ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2026 року Справа №160/10790/26
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ніколайчук С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії
УСТАНОВИВ:
27.04.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , щодо відмови у розгляді рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , про звільнення з військової служби із лав ЗСУ у запас на підставі підпункту б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, за станом здоров`я за наявності ІІІ групи інвалідності у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 , повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 , поданий 28.02.2026 року та 05.03.2026 року про звільнення його із лав ЗСУ у запас на підставі підпункту б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, за станом здоров`я за наявності ІІІ групи інвалідності у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 24.02.2022 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 . Маючи право на звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я: за наявності III групи інвалідності (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу) 28.02.2026 року позивачем на ім`я командира медичної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 було направлено рапорт про звільнення за станом здоров`я. Який був зареєстрований ОСОБА_3 в стройовій службі 28.02.2026 року, про що ОСОБА_4 повідомив Позивача за допомогою месенджера What's up. по сьогоднішній день Позивач так і не отримав відповідь від свого безпосереднього командира ОСОБА_2 на свій рапорт про звільнення з військової служби від 28.02.2026 року. По сьогоднішній день Позивач так і не отримав відповідь від свого безпосереднього командира ОСОБА_2 на свій рапорт про звільнення з військової служби від 28.02.2026 року. З урахуванням обставин викладених у позовній заяві просить позов задовольнити.
Ухвалою від 04 травня 2026 року суд відкрив провадження у справі №160/10790/26 в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.
Відповідач, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, 28.05.2026 надіслав до суду письмовий відзив на адміністративний позов в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що факт порушення прав позивача відповідачем відсутній. 04.03.2026 позивач самовільно залишив військову частину та вважається незаконно відсутнім. За фактом самовільного залишення частини до правоохоронних органів направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, а 08.04.2026 внесено відомості до ЄРДР та відкрито кримінальне провадження за ч. 5 ст. 407 КК України. Наказом командира військової частини від 18.03.2026 №80 позивача виведено у розпорядження командира військової частини. Відповідач зазначає, що до встановлення місцезнаходження військовослужбовця та завершення відповідних процесуальних дій у межах кримінального провадження звільнення з військової служби є неможливим. Також військова частина вказує, що довідка МСЕК про встановлення ІІІ групи інвалідності втратила чинність, оскільки інвалідність встановлена лише до 01.04.2026, а тому не може бути підставою для звільнення. Крім того, відповідач зазначає, що військова частина виконує бойові завдання, а в умовах активних бойових дій подання відзиву у встановлений строк було ускладненим, у зв`язку з чим просить поновити строк на його подання. З огляду на наведене, відповідач вважає, що діяв у межах повноважень та відповідно до вимог законодавства, а підстав для задоволення позову немає.
Згідно з ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) проходить військову службу з 24.02.2022 року по теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується військовим квитком НОМЕР_4 .
На підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» за станом здоров`я: за наявності III групи інвалідності (якщо військовослужбовець не виявив бажання продовжувати військову службу) 28.02.2026 року позивачем на ім`я командира медичної роти військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_2 було направлено рапорт про звільнення за станом здоров`я. Який був зареєстрований ОСОБА_3 в стройовій службі 28.02.2026 року, про що ОСОБА_4 повідомив Позивача за допомогою месенджера What's up.
Не отримавши відповіді на свій рапорт про звільнення за станом здоров`я від свого безпосереднього командира ОСОБА_2 , Позивач направив повторного рапорта через систему "Армія +" 12.03.26, і отримав відповідь, що він вже подавав рапорт раніше, і в даний час він ще на розгляді, і Позивачу треба дочекатися рішення.
Позивач стверджує, що так і не отримав відповідь на свій рапорт про звільнення з військової служби від 28.02.2026 року.
05.03.2026 року рапорт на звільнення з військової служби за станом здоров`я було направлено ОСОБА_1 на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 .
