивача ПП "Оцінка та Консалтинг", згідно якого вартість об`єкта оцінки складає 91700,00грн;
- суд також залишив поза увагою те, що у випадку недійсності правочину, згідно вимог ст. 216 Цивільного кодексу України має відбуватися взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція). У зв`язку з цим, оскільки між ПП "Агро-В" та ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" було укладено договір купівлі-продажу від 17.05.2023, за яким відповідачем сплачено на користь позивача 10000,00грн, тому ринкова вартість майна (91700,00грн), яка підлягає стягненню на користь позивача має бути зменшена на вказану вище суму грошових коштів, а відтак загальна сума збитків позивача складає 81700,00грн.
Згідно з витягом із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.05.2026 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Мартюхіна Н.О., суддя Демідова П.В., суддя Крестьянінов О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПП "Агро-В" на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.05.2026 у справі № 917/2141/24 (917/316/26); встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та письмових пояснень; попереджено учасників процесу, що апеляційна скарга ПП "Агро-В" на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.05.2026 у справі №917/2141/24 (917/316/26) буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) без повідомлення учасників справи.
Копія ухвали Східного апеляційного господарського суду від 26.05.2026 про відкриття апеляційного провадження була доставлена всім сторонам справи в електронні кабінети у підсистемі "Електронний суд", користувачами якої вони є.
До початку розгляду апеляційної скарги відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, що не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення відповідно до ч. 3 ст. 263 ГПК України.
Згідно ч. 13 ст. 8 та ч. 8 ст. 252 ГПК України, у разі здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами, досліджує докази і письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, судове засідання не проводиться.
За приписами ч. 1 ст. 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
З огляду на те, що ціна позову у даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, суд апеляційної інстанції розглядає дану справу за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.
На час ухвалення цієї постанови клопотання будь-якого із учасників справи про розгляд справи в порядку загального позовного провадження до Східного апеляційного господарського суду не надходили.
Апеляційним судом було створено належні умови для ознайомлення учасників справи з її рухом шляхом надсилання копій процесуальних документів. Додаткових письмових пояснень, інших, ніж викладені в апеляційній скарзі, заяв, клопотань та письмових пояснень сторони до суду не надсилали, про неможливість викласти їх письмово та необхідність надати додаткового часу не заявляли.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 наведеної статті передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
24.12.2024 Господарський суд Полтавської області відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ковельська оптово-торгова база", визнав грошові вимоги ТОВ "Волинська облспоживспілка"; ввів мораторій на задоволення вимог кредиторів та процедуру розпорядження майном боржника ТОВ "Ковельська оптово-торгова база", розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Таборовця А.П.
10.04.2025 ухвалою попереднього засідання визначено розмір та перелік усіх визнаних вимог для внесення розпорядником майна боржника до реєстру вимог кредиторів, до складу якого включено, зокрема, кредитора ТОВ "Волинська облспоживспілка" із сумою 2 038 590,36 грн.
Постановою Господарського суду Полтавської області від 02.09.2025 ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначено арбітражного керуючого Таборовця А.П.
Станом на цей час провадження у справі №917/2141/24 перебуває на стадії ліквідаційної процедури.
Дослідженими матеріалами справи підтверджується, що у власності ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" перебувало нерухоме майно - прохідна, розташована за адресою: Волинська область, м. Ковель, провулок Володимира Кияна, буд. 9. Право власності зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 09.12.2022, номер запису: 48711407, реєстраційний номер об`єкт нерухомого майна: 9[телефон приховано].
17.05.2023 ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" (продавець) уклало з ПП "Агро-В" (покупець) договір купівлі-продажу зазначеного майна.
Згідно з пунктом 2.1 вказаного договору продаж нерухомого майна за домовленістю сторін проводиться за ціною - 10 000,00 грн.
Відчуження нерухомого майна здійснено без проведення оцінки їх ринкової вартості та не було залучено суб`єкта оціночної діяльності з метою визначення вартості нерухомого майна.
У межах справи про банкрутство № 917/2141/24 ліквідатор ТОВ "Волинська облспоживспілка" - арбітражний керуючий Таборовець А.П. звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" і ПП "Агро-В" про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.05.2023, посвідченого приватним нотаріусом Ковельського районного нотаріального округу Волинської області Кушнерук А. Ю. та зареєстрованого в реєстрі за №850.
