ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 серпня 2026 року Львів Справа № 380/22388/24 пров. № А/857/28943/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Носа С.П.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року (судді Кравціва О.Р., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/22388/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 23.07.2024 №134650027835 «Рішення про відмову в призначенні пенсії», зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області зарахувати період роботи з 01.03.2004 по 01.10.2023 до спеціального стажу, як такого, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII та призначити і виплачувати пенсію з 15.07.2024.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 23.07.2024 №134650027835 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років період роботи з 01.03.2004 по 01.10.2023 в ТОВ «Ультразвуковий навчально-діагностичний центр «Сімекс-Соно» та призначити з 15.07.2024 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII. У задоволенні інших позовних відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Сторони не подавали відзиву на апеляційну скаргу.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 з метою призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII звернулася до ГУ ПФ України у Львівській області із заявою від 15.07.2024.
За принципом екстериторіальності заяву позивача від 15.07.2024 передано для розгляду ГУ ПФ України в Чернівецькій області, яке прийняло рішення від 23.07.2024 №134650027835 про відмову в призначенні пенсії, яке мотивоване тим, що до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років не враховано період роботи позивача з 01.03.2004 по 10.10.2017 в ТОВ «Ультразвуковий навчально-діагностичний центр «Сімекс-Соно», оскільки вказаний заклад не передбачений Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 №909. Тому, позивачу відмовлено в призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального стажу.
Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, визначено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-ІV, який набрав чинності 01.01.2004 (далі - Закон №1058-ІV).
Статтею 8 Закону №1058-ІV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.
Статтею 26 Закону №1058-IV встановлено умови призначення пенсії за віком. Відповідно до частини 1 статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017. Починаючи з 01.01.2018 право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 01.01.2023 по 31.12.2023 не менше 30 років.
У разі відсутності, починаючи з 01.01.2018, страхового стажу, передбаченого частиною 1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 01.01.2023 по 31.12.2023 - від 20 до 30 років.
Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.
Відповідно до абзацу 1 частини 4 статті 24 Закону №1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (частина 2).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 01.01.2004 застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років (частина 4).
Згідно з пунктом 16 розділу XV «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії.
Відповідно до пункту 2-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно з пунктом «е» статті 55 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №№1788-XII) право на пенсію за вислугу років мають: працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 01.04.2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 01.04.2015 по 31.03.2016 - не менше 25 років 6 місяців; з 01.04.2016 по 31.03.2017 - не менше 26 років; з 01.04.2017 по 31.03.2018 - не менше 26 років 6 місяців; з 01.04.2018 по 31.03.2019 - не менше 27 років; з 01.04.2019 по 31.03.2020 - не менше 27 років 6 місяців; з 01.04.2020 по 31.03.2021 - не менше 28 років; з 01.04.2021 по 31.03.2022 - не менше 28 років 6 місяців; з 01.04.2022 по 31.03.2023 - не менше 29 років; з 01.04.2023 по 31.03.2024 - не менше 29 років 6 місяців; з 01.04.2024 або після цієї дати - не менше 30 років.
За змістом статті 56 Закону №1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно із статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 01.01.2004.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Системний аналіз викладених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи (тобто такі, з приводу яких виникають сумніви у їх достовірності), для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, визначені пунктом 3 Порядку №637.
При цьому, у разі неможливості одержання необхідних документів внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку (у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями) трудовий стаж може бути установлений на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.
Викладене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 12.09.2022 у справі №569/16691/16-а, від 27.07.2022 у справі №620/3754/18, від 28.01.2025 у справі №300/8132/23.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З доказів у справі суд встановив, що позивач з метою призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-XII звернулася до ГУ ПФ України у Львівській області із заявою від 15.07.2024.
Однак ГУ ПФ України в Чернівецькій області (орган визначений за принципом екстериторіальності) прийняло рішення про відмову в призначенні пенсії, оскільки у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж роботи, що дає право на пенсію за вислугу років станом на 11.10.2017. Зазначено, що до спеціального стажу позивача не зараховано період роботи з 01.03.2004 по 10.10.2017 в ТОВ «Ультразвуковий навчально-діагностичний центр «Сімекс-Соно», оскільки вказаний заклад не передбачений Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінетом Міністрів України від 04.11.1993 №909.
