Номер провадження: 22-ц/813/7204/26
Справа № 517/1161/25
Головуючий у першій інстанції Сувертак І. В.
Доповідач Комлева О. С.
ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11.08.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого-судді Комлевої О.С.,
суддів: Громіка Р.Д., Драгомерецького М.М.,
з участю секретаря Громовенко А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 05 травня 2026 року, постановленого під головуванням судді Сувертак І.В., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради про зменшення розміру аліментів, -
в с т а н о в и в:
У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Захарівського районного суду Одеської області з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про зменшення розміру аліментів, в якому просив:
- визначити сукупний розмір аліментів, що підлягають утриманню з ОСОБА_1 , у розмірі 1/3 частини всіх видів його доходу (по 1/6 частині на кожну дитину);
- визнати призначений сукупний розмір аліментів у 7/12 (58,33%) частин доходу ОСОБА_1 таким, що суперечить нормам ст. 183 СК України.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2015 року з нього утримуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 (33,33%) частини всіх видів заробітку щомісячно.
За рішенням (судовим наказом) Київського районного суду м. Одеси від 03 травня 2024 року з ОСОБА_1 утримуються аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 (25%) частини всіх видів заробітку щомісячно.
Також позивач зазначав, що утримувані з нього аліменти загалом становлять 7/12 (58,33%) частини його заробітку, що значно перевищує встановлену законом частку ст. 183 СК України. З моменту встановлення зазначених рішеннями розмірів аліментів його матеріальне становище значно погіршилося: ОСОБА_1 втратив роботу, а також взяв на себе зобов`язання, а саме догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_6 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи. Її стан здоров`я підтверджується довідкою МСЕК Серія 12ААГ №949292, пенсійним посвідченням інваліда ІІ групи та іншими медичними документами. Факт родинних відносин підтверджується свідоцтвом про народження позивача, де зазначено, що ОСОБА_6 є його матір`ю. Догляд за матір`ю здійснює особисто, оскільки вона потребує постійної сторонньої допомоги у зв`язку зі станом здоров`я, а інших осіб, які могли б його забезпечувати, немає. Факт спільного проживання та здійснення догляду підтверджується відповідними документами.
Також позивач має заборгованість зі сплати аліментів, яка виникла не внаслідок ухилення, а через надмірно високий відсоток утримань та складні життєві обставини. Аліменти сплачує по можливості, що підтверджується розрахунками заборгованості зі сплати аліментів, виданими державною виконавчою службою по виконавчих провадженнях №48710634 та №75480105. У зв`язку з утворенням заборгованості виконавча служба застосувала до нього обмежувальні заходи, передбачені ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження», а саме:
- тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами;
- тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України;
- тимчасове обмеження у праві користування зброєю та полювання;
- внесення до Єдиного реєстру боржників.
Вищевикладені обставини стали підставою для звернення до суду з позовом про зменшення розміру аліментів.
Ухвалою Захарівського районного суду Одеської області від 04 грудня 2025 року цивільна справа за позовом ОСОБА_1 передана на розгляд за територіальною юрисдикцією до Пересипського районного суду м. Одеси.
Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 05 травня 2026 року позов ОСОБА_1 залишений без задоволення.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, прийняти нове, яким встановити аліменти у розмірі 1/3 доходу платника, визначити рівний розподіл: по 1/6 на кожну дитину, посилаючись на порушення норм матеріального права.
В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що судом першої інстанції встановлений сукупний розмір аліментів на рівні 58,33% доходу платника, що істотно перевищує розумні межі, не відповідає принципу співмірності, створює надмірний фінансовий тягар для платника.
Також апелянт вважає, що рішення суду порушує принцип рівності дітей, та не забезпечує баланс інтересів сторін.
Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення.
До суду від представника Київського районної адміністрації, як органу опіки та піклування - Ніколайчук Н.В. надійшла заява про розгляд справи за відсутністю представника (а.с. 205-207).
В судове засідання призначене на 11 серпня 2026 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , представники органу опіки та піклування Пересипської районної адміністрації Одеської міської ради, органу опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради не з`явилися, були сповіщені належним чином (а.с. 192, 193, 193 зв.б., 194, 198).