Позивач вказував, що ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" здійснило продаж нерухомого майна за 1 рік і 7 місяців до відкриття провадження у справі про банкрутство за ціною, яка є значно нижчою від ринкових цін станом на дату укладення спірного правочину.
Відповідно до поданого позивачем звіту про оцінку майна, ринкова вартість будівлі прохідної загальною площею 11,7 м.кв. станом на день укладання спірного договору купівлі-продажу від 17.05.2023 становила 89593,00 грн, без ПДВ.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 30.05.2025 у справі №917/2141/24(917/630/25) визнано недійсним договір купівлі-продажу приміщення прохідної, площею 11,7 кв.м, що розташоване за адресою: Волинська область, м. Ковель, пров. Володимира Кияна, 9.
Не погодивши із вказаним рішенням, ПП "Агро-В" звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило його скасувати та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 30.04.2025 (тобто під час розгляду справи про недійсність правочину) відповідачем проведено демонтаж (знесення) нежитлового приміщення - прохідної площею 11.7 кв.м., що підтверджується Висновком про знищення/знесення майна №1019/25, реєстраційний номер документа - DT01:2383-9867-9535-0006 та витягом з Державного реєстру речових прав №425373073 від 05.05.2025 (а.с. 88-89).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 рішення Господарського суду Полтавської області від 30.05.2025 року у справі №917/2141/24 (917/630/25) залишено без змін.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2025 закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПП "Агро-В" на постанову Східного апеляційного господарського суду від 31.07.2025 та рішення Господарського суду Полтавської області від 30.05.2025 у справі №917/2141/24 (917/630/25).
Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ліквідатор боржника (позивач) посилається на те, що відповідач свідомо знищив предмет оспорюваного правочину шляхом його знесення (демонтажу), діючи недобросовісно, зловживаючи своїми правами, достеменно знаючи про наявність судового спору про недійсність правочину, що безпосередньо пов`язаний з об`єктом спірного, розуміючи наслідки виконання рішення, задля уникнення такого виконання та розраховував на закриття провадження у справі внаслідок таких неправомірних дій.
Оскільки внаслідок дій відповідача належне позивачеві нерухоме майно не може бути повернуто в натурі з причини його фактичного знищення, ліквідатор ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" звернувся до господарського суду з даним позовом про відшкодування збитків у вигляді відновлювальної вартості знищеного нерухомого майна.
Як вже зазначалося, за результатами розгляду позовних вимог Господарським судом Полтавської області ухвалено оскаржуване рішення від 06.05.2026 у справі №917/2141/24 (917/316/26), яким позов задоволено повністю та стягнуто з ПП "Агро-В" на користь ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" збитки у виді відновлювальної вартості знищеного нерухомого майна приміщення прохідної площею 11,7 кв.м, за адресою: Волинська обл., м. Ковель, пров. Володимира Кияна, 9, в сумі 187144,80грн.
Надаючи власну кваліфікацію спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
За положеннями ч.ч. 1 - 2 ст. 16 ЦК Укарїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути зокрема визнання правочину недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Законодавство про банкрутство (ст. 42 КУзПБ) передбачає спеціальні правила та процедуру визнання недійсними правочинів (договорів), укладених боржником, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство, та містить спеціальні положення щодо строків (сумнівного періоду протягом якого боржник вчиняє правочини), суб`єктів (осіб, які мають ініціювати право визнання договорів недійсними) і переліку підстав, за наявності яких можна визнавати правочини недійсними.
Як встановлено судами при розгляді справи №917/2141/24(917/630/25), укладений між ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" (продавець) та ПП "Агро-В" (покупець) договір купівлі-продажу від 17.05.2023 нерухомого майна містить ознаки фраудаторності оспорюваного правочину, що підтверджується тим, що: 1) оспорюваний правочин укладений у "підозрілий період" - в межах 3 років до відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "Ковельська оптово-торгова база"; 2) на момент вчинення оспорюваного договору у боржника вже існували грошові зобов`язання, зокрема, перед ТОВ "Волинська облспоживспілка"; 3) ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" здійснило відчуження майна за ціною нижчою від ринкової.
Отже, у вказаній вище справі було встановлено, що оспорюваний правочин порушив права позивача, оскільки за наявності невиконаних грошових зобов`язань перед позивачем боржник здійснив відчуження майна за ціною нижчою від ринкової, що слугувало підставою для визнання спірного договору недійсними відповідно до положень ч. 1 ст. 42 КУзПБ у редакції, чинній на дату відкриття провадження у справі про банкрутство.
