Справа № 308/10650/19
П О С Т А Н О В А
Іменем України
09 липня 2026 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд в складі:
Головуючого - судді Фазикош Г. В.
суддів Шевчук В. В., Бисага Т. Ю.
з участю секретаря Мочан М. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ «Самшит» на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 грудня 2022 року, ухвалене суддею Придачук О. А., по справі за позовом ТОВ «Самшит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державного реєстратора філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у Київській області Шейк-Сейкін Олексія Анатолійовича, третя особа - Комунальне підприємство Мирнопільської сільської ради «Результат», про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, скасування записів про право власності, -
В С Т А Н О В И В :
У вересні 2019 року ТОВ «Самшит» пред`явив позов до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , Державного реєстратора філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у Київській області Шейк-Сейкін О. А. про визнання незаконним та скасування рішення про державну реєстрацію прав та обтяжень, скасування записів про право власності.
Свої вимоги мотивував тим, що ТОВ «Самшит» було власником готелю «Спорт», який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
26 жовтня 2017 року право власності на вказане нерухоме майно було зареєстроване за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності в рівних частинах.
14 серпня 2007 року між ТОВ «Самшит» та Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком було укладено договір іпотеки № 1808, яким були забезпечені вимоги іпотекодержавтеля, що випливали з Кредитного договору № 42/3-07 від 10.08.2007 року. За умовами іпотечного договору позивач зобов`язався повернути до 31.07.2012 року кредит в розмірі 5 млн. грн. та сплатити відсотки за його користування в розмірі 16% річних. Предметом договору іпотеки було нерухоме майно - готель « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . У розділі 5 іпотечного договору врегульовано порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та його реалізації, а саме: у п.5.2.1. передбачено, що позасудове врегулювання питання звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом, зокрема, прийняття предмету іпотеки у власність іпотекодержателем (із погашенням іпотекодавцем за рахунок коштів, отриманих від Іпотекодержателя внаслідок такого прийняття, зобов`язань за кредитним договором, або без проведення погашення у такий спосіб). Зазначає, що вказаний пункт не є договором про задоволення вимог іпотекодержателя, як і не є відповідним застереженням в іпотечному договорі в розумінні ст.37 та ст.37 Закону України «Про іпотеку».
Крім того, позивач вказує, що рішення державного реєстратора прийняте всупереч вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку», адже позивач як іпотекодавець не отримував письмової вимоги про усунення порушення, такі державному реєстратору не надавались, як і відстуній документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.
Наголошує, що окремою підставою для задоволення позовних вимог є порушення державним реєстратором принципу територіальності, оскільки він не вправі вчиняти реєстраційні дії щодо майна в межах Закарпатської області.
Окрім того, позивач посилається на те, що в Реєстрі речових прав на нерухоме майно на момент прийняття оскаржених рішень відповідачем Державним реєстратором Шейк-Сейкіним О.А. у спеціальному розділі містився запис №5738707 від 21.05.2014 року про накладення арешту на нерухоме майно ТОВ «Самшит», у тому числі спірного нерухомого майна, що виключало можливість прийняття спірних рішень про реєстрацію речових прав на таке майно за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Отже, на переконання позивача, рішення про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки прийнято з порушенням вимог діючого законодавства та умов іпотечного договору.
З огляду на це, позивач просить 1) визнати незаконним і скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 37791422 від 26.10.2017 року, прийняте державним реєстратором Шейк-Сейкін О.А., філія КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві, щодо права власності ОСОБА_1 (номер запису про право власності: 23038785) та ОСОБА_2 на (номер запису про право власності: 23038760) готелю «Спорт», який знаходиться за адресою: м. Ужгород, вул. Гленца, 4; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 139[телефон приховано]; 2) скасувати записи про право власності: 23038785 та 23038760 щодо права власності ОСОБА_1 і ОСОБА_2 на готель «Спорт», який знаходиться за адресою: Закарпатська обл., м. Ужгород, вул. Гленца, 4 реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 139[телефон приховано], внесений 26.10.2017 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно державним реєстратором Шейк-Сейкін О.А., філія КП Мирнопільської сільської ради «Результат» у м. Києві (Т.1, а.с.1-9).
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 19 грудня 2022 року в задоволенні позову ТОВ «Самшит» відмовлено в повному обсязі (Т.2, а.с.112-119).
На це рішення ТОВ «Самшит» подали апеляційну скаргу. Апелянт зазначає, що оскаржувані рішення державного реєстратора прийняті всупереч вимог ст. 35 Закону «Про іпотеку», адже позивач як іпотекодавець не отримував письмової вимоги про усунення порушення, такі державному реєстратору не надавалися. У справі також відсутній документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-ти денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя. Порушено державним реєстратором також принцип територіальності, оскільки такий не вправі вчиняти реєстраційні дії щодо майна в межах Закарпатської області. У реєстрі речових прав існував запис про накладення арешту на майно ТОВ «Самшит», що виключало можливість прийняття спірних рішень про реєстрацію речових прав на таке майно за відповідачами. Вказані обставини суд першої інстанції не з`ясував та помилково відмовив у позові. Також місцевим судом не враховано, що предметом оскарження в даній справі були і рішення державного реєстратора, а не тільки записи про речові права відповідачів, що мало наслідком необґрунтованої відмови про обрання позивачем неефективнго способу захисту порушених прав позивача. У зв`язку з цим, апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі (Т.2, а.с.147-150).