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_2 , її представника - адвоката Головченко О.А., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2015 року з ОСОБА_1 утримуються аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 (33,33%) частини всіх видів заробітку щомісячно (а.с. 6, 7).
За рішенням (судовим наказом) Київського районного суду м. Одеси від 03 травня 2024 року з ОСОБА_1 утримуються аліменти на користь ОСОБА_3 на утримання дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/4 (25%) частини всіх видів заробітку щомісячно (а.с. 7, 8).
Залишаючи позов ОСОБА_1 без задоволення, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що з моменту проголошення рішень судів про стягнення аліментів на дітей змінився його матеріальний стан чи стан його здоров`я.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.
Ст. 124 Конституції України визначено, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.
Одними з властивостей судового рішення, що вступило в законну силу є: можливість примусового виконання судового рішення мимо волі зобов`язаної особи та обов`язковість, яка полягає в тому, що судове рішення, що вступило в законну силу, стає обов`язковим для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб і громадян і підлягають виконанню на всій території України. Рішення, що вступило в законну силу, є обов`язковим і підлягає точному виконанню. Усі державні органи, посадові особи й окремі громадяни, зобов`язані сприяти виконанню рішення суду, виконуючи вимоги державного виконавця.
Згідно з ч. 1 ст. 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Під зміною матеріального положення сторін розуміється як покращення, так і погіршення майнового положення платника або одержувача аліментів. Свідченням матеріального становища платника аліментів, є величина витрат на утримання особою себе та членів своєї сім`ї. Під зміною сімейного стану розуміється з`явлення у сім`ї платника або одержувача аліментів осіб, яким вони за законом зобов`язані надавати утримування і які фактично знаходяться на їх утриманні. Відносно платника аліментів враховується також зміна складу осіб, які зобов`язані за законом надавати утримування. Погіршення або поліпшення стану здоров`я платника або одержувача аліментів враховується судом як підстав для зміни розміру аліментів. Так, якщо суд встановить, що платник аліментів став інвалідом I, II чи III групи, він повинен цю обставину врахувати як підставу для зменшення їх розміру.
За змістом ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», на кожного із батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
За змістом Преамбули Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенції), ратифікованої Верховною Радою Української РСР 27 лютого 1991 року, Організація Об`єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ст. 3 Конвенції, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, посувати її до самостійного життя та праці (ч.1 ст.12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст. 180 СК України на батьків покладається обов`язок утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно ч. 2 ст. 182 СК України мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, як на підставу зменшення розміру стягнутих судовими рішеннями аліментів на утримання дітей, посилався на те, що він втратив роботу, а також, що він доглядає за своєю матір`ю - ОСОБА_6 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про те, що ОСОБА_1 , як на підставу заявлених позовних вимог не надав до суду належних доказів про те, що він втратив роботу, а також, що він здійснює догляд за своєю матір`ю - ОСОБА_6 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, приймаючи до увагу, що сам факт того, що ОСОБА_6 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, не є беззаперечним доказом того, що у позивача ОСОБА_1 змінився фінансовий стан.
На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про залишення позову ОСОБА_1 без задоволення.
Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що судом першої інстанції встановлений сукупний розмір аліментів на рівні 58,33% доходу платника, що істотно перевищує розумні межі, не відповідає принципу співмірності, створює надмірний фінансовий тягар для платника, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки позивачем жодними належними та допустимими доказами не підтверджений розмір погіршення його матеріального стану.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18.03.2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.09.2022 року у справі № 645/5557/16-ц вказано, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.
Доводи про те, що рішення суду порушує принцип рівності дітей, та не забезпечує баланс інтересів сторін, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки вказане не може бути підставою для зменшення розміру аліментів, за ненаданням належних та допустимих доказів на підтвердження неможливості сплачувати аліменти у визначених за судовими рішеннями розмірі.
Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.
Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).
Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.
Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.
За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).
Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.
Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).
Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правова оцінка, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.
Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.
Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -
у х в а л и в:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 05 травня 2026 року- залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складений 12 серпня 2026 року.
Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева
Судді ______________________________________ Р.Д. Громік
______________________________________ М.М. Драгомерецький