РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року справа № 580/5792/26
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Гайдаш В.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
01 червня 2026 року до суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період в 01.01.2016 по 28.02.2018 включно та виплаті, індексації грошового забезпечення у фіксованій, величині за період з 01.03.2018 по 24.07.2024;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно починаючи з 01.01.2016 по день фактичної виплати - 27.05.2026 та виплаті індексації грошового забезпечення у фіксованій величині за період з 01.03.2018 по 24.07.2024, починаючи з 01.03.2018 по день фактичної виплати - 27.05.2026 в сумі 457799,41 грн, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до Пункту 21 Порядку №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнений за період з 23.09.2024 по момент фактичного розрахунку - 27.05.2026;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та, виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.09.2024 (з моменту звернення до суду) по момент, фактичного розрахунку - 27.05.2026 року в розмірі 334 972,20 гривень, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Позов мотивовано тим, що на виконання рішення суду у справі №580/9370/24 відповідач лише 27.05.2026 провів фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення. Таким чином, позивач вважає, що відповідач не провівши повного розрахунку по грошовому забезпеченню в день виключення зі списків частини, порушив ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу. На думку позивача, відповідач протиправними діями порушив ст. 117 КЗпП України, а саме обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України. Крім того, позивач вказав, що відповідач порушив ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», якою встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду 05.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у матеріалах справи доказами.
Відповідач позов не визнав, надав до суду письмовий відзив в якому зазначив, що на виконання рішення суду у справі №580/9370/24 відповідач 27.05.2026 провів фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення. Вказує, що індексація не входить до складу грошового забезпечення та не є доходом у розумінні Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати", тому її нарахування у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення зазначеним законом не передбачено.
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Із наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі №580/9370/24:
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 24.07.2024 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням висновків суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року змінено, виклавши п`ятий абзац резолютивної частині в такій редакції: «Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3959,11 гривень в місяць за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 24 липня 2024 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.». В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року залишено без змін.
На виконання рішень судів у справі №580/9370/24 відповідач 27.05.2026 провів фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення.
Позивач вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд зазначає, що 16 квітня 2020 року у справі №822/3307/17 Верховний Суд зробив висновок, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, тому належить застосовувати норми КЗпП.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов`язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 116 КЗпП України викладена у новій редакції та передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі N 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України.
Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.
Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Судом із матеріалів справи встановлено, що на виконання рішень судів у справі №580/9370/24 відповідач 27.05.2026 провів фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення.
На підставі вищезазначених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний виплатити нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виплаченого на виконання рішень судів у справі №580/9370/24 з 23.09.2024 по момент фактичного розрахунку - 27.05.2026 (але не більше ніж за 6 місяців (183 дні), виходячи з середньомісячного грошового забезпечення за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю звільнення з військової служби відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Стосовно позовної вимоги про виплату позивачу компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Суд зазначає, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17.
Суд встановив, що рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16.04.2025 у справі №580/9370/24:
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум індексації грошового забезпечення;
- зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 24.07.2024 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням висновків суду.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.03.2026 рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року змінено, виклавши п`ятий абзац резолютивної частині в такій редакції: «Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3959,11 гривень в місяць за період з 01 березня 2018 року по 31 грудня 2022 року та з 01 січня 2024 року по 24 липня 2024 року включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням раніше виплачених сум.». В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2025 року залишено без змін.
З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що до 20.03.2026 (дати набрання законної сили рішенням суду у справі №580/9370/24), у відповідача не виникло обов`язку із нарахування та виплати позивачу спірної компенсації, тому періодом за який належить нарахувати та виплатити позивачу спірну компенсацію є період з 20.03.2026 (дати набрання законної сили рішенням суду) по 27.05.2026 (дата остаточного розрахунку), тому позов у цій частині позовних вимог підлягає до часткового задоволення.
Стосовно вимоги позивача про зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити перераховане грошове забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, суд зазначає, що відповідно до вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Оскільки відповідач не здійснював виплату середнього заробітку та компенсації втрати доходів, вищевказані вимоги щодо способу його виплати направлені на захист прав позивача, що не були порушені, тому вони є передчасними та не підлягають задоволенню.
Таким чином, Черкаський окружний адміністративний суд, за правилами, встановленими ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають до повного задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд,
ВИРІШИВ:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів за період з 20.03.2026 по 27.05.2026 відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів за період з 20.03.2026 по 27.05.2026 відповідно до вимог Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільнений за період з 23.09.2024 по момент фактичного розрахунку - 27.05.2026 (але не більше ніж за 6 місяців (183 дні).
Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та, виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 23.09.2024 по момент фактичного розрахунку - 27.05.2026 (але не більше ніж за 6 місяців (183 дні).
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення складено з урахуванням перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці з 20.07.2026 по 10.08.2026 включно відповідно до наказів від 03.07.2026 № 158-в та від 06.08.2026 № 209-в, у перший робочий день - 11.08.2026.
Суддя Віталіна ГАЙДАШ