ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2026 року м. Львів Справа № 500/3517/25 пров. № А/857/41838/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Гуляка В.В.
суддів: Ільчишин Н.В., Матковської З.М.
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року (суддя - Юзьків М.І., час ухвалення - не вказаний, місце ухвалення - м. Тернопіль, дата складання повного рішення - 03.09.2025),
в адміністративній справі №500/3517/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області,
про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,
встановив:
У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач), в якому просив: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо обмеження розміру пенсії позивачу максимальним розміром з 01.03.2025 на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році"; 2) зобов`язати відповідача здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії позивачу з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" без обмеження максимальним розміром, десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в Тернопільській області щодо обмеження розміру пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.03.2025. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.03.2025 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2024 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році" без обмеження максимальним розміром, десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні заяви про встановлення судового контролю - відмовити.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважає, що рішення суду є таким, що підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин у справі та є такими, що не грунтуються на законі. Зокрема, підтвердженням права на одержання пенсії без обмеження максимальним розміром можуть бути: 1) для осіб, які станом на 12.04.2023 перебувають на службі у ЗСУ та в інших військових формуваннях - дані з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, у разі відсутності таких даних - документи про проходження служби; 2) для осіб, які з лютого 2014 року збройно захищають/захищали суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України від аргесії з боку рф, - відповідні довідки, передбачені Порядком №413 чи посвідчення, що підтверджують статус, встановлений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Тому, вважає апелянт безпідставними позовні вимоги про перерахунок пенсії позивача без обмеження максимальним розміром. Будь яких порушень прав позивача на пенсійне забезпечення, на думку апелянта, відповідач не вчиняв.
За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду по справі №500/3517/25 від 03.09.2025 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Судом встановлено такі фактичні обставини справи.
Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
У лютому 2025 року відповідач, на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році", провів перерахунок пенсії позивача. Після перерахунку, розмір пенсії позивача склав 24 246,23 грн, в тому складі 1500,00 грн, однак з 01.03.2025 виплата пенсії проводиться у розмірі 23610,00 грн.
Також встановлено, що за результатами розгляду заяви позивача від 11.03.2025, відповідач листом від 10.04.2025 № 1900-0202/8/18092 повідомив, що позивачу проведено перерахунок його пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2025 № 209. Розрахований розмір пенсії після перерахунку з 01.03.2025 склав 24246,23 грн. Частиною сьомою статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб", встановлено, що максимальний розмір пенсії, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відтак, із урахуванням частини сьомої статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб звільнених з військової служби та деяких інших осіб" виплата пенсії проводиться з 01.03.2025 у розмірі 23610,00 грн (а. с. 16, 18).
Вважаючи вказані дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Судом першої інстанції вірно враховано, що спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09.04.1992 за № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII).
Цим Законом держава гарантує гідне пенсійне забезпечення осіб, які мають право на пенсію, шляхом встановлення їм пенсій не нижче прожиткового мінімуму, визначеного законом, перерахунок призначених пенсій у зв`язку із збільшенням рівня грошового забезпечення, надання передбачених законодавством державних соціальних гарантій, вжиття на державному рівні заходів, спрямованих на їх соціальний захист.
За змістом частин першої і третьої статті 11 Закону № 2262-ХІІ законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».
Згідно з частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-ХІІ максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до пункту 2.3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Конституційний Суд України, керуючись частиною третьою статті 61 Закону України "Про Конституційний Суд України", вважає, що з підстав, наведених у цьому Рішенні, підлягають визнанню такими, що не відповідають статті 17 Конституції України, положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262, згідно з якими "максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".
Пунктами 1, 2 резолютивної частини вказаного рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII з 20.12.2016 втратили чинність, оскільки є неконституційними.
Крім того, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII в цілому визнано неконституційним з 20.12.2016, що означає, що з 20.12.2016 відсутня частина сьома статті 43 в Законі № 2262-XII, а отже, зміни внесені Законом України від 06.12.2016 № 1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016, що полягають у зміні слів і цифр є нереалізованими.
Отже, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для обмеження пенсії, призначеної у відповідності до Закону № 2262-XII, максимальним розміром.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №522/16882/17, від 06.11.2018 у справі № 522/3093/17, від 31.01.2019 у справі № 638/6363/17, від 12.03.2019 у справі № 522/3049/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 16.04.2020 у справі № 620/1285/19, від 09.11.2020 у справі № 813/678/18, від 09.02.2021 у справі №1640/2500/18.
Відповідно до статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668 (далі - Закон № 3668) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13.10.1995 "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Однак, у пунктах 3.2 мотивувальної частини Рішенні від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 Конституційний Суд України дійшов висновку, що приписи Закону № 3668, що обмежують максимальний розмір пенсії, призначеної (перерахованої) за Законом № 2262, зокрема особам, на яких поширено приписи частини п`ятої статті 17 Конституції України, не відповідають сутності соціальних гарантій високого рівня для таких осіб.
Пунктами 1, 2 резолютивної частини вказаного рішення, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії російської федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року. Приписи статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Отже, положення статті 2 Закону № 3668 в частині поширення дії на Закон № 2262-XII з 12.04.2023 втратили чинність, оскільки є неконституційними.
Судом першої інстанції також вірно зауважено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян які під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей.
Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Крім того, виходячи із висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій, такі гарантії не можуть бути звужені шляхом внесення змін до законодавства.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач протиправно обмежив пенсійні виплати позивачу в розмірі, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а тому позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають до задоволення.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, а зводяться до їх переоцінки та незгоди з ними, а отже є безпідставними.
З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права з повним встановленням обставин справи, що не спростовано доводами апеляційної скарги, які колегією суддів відхиляються як необґрунтовані з урахуванням наведеного вище правового регулювання спірних правовідносин.
Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області - залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 03 вересня 2025 року в адміністративній справі №500/3517/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя В. В. Гуляк
судді Н. В. Ільчишин
З. М. Матковська