Справа № 645/1198/25
Провадження № 2/645/83/26
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 серпня 2026 року місто Харків
Немишлянський районний суд міста Харкова у складі:
головуючого судді: Сілантьєвої Е.Є.
за участю секретаря судових засідань - Хілінського М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,
В СТ А Н О В И В:
25.02.2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника - адвоката Саніна Арсенія Олександровича, звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
У позовній заяві позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь: заборгованість за договором позики від 10.06.2021 року у розмірі 6 100,00 доларів США; заборгованість за борговою розпискою від 20.01.2022 року у розмірі 15 000,00 грн; заборгованість за борговою розпискою від 20.01.2022 року у розмірі 500,00 доларів США; заборгованість за борговою розпискою від 08.02.2022 року у розмірі 500,00 доларів США; заборгованість за борговою розпискою від 18.02.2022 року у розмірі 435,00 доларів США.
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 10.06.2021 року між ним та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до умов якого позивач передає відповідачу грошові кошти у сумі 130 000,00 грн, а відповідач зобов`язується повернути отримані кошти до 01.04.2022 року з урахуванням валютної оговорки, а рівно індексу інфляції передувавшому дню повернення згідно даних органів статистики.
На підтвердження факту отримання грошових коштів відповідачем були складені боргові розписки: від 10.06.2021 року на суму 2 000,00 доларів США, від 22.06.2021 року на суму 2 000,00 доларів США та від 30.06.2021 року на суму 2 100,00 доларів США, які серед іншого підтверджували і зміну умов договору в частині розміру та валюти грошового зобов`язання, та передбачали заміну такої із гривні на долари США та збільшення із 130 000,00 грн. на 6 100,00 доларів США.
Позивач зазначив, що відповідач у визначений договором строк грошові кошти не повернув, жодних платежів у рахунок погашення заборгованості не здійснив, у зв`язку з чим за ним утворилася заборгованість за договором позики у розмірі 6 100,00 доларів США.
Крім того, позивач посилався на те, що 20.01.2022 року він передав відповідачу у позику грошові кошти у сумі 15 000,00 грн, що підтверджується власноручно складеною відповідачем борговою розпискою, відповідно до якої останній зобов`язався повернути кошти протягом п`яти місяців, проте у визначений строк відповідач свого обов`язку щодо повернення позики не виконав.
Також позивач зазначив, що відповідач отримав від нього за борговими розписками від 20.01.2022 року, 08.02.2022 року та 18.02.2022 року грошові кошти у сукупному розмірі 1 435,00 доларів США, однак оскільки строк повернення зазначених коштів у боргових розписках визначений не був, 08.04.2024 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про їх повернення.
Відповідач у встановлений законом строк вимогу про повернення грошових коштів не виконав, отримані грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим позивач був змушений звернутися до суду з цим позовом.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2025 вказану справу передано в провадження судді Сілантьєвій Е.Є.
07.04.2025 ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова відкрито загальне провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо зміни найменувань місцевих загальних судів», який набрав чинності 25.04.2025 року, змінено найменування місцевих загальних судів, зокрема Фрунзенський районний суд м. Харкова змінено на Немишлянський районний суд м. Харкова. Зміна найменування місцевого загального суду не призвела до його реорганізації чи ліквідації або утворення нового суду.
19.08.2025 ухвалою Немишлянського районного суду м. Харкова закрито підготовче засідання, призначено справу до судового розгляду.
29.07.2026 року представник позивача, адвокат Санін Арсеній Олександрович, надав до суду письмову заяву в якій просив справу розглядати за відсутності позивача та його представника, зазначив, що заявлені вимоги підтримують у повному обсязі та не заперечують щодо ухвалення заочного рішення по вказаній справі.
Відповідач у судове засідання повторно не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи завчасно повідомлявся шляхом направлення судових повісток та через оголошення на офіційному сайті Судової влади. Відзиву на позов, заяви про відкладення розгляду справи або про розгляд справи у його відсутності не надавав. Про причини неявки суд не повідомив.
Відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Відповідно до ч.4 ст.223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
Ураховуючи викладене та те, що позивач не заперечував проти ухвалення заочного рішення, суд ухвалив провести заочний розгляд справи на підставі ст.ст.280-281 ЦПК України.
Відповідно до ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося, оскільки сторони не з`явилися у судове засідання.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши подані сторонами належні та допустимі докази окремо та в їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, проаналізувавши законодавство, що регулює спірні правовідносини між сторонами, суд прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.
Згідно з ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особо, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами і іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Таким чином, обов`язок доказування покладається на сторони, що є одним із принципів змагальності сторін. Суд не може збирати докази за власною ініціативою.
Судом встановлено, що 10.06.2021 року між ОСОБА_1 , як позикодавцем, та ОСОБА_2 , як позичальником, було укладено договір позики, відповідно до п.1 якого позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у сумі 130 000,00 грн., а позичальник зобов`язується повернути вказану суму в обумовлений термін.
Пунктом 2 договору зазначено, що позичальник зобов`язується повернути вказану в п.1 суму до 01.04.2022 року.
Відповідно до п.4 даного договору повернення запозиченої суми здійснюється з врахуванням валютної оговорки, а рівно індексу інфляції передувавшему дню повернення, відповідно до даних органів статистики.
Відповідно до пп.8, 9 договору передбачено, що він є укладеним з моменту фактичної передачі запозиченої суми. Фактичне отримання чи повернення вказаної суми сторони оформлюють розписками.
На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв: 10.06.2021 року - 2 000,00 доларів США, 22.06.2021 року - 2 000,00 доларів США, 30.06.2021 року - 2 100,00 доларів США, що підтверджується складеними відповідачем на зворотному боці договору борговими розписками.
Оцінивши зазначені докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що сторони фактично змінили умови договору позики в частині розміру та валюти грошового зобов`язання, у зв`язку з чим у відповідача виник обов`язок повернути позивачу грошові кошти у розмірі 6 100,00 доларів США до 01.04.2022 року.
Крім того судом встановлено, що 20.01.2022 року позивач передав, а відповідач отримав у позику грошові кошти у сумі 15 000,00 грн, що підтверджується власноруч складеною відповідачем борговою розпискою. Вказаною розпискою сторони погодили строк користування позикою тривалістю п`ять місяців, у зв`язку з чим відповідач був зобов`язаний повернути отримані кошти до 20.06.2022 року.
Також судом встановлено, що позивач передав відповідачу грошові кошти за борговими розписками: від 20.01.2022 року у сумі 500,00 доларів США, від 08.02.2022 року у сумі 500,00 доларів США та від 18.02.2022 року у сумі 435,00 доларів США, що підтверджується відповідними борговими розписками, складеними відповідачем.
Зазначені боргові розписки не містять визначеного сторонами строку повернення позики, а тому відповідно до вимог цивільного законодавства отримані відповідачем грошові кошти підлягали поверненню протягом тридцяти днів з дня пред`явлення позикодавцем відповідної вимоги.
08.04.2024 року позивач направив на адресу відповідача письмову вимогу про повернення грошових коштів за борговими розписками від 20.01.2022 року, 08.02.2022 року та 18.02.2022 року.
Суд враховує, що оригінали боргових розписок від 10.06.2021 року, 22.06.2021 року, 30.06.2021 року, 20.01.2022 року (на суму 15 000,00 грн), 20.01.2022 року (на суму 500,00 доларів США), 08.02.2022 року та 18.02.2022 року перебували у позивача і були долучені ним до матеріалів справи.
Наявність у позикодавця оригіналів зазначених документів свідчить про невиконання відповідачем свого обов`язку щодо повернення отриманих у позику грошових коштів, оскільки після належного виконання зобов`язання такі документи підлягали б поверненню боржнику або містили б відмітку про виконання зобов`язання.
