ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
і м е н е м У к р а ї н и
11 серпня 2026 року м. Дніпро справа № 160/18231/25
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Головко О.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційними скаргами 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року ( суддя Юрков Е.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, -
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів з вимогами, з урахуванням уточненого позову від 01.09.2025:
визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 грудня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 23 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення, з урахуванням перерахованої індексації грошового забезпечення, за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 грудня 2017 року по 18 липня 2022 року у повному обсязі та у період з 19 липня 2022 року по 23 травня 2025 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100;
визнати протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 23 травня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов`язати 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 23 травня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
визнати протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 13 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов`язати 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 13 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу у відповідачів, однак у період з 01.12.2015 по 27.12.2017 відповідачами не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. 23.05.2025 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/24265/24 на розрахунковий рахунок позивача 4 Державним пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів було нарахована сума індексації грошового забезпечення. Також, 13.06.2025 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі № 160/24265/24 на розрахунковий рахунок позивача 3 Державно пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області було нарахована сума індексації грошового забезпечення. При цьому 3 Державний пожежно-рятувальний загон Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області не нарахував та не виплатив середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі. Позивач вважає ненарахування та невиплату йому середнього заробітку за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі - протиправними, а тому підлягає до стягнення також і компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати його середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, з урахуванням перерахованої індексації (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 27 грудня 2017 року по 26 червня 2018 року - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.
Стягнуто з 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, але не більш як за шість місяців, за період з 27 грудня 2017 року по 26 червня 2018 року, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, грошового відшкодування у сумі 66 770,34 грн.
Визнано протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 23 травня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов`язано 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 23 травня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Визнанопротиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 13 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2016 року по 13 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В задоволенні іншої частини вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачі звернулись з апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідачі посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Так, 3 Державний пожежно-рятувального загон Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області зазначає, що на рядовий та начальницький склад служби цивільного захисту, які проходять службу у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, утвореній відповідно до законів України, Кодекс законів про працю України не поширюється. Вини, як обов`язкової умови для покладення на 3 ДПРЗ відповідальності за невиплату позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Тобто, 3 ДПРЗ вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав протиправною бездіяльність 3 ДПРЗ та зобов`язав здійснити виплати відповідно до статей 116, 117 КЗпП України. Виносячи рішення не врахував, що позивач проходив службу, а не перебував у трудових правовідносинах, не встановив, що відповідальність за затримку грошового забезпечення прямо регулюється спеціальним законодавством, а у випадку відсутності такої норми - загальні норми КЗпП можуть застосовуватись лише з урахуванням фактичних обставин справи та у межах розумної співмірності. Щодо ненарахування та невиплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 року по 13 червня 2025 року - день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати то відповідно до положень ст. 1 Закон України №2050-ІІІ обов`язковою умовою для покладення на підприємство відповідальності за втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, є наявність вини підприємства.
4 Державний пожежно-рятувального загон Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області зазначає, що фактично весь спірний період позивач проходив службу у одного роботодавця однак у різних структурних підрозділах, підпорядкованих і підзвітних Головному управлінню ДСНС України у Дніпропетровській області, а суд помилково дійшов висновку про його роботу у різних роботодавців, однак посилається на докази позивача, що фактично доводить факт несення служби в Головному управлінніДержавної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (витяг із наказу №591 від 27.12.2017). Даний факт, крім доказів наявних в матеріалах справи, також підтверджується контрактами про проходження служби цивільного захисту укладеними між ОСОБА_1 та Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області, один екземпляр оригіналів яких наявні у позивача та другий екземпляр зберігаються в особовій справі у Головному управлінні Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області. Судом не прийнято до уваги, що фактично ОСОБА_1 був увільнений від виконання обов`язків начальника караулу 29 державної пожежно-рятувальної частини яка підпорядкована 4 державному пожежно-рятувальному загоні Головного Управління ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об`єктів на підставі наказу Головного управління ДСНС України у Дніпропетровські області від 30.11.2016 та призначений на виконання обов`язків за посадою заступника начальника 23 державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, що свідчить про фактичне підвищення за посадою в межах Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області. Таким чином, суд при прийнятті рішення по справі помилково прийшов до висновку про звільнення особи з 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об`єктів, хоча фактично особа продовжила проходження служби в іншому структурному підрозділі Головного управління, але на іншій посаді. Крім того, на момент виникнення правовідносин Закон не передбачав під доходами індексацію, оскільки ОСОБА_1 проходив саме в 4 ДПРЗ ГУ ДСНС України у Дніпропетровській області з охорони об`єктів з 01.12.2015 по 30.11.2016. Тобто відсутність в той час виплат позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 30.11.2016 не належить до ч. 2 ст. 2 Закону України №2050-ІІІ в редакції до 26.02.2021, яку помилково застосував суд.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 у спірному періоді проходив службу з 05.03.2014 по 30.11.2016 у 4 Державному пожежно-рятувальному загоні Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів (далі - Відповідач-2) та з 01.12.2016 по 27.12.2017 у 23-тій державній пожежно-рятувальній частині Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, правонаступником якої є 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області (далі - Відповідач-1), однак у період з 01.12.2015 по 27.12.2017 відповідачами не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення, яка є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці і її проведення, у зв`язку зі зростанням споживчих цін є обов`язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Згідно з витягом із наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 27.12.2017 №591 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення 27.12.2017.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №160/24265/24:
визнано протиправною бездіяльність 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 30.11.2016 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року;
зобов`язано 4 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 30.11.2016 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум;
визнано протиправною бездіяльність 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 27.12.2017 із застосуванням базового місяця - січень 2008 року;
зобов`язано 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2016 по 27.12.2017 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі №160/24265/24 4 Державно пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів 23.05.2025, на розрахунковий рахунок позивача було нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 23421.14 грн., що підтверджується випискою з його карткового рахунку.
На виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 року по справі №160/24265/24 3 Державно пожежно-рятувальним загоном Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області 13.06.2025, на розрахунковий рахунок позивача було нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 35711.79 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 3327 від 13.06.2025.
Позивач вважає, що оскільки виплату індексації грошового забезпечення відповідач у день його звільнення не провів, то він відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а також на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2017 по день фактичної виплати компенсації, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка наявності підстав для: 1) стягнення з відповідача на користь позивача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, а саме невиплати у день звільнення з військової служби індексації грошового забезпечення; 2) зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 27.12.2017 по день її фактичної виплати.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Згідно з частиною 1 статті 117 КЗпП України (в редакції, що була чинною до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі №21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов`язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, згідно з витягом із наказу начальника Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області від 27.12.2017 №591 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 27.12.2017 з 23-тьої державної пожежно-рятувальної частини Головного управління ДСНС України у Дніпропетровській області, правонаступником якої є 3 Державний пожежно-рятувальний загін Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області.
Остаточний розрахунок з позивачем проведено на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.11.2024 по справі № 160/24265/24 лише 23.05.2025 та 13.06.2025.
Отже, період затримки розрахунку при звільненні у цій справі обчислюється з 27 грудня 2017 року по 23 травня 2025 року та по 13 червня 2025 року.
З огляду на дату проведення остаточного розрахунку з позивачем, (23 травня 2025 року та 13 червня 2025 року) та з урахуванням уточненого позову від 30.07.2025, суд уважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». А тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні не більш як шість місяців за затримку терміном 182 календарний день з 27 грудня 2017 року (перший день після звільнення) по 26 червня 2018 року (включно).
Відповідно до наданої довідки 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій в Дніпропетровській області від 30.06.2025 № 04/81-25 про нараховане грошове забезпечення ОСОБА_1 за останні два місяці служби розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням (жовтень, листопад 2017 року) становив 22 379,26 грн. (10133,93 грн. за жовтень 2017 року та 12245,33 грн. за листопад 2017 року).
Кількість календарних днів за жовтень, листопад 2017 року становить 61 день.
Отже, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці служби перед звільненням становить 366,87 грн. (22 379,26 грн./61 календарних дні).
Період за час затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, з урахуванням норми статті 117 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», становить 182 календарні дні.
Отже, сума середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, на яку має право позивач за вказаного правового регулювання і встановлених судом обставин, становить 66 770,34 грн. (366,87 грн. х 182 календарний день).
Колегія суддів відхиляє доводи 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області про те, що правовідносини щодо проходження служби цивільного захисту та грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу повністю врегульовані Кодексом цивільного захисту України, постановою Кабінету Міністрів України № 704 та Інструкцією МВС № 623, а тому норми Кодексу законів про працю України не підлягають застосуванню, оскільки спеціальним законодавством не врегульовано питання відповідальності за несвоєчасне проведення остаточного розрахунку при звільненні. За таких обставин до спірних правовідносин підлягають застосуванню положення статей 116, 117 КЗпП України, що відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду.
Також колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідачів про відсутність їх вини у несвоєчасному проведенні остаточного розрахунку з позивачем, оскільки належні йому суми були виплачені лише після ухвалення та виконання рішення суду у справі №160/24265/24, позаяк сам по собі факт подальшого виконання судового рішення не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України тане спростовує факту порушення встановленого законом обов`язку провести з працівником повний розрахунок у день звільнення.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідачів, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням установлених строків виплати сум індексації грошового забезпечення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.
Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» №2050- III (далі -Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок № 159).
Згідно ст.ст. 1, 2 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст. 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (сума індексації грошових доходів громадян).
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст. 3 Закону №2050-111).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у жому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст. 4 Закону №2050-ІІІ).
Аналогічного змісту норми містяться у Порядку №159, відповідно до якого компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема на суму індексації грошових доходів громадян.
Пунктом 2 Порядку №159 визначено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Відповідно до пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії.
У силу пункту 5 Порядку №159 сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Відповідно до пункту 8 Порядку №159 відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.
Основною умовою для виплати громадянину, передбаченої ст. 2 Закону № 2050-III та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Тобто компенсації підлягають лише нараховані, але не виплачені грошові доходи, які не мають разового характеру. Також, дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії). Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Аналогічні висновки щодо застосування вказаних норм права викладено Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 у справі №336/4675/17, від 21.06.2018 у справі №523/1124/17, від 03.07.2018 у справі №521/940/17, від 05.10.2018 у справі №162/787/16-а, від 12.02.2019 у справі №814/1428/18, від 08.08.2019 у справі №638/19990/16-а та від 09.08.2022 у справі №460/4765/20.
Як вже зазначалось вище остаточна виплата заборгованості позивачу індексації грошового забезпечення відбулась лише 23.05.2025 та 13.06.2025, а тому останній має право на виплату йому компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції відхиляє доводи відповідачів, що при звільненні з позивачем проведено повний розрахунок відповідно до вимог спеціального законодавства, а тому відсутні підстави для застосування положень Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», оскільки такі доводи не ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають правовій позиції Верховного Суду, а тому, враховуючи норми ч. 5 ст. 242 КАС України, апеляційні скарги відповідачів не підлягають задоволенню, а оскаржене судове рішення скасуванню.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційні скарги 3 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області та 4 Державного пожежно-рятувального загону Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Дніпропетровській області з охорони об`єктів залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя А.В. Суховаров
суддя О.В. Головко