При цьому, суд апеляційної інстанції під час розгляду справи №917/2141/24(917/630/25) відхилив посилання відповідача на факт демонтажу нежитлового приміщення - прохідної площею 11,7 кв.м, що є об`єктом оспорюваного правочину, як на підставу для закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору, зазначивши при цьому, що предметом спору є визнання недійсним договору як правовстановлюючого документа, згідно з яким відповідач набув у власність майно.
Врахувавши, що наявність підстав для визнання договору недійсним встановлюється судами на момент його укладення, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що знищення нежитлового приміщення, що є об`єктом оспорюваного правочину, шляхом його демонтажу (знесення) під час розгляду спору у суді жодним чином не впливає та не змінює висновків суду, викладених у рішенні від 30.05.2025 про наявність підстав для визнання недійсним договору.
Предметом судового розгляду у цій справі №917/2141/24 (917/316/26) є вимоги позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді відновлювальної вартості зруйнованого майна в сумі 187144,80грн, обґрунтовані посиланням на ст.ст. 216, 1213 ЦК України як на підставу для застосування наслідків недійсності правочину, а також ст.ст. 1166, 1192 ЦК України, які регулюють порядок відшкодування шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Визнані недійсними правочини не створюють для сторін тих прав і обов`язків, які вони мають встановлювати, а породжують наслідки, передбачені законом. І хоча реституція не передбачена у ст. 16 ЦК України як один із способів захисту, проте норма ч. 1 ст. 216 ЦК України є імперативною і суд має забезпечити зазначені в ній правові наслідки. Тому реституцію можна вважати окремим способом захисту цивільних прав, які порушуються у зв`язку з недійсністю правочину, оскільки ст. 16 ЦК України не містить вичерпного переліку способів захисту цивільних прав. Аналогічні висновки викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у постановах від 12.08.2025 у справі №920/601/22, від 14.05.2020 та від 26.06.2018 у справі №916/1952/17.
Колегія суддів зазначає, що під час вирішення спору про недійсність правочину у справі № 917/2141/24 (917/630/25) господарські суди не застосували наслідки визнання правочину недійсним, передбачені ст. 216 ЦК України, у зв`язку з чим у цій справі № 917/2141/24 (917/316/26) позивач має право на підставі ст. 216 ЦК України вимагати в судовому порядку виконання зобов`язання іншої сторони повернути йому в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості повернення - відшкодувати завдані збитки.
У постановах від 26.06.2018 та від 14.05.2020 у справі № 916/1952/17 Верховний Суд, вирішуючи питання щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах (про застосування наслідків недійсності у разі неможливості повернення одержаного в натурі), зробив такі висновки:
- вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і бути об`єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе), чим спростовуються твердження, що право на відшкодування вартості переданого за недійсним правочином виникає в особи лише після встановлення судом в іншому судовому провадженні обставин неможливості повернення майна в натурі;
- правовими наслідками недійсності правочину є двостороння реституція - у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за умовами, дійсними на момент відшкодування. Одностороння реституція чинним законодавством не передбачена;
- у частині 1 статті 216 та в статті 1213 ЦК України закріплено обов`язок кожної зі сторін недійсного договору (набувача) повернути другій стороні (потерпілому) безпідставно набуте майно в натурі. Це означає, що поверненню підлягає саме та індивідуально визначена річ, яку набув або зберіг набувач, або така ж кількість родових речей тієї ж якості. Якщо повернути безпідставно набуте майно в натурі неможливо (внаслідок його знищення, загублення або передачі його набувачем третій особі тощо), набувач зобов`язаний відшкодувати іншій стороні договору (потерпілому) вартість такого майна;
- відшкодування вартості безпідставно набутого майна відбувається в тих випадках, коли майно зазнало суттєвих змін чи воно є повністю/частково знищеним, що унеможливлює його повернення потерпілому в тому вигляді, в якому воно існувало на момент укладення недійсного договору.
Колегія суддів зазначає, що реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони.
Водночас, ЦК України не пов`язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину. Тобто добросовісність сторони до уваги не береться, сторони зобов`язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що його визнано недійсним.
Подібні за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21.
Відповідно до ч. 3 ст. 42 КУзПБ у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, сторона за таким правочином зобов`язана повернути боржнику майно, яке вона отримала від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину.
