Справа № 344/18121/25
Провадження № 22-ц/4808/574/26
Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.
Суддя-доповідач Максюта
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Пнівчук О.В., Василишин Л.В.,
розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу за позовом Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Боднарчук Андрій Михайлович, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Домбровською Г.В. 22 січня 2026 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області,повний текст якого складено 26 січня 2026 року,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2025 року Державним міським підприємством «Івано-Франківськтеплокомуненерго» подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання.
Позовні вимоги мотивано тим, що позивач є надавачем послуг теплопостачання споживачу ОСОБА_1 , який проживає по АДРЕСА_1 .
Станом на час розгляду справи відповідач спожив послуги з теплопостачання за період з 2020 по 2025 рік на суму 67 884,47 грн., однак всупереч вимогам чинного законодавства України не оплатив вказаної вартості цих послуг, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість перед позивачем у вказаній сумі.
Короткий зміст оскаржуваного рішення:
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 січня 2026 року задоволено позов Державного міського підприємства «Івано-Франківськтеплокомуненерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання та стягнуто з нього 67 884,47 грн заборгованості за надані послуги і 3028,00 грн судових витрат зі сплати судового збору.
Короткий зміст апеляційної скарги:
Відповідач ОСОБА_1 з таким рішенням суду не погодився, подав апеляційну скаргу, у якій зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність обов`язку у ОСОБА_1 оплати за надані послуги, не встановивши ключову обставину - фактичне надання позивачем послуги теплопостачання відповідачу. Наявні в матеріалах справи докази зокрема, акт демонтажу від 09.12.2020 року підтверджують відсутність опалення, а,отже, відсутність підстав для нарахування оплати.
Суд неправильно застосував норми Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та ЦК України, фактично ототожнивши формальне перебування відповідача на обліку з отриманням ним послуги теплопостачання. Це суперечить правовій природі договору про надання послуг, згідно з яким оплата можлива виключно за фактично надану послугу належної якості.
Крім того, суд не врахував положень Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води (затвердженого Наказом Мінрегіону №169), який не передбачає можливості нарахування плати за відсутності фактичного теплопостачання, що призвело до хибних правових висновків.
Вважає, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту надання послуг саме відповідачу. Проте, суд безпідставно взяв до уваги односторонні розрахунки позивача, які не підтверджують реальне споживання відповідачем послуг.
Від`єднання від системи опалення мало аварійний та вимушений характер, що виключає його кваліфікацію як самовільного та не може бути підставою для нарахування плати за послуги теплопостачання, однак ці обставини суд не врахував.
Зазначив, що частина заявленої заборгованості виникла за межами трирічного строку позовної давності. Позивач не обґрунтував причин пропуску цього строку, а суд не надав належної оцінки цій обставині, що є самостійною підставою для відмови в позові у цій частині.
З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просить задовольнити його апеляційну скаргу, скасувати рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго».
Позиція інших учасників справи:
Державним міським підприємством «Івано-Франківськтеплокомуненерго» подано відзив на апеляційну скаргу.
Вважає, рішення суду законним, обгрунтованим та таким, що ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Між позивачем та відповідачем фактично існували правовідносини у сфері надання житлово-комунальних послуг, які виникають не лише з моменту підписання письмового договору, а й у силу приєднання споживача до публічного договору (договору приєднання) шляхом фактичного користування послугами або навіть самого факту їх надання. Оскільки квартира підключена до мереж централізованого опалення до 14.05.2025 року, позивач мав правові підстави здійснювати нарахування за теплопостачання, а відповідач, як власник житла, зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати ці послуги незалежно від того, проживав він у квартирі чи ні.