05.03.2026 року з відповіді відповідача на отриманий рапорт військовослужбовця, Позивач дізнався про те, що він з 04.03.2026 року перебуває у статусі СЗЧ, що начебто Позивач 01.03.2026 року самовільно залишив частину і по 04.03 не з`являвся на службі, а тому звільнити його з військової служби на даний час не можливо.
Вважаючи протиправною відмову відповідача у розгляді рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 , про звільнення з військової служби із лав ЗСУ у запас на підставі підпункту б пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", як військовослужбовця, за станом здоров`я за наявності ІІІ групи інвалідності у зв`язку з небажанням продовжувати військову службу, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, а також доводам відповідача у відзиві, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діють на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела прав.
Судом встановлено, що 28.02.2026 року позивач звернувся із рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а 05.03.2026 року подав повторний рапорт.
Водночас із матеріалів справи вбачається, що 05.03.2026 року позивачу було повідомлено про неможливість його звільнення у зв`язку з тим, що з 04.03.2026 року він перебуває у статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину.
Крім того, відповідачем надано докази того, що за фактом самовільного залишення позивачем військової частини до правоохоронних органів направлено повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, а 08.04.2026 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України та розпочато досудове розслідування.
За таких обставин суд насамперед зазначає, що предметом даної справи є перевірка правомірності дій військової частини щодо розгляду рапортів позивача про звільнення, а не перевірка законності відкриття кримінального провадження, внесення відомостей до ЄРДР чи надання позивачу статусу військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину.
Вказані обставини не є предметом цього адміністративного спору та можуть бути перевірені лише у порядку, визначеному кримінальним процесуальним законодавством.
Разом із тим суд звертає увагу, що позивач просить визнати протиправною саме бездіяльність відповідача щодо нерозгляду його рапортів.
Проте матеріалами справи підтверджується, що відповідач фактично розглянув звернення позивача та повідомив його про причини неможливості вирішення питання щодо звільнення у зв`язку з перебуванням останнього у статусі військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину.
Отже, твердження позивача про нерозгляд його рапортів не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду.
Верховний Суд у постанові від 02.04.2025 у справі №280/7446/24 зазначив, що способом захисту у подібних правовідносинах є зобов`язання військової частини розглянути рапорт лише у разі, коли такий рапорт фактично не був розглянутий, а рішення щодо нього не приймалося. Якщо ж звернення розглянуте по суті та заявнику повідомлено результати його розгляду, підстави для визнання бездіяльності протиправною відсутні.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30.06.2026 у справі №420/33665/23 наголосив, що під час вирішення питання про звільнення військовослужбовця вирішальне значення мають фактичні обставини та наявність передбачених законом підстав, а компетентний орган зобов`язаний оцінити їх у сукупності відповідно до вимог статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».
Суд також враховує, що накази військового командування, відомості про перебування позивача у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину, а також відкриття кримінального провадження є чинними, їх правомірність у межах цієї справи не оспорюється та не спростована належними доказами.
Посилання позивача на наявність у нього ІІІ групи інвалідності саме по собі не свідчить про обов`язок відповідача прийняти рішення про його звільнення незалежно від інших юридично значимих обставин проходження військової служби.
Крім цього, відповідачем зазначено, що довідка МСЕК, на яку посилається позивач, була чинною до 01.04.2026 року, а доказів встановлення інвалідності на новий строк матеріали справи не містять.
За приписами частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Позивач не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що відповідач ухилився від розгляду його рапортів або був зобов`язаний прийняти рішення про звільнення за встановлених у справі обставин.
Оцінивши зібрані у справі докази відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України у їх сукупності, суд доходить висновку, що відповідач діяв у межах наданих йому законом повноважень та у спосіб, визначений законодавством, а тому підстав для задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання повторно розглянути рапорти позивача суд не вбачає.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Згідно ч. 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, суд зробив висновок, що позовні вимоги частково обґрунтовані, у зв`язку з чим адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи, що позивач, відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст. 77, 78, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.В. Ніколайчук