Відповідно ч.ч. 1 - 3 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
За приписами ч.ч. 1 та 2 ст. 1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як встановлено апеляційним судом в ході розгляду справи та не заперечується сторонами, після набуття нерухомого майна за договором купівлі-продажу, 30.04.2025 (тобто під час апеляційного перегляду судового рішення у справі №917/2141/24(917/630/25) про недійсність цього договору) ПП "Агро-В" проведено демонтаж (знесення) нежитлового приміщення - прохідної площею 11.7 кв.м., про що свідчить наявні в матеріалах справи Висновком про знищення/знесення майна №1019/25, реєстраційний номер документа - DT01:2383-9867-9535-0006 та Витяг з Державного реєстру речових прав №425373073 від 05.05.2025 року (а.с. 88-89).
Отже, відповідач здійснив дії, які унеможливили виконання судового рішення у справі №917/2141/24(917/630/25) та перешкоджають поверненню нерухомого майна в натурі позивачу за недійсним правочином.
За таких обставин, оскільки ПП "Агро-В" не має в розпорядженні нерухомого майна, набутого за договором купівлі-продажу від 17.05.2023, тому не може повернути його ТОВ "Ковельська оптово-торгова база", а відтак зобов`язано відшкодувати позивачу завдані збитки в розмірі реальної вартості такого майна, що кореспондується із загальним положеннями цивільного законодавства щодо реституції як наслідку визнання договору недійсним (ч. 1 ст. 216 ЦК України) та спеціальною нормою ч. 3 ст. 42 КУзПБ.
Згідно наданого позивачем Висновку про вартість майна від 10.11.2025, відновлювальна вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення літ. П-1, загальною площею 11,7 кв.м. (сукупних витрат на створення (відтворення) об`єкта, подібного до об`єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною на дату знищення, для стягнення збитків, завданих власнику) станом на 30.04.2025 (дата знищення) становить 187 144,80 грн.
Колегія суддів не приймає до уваги твердження відповідача в апеляційній скарзі про те, що суд першої інстанції неправильно визначив суму вартості нежитлової будівлі, яка підлягає відшкодуванню замість знищеного об`єкта нерухомості.
Так, в обґрунтування своєї позиції відповідач посилається на безпідставність стягнення збитків у розмірі відновлювальної вартості нерухомого майна, оскільки, на його думку, належним способом захисту прав позивача мало б бути стягнення реальної ринкової вартості майна, яка підтверджується наявним в матеріалах справи Висновком про вартість майна від 10.11.2025, проведеного на замовлення позивача Приватним підприємством "Оцінка та Консалтинг", згідно якого вартість об`єкта оцінки складає 91 700,00грн.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що в матеріалах справи містяться два подібні за змістом Висновки про вартість майна від 10.11.2025 (а.с. 43-69), згідно яких було визначено ринкову вартість об`єкта оцінки, однак вказано різну мету проведення оціни.
Так, метою оцінки по першому Висновку про вартість майна із датою початку оцінки 12.09.2025 та датою її завершення 10.11.2025 (а.с. 43), на який посилається відповідач, було необхідність визначення початкової вартості для продажу на аукціоні, ринкова вартість майна для вказаної цілі складає 91 700,00грн, тоді як по другому Висновку про вартість майна, дата оцінки 30.04.2025 (а.с. 68), що був використаний позивачем для розрахунку та визначення суми завданих збитків, бралася до уваги інша мета, зокрема, для визначення відновлювальної вартості об`єкта в сумі 187 144,80грн
Як вбачається із Висновку про вартість майна від 10.11.2025, в якому визначено ринкову вартість майна в сумі 91 700,00грн, основною метою проведення оцінки було саме визначення початкової вартості (стартової) ціни для продажу на аукціоні в електронній торговій системі.
Колегія суддів враховує, що метою аукціону як способу реалізації є, передусім, відчуження майна банкрута за найвищою ціною, яку визначає ринок за умови прозорості та вільної конкуренції, тому початкову чи оціночну вартість майна можна розглядати лише як стартову ціну, яка із першим кроком аукціону втрачає своє значення. При цьому, початкова вартість майна на аукціоні ніяк не впливає на кінцеву ціну реалізації майна, оскільки під час торгів вона може бути як зменшена, так і збільшена. Тобто, ціна майна банкрута формується виходячи зі стану майна, попиту та пропозиції (постанова Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.11.2019 у справі №911/3848/15).