Відповідач не довів належного та законного відключення від системи централізованого опалення. Законом чітко передбачено обов`язкову процедуру такого відключення, яка включає отримання дозволу міжвідомчої комісії, розроблення технічної документації, виконання робіт уповноваженими організаціями та складання і затвердження відповідного акта. Відсутність такого акта означає, що відключення або не відбулося в юридичному сенсі, або здійснене самовільно. Самовільне ж відключення прямо заборонене, оскільки система централізованого опалення є єдиною інженерною мережею будинку, і втручання в неї може порушити права інших співвласників, зокрема шляхом розбалансування теплового режиму. Таким чином, навіть у разі фактичного від`єднання батарей чи зміни системи опалення, це не звільняє відповідача від обов`язку сплачувати за послуги, які вважаються такими, що надаються.
Крім того, відповідач не надав жодних доказів неналежної якості послуг (наприклад, недотримання температурного режиму), що могло б слугувати підставою для перерахунку або зменшення нарахувань. Отже, підстав для оспорювання суми боргу з цієї точки зору також немає. Нарахування здійснювались щомісячно, відповідно до чинних правил, і відсутність оплат з боку відповідача призвела до утворення заборгованості у розмірі 67 884,47 грн за період з жовтня 2020 року по травень 2025 року, що підтверджується відповідними розрахунками.
Щодо строків позовної давності позивач зазначив, що хоча загальна позовна давність становить три роки, у даному випадку вона не пропущена, оскільки її перебіг продовжений на період дії карантину, пов`язаного з COVID-19, а також зупинений на час дії воєнного стану в Україні. Це означає, що позивач зберіг право на судовий захист своїх вимог у повному обсязі за весь заявлений період.
З урахуванням наведеного Державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 , а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:
Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Згідно із частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Вислухавши доповідь судді, пояснення представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні, а тому рішення суду слід залишити без змін.
Встановлені обставини справи:
Згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), дата реєстрації 20.07.2018 року, розмір частки у праві власності - 1 (а.с.4).
ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» є виконавцем послуг теплопостачання для житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого станом на час розгляду справи є ОСОБА_1 .
Будинок, що за знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , забезпечується тепловою енергією, наданою Державним міським підприємством «Івано-Франківськтеплокомуненерго».
На підтвердження позовних вимог позивачем надано копію типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії від 01 грудня 2021 р. (а.с.5-7).
Внаслідок неналежного виконання зобов`язання по оплаті наданих послуг, за особовим рахунком № НОМЕР_2 по АДРЕСА_1 , виникла заборгованість перед позивачем в загальній сумі 67 884 грн 47 коп, обчислена станом на 01.10.2025 року (а.с.3).
Розмір цієї заборгованості підтверджений довідками за опалення та становить з жовтня 2020 року по 01.10. 2025 року 67 884,47 грн. (а.с.52-54)
Відповідачем поданий акт про відключення будівлі від зовнішніх інженерних систем (мереж) централізованого опалення від 14 травня 2025 року згідно з яким відключення виконано шляхом видимого розриву на магістральній тепломережі в підвальному приміщенні житлового будинку, АДРЕСА_2 (а.с. 38). Останні нарахування коштів відповідачу за надані послуги здійснені позивачем по травень 2025р. (по 30 кітня 2025р. включно), що підтверджується інформацією, яка міститься у розрахунку заборгованості.
З позовом про стягнення вказаної суми заборгованості позивач звернувся до суду у жовтні 2025 року.
На підтвердження позовних вимог позивачем надано копію типового індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії від 01 грудня 2021 року (без підписів сторін) (а.с.5-7).
Окремий письмовий договір між позивачем і відповідачем не укладався.
Хоча договір між позивачем та відповідачем не укладався, однак, обов`язок щодо ініціативи укладення договору покладається на споживача послуг, тому суд вірно визначив, що між сторонами виникли правовідносини з приводу постачання теплової енергії, які регулюються Цивільним Кодексом України та спеціальним законодавством: Законом України "Про теплопостачання", Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 9 листопада 2017 року № 2189-VIII та Правилами надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2019 року №830.
Застосовані норми права:
Ч.1. ст. 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1. ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1. ст. 261 ЦК України).
