ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Справа № 320/7631/22 Суддя (судді) першої інстанції: Василенко Г.Ю.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Златіна С.В.,
суддів: Воловика С.В., Кравченка Є.Д.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язати вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И В :
ОСОБА_1 (далі - позивач; ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач; ГУ ПФ України у Київській області), у якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки від 16.12.2021, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 №2/3/1/7021;
- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії, починаючи з 01.04.2019, з урахуванням довідки від 16.12.2021, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 №2/3/1/7021.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року адміністративний позов задоволено повністю.
- визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, викладене у листі від 01.02.2022 №1000-0203-8/14884, про відмову у перерахунку пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі нової довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.12.2021 №2/3/1/7021 про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії.
- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 01.04.2019, з урахуванням розміру грошового забезпечення, визначеного відповідно до нової довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 16.12.2021 №2/3/1/7021.
- стягнуто на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві грн. 40 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (ідентифікаційний код 22933548).
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 березня 2023 року апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області рішення Київського окружного адміністративного суду від "30" листопада 2022 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов?язання вчинити певні дії повернути скаржнику
На виконання рішення суду видано виконавчий лист 31 серпня 2023 року.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області частково виконано рішення Київського окружного адміністративного суду від 30.11.2022 у справі №320/7631/22 та проведено перерахунок пенсії в межах резолютивної частини, здійснено нарахування коштів (заборгованості по пенсії) в загальній сумі 169 032,38 грн.
Сума заборгованості пенсії позивача підтверджується в листі ГУ ПФУ у Київській області №1000-0902-5/177129.
Однак до теперішнього часу Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області не виконало рішення суду у частині виплати заборгованості по пенсії в загальній сумі 169032,28 грн.
Представником відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України подано заяву про зміну способу і порядку виконання судового рішення, в якій просить встановити порядок виконання рішення Київського окружного адміністративного суду по справі №320/7631/22, шляхом стягнення на користь ОСОБА_1 з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області нарахованої та невиплаченої пенсії в сумі 169032,28 грн.
В обґрунтування наявності підстав для задоволення вказаної заяви про зміну способу виконання рішення заявник зазначив, що рішення суду боржником виконане частково, а саме в частині зобов`язання виконання перерахунку, в іншій частині зобов`язання рішення суду не виконане і виконання цього рішення не може бути проведено без участі боржника. Поряд з цим, як вказав заявник, для повного та фактичного виконання рішення Київського окружного адміністративного суду, необхідно встановити або змінити спосіб виконання рішення суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року заяву головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській області Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу і порядку виконання рішення у справі №320/7631/22 - задоволено частково; змінено спосіб виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 листопада 2022 року по справі №320/7631/22, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ: 22933548) на користь ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахованої, але невиплаченої суми пенсії в розмірі 169 032,38 грн. (сто шістдесят дев`ять тисяч тридцять дві грн. 38коп.); у задоволені іншої частини заяви -відмовлено.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить суд скасувати ухвалу суду та ухвали нове рішення про відмову у задоволенні клопотання державного виконавця.
В обґрунтування заявлених вимог апелянт зазначив, що стягувач на момент вирішення питання про зміну способу і порядку виконання рішення суду у даній справі помер; державний виконавець не звертався до суду з заявою про заміну стягувача у виконавчому провадженні на його правонаступника; процесуальні дії, пов`язанні з виконанням рішення суду, здійснюються за участі сторін.
Відповідач наголосив, що зміна способу виконання рішення суду призведе фактично до зміни рішення суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 квітня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.
Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року продовжено строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін та призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до частин першої, третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі №420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справа №140/279/21.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Якщо судове рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, чи рішення, яке підлягає виконанню, набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв`язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, передбаченої абзацом першим цієї частини, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що: 1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції; 2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом); 3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим; 4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.
З наведеного правового регулювання вбачається, що процесуальним правом подання заяви про встановлення чи зміну способу або порядку виконання судового рішення наділені стягувач та виконавець.
Відповідно до ч.1-2 статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ сторонами виконавчого провадження є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа чи держава, на користь чи в інтересах яких видано виконавчий документ. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.
Згідно із частиною другою статті 129-1 Конституції України держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист.
Колегією суддів встановлено, що станом на момент подання державним виконавцем заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду у даній справі та на момент прийняття судом першої інстанції оскаржуваної ухвали стягувач (позивач) помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, яка міститься у матеріалах справи.
Колегія суддів зазначає, що якщо правовідносини допускають правонаступництво, державний виконавець за власною ініціативою або за ініціативою стягувача чи іншої заінтересованої особи звертається до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження - померлого боржника - його правонаступниками (спадкоємцями). При цьому він зупиняє провадження, керуючись пунктом 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження».
На підставі ухвали суду державний виконавець виносить постанову про заміну сторони та продовжує виконавчі дії вже щодо спадкоємців.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22) дійшла висновку, що смерть боржника слід розглядати як вибуття сторони виконавчого провадження, а не як безумовну підставу для його закінчення.
Велика Палата у вказаній вище постанові дійшла висновку, що:
- грошові зобов`язання боржника входять до складу спадщини;
- процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у разі смерті боржника є можливим, якщо правовідносини це допускають;
- державний виконавець у такій ситуації зобов`язаний зупинити виконавче провадження та ініціювати питання заміни сторони.
Враховуючи смерть стягувача (позивача), а також вказану вище правову позицію Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що вирішення питання про зміну способу і порядку виконання рішення суду до моменту вирішення питання про процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у зв`язку із смертю стягувача є передчасним.
Колегія суддів зазначає, що спочатку державному виконавцю необхідно було вирішити питання про процесуальне правонаступництво у виконавчому провадженні у зв`язку із смертю стягувача і лише у випадку, якщо відповідні правовідносини допускають правонаступництво, у подальшому вирішувати питання про зміну способу і порядку виконання рішення суду.
Враховуючи вищезазначене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково та передчасно задовольнив заяву державного виконавця про зміну способу та порядку виконання рішення, а тому, оскаржувана ухвала Київського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 року підлягає скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні заяви державного виконавця.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 378 КАС України, колегія суддів,-
ПОСТАНОВИЛА :
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 16 березня 2026 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення, яким заяву державного виконавця про зміну способу та порядку виконання рішення суду - залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач С.В. Златін
Суддя С.В. Воловик
Суддя Є.Д. Кравченко
Повний текст судового рішення виготовлено 11 серпня 2026 року.