ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
(про відмову у встановленні судового контролю за виконанням судового рішення)
10 серпня 2026 року м. Житомир Справа № 240/5757/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Єфіменко О.В., розглянувши заяву про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У провадженні Житомирського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду адміністративний позов частково задоволено.
17.07.2026 зареєстрована судом заява про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення прийнятого у даній справі.
Військова частина не скористалася своїм правом на подання до суду заперечення на подану заяву.
Розгляд заяви судом відкладався у зв`язку із перебуванням у період з 06.07.2026 по 03.08.2026 судді Єфіменко О.В. у відпустці.
Вирішуючи у письмовому провадженні, подану позивачем заяву, та надаючи правову оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.
Абзацем 1 ст. 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Зі змісту статті 370 КАС України слідує, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
В свою чергу, судовий контроль у формі зобов`язання подати звіт також є формою забезпечення виконання судових рішень.
Відповідно до частини 1 статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 382 КАС України передбачено, що суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що рішення Житомирського окружного адміністративного суду прийняте у даній справі не виконано відповідачем у повному обсязі, зокрема не здійснено виплату нарахованих коштів.
Як свідчить зміст листа Військової частини НОМЕР_1 № 2461 від 23.06.2026 було надіслано клопотання, до забезпечуваного фінансового органу на виконання рішення суду, про що свідчать долучені до листа розрахунок потреби в коштах для військовослужбовців, звільнених з військової служби (переміщених до інших військових частин), виконання рішень судів та видатків за КЕКВ 2800 "Інші поточні видатки" за напрямом грошового забезпечення.
Отже Військовою частиною вчинено дії щодо виконання судового рішення у межах повноважень.
В цьому контексті суд враховує, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб`єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.
При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо іншого не передбачено законом про Державний бюджет України.
Крім того, частинами першою та четвертою статті 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, з урахуванням необхідності виконання бюджетних зобов`язань минулих років. Зобов`язання, взяті учасником бюджетного процесу без відповідних бюджетних асигнувань або з перевищенням повноважень, встановлених цим Кодексом та законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), не вважаються бюджетними зобов`язаннями (крім витрат, що здійснюються відповідно до частини шостої цієї статті) і не підлягають оплаті за рахунок бюджетних коштів. Взяття таких зобов`язань є порушенням бюджетного законодавства. Витрати бюджету на покриття таких зобов`язань не здійснюються.
Таким чином, в силу нормативних приписів будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Встановлені судом обставини справи вказують на неможливість самостійного виконання відповідачем рішення суду у цій справі в частині виплати стягувачу перерахованих коштів, що обумовлюється відсутністю належного фінансового забезпечення, необхідних для виплати існуючої перед стягувачем заборгованості.
Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 373/436/17, від 15 травня 2020 року у справі № 812/1813/18, від 21 травня 2020 року у справі № 310/6910/16-а, від 19 лютого 2020 року у справі № 821/1491/17 та багатьох інших, невиконання боржником судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.
Таким чином, оскільки невиконання відповідачем рішення суду спричинене об`єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не здобуто, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю.
Суд зважає на те, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Проте проблема невиконання рішень національних судів у соціальних та інших публічно-правових спорах має загальнодержавний характер та пов`язана виключно із проблемою фінансування цих витрат з Державного бюджету, особливо в умовах воєнного стану.
Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень, пов`язаних з виплатою бюджетних коштів, яка потребує системного підходу до її вирішення на найвищих рівнях органів державної влади.
У даному ж випадку, на переконання суду, відповідачем наведено обґрунтовані підстави, що ускладнюють виконання судового рішення (такими обставинами є відсутність бюджетних призначень, що підтверджено належними доказами).
Разом з тим суд наголошує, що це не звільняє відповідача від обов`язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє стягувача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про його виконання, якщо поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності під час виконання рішення у справі, а його керівник вчинив достатніх і вичерпних дій, спрямованих на виконання судового рішення та встановлення бюджетних асигнувань, що виключає можливість застосування положень ст. 382 КАС України.
Крім того, відповідно до абзацу 2 частини 1 статті 382 КАС України в адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.
Втім, спір у даній справі виник з підстав перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення та не відноситься до переліку справ визначених абзацом 2 частини 1 статті 382 КАС України.
Керуючись ст.ст. 248, 256, 382 КАС України, -
ухвалив:
У задоволенні заяви представниці ОСОБА_1 - адвокатки Єрьоміної В.А. про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду ухваленого у справі № 240/5757/25 відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.В. Єфіменко