У судове засідання в апеляційній інстанції учасники справи в черговий раз не з`явилися, хоча були повідомлені про час та місце розгляду справи належним чином. Про причини неявки не повідомили.
Дослідивши зібрані у справі матеріали, колегія суддів прийшла до наступних висновків.
За змістом статей 3, 15, 16 ЦК України правовою підставою для звернення до суду є захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. За результатами розгляду такого спору має бути визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що у такий спосіб буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року в справі N 925/1265/16).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (Близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі N 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі N 905/1926/16 та від 30 січня 2019 року у справі N 569/17272/15-ц).
Разом з тим, рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і ефективно захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.
У п. 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року в справі N 522/1528/15-ц, ВПВС також звертає увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 січня 2020 року у справі N 50/311-б, провадження N 12-143гс19; пункт 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі N 910/3009/18, провадження N 12-204гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
З матеріалів справи слідує, що 10.08.2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком та ТОВ «Самшит» укладено кредитний договір № 42/3-07, за умовами якого ТОВ «Самшит» отримало в кредит грошові кошти в розмірі 500000,00 грн., зі сплатою 16% річних та зобов`язалося належним чином використовувати і повернути банку кредит у порядку і на умовах, зазначених у договорі.
З метою забезпечення виконання взятого на себе ТОВ «Самшит» зобов`язання за кредитним договором, ТОВ «Самшит» також уклало з банком нотаріально посвідчений іпотечний договір № 216/23-2007 від 14.08.2007 року, за яким передав банку в іпотеку належний йому готель «Спорт», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
25.10.2017 року між ТОВ «Фінансова компанія «Стронг» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до якого новий кредитор набув право вимоги за кредитним договором № 25-10/17, з подальшими змінами та доповненнями, та за іпотечним договором №216/23-3007 від 14.08.2007 року, у відповідності до яких новий іпотекодержатель набув право вимоги за кредитним та іпотечним договорами.
27.10.2017 року до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно внесено записи № 23038785 та № 23038760 щодо права власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на готель «Спорт», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Судом також встановлено, що на момент звернення позивача до суду власником нерухомого майна - готелю «Спорт», що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , є не відповідачі: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а інша юридична особа.
Отже, обраний позивачем спосіб захисту не зможе забезпечити і гарантувати ТОВ «Самшит» відновлення порушеного права, адже скасування рішень про державну реєстрацію права власності за відповідачами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також записів про право власності не матиме наслідком відновлення цього права за позивачем за умови дійсної державної реєстрації права власності на спірний об`єкт нерухомого майна за ТОВ «Готель «Олімп». У такому разі звернення позивача до суду з новим позовом є неминучим, що суперечить принципу процесуальної економії та свідчить про обрання позивачем неефективного способу захисту.
Крім того, за змістом пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон України N 1952) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У частині другій статті 26 Закону України N 1952 (у редакції, чинній до 16 січня 2020 року) було унормовано порядок внесення записів до Державного реєстру прав, змін до них та їх скасування. Так, за змістом зазначеної норми у разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав. У разі скасування судом документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав до 01 січня 2013 року, або скасування записів про державну реєстрацію прав, інформація про які відсутня в Державному реєстрі прав, запис про державну реєстрацію прав вноситься до Державного реєстру прав та скасовується.
Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України N 1952 викладено у новій редакції.
Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України N 1952 (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Отже, у розумінні положень наведеної норми у чинній редакції, на відміну від положень частини другої статті 26 Закону України N 1952 у попередній редакції, яка передбачала такі способи судового захисту порушених прав як скасування записів про проведену державну реєстрацію прав та скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, наразі способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав. При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
У пункті 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству" унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" до набрання чинності цим Законом.
Відтак, за змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України N 1952.
Таким чином, місцевий суд правильно встановив, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тому позовні вимоги ТОВ «Самшит» в частині скасування записів про право власності задоволенню не підлягають.
Крім того, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"; N 1952 викладено у новій редакції, відповідно до пунктів 1 та 3 частини 3 з якої: Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)".
Отже, позивач поряд із вимогою про скасування рішення державного реєстратора повинен був заявити вимогу і про припинення речового права (права власності) за відповідачем, а не про скасування запису про право власності.
Так в постанові від 07 липня 2020 року у справі N 438/610/14-ц, провадження N 14-577цс19, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту цивільного права має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові (постанови від 13 березня 2019 року у справі N 331/6927/16-ц, від 15 травня 2019 року у справі N 757/12726/18-ц та від 11 вересня 2019 року у справі N 487/10132/14-ц).
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд в постанові N 501/1346/18 від 01.12.2021 зазначивши, що згідно з частиною третьою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що у рішенні суду про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування державної реєстрації прав, необхідно зазначати про визнання, зміну чи припинення таких прав.
Тобто, скасовуючи рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав за певною особою, у рішенні суду необхідно зазначати припинення права за цією особою, а не скасовувати запис щодо права власності, як помилково вважає позивач.
Оскільки позивач не заявляв вимогу про припинення за відповідачами права власності на спірне майно, а вимога про скасування записів про право власності не може бути задоволена, то створюються умови, коли для вирішення одного спору потрібно ініціювати два і більше процесів.
Таким чином, відмовляючи в позові суд першої інстанції вірно прийшов до висновку, що обраний спосіб захисту права не є ефективним та не забезпечить відновлення порушених прав, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
За цих обставин рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим, підстав для його зміни чи скасування не має.
Враховуючи наведене, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу ТОВ «Самшит» - залишити без задоволення.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 19 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 19 липня 2026 року.
Головуючий
Судді