Справа № 344/17622/25
Провадження № 22-ц/4808/863/26
Головуючий у 1 інстанції Атаманюк Б. М.
Суддя-доповідач Максюта
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого (суддя-доповідач) Максюти І.О.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області, ухвалене суддею Атаманюком Б.М. 02 березня 2026 року в м. Івано-Франківськ Івано-Франківської області, повний текст якого складено 06 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
в с т а н о в и в:
Короткий зміст позовних вимог:
У жовтні 2025 року ТОВ «Діджи Фінанс» подано позов до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 28 травня 2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено електронний договір №102549192 про надання кредиту, відповідно до умов якого кредитор надав позичальнику грошові кошти в розмірі 12 000,00 грн на умовах, погоджених сторонами. Кредитор умови договору виконав та перерахував 12 000,00 грн на платіжну картку позичальника, вказану ним при заповненні анкетних даних.
14 вересня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та позивачем укладено договір відступлення права вимоги №08Т, на підставі якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором №102549192 від 28 травня 2021 року, укладеним між ТОВ «Мілоан» та відповідачем.
У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за кредитним договором у нього виникла заборгованість в розмірі 53 700 грн, з яких: 12 000 грн основна сума боргу за кредитом; 40 500 грн нараховані проценти; 1 200 грн комісія, яку позивач просив стягнути на його користь, а також судові витрати, що складаються із 2422,40 грн сплаченого судового збору та 5000 грн витрат на правничу допомогу.
Короткий зміст оскаржуваного рішення:
Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 березня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ "Діджи Фінанс" заборгованість за кредитним договором № 102549192 від 28.05.2021 року в загальному розмірі 16 500 гривень та 1 536,50 гривень витрат на професійну правничу допомогу та 744,40 грн сплаченого судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги:
Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, представник ТОВ «Діджи Фінанс» подав апеляційну скаргу, в якій просив оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні заборгованості за процентами за користування кредитом та комісії скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Вважає, що суд не дослідив належним чином умови кредитного договору, зокрема щодо порядку нарахування процентів, комісії та механізму пролонгації строку кредитування, що призвело до неповного з`ясування обставин справи та до помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості. Матеріалами справи підтверджується, що сторони погодили розмір і порядок нарахування процентів і комісії, а також передбачили можливість автоматичної пролонгації кредиту на визначених умовах.
Суд першої інстанції фактично не надав належної оцінки поданому розрахунку заборгованості, не перевірив його у сукупності з іншими доказами, не навів власного альтернативного розрахунку, чим порушив вимоги процесуального закону щодо оцінки доказів. Вважає, що такі дії суду суперечать усталеним правовим висновкам Верховного Суду щодо обов`язку суду перевіряти правильність розрахунків сторін і надавати мотивовану оцінку кожному з них.
З огляду на викладене, просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у стягненні нарахованих процентів та комісії за договором, оскільки допущені судом порушення процесуального та матеріального права призвели до неправильного вирішення спору.
Позиція інших учасників справи:
Відповідач ОСОБА_1 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що, відповідно до ч.3 ст. 360 ЦПК України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.
Позиція Івано-Франківського апеляційного суду:
У судове засідання учасники справи не з`явилися, про причини неявки у судове засідання суд не повідомили. Суд виконав свій обов`язок щодо повідомлення їх про день, місце та час розгляду справи, тому розглянув справу за відсутності сторін.
Згідно з статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній та додатково поданими доказами, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. ст. 263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним i обґрунтованим. Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають iз встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Вислухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши, відповідно до ст. 367 ЦПК України, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Фактичні обставини справи:
28 травня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №102549192, відповідно до умов якого позичальник отримав грошові кошти в розмірі 12000,00 грн строком на 30 днів, з 28 травня 2021 року з терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом 27 червня 2021 року (а.с.48-50).
Згідно із п. 1.5.1 договору комісія за надання кредиту складає 1200,00 грн, яка нараховується за ставкою 10 % від суми кредиту одноразово.
Відповідно до пункту 1.5.2 проценти за користування кредитом: 4500,00 грн, які нараховуються за ставкою 1,25 % від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом.
Пунктом 1.6 договору передбачено, що стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом.
Відповідно до п. 2.2, 2.2.1 договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п 1.5.1.-1.5.2 договору, в термін (дату) вказаний в п. 1.4. У випадку якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний в п. 1.3 договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою, визначеною п. 1.5.2. або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п. 1.6 Договору, в сумі та на умовах визначених п. 2.3 договору. Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (з урахуванням можливих пролонгацій) на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування, з урахуванням особливостей, передбачених п. 2.2.3 договору.
