Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
УХВАЛА
11 серпня 2026 року справа № 520/35187/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Ширант А.А., розглянувши в м. Харкові в приміщення суду в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду з заявою про встановлення судового контролю у справі №520/35187/24, у якій просить:
- встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025р. по справі № 520/35187/24, що набрало законної сили, та зобов`язати військову частину НОМЕР_2 подати звіт про виконання рішення суду протягом десяти календарних днів.
В обґрунтування заяви зазначено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025р., зокрема, зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийняти відповідне рішення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2026 року рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 - залишено без змін.
Листом від 12.06.2026 № 08/9444-26-Вих військова частина НОМЕР_2 повідомила, що рапорт старшого солдата ОСОБА_2 від 12 листопада 2024 року № 27/42876/24-Вн був розглянутий по суті на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України 29 травня 2026 року (протокол №17). За результатом розгляду рапорту атестаційна комісія ухвалила рішення: «Надані документи не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, а саме: не доведений? факт відсутності у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення та другого ступеня споріднення. Відмовити в задоволенні рапорту.»
Як вказує позивач, з наведеного вбачається, що військова частина не виконала у повному обсязі судове рішення, а допускає вільне трактування законодавства під час звільнення Позивача з військової служби.
Відповідно до частини 1 статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
Ураховуючи положення частини 1 статті 382-1 КАС України, заява розглядається в порядку письмового провадження.
Дослідивши подану заяву та матеріали справи, суд встановив таке.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 у справі №520/35187/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду по суті рапорту від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби.
Зобов`язано Військову частину НОМЕР_2 розглянути по суті рапорт від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийняти відповідне рішення.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2026 року апеляційну скаргу НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_2 ) залишена без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 - залишено без змін.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.
Відповідно до ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу №1-7/2013 у Рішенні від 26.06.2013 року, звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року №11-рп/2012).
Згідно зі ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Європейської конвенції з прав людини, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі Горнсбі проти Греції (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина судового процесу для цілей статті 6.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
У справі «Сорінг проти Об`єднаного Королівства» від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Отже, обов`язок виконати судове рішення виникає з моменту набрання ним законної сили.
Згідно з положеннями частини 1 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно частини 2 статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначеній нормі кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України, згідно з якими у разі необхідності у резолютивній частині рішення вказується про порядок і строк виконання рішення.
Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку, що встановлення судового контролю за виконанням судових рішень є заходом превентивного впливу на відповідача у справі з метою своєчасного виконання своїх зобов`язань у межах відповідної справи.
Тобто, встановлення судового контролю при ухваленні судового рішення по суті позовних вимог попереджує неналежне виконання відповідачем обов`язків, що виникли внаслідок задоволення позовних вимог позивача.
Як установлено судом із матеріалів справи, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 набрало законної сили 15.05.2026.
Відповідач, на виконання рішення суду у справі №520/35187/24, листом від 12.06.2026 повідомив представника позивача, що рапорт старшого солдата ОСОБА_2 від 12 листопада 2024 року № 27/42876/24-Вн був розглянутий по суті на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України 29 травня 2026 року (протокол № 17). За результатом розгляду рапорту атестаційна комісія ухвалила рішення: «Надані документи не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, а саме: не доведений факт відсутності у ОСОБА_2 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення та другого ступеня споріднення. Відмовити в задоволенні рапорту.»
Проаналізувавши вищевикладене, суд дійшов висновку, що у цьому випадку підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №520/35187/24 відсутні, оскільки відповідачем на виконання рішення суду у справі №520/35187/24 розглянуто по суті рапорт від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийнято відповідне рішення.
В даному випадку позивач фактично не погоджується із прийнятим відповідачем рішенням про відмову у задоволенні рапорту, що не було предметом розгляду справи №520/35187/24, однак такі дії/рішення, можуть бути оскаржені до суду в порядку позовного провадження, шляхом подання нового позову, оскільки заява позивача в порядку статті 382 КАС України не вирішує цього питання.
Також, суд звертає увагу на те, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Саме по собі застосування судового контролю за виконанням судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим.
Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 28.04.2021 у справі № 806/2594/16.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Інших доводів щодо наявності підстав для застосування судового контролю заява позивача не містить.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в порядку статті 382 КАС України у справі № 520/35187/24, у зв`язку з чим у задоволенні заяви позивача слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 248, 256, 294, 295, 297, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено Кодексом адміністративного судочинства України. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала суду може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково у випадках, визначених ст. 294 КАС України. Оскарження ухвали суду, яка не передбачена ст. 294 КАС України, окремо від рішення суду не допускається.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.А. Ширант