СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
пр. № 4-с/759/111/26
ун. № 759/10686/23
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Київ
Суддя Святошинського районного суду міста Києва Горбенко Н.О., розглянувши матеріали цивільної справи за скаргою боржника ОСОБА_1 на бездіяльність Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо нерозгляду заяви про перерахунок заборгованості та незняття арешту з майна боржника, -
В С Т А Н О В И В:
У червні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського районного суду міста Києва зі скаргою на бездіяльність Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо нерозгляду заяви про перерахунок заборгованості та незняття арешту з майна боржника.
У відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду скарги обрано головуючу суддю Горбенко Н.О.
Дослідивши матеріали поданої скарги, суд дійшов наступного висновку.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права (стаття 447-1 ЦПК України).
Частина 1 ст. 448 ЦПК України вказує на те, що скарга подається стороною виконавчого провадження до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Вимоги до скарги наведені у статті 448 ЦПК України.
Так, усупереч положенням п. 4 ч. 3 ст. 448 ЦПК України, ОСОБА_1 не зазначив у скарзі ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.
Крім того, скарга не містить ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження, що не відповідає п. 5 ч. 3 ст. 448 ЦПК України.
Окрім зазначеного, п. 2 ч. 4 ст. 448 ЦПК України встановлено, що до скарги додаються докази направлення копій скарги та доданих до неї матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43 цього Кодексу.
Належним доказом направлення документів учасникам провадження може бути лише бланк опису вкладення, завірений відповідним відділенням зв`язку, разом з фінансовим чеком про відправлення.
Відповідно до правової позиції, сформованої у постанові Верховного Суду від 18 квітня 2019 року у справі № 914/1955/17, саме опис вкладення є офіційним підтвердженням наявності у відправленні того пакету документів, який був надісланий відправником. Список згрупованих відправлень рекомендованих листів та копія з журналу вихідної кореспонденції не є належними доказами надіслання копії апеляційної скарги іншим учасникам справи.
До матеріалів справи долучені лише фіскальні чеки, з яких неможливо встановити, що саме було направлено іншим учасникам справи. Опис вкладення, який би дозволив встановити, що саме цю заяву із додатками було направлено іншим учасникам справи, до матеріалів справи не долучено.
Відтак, вимоги п. 2 ч. 4 ст. 448 ЦПК України ОСОБА_1 не виконані.
Окрему увагу суд звертає на те, що пункт а ч. 1 ст. 449 ЦПК України передбачає, що скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.
Натомість, п. 7 ч. 3 ст. 448 ЦПК України встановлює обов`язок скаржника зазначити дату, коли особа, яка подає скаргу, дізналася про порушення її прав внаслідок ухвалення оскаржуваних рішень, вчинення дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Так, ОСОБА_1 оскаржує бездіяльність Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо нерозгляду його заяви про перерахунок заборгованості та незняття арешту з його майна.
Бездіяльність, як порушення, має триваючий характер. Триваюче правопорушення передбачає перебування у стані безперервного тривалого невчинення особою певних дій (бездіяльності), у зв`язку із чим неправомірна бездіяльність може бути оскаржена упродовж усього часу її перебігу.
Верховний Суд у постановах від 25 березня 2020 року в справі № 175/3995/17-ц та від 10 січня 2022 року в справі № 908/5303/15 також зазначив, що триваюче правопорушення розуміється як проступок, пов`язаний з тривалим та безперервним невиконанням суб`єктом обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка допустила бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження бездіяльності та, відповідно, порушення закону. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку, усунення стану, за якого об`єктивно існує певний обов`язок у суб`єкта, що вчиняє правопорушення; виконанням обов`язку відповідним суб`єктом.
Отже, бездіяльність виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби є триваючим правопорушенням, у зв`язку з чим початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається. Такі висновки сформульовані в постанові Верховного Суду від 26 березня 2025 року в справі № 910/1114/21.