Спірним питанням у справі є правомірність рішення ГУ ПФ України в Чернівецькій області про відсутність підстав для зарахування до спеціального стажу позивача періоди роботи з 01.03.2004 по 01.10.2023 в ТОВ «Ультразвуковий навчально-діагностичний центр «Сімекс-Соно».
Згідно з частиною 2 статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 затверджений Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров`я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік №909).
Згідно з Переліком закладів та установ освіти, охорони здоров`я і соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, зокрема, вказані: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри - лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад).
Відповідно до примітки 2 Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Переліком не передбачена необхідність підтвердження роботи в структурному лікувальному закладі для визначення чи підтвердження спеціального стажу.
Приписами статей 3 та 16 Закону України «Основ законодавства України про охорону здоров`я від 19.11.1992 №2802-ХІІ (далі - Закон №2802-ХІІ) визначено, що закладами охорони здоров`я є підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров`я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників.
Відповідно до статті 74 Закону №2802-ХІІ провадити медичну, фармацевтичну діяльність, надавати реабілітаційну допомогу можуть особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Єдині кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять певні види медичної і фармацевтичної діяльності, надають реабілітаційну допомогу, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Відповідальність за дотримання зазначених кваліфікаційних вимог несуть керівники закладів охорони здоров`я, реабілітаційних закладів, відділень, підрозділів, а також органи, яким надано право видавати ліцензію на провадження відповідних видів господарської діяльності.
З викладеного слід виснувати, що особа, яка займає посаду лікаря або середнього медичного персоналу (незалежно від найменування посад) в закладі охорони здоров`я незалежно від форми власності або відомчої належності закладу/установи, є працівником закладу охорони здоров`я, і робота на такій посаді дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Статтею 62 Закону №1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Таким чином, саме трудова книжка працівника є основним документом, який підтверджує його трудовий стаж. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.04.2020 у справі №159/4315/16-а та від 26.04.2021 у справі №348/2180/16-а.
Суд першої інстанції з чим погоджується апеляційний суд встановив, що відповідно до записів трудової книжки НОМЕР_1 від 28.10.1986 позивач працювала з 01.03.2004 по 01.10.2023 в ТОВ «Ультразвуковий навчально-діагностичний центр «Сімекс-Соно» на посаді медичної сестри. Таким чином, період роботи позивача на посаді медичної сестри в ТОВ «Ультразвуковий навчально-діагностичний центр «Сімекс-Соно» підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи.
При цьому, суд звертає увагу, що відповідачами не вказано про недоліки заповнення трудової книжки позивача, або про недостовірність чи недостатність записів у ній.
Доводи апелянта, що спірний період роботи позивача не підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, оскільки згаданий заклад не передбачений Переліком №909, колегія суддів відхиляє, адже Переліком №909 (розділ 2 «Охорона здоров`я») передбачено заклади охорони здоров`я такі, як діагностичні центри. При цьому, у примітці 2 Переліку №909 вказано, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Таким чином, з огляду на приписи Порядку №909 ТОВ «Ультразвуковий навчально-діагностичний центр «Сімекс-Соно» є закладом охорони здоров`я, період робота в якому підлягає зарахуванню до спеціального стажу роботи, а відповідач-апелянт безпідставно не зарахував до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугою років, період роботи позивача з 01.03.2004 по 01.10.2023 на посаді медичної сестри в ТОВ «Ультразвуковий навчально-діагностичний центр «Сімекс-Соно».
Окрім цього, ГУ ПФ України в Чернівецькій області відмовляючи позивачу в призначенні пенсії вказав, що пунктом 2-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058-IV передбачено право на пенсію за вислугу років, зокрема, працівникам освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення за умови, якщо вони на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 №2148-VII, тобто станом на 11.10.2017 мають вислугу років необхідну для призначення пенсії за вислугу років. Для призначення пенсії за вислугу років станом на 11.10.2017 у позивача має бути стаж на відповідній посаді 26 років 6 місяців.
Однак суд зазначає, що 04.06.2019 Конституційним Судом України ухвалено рішення у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16), яким визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статей 54, 55 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24.12.2015 №911-VIII.
Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об`єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов`язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України виходив з того, що встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення певного віку (для працівників, зазначених у пункті «д» статті 55 Закону №1788-ХІІ), нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням статей 1, 3, частини 3 статті 22, статті 46 Основного Закону України.