Отже, виходячи з наведеного, колегія суддів зазначає, що початкова ціна майна для цілей проведення аукціону є лише орієнтовною (приблизною), тоді як остаточна ціна продажу майна визначається за підсумками проведення відкритого електронного аукціону - вона може бути вищою або нижчою за стартову ціну, яка базується на експертній оцінці, а відтак не може належним чином підтверджувати та братися до уваги як реальна (ринкова) вартість оцінки такого майна.
При цьому, суд зауважує, що вказаний висновок про вартість майна в сумі 91700,00грн не є неналежним доказом на підтвердження розміру шкоди, оскільки в ньому відсутній перелік необхідних відновлювальних робіт, розрахунок вартості ремонту чи відбудови зруйнованого майна, а тому він не може підтверджувати обсяг та розмір завданих позивачу реальних збитків.
Разом з цим, згідно Висновку про вартість майна від 10.11.2025, який був використаний позивачем для визначення розміру збитків, відновлювальна вартість об`єкта нерухомого майна - нежитлового приміщення літ. П-1, загальною площею 11,7 кв.м. станом на 30.04.2025 (на дату знищення) становить 187144,80 грн.
Апеляційним господарським судом встановлено, що базою проведення вказаної оцінки були ринкові ціни, а метою її проведення було саме визначення відновлювальної вартості об`єкта нерухомого майна - сукупних витрат на створення/відтворення об`єкта в ринкових умовах, подібного до об`єкта оцінки, який може бути йому рівноцінною заміною на дату знищення, для стягнення збитків, завданих власнику (позивачу), що повністю узгоджується із заявленим позивачем предметом позову у цій справі.
Отже, використана позивачем оцінка відновлювальної вартості нерухомого майна (вартість заміщення) в загальній сумі 187144,80грн відображає реальний розмір збитків позивача, складається з ринкової вартості майна та сукупності витрат на створення (будівництво) за ринковими цінами чи придбання нового об`єкта, який за своїми характеристиками та призначенням буде подібним зруйнованому об`єкту нерухомості.
За таких обставин, посилання скаржника стосовно необхідності прийняття до уваги висновку про вартість майна від 10.11.2025, де було визначено попередню (орієнтовну) вартість об`єкта оцінки для проведення аукціону в сумі 91700,00грн, не приймаються колегією суддів до уваги як неспроможні.
Частиною 1 ст. 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).
Згідно з ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Разом з тим, дослідивши матеріали справи апеляційний господарський суд, з огляду на встановлені обставини, дійшов висновку, що наданий позивачем та наявний у справі доказ (висновок про вартість майна від 10.11.2025 в сумі 187144,80грн) на підтвердження заявлених позовних вимог для визначення відновлювальна вартість об`єкта нерухомого майна є більш вірогідним, ніж інший доказ (висновок про оцінку) на підтвердження протилежних доводів відповідача.
У свою чергу, оскільки відповідач не надав суду будь-яких власних доказів на спростування висновку про оцінку майна в сумі 187144,80грн, відтак не спростував правильності визначення позивачем відновлювальної вартості нерухомого майна.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що відповідач відповідно до ст.ст. 216, 1213 ЦК України зобов`язаний відшкодувати позивачу відновлювальну вартість знищеного нерухомого майна, яка визначена на підставі висновку про оцінку майна в сумі 187144,80грн, оскільки повернення зазначеного об`єкту нерухомого майна є неможливим, вказана будівля демонтована/зруйнована відповідачем, що підтверджується матеріалами справи.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що ЦК України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: 1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абз. 2 ч. 1 ст. 216 ЦК України ); 2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв`язку із вчиненням такого правочину (ч. 2 ст. 216 цього Кодексу). Правові наслідки, передбачені ч.ч. 1 та 2 ст. 216 ЦК України, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів (ч. 3 ст. 216 ЦК України).
Задовольняючи вимогу сторони про повернення переданого за недійсним правочином майна, суд має також присудити з позивача на користь відповідача одержані за правочином кошти (повернути передане ним майно). Таке стягнення не є задоволенням окремої позовної вимоги, а є необхідним наслідком визнання недійсним правочину та задоволення вимоги про застосування реституції. Інше тлумачення ст. 216 ЦК України, за якого відповідач має заявити вимогу про повернення йому переданого за недійсним правочином, покладатиме на відповідача непропорційний тягар у вигляді позбавлення його майна без повернення/відшкодування всього, що інша сторона одержала на виконання недійсного правочину.