Водночас, із матеріалів справи вбачається, що заява ОСОБА_1 про перерахунок заборгованості від 22.04.2026 була отримана Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України 30.04.2026, а скарга на бездіяльність державного виконавця - 16.06.2026.
У постанові від 23 червня 2022 року у справі № 914/2265/20 Верховний Суд вказав на таке: «водночас об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 лютого 2022 року у справі № 925/308/13-г зазначила, що за порівняльного аналізу змісту термінів «дізнався» та «повинен був дізнатися», що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, суд доходить висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні; доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо. У цьому висновку Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя і сторони повинні очікувати їх застосування задля забезпечення дотримання принципу юридичної визначеності. Отже, під час визначення початку перебігу строку звернення до суду із скаргою на дії (бездіяльність) суб`єкта, закріпленого у частині першій статті 341 ГПК України, необхідно враховувати поведінку скаржника (чи мав він реальну можливість (повинен був) дізнатися про стверджуване ним порушення його прав, вчинені ним дії, направлені на з`ясування стану виконавчого провадження тощо). У висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, що є сталою та послідовною судовою практикою, суд звертається до правової позиції Верховного Суду, викладеної, зокрема, в постановах від 14 серпня 2019 року у справі № 910/7221/17, від 12 січня 2021 року у справі № 910/8794/17, від 12 жовтня 2021 року у справі № 918/333/13-г».
Верховний Суд у постанові від 01 листопада 2023 року у справі № 904/3734/20 зазначив, що передумовою для розгляду скарги на дії чи бездіяльність державного, приватного виконавця по суті є встановлення факту подання цієї скарги у передбачений законом строк або наявності відповідного клопотання та обставин для поновлення такого строку, якщо його було пропущено саме з поважних причин.
В іншому випадку дії суду матимуть наслідком порушення права інших учасників спору, зокрема виконавця, дії якого оскаржуються, а також загальних засад судочинства (диспозитивності, рівності перед законом і судом та змагальності сторін).
Підсумовуючи наведене, необхідно дійти висновку про те, що у разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
Так, у постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі № 143/950/19, від 28 грудня 2020 року у справі № 501/3532/18, від 03 лютого 2021 року у справі № 2-1441/10 сформульовані висновки про те, що системний аналіз вказаних процесуальних норм разом з положеннями пункту «а» частини першої статті 449 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що перебіг десятиденного строку для оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок, тобто після фактичної або можливої обізнаності особи про порушення її прав і свобод.
Суд зауважує, що за обставинами даної справи ОСОБА_1 дізнався про порушення своїх прав 30.04.2026, тобто з дня отримання інформації про те, що Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України отримано заяву про перерахунок заборгованості.
Скарга направлена до суду засобами поштового зв`язку 14.07.2026, тобто із пропущенням строку, встановленого п. а ч. 1 ст. 449 ЦПК України.
Так, ч. 2 ст. 449 встановлено, що пропущений для подання скарги строк може бути поновлено судом за наявності поважних причин його пропуску на підставі клопотання особи, яка подає скаргу, що має бути заявлено одночасно зі скаргою.
Дослідивши клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного процесуального строку на подання скарги, суд не знайшов належних доводів для його поновлення, а відтак залишає вказане клопотання без задоволення.
Абзацом 2 ч. 2 ст. 449 ЦПК України передбачено, що у разі подання скарги з пропуском строку і за відсутності поважних причин для його поновлення та клопотання особи, яка подає скаргу, така скарга залишається судом без розгляду.
За таких обставин суд вважає за необхідне скаргу повернути без розгляду на підставі ч. 5 ст. 448 та ч. 2 ст. 449 ЦПК України.
Зважаючи на вищевикладене, керуючись ст.ст. 448, 449 ЦПК України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо нерозгляду заяви про перерахунок заборгованості та незняття арешту з майна боржника - повернути без розгляду.
Роз`яснити, що повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня складання повного тексту ухвали.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Повний текст ухвали складено 12 серпня 2026 року.
Суддя Н.О.Горбенко