Згідно п. 2.2.3, договору проценти нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, що визначена п.1.6 договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій тощо, визначена в п. 1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку, вставлену в п. 1.6 договору. Якщо визначена п. 1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, згідно з п. 2.3.1.2 продовжують нараховуватися за базовою ставкою згідно з п. 1.6 договору. Після спливу строку кредитування (з урахуванням пролонгації) нарахування процентів за користування кредитом припиняється. Розмір стандартної (базової) ставки не може бути збільшено товариством без письмової згоди позичальника.
Позичальник може збільшити строк кредитування на один день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватися кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб визначений цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду, на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, наведеною в п. 1.6 договору (п.2.3.1.2 кредитного договору).
Відповідно до п. 2.4.1 договору позичальник зобов`язується повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом не пізніше строку кредитування, а у випадку пролонгації не пізніше дати завершення періоду, на який продовжено строк кредитування.
Згідно з п.5.1 договору позичальник підтверджує, що до укладення цього договору ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав у письмовій формі (у вигляді електронного документа, розміщеного в особистому кабінеті) паспорт споживчого кредиту, який є невід`ємною частиною цього договору, а також з інформацією, передбаченою ст.9 Закону України «Про споживче кредитування»; до укладення договору отримав його проект разом з додатками (в електронному вигляді в особистому кабінеті), ознайомився з усіма його умовами та Правилами, розміщеними на сайті Товариства та є невід`ємною частиною цього договору; умови договору йому зрозумілі; до укладення договору отримав від Товариства інформацію, зазначену в Законах України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про споживче кредитування».
Згідно пп. 6.1, 6.2 кредитний договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі та доступний через сайт чи відповідний мобільний додаток чи інші засоби. Розміщений в особистому кабінеті позичальника проект цього кредитного договору за посиланням на нього є пропозицією про укладення кредитного договору. Відповідь позичальника про прийняття пропозиції надається шляхом відправлення Товариству електронного повідомлення з застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором, який надсилається Товариством електронним повідомленням на мобільний номер позичальника, а позичальник використовує одноразовий ідентифікатор для підписання цього кредитного договору. Електронне повідомлення (акцепт) може бути відправлене позичальником через сайт товариства, мобільний додаток або у SMS-повідомленні з мобільного телефонного номеру позичальника на номер 2277. Після укладення цей кредитний договір надається позичальнику шляхом розміщення в особистому кабінеті позичальника. Додатково укладений електронний кредитний договір та/або повідомлення про його укладення може бути на розсуд товариства направлено позичальнику на електронну пошту або іншими каналами (засобами) зв`язку, наданими позичальником товариству.
Згідно з п. 6.4 договору укладення кредитного договору з позичальником у електронній формі юридично є еквівалентним отриманню товариством ідентичного за змістом кредитного договору, який підписаний власноручним підписом позичальника, у зв`язку з чим створює для сторін такі ж правові зобов`язання та наслідки.
У паспорті споживчого кредиту, що є додатком №2 до договору про споживчий кредит №102549192 від 28.05.2021 року, наведені умови кредитування: тип кредиту - кредит; сума кредиту - 12 000 грн; строк кредитування - 30 днів; мета отримання кредиту - задоволення потреб позичальника не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю та виконанням найманого працівника; спосіб надання кредиту - переказ на картковий рахунок; процентна ставка - 1,25 % за кожен день користування кредитом в межах строку кредитування, вказаного в п. 1.3 договору; стандартна (базова) ставка - 5,00 % за кожен день користування кредитом, яка застосовується у випадку продовження строку кредитування вказаного в п.1.3 договору на стандартних (базових) умовах, згідно п.2.3.1.2 договору; тип процентної ставки - фіксована; платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця, обов`язкові для укладання договору (а.с. 51 зворотня сторона-52).
Відповідно до анкети-заяви №102549192 від 28 травня 2021 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан» погоджена сума кредиту, строк кредиту, ставка процентів (а.с.16).
Згідно платіжного доручення №28081933 від 28 травня 2021 року ТОВ «Мілоан» перераховано кошти у сумі 12 000,00 грн ОСОБА_1 на кредитний рахунок (а.с.32).
За договором факторингу №08Т від 14 вересня 2021 року ТОВ «Мілоан» відступив ТОВ "Діджи Фінанс" права вимоги, зазначені у відповідному реєстрі вимоги, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняв їх (а.с.21-23).