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.3, 4 ст. 267 ЦК України).
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву наголошував на застосуванні строку позовної давності (а.с.28-31)
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої корона вірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався і тривав по 01 липня 2023 року. Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.
Законом України від 17 березня 2020 року №530-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).
Законом №540-IX розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У пункті 12 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону № 540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
17 березня 2022 року набув чинності Закон України від 15 березня 2022 року №2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо дії норм на період воєнного стану», яким було внесені зміни до ЦК України, а саме розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».
Тобто загальна позовна давність, перебіг якої припав на період дії в Україні правового режиму воєнного стану, продовжена законодавцем на період дії такого правового режиму. Водночас продовження строків свідчить, що їх перебіг, який відбувається у період дії воєнного стану, не зараховується при обчисленні.
24 лютого 2022 року Указом Президента України №64/2022 в Україні введено правовий режим воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який на даний час триває.
Оскільки зобов`язання зі сплати за житлово-комунальні послуги мають періодичний характер, перебіг позовної давності обчислюється окремо щодо кожного щомісячного платежу, строк виконання якого настав. Разом із тим, відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, строк позовної давності, визначений статтею 257 ЦК України, продовжений на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню COVID-19. Крім того, відповідно до пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, на період дії в Україні воєнного стану перебіг строків, визначених статтями 257-259 цього Кодексу, продовжується на строк його дії.
Отже, з урахуванням законодавчого продовження строків позовної давності на період дії карантинних обмежень та воєнного стану, строк позовної давності за вимогами Позивача про стягнення заборгованості за послуги теплопостачання не є пропущеним.
Тому апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про пропуск позивачем загальної позовної давності.
Оскільки спірні правовідносини виникли щодо надання та оплати послуг з постачання теплової енергії за період з 2022 по 2025 роки, до них підлягають застосуванню положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017 у редакції, чинній на час виникнення відповідних правовідносин.
Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
До житлово-комунальних послуг належать, зокрема, комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами (пункт 2 частини 1 статті 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Крім того, відповідно до статті 4 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09.11.2017, до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належать, зокрема встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону (п.2); затвердження норм споживання комунальних послуг (п.3).
В силу приписів статті 12 Закону, відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Стаття 6 Закону встановлено, що учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні; управитель; виконавці комунальних послуг.
Виконавцем комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація.
Згідно ч.2 ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
Відповідно до п. 1 ч. 2. ст. 7 цього закону індивідуальний споживач зобов`язаний: укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів.
Цьому праву споживача кореспондує обов`язок оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 цього закону споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом (контролем) у сфері теплопостачання, експлуатацією теплоенергетичного обладнання та виконанням робіт на об`єктах у сфері теплопостачання суб`єктами господарської діяльності незалежно від форми власності, врегульовані Законом України «Про теплопостачання».
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії має право на отримання обсягів теплової енергії згідно з параметрами відповідно до договорів, а також норм і правил.
Згідно з частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
За змістом п. 13 Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від від 21 серпня 2019 р. № 830, надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах. Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". П.14 цих Правил встановлено, що відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) здійснюється за рішенням співвласників багатоквартирного будинку у порядку, встановленому Мінрегіоном. Рішенням зборів співвласників багатоквартирного будинку визначається система подальшого забезпечення такого будинку теплопостачанням з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до п. 32. Правил плата за послугу розраховується виходячи з розміру встановленого тарифу та обсягу спожитої послуги, визначеного та розподіленого відповідно до законодавства.
Згідно зі статтею 322 ЦК України, власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.
У відповідності до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок договору або закону.
У постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 грудня 2021 року у справі № 607/25229/18 (провадження № 61-13855св19) зроблено висновок, що «відповідно до Порядку № 4 від 22 листопада 2005 року для вирішення питання відключення споживача від мережі централізованого опалення він повинен звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, для розгляду питань щодо відключення споживачів від мережі з відповідною письмовою заявою. Комісія після вивчення наданих власником документів приймає відповідне рішення, яке оформляється протоколом. При позитивному рішенні заявнику надається перелік організацій, до яких слід звернутися для отримання технічних умов для розробки проекту індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення. Проект індивідуального (автономного) теплопостачання і відокремлення від мережі централізованого опалення виконує проектна або проектно-монтажна організація на підставі договору із заявником. Проект узгоджується з усіма організаціями, які видали технічні умови на підключення будинку до зовнішніх мереж. Відключення приміщень від внутрішньобудинкової мережі централізованого опалення виконується монтажною організацією, яка реалізує проект. По закінченні робіт складається акт про відключення від мережі централізованого опалення і подається заявником до комісії на затвердження. Після затвердження акта на черговому засіданні комісії сторони переглядають умови договору про надання послуг з централізованого теплопостачання. Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 6 листопада 2007 року № 169 внесено зміни до Порядку від 22 листопада 2005 року № 4, які унеможливлюють відключення від мереж центрального опалення та гарячого водопостачання окремих квартир у багатоквартирному будинку і дозволяють таке відключення лише будинку в цілому.
Отже, відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається тільки на підставі рішення постійно діючої міжвідомчої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади, з вчиненням в подальшому дій споживачем з дотриманням визначеної Порядком № 4 від 22 листопада 2005 року процедури. Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1192цс15, постановах Верховного Суду від 3 травня 2018 року у справі № 209/4950/15-ц (провадження № 61-12661св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 683/2223/17 (провадження № 61-44982св18), від 18 вересня 2019 року у справі № 215/1724/16-ц (провадження № 61-1632св18).
Крім того, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі № 953/24063/19 (провадження № 61-5095 св 21) вказано, що «17 вересня 2019 року набрав чинності наказ Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року № 169 «Про затвердження Порядку відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води» (далі - Порядок № 169). Пункт 1 розділу ІІІ Порядку № 169 визначає, що власники квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, приєднаного до мережі (системи) централізованого опалення (теплопостачання) (далі - ЦО) та системи (мережі) постачання гарячої води (далі - ГВП), мають право відокремити (відключити) свою квартиру чи нежитлове приміщення від ЦО та ГВП у разі, якщо на день набрання чинності Законом України «Про житлово-комунальні послуги» не менше як половина квартир та нежитлових приміщень цього будинку відокремлена (відключена) від ЦО та ГВП, та влаштувати систему індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні. Для відокремлення (відключення) від ЦО та ГВП власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення (пункт 3 розділу ІІІ Порядку № 169). Заява про відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку від ЦО та ГВП передається на розгляд постійно діючої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води (пункт 4 розділу ІІІ Порядку № 169). Для відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення власник забезпечує розроблення проєкту відокремлення (відключення) квартири чи нежитлового приміщення від ЦО та ГВП, який виготовляється відповідно до державних будівельних норм і правил та має забезпечити ізоляцію транзитних стояків, а також, у разі потреби, перенесення транзитних стояків. За потреби, власник забезпечує виготовлення проєкту встановлення системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) у такій квартирі чи нежитловому приміщенні, виготовленого відповідно до державних будівельних норм і правил (пункт 7 розділу ІІІ Порядку № 169).
Отже, відключення споживачів від мережі централізованого опалення відбувається тільки на підставі рішення постійно діючої комісії, створеної органом місцевого самоврядування або місцевим органом виконавчої влади.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду першої інстанції, однак не містять посилань на нові обставини чи докази, які б спростовували встановлені судом факти або свідчили про неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що оскаржуване рішення судом першої інстанції ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, тому його слід залишити в силі. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності і обґрунтованості. Підстав для його скасування з мотивів, наведених у скарзі, не встановлено.
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 січня 2026 року - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.О. Максюта
Судді: О.В. Пнівчук
Л.В. Василишин