Висновки про те, що за недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов`язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину підтверджено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.09.2024 у справі №918/1043/21.
Однак під час розгляду справи місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки та не дослідив обставини щодо наявності отримання боржником (позивачем) певних майнових благ на виконання визнаного недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.05.2023, що має істотне значення для застосування двосторонньої реституції як наслідку недійсності правочину.
Тобто, задоволення позовних вимог в повному обсязі фактично призводить до застосування односторонньої реституції без необхідності відшкодування відповідачу сплачених ним коштів на виконання недійсного договору купівлі-продажу майна.
Колегією суддів встановлено, що відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 17.05.2023 було придбано у боржника (позивача) нерухоме майно, вартістю 10000грн, які було сплачено боржнику, що підтверджується п. 2.2. цього договору, згідно якого продавець (ТОВ "Ковельська оптово-торгова база") підтвердив факт проведення повного розрахунку за відчужене нерухоме майно і відсутність до покупця претензій будь-якого фінансового характеру.
При цьому, колегією суддів встановлено, що при зверненні до господарського суду з позовом у цій справі позивачем на підтвердження розміру понесених ним збитків було надано до матеріалів справи Висновок про оцінку майна в сумі 187144,80грн, згідно якого у визначенні відновлювальної вартості нерухомого майна не було включено отримані позивачем грошові кошти від відповідача у розмірі 10000,00грн.
Таким чином, оскільки судом встановлено обставини виконання сторонами договору купівлі-продажу майна (передачу нерухомого майна у власність відповідача та сплату останнім на користь позивача його ціни в сумі 10000,00грн), колегія суддів дійшла висновку про те, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 187144,80грн як застосування наслідків визнання недійсним договору та відшкодування відновлювальної вартості майна, суд першої інстанції мав врахувати необхідність застосування двосторонньої реституції згідно положень ст. 216 ЦК України та, відповідно, зменшити заявлений розмір збитків на суму фактично сплачених відповідачем грошових коштів за таке майно. Подібний за змістом висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 29.05.2025 у справі №910/9767/21 (910/1218/24).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з ПП "Агро-В" на користь ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" коштів в сумі 177144,80грн, як застосування наслідків недійсності правочину та відшкодування відновлювальної вартості майна боржника, що фактично є реальними збитками позивача. А в решті вимог позивача щодо стягнення 10000,00грн, які були отримані ТОВ "Ковельська оптово-торгова база" за недійсним правочином, у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Таким чином, оскільки доводи апеляційної скарги відповідача частково знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача завданих збитків в сумі 10000,00грн слід скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; у решті судове рішення є законним та обґрунтованим, тому підлягає залишенню без змін.
З огляду на часткове задоволення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції здійснює новий розподіл судових витрат відповідно до ст. 129 ГПК України пропорційно до розміру задоволених вимог (виходячи з пропорції 94,66% на користь позивача, 5,34% на користь відповідача).
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Агро-В" на рішення Господарського суду Полтавської області від 06.05.2026 у справі №917/2141/24 (917/316/26) - задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 06.05.2026 у справі №917/2141/24 (917/316/26) в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача 10000,00грн завданих збитків у вигляді відновлювальної вартості знищеного нерухомого майна - скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні вказаних вимог.
Викласти пункти 1 та 2 резолютивної частини рішення у наступній редакцій:
" 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства "Агро-В" (пров. Володимира Кияна, буд. 9, м. Ковель, Волинська область, 45005, код ЄДРПОУ 38740655) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" (вул. Миру, буд. 68, с. Ковалі, Хорольська ТГ, Лубенський район, Полтавська область, 37840, код ЄДРПОУ 38527562) збитки у виді відновлювальної вартості знищеного нерухомого майна приміщення прохідної площею 11,7 кв.м, за адресою: Волинська область, м. Ковель, провулок Володимира Кияна, 9 в сумі 177 144,80грн, а також 2520,23грн судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити ".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ковельська оптово-торгова база" (вул. Миру, буд. 68, с. Ковалі, Хорольська ТГ, Лубенський район, Полтавська область, 37840, код ЄДРПОУ 38527562) на користь Приватного підприємства "Агро-В" (пров. Володимира Кияна, буд.9, м. Ковель, Волинська область, 45005, код ЄДРПОУ 38740655) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 213,26грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Н.О. Мартюхіна
Суддя П.В. Демідова
Суддя В.В. Лакіза