Справа № 752/20314/26
Провадження № 2-з/752/183/26
У Х В А Л А
про відмову в забезпеченні позову
12.08.2026 року м. Київ
Суддя Голосіївського районного суду м. Києва Ольшевська І.О., за участю секретаря судового засідання Білас С.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики та просить стягнути з відповідача на свою користь суму боргу в розмірі 2 200,00 євро у гривневому еквіваленті на день виконання рішення суду.
Одночасно ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову, за якою він просить забезпечити його позов шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача ОСОБА_2 , що знаходяться на відкритих рахунках у банківських та інших фінансових установах, а також на все майно, що належить відповідачу на праві власності, в межах суми позовних вимог у розмірі 112 352,46 грн.
В обгрунтування заяви вказує про те, що відповідач тривалий час ухиляється від виконання своїх фінансових зобов`язань та повернення боргу. Вироком Голосіївського районного суду міста Києва від травня 2026р. його визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 КК України (шахрайство). Обставини справи свідчать про наявність реального ризику відчуження, приховування або переказу відповідачем належного йому майна та грошових коштів з метою уникнення виконання в майбутньому судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п`ятою цієї статті.
За таких обставин розгляд заяви проводиться без повідомлення сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Дослідивши матеріали позовної заяви, заяви про забезпечення позову, суд приходить до наступних висновків.
У відповідності до положень ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову,
так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться в нього чи в інших осіб.
У постанові Пленуму Верховного суду України №9 від 22.12.2006р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
У пункті 4 цієї постанови Верховний суд України вказав, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Законодавчо визначено, що при вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно або грошові кошти, суд може накласти арешт лише на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві.
Тобто, суд на цій стадії має перевірити, яке конкретно майно чи грошові кошти належить відповідачу і де вони знаходяться.
Саме з цією метою положеннями частини першої статті 151 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено зокрема: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
З наведеного випливає, що відомості про те, на які саме розрахункові рахунки позивач просить накласти арешт, в яких саме фінансових установах знаходяться грошові кошти, в якій сумі та в якій валюті перебувають грошові кошти відповідача, а також, у даному випадку, відомості про те, яке майно перебуває у власності відповідача, є необхідним для забезпечення позову.
Разом з тим, заявник звертаючись у суд із заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які знаходяться на банківських рахунках та інших фінансових установах, та все майно ОСОБА_2 , інформацію про номери рахунків, банківську установу, де ці рахунки знаходяться, суми розміщених на них грошових коштів, місце і умови їх розміщення, відомості про наявне майно у відповідача, суду не надав.
Відповідно до частини четвертої статті 150 ЦПК України не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно (активи) або грошові кошти неплатоспроможного банку, банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених статтею 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (крім ліквідації банку за рішенням його власників), а також на майно (активи) або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, заподіяних кримінальним правопорушенням. У даному випадку позивач звернувся до суду з позовом про стягнення матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок ДТП.
Позивач просить суд накласти арешт на грошові кошти та все майно, що належать відповідачу, однак не зазначає інформації про наявність в останнього банківських рахунків, їх вид та призначення, місце розміщення, відомості стосовно майна, що позбавляє суд можливості перевірити відповідність виду забезпечення, про який просить позивач, позовним вимогам та відповідно їх співмірність.
З наведених підстав суд вважає, що в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову слід відмовити.
Керуючись ст.ст. 151-153, 259, 260, 353 ЦПК України, суд, -
УХВАЛИВ:
1. Відмовити в задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.
2. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
3. Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом 15-ти днів з дня її складення відповідно до вимог, встановлених статтями 353-356 ЦПК України.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна карга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали суду складений та підписаний 12.08.2026р.
Суддя Ірина ОЛЬШЕВСЬКА