Відповідно до Акту приймання-передачі Реєстру Прав від 14 вересня 2021 року до Договору факторингу №08Т від 14.09.2021 року, який підписаний ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК "Діджи Фінанс", ТОВ «Мілоан» передав, а ТОВ «Діджи Фінанс» прийняв реєстр прав вимог з кількістю боржників 4098 (а.с.27).
У витягу з Додатку до Договору факторингу №08Т від 14.09.2021 року, наданого позивачем, визначено, що заборгованість за кредитним договором №102549192 від 28.05.2021 року становить 53700,00 грн, яка складається з: простроченого тіла кредиту 12 000 грн, прострочених процентів - 40500 грн, заборгованості по комісії 1200 грн (а.с.18).
Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення ТОВ «Мілоан» здійснювало нарахування процентів за період з 29.05.2021 року по 26.08.2021 року (а.с.19).
Застосовані норми права та мотиви з яких виходить суд:
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб) а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
У відповідності до ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу має бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до положень ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст.628,629 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду ( ч.1 ст.638 ЦК України).
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 ЦК України).
Частинами 1, 2 статті 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.
Частиною першою статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин уважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, установлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».
У статті 3 Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.
Абзац другий частини 2 статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що 28.05.2021 року між відповідачем та ТОВ «МІЛОАН» укладено договір про споживчий кредит, відповідно до умов якого позичальнику надано кредитні кошти у розмірі 12 000 грн строком на 30 днів. Надалі право вимоги за вказаним договором відступлено позивачу ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».
Факт отримання ОСОБА_1 кредитних коштів підтверджується платіжним дорученням 28081933 від 28.05.2021 року на суму 12 000 грн та не спростований відповідачем.
Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитор вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.
При цьому право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28.03.2018 року (справа №444/9519/12) та від 31.10.2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Згідно умов кредитного договору, строк його дії становив 30 календарних днів. Доказів належного погодження сторонами продовження строку кредитування або фактичної пролонгації договору матеріали справи не містять.
Посилання апелянта на наявність у договорі умов щодо можливості пролонгації кредиту не підтверджує факт її здійснення, оскільки реалізація такої умови потребує підтвердження волевиявлення сторін у встановленому договором та законом порядку за ініціативи позичальника, що відображено у п.п. 2.3.1.1., 2.3.1.2. договору.
Пунктом 2.3.2. договору визначено, що Розділ 2.3. договору є домовленістю сторін про зміну умов кредитного договору на умовах відкладальнох (их) обставин (и) щодо якої (их) невідомо настане вона (и) чи ні, відповідно до статті 212 Цивільного кодексу України, і яка (і) полягає (ють) у6 а) здійсненні платежу (ів) позичальником після вибору доступних умов пролонгації на пільгових умовах згідно п. 2.3.1. 1 договору та розділу 6 Правил; б) продовженні користування кредитними коштами позичальником після спливу строку кредитування, визначеного згідно з п.1.3, п.2.3.1.1, п. 2.3.1.2. договору.
Після настання визначених в підпунктах «а» та/або «б» цього пункту обставин, умови кредитного договору, зокрема строк кредитування, згідно п. 1.3, термін (дата) повернення кредиту і сплати винагород (плати), визначений п. 1.4, змінюється пропорційно строку пролонгації. Нова дата платежу разом з актуальною сумою заборгованості відображаються кредитором в оновленому графіку платежів, що за формою та змістом може відрізнятись від додатку № 1 у розмощується кредитором в особистому кабінеті позичальника, який уповноважує кредитора на таке оновлення та не потребують будь-якого іншого оформлення. У випадку розбіжностей між умовами кредитного договору, включаючи додатки 1, 2 та оновленим графіком платежів, застосовуються умови, визначені оновленим графіком.
У матеріалах справи відсутні докази розміщення кредитором у особистому кабінеті позичальника оновленого графіка платежів. Позивачем поданий суду лише графік платежів, сформований на день укладення договору, 28.05.2021 року.
Таким чином, відсутні підстави вважати, що мала місце пролонгація договору, як за заявою позичальника, так і у зв`язку з користуванням позичальником кредитними коштами по замовчуванню (без подання заяви про пролонгацію договору, оскільки жодна із сторін договору не вчинила дій, спрямованих на зміну строку кредитування у відповідності до порядку, визначеного умовами договору.
Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що нарахування договірних процентів можливе виключно в межах строку користування кредитом, визначеного договором, а саме 30 днів, у зв`язку з чим сума процентів у розмірі 4 500 грн визначена правильно (12000 грн*1,25%=150 грн; 150*30 днів=4500 грн).