Конституційним Судом України акцентовано, що внесення змін Законом №213-VIII до оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ щодо підвищення на п`ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п`ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону №1788-ХІІ. А саме тому, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону №1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях 54, 55 Закону №1788-ХІІ.
Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону №1788-ХІІ встановлено, що стан здоров`я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом «а» статті 54, пунктами «а», «б», «в», «г», «д», «е», «є», «ж» статті 55 Закону №1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв`язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
З огляду на викладене, Конституційний Суд України визнав оспорювані положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом №213-VIII та Законом №911-VIII, такими, що суперечать положенням статей 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до положень статті 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Аналогічна за змістом норма викладена у статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України».
Таким чином, починаючи з 04.06.2019 - з дня ухвалення Конституційним Судом рішення, положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законами №213-VIII та №911-VIII, є такими, що втратили чинність.
За вказаних обставин, такі обов`язкові умови для призначення пенсії за вислугу років на підставі пункту «а» статті 54, статті 55 Закону №1788-ХІІ як досягнення певного віку та наявність стажу роботи, мають застосовуватися з урахуванням Рішення Конституційного суду України від 04.06.2019 №2-р/2019, виходячи з принципу правової визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статті 8 Конституції України.
Таке застосування судом вказаних норм права створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2017 №2-р/2017).
Таким чином, суд висновує, що обмежуючи пунктом 2.1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
Так, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20 викладено правову позицію: «Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду також не погоджується з посиланням скаржника на абзац другий пункту 16 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058-IV, відповідно до якого положення Закону №1788-ХІІ застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугу років для осіб, які на день набрання чинності Законом №2148-VІІІ мають вислугу років та стаж, необхідні для призначення такої пенсії. На думку скаржника, це положення свідчить про обмеження сфери застосування Закону №1788-ХІІ відносинами, про які йдеться в цьому пункті. Велика Палата Верховного Суду вважає, що якби таким був намір законодавця, то він мав би виключити із Закону №1788-ХІІ всі інші положення, чого зроблено не було».
Також, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV».
Крім того суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 06.11.2023 у справі №240/24/21 зазначено, що, обмеження врахування спеціального стажу, здобутого після 11.10.2017 для набуття права на призначення пенсії за вислугою років, є порушенням принципу юридичної визначеності та верховенства права.
З огляду на встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що на день звернення позивача із заявою про призначення пенсії, пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров`я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку, а посилання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у рішенні від 23.07.2024 №134650027835 на ту обставину, що для призначення пенсії за віком, у відповідності до пункту «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ станом на 11.10.2017 позивачу необхідно мати страховий стаж 26 років 06 місяців, суд вважає необґрунтовано, оскільки вказана норма визнана рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 у справі №1-13/2018 (1844/16, 3011/16) неконституційною з 04.06.2019.
Таким чином, колегія вважає правильними висновки суду першої інстанції, що відповідач під час прийняття рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії не зарахувавши спірний період роботи позивача, діяв протиправно, а рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 23.07.2024 №134650027835 про відмову в призначенні пенсії є протиправним та скасовано судом першої інстанції правильно.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, згідно із яким, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У справі, яка розглядається, для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено ГУ ПФ України в Чернівецькій області, рішеннями якого відмовлено у призначенні та виплаті грошової допомоги, відповідно дії зобов`язального характеру щодо зарахування до спеціального стажу позивача період роботи з 01.03.2004 по 01.10.2023 має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФ України в Чернівецькій області.
Вказана правова позиція узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду від 08.02.2024 у справі №500/1216/23.
Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Враховуючи викладене, беручи до уваги встановленні обставини справи, суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язати ГУ ПФ України в Чернівецькій області зарахувати позивачу до стажу роботи, що дає право на пенсію за вислугу років період роботи з 01.03.2004 по 01.10.2023 в ТОВ «Ультразвуковий навчально-діагностичний центр «Сімекс-Соно» та призначити з 15.07.2024 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від від 16.05.2019 у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 у справі № 577/2688/17, від 31.03.2020 у справі № 446/656/17, від 10.12.2020 у справі № 372/403/17, від 12.11.2025 у справі № 160/25181/24, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах "Проніна проти України" (пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - залишити без задоволення.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 червня 2025 року у справі №380/22388/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
С.П. Нос