ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року справа №200/1801/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Пивовар І.В., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року (головуючий суддя І інстанції Буряк І.В.), складеного в повному обсязі 07 квітня 2025 року, у справі № 200/1801/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за змістом якого просив суд:
визнати дії відповідача в частині відмови в призначенні пенсії за віком незаконними, та скасувати рішення № 052630004787 від 07.02.2025 про відмову в призначенні пенсії;
зобов`язати відповідача призначити пенсію за віком із зарахуванням до загального страхового стажу періоду роботи з 01.10.1995 по 02.02.1998 (2 роки З місяці), з часу звернення до відповідача, тобто з 31.01.2025.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 07.02.2025 № 052630004787 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.01.2025 про призначенні пенсії за віком відповідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» із зарахуванням до страхового стажу роботи періоду з 01.10.1995 по 02.02.1998.
У решті позовних вимог відмовлено
Не погодившись з судовим рішенням, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 200/1801/25, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи та відмовити у задоволені позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянтом зазначено, що позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж.
Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.
Суд, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області про відмову у призначенні пенсії від 07.02.2025 № 05263004787 відмовлено у призначенні пенсії ОСОБА_1 відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» через відсутність необхідного страхового стажу. У вказаному рішенні зазначено наступне.
Дата звернення 31.01.2025.
Пенсійний вік визначений ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» складає 60 років, вік заявника 60 років 1 місяць.
Необхідний страховий стаж складає 31 рік, наявний у заявника стаж 28 років 10 місяців 19 днів.
За доданими до заяви документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 01.10.1995 по 02.02.1998 згідно записів у трудовій книжці позивача, оскільки в трудовій книжці серія НОМЕР_3 від 29.03.1983 наявне необумовлене виправлення номеру наказу про прийняття на роботу та дату звільнення з роботи.
Також, як свідчать матеріали справи, позивач звертався із заявами до ГУ ПФУ в Одеській та Донецькій областях, де просив допитати свідків: ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які працювали разом із ним протягом спірного періоду.
Відповідь на вказану заяву у матеріалах справи - відсутня.
Не погодившись із рішенням Пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Суд погоджує висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з наступних підстав.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (надалі по тексту - Закон №1788-XII) та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (надалі по тексту - Закон №1058-ІV).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 5 Закону України № 1058-IV цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відповідно до положень частини першої статті 1 № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Законом № 1058-IV визначаються періоди, з яких складається страховий стаж. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше (ч. 4 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).
Приписами ст. 24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 1 ст. 26 Закону №1058-IV визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, виходячи з наведених норм Порядку №637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків
Судами встановлено, що позивачу не зараховано до трудового стажу період роботи з 01.10.1995 по 02.02.1998 оскільки в трудовій книжці серія НОМЕР_3 від 29.03.1983 наявне необумовлене виправлення номеру наказу про прийняття на роботу та дату звільнення з роботи.
Відповідно до "Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях", затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (далі - Інструкція № 162) та підпункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29 липня 1993 року (далі - Інструкція № 58) трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Відповідно пункту 2.11 розділу 2 Інструкції 162, відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або зміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Згідно з пунктом 2.12 розділу 2 Інструкції 162, після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу (розпорядження) про призначення на роботу, переведення і звільнення власник або уповноважений ним орган зобов`язаний ознайомити працівника під розписку в особистій картці в якій має повторюватися відповідний запис з трудової книжки (вкладиша).
Отже, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Відповідно, недотримання правил ведення трудової книжки не може бути підставою для не зарахування періодів роботи, відображених у записах трудової книжки, до страхового стажу особи.
Враховуючи викладене, спірні періоди роботи підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.
З урахуванням встановлених у справі обставин, суд погоджує висновок суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом скасування спірного рішення про відмову у призначенні пенсії із зобов`язанням повторно розглянути заяву позивача та зарахувати спірні періоди роботи до страхового стажу позивача.
Доводи апеляційної скарги є неприйнятними та повністю спростовуються висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції першої інстанції - без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі № 200/1801/25 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 11 серпня 2026 року.
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв
І.В. Пивовар