Будь-яких належних та допустимих доказів, які б підтверджували повернення відповідачем отриманих у позику грошових коштів або внесення сторонами змін до умов зазначених договорів позик чи припинення зобов`язань з інших підстав, матеріали справи не містять, а відповідачем таких доказів суду не надано, що дозволяє дійти до висновку, що відповідач порушив взяті на себе зобов`язання за договорами позик і до теперішнього часу не виконав свої зобов`язання, порушивши умови таких договорів та ч.1 ст.1049 ЦК України щодо строків повернення суми боргу, завдавши таким чином матеріальні збитки позивачеві.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладання цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Згідно із ч.1 ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Частинами 1, 2 ст.207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ч.2 ст.1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові від 11 листопада 2015 року у справі № 6-1967цс15, розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Аналогічна позиція неодноразово висловлювалася і Верховним Судом у постановах від 10 грудня 2018 року у справі №319/1669/16, від 08 липня 2019 року у справі №524/4946/16, від 12 вересня 2019 року у справі №604/1038/16.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у тій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Приписами законодавства встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
З наведеного вбачається, що доказом повернення позики є факт передачі позикодавцем оригіналу боргового документа позичальникові, або зазначення кредитором відомостей у розписці про повернення боргу щодо неможливості повернення боргового документа. Дані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, висловленою у постанові від 25.04.2012 року, справа № 6-24ц12.
Отже наявність оригіналу боргової розписки у позивача, як кредитора, свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане.
Відповідно до ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), а ч.1 ст.612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Стаття 509 ЦК України передбачає, що кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Як зазначено позивачем та не спростовано відповідачем, станом на день розгляду справи грошові кошти у повному обсязі не повернуті.
Отже, суми позик у розмірі 6 100,00 доларів США за договором позики від 10.06.2021 року, 15 000,00 грн. за борговою розпискою від 20.01.2022 року, 500,00 доларів США за борговою розпискою від 20.01.2022 року, 500,00 доларів США за борговою розпискою від 08.02.2022 року, 435,00 доларів США за борговою розпискою від 18.02.2022 року підлягають стягненню з відповідача, в повному обсязі.
Що стосується стягнення заборгованості у іноземній валюті.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до ч.2 ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Частиною 3 статті 533 ЦК України встановлено, що використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Крім того, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 761/12665/14-ц (провадження № 14-134цс18), від 16 січня 2019 року у справах № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) та № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18).
Таким чином, суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини 1статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Отже, суд приходить до висновку про стягнення боргу за договором позики від 10.06.2021 року, за борговими розписками від 20.01.2022 року, 08.02.2022 року, 18.02.2022 року саме у доларах США, оскільки, як вбачається з них позивачем передано відповідачу саме грошові кошти у доларах США.
Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст.141 ЦПК України.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Понесені позивачем судові витрати документально підтверджено копією платіжної інструкції згідно якої позивач сплатив судовий збір у розмірі 3 282,34 грн.
Таким чином з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судові витрати у розмірі 3 282,34 грн. за сплачений судовий збір.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 76-78, 81, 141, 263, 265 ЦПК України, суд
У Х В А Л И В:
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 6 100,00 (шість тисяч сто) доларів США за договором позики від 10.06.2021 року; 15 000,00 (п`ятнадцять тисяч) грн. за борговою розпискою від 20.01.2022 року; 500,00 (п`ятсот) доларів США за борговою розпискою від 20.01.2022 року; 500,00 (п`ятсот) доларів США за борговою розпискою від 08.02.2022 року, 435,00 (чотириста тридцять п`ять) доларів США за борговою розпискою від 18.02.2022 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 3282,34 грн.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст. 284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий МВМ Дзержинського РВ ХМУ УМВС в Харківській області 06.06.1996,
представник позивача - адвокат Санін Арсеній Олександрович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю №1491 від 08.01.2014, РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса для листування: АДРЕСА_2 ,
відповідач - ОСОБА_2 , паспорт серії НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст судового рішення складено 12.08.2026 року.
Головуючий суддя -