При цьому суд вірно застосував процентну ставку на рівні 1,25% в межах строку договору (30 днів), оскільки позивач не претендує на інший розмір процентної ставки у цей період, який визначений п.1.6 договору на рівні 5% за кожен день користування кредитом, навіть за умови, що кредит позичальником не сплачувався взагалі.
Посилання позивача у позовній заяві на положення частини 2 статті 625 ЦК України не свідчать про пред`явлення ним позову з цих підстав. Так, позивач фактично заявив позов про стягнення процентів за правомірне користування коштами на підставі статті 1048 ЦК України, обґрунтувавши підстави їх стягнення пролонгацією строку договору. Таких обставин судом не встановлено. Тому суд дійшов вірного висновку про відмову у стягненні процентів як плати за користування кредитними коштами після закінчення строку договору, що не позбавляє позивача права звернутися до відповідача з позовом про застосування відповідальності за прострочення грошового зобов`язання, передбаченої частиною 2 статті 625 ЦК України.
Щодо доводів апеляційної скарги про неправильну оцінку доказів та розрахунку заборгованості, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дослідив подані сторонами докази, надав їм належну правову оцінку та мотивовано відхилив розрахунок позивача в частині нарахування процентів, що виходять за межі строку дії договору.
Доводи апелянта про обов`язок суду здійснити альтернативний розрахунок заборгованості апеляційний суд відхиляє, оскільки відповідно до принципів змагальності сторін та диспозитивності цивільного процесу (статті 12, 13 ЦПК України) саме сторони визначають обсяг своїх вимог і обов`язок доказування їх обґрунтованості, у тому числі шляхом подання належного та допустимого розрахунку, покладається на позивача.
Щодо вимог про стягнення комісії за надання кредиту, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19(провадження № 14-44цс21) вказано, зокрема, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України № 1734-VIII безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема і щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування.
Апеляційний суд, з огляду на вказані положення законодавства України, чинного на час укладення договору кредиту між сторонами, вважає законним право кредитора встановлювати, зокрема, комісію за здійснення операції по видачі кредиту, як передбачено умовами договору про відкриття кредитної лінії №1551-6639 від 11 травня 2025 року.
З урахуванням зазначеного, висновок суду першої інстанції щодо неправомірності нарахування кредитором комісії за видачу кредиту є помилковим та не відповідає вимогам Закону.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги:
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Отже з врахуванням викладеного, слід дійти висновку, що судом першої інстанції не застосовані норми матеріального права, які підлягали застосуванню, при вирішення питання щодо стягнення комісії за кредитними договором, тому в частині щодо відмови у задоволенні прозову про стягнення комісії слід оскаржуване рішення скасувати з ухвалення нового про задоволення позову.
Відповідно підлягають перерозподілу і судові витрати на підставі до частини 13 статті 141 ЦПК України і пропорційно до задоволених і відхилених позовних вимог.
Отже, виходячи із ціни позову (53700 грн) та обсягу його задоволення (16500+1200 =17700), тобто на 32,96%.
Позивач сплатив судовий збір в розмірі за подання позову в розмірі 2422,40 грн, за подання апеляційної скарги - 3633,60 грн., адвокатом Романенком М.Е. оцінені надані позивачу послуги у суді першої інстанції на суму 5000 грн, у суді апеляційної інстанції - 4000 грн. Отже, на користь позивача з відповідача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в розмірі 1996,05 гривень ((2422,40+3633,60) х 32,96%), а також за надання правничої допомоги пропорційно до задоволених позовних вимог 2 966,40 грн ((5000+4000)х32,96%).
На підставі викладеного, керуючись ст. 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» задовольнити частково.
Скасувати в частині відмови у задоволенні позову про стягнення комісії за обслуговування кредиту заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 02 березня 2026 року.
В цій частині ухвалити нове, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» комісію за обслуговування кредиту в розмірі 1200, 00 грн (одна тисяча двісті гривень нуль копійок).
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Змінити розподіл судових витрат та стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Діджи Фінанс» судовий збір, сплачений за подання позову та апеляційної скарги в розмірі 1996,05 гривень та витрати за надання правничої допомоги в розмірі 2 966,40 грн, а всього судових витрат 4962, 45 грн (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві гривні сорок п`ять копійок).
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя-доповідач І.О. Максюта
Судді: О.В.Пнівчук
О.О.Томин
Повний текст постанови складено 11 серпня 2026 року