ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2026 року м. Львів Справа № 442/3425/26 пров. № А/857/37046/26
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Глазька С.М.,
суддів Обрізка І.М., Пліша М.А.
з участю секретаря судового засідання Тягло Л.В.
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Львові справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року (головуючий суддя Павлів А.І. м. Жидачів, час ухвалення 14:20, дата складання повного тексту 25.06.2026) у справі № 442/3425/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Жидачівський відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення та закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 подав до суду позов до Департаменту патрульної поліції (відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Жидачівський відділ державної виконавчої служби у Стрийському районі Львівської області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у якому просить визнати протиправною та скасувати постанову серії 5АВ №10766176 від 05.06.2025 про накладення адміністративного стягнення стосовно ОСОБА_1 , і закрити провадження у справі.
Рішенням Жидачівського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року позов задоволено. Скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії 5АВ № 10766176 від 05.06.2025 щодо накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення за частиною 1 статті 122 КУпАП у виді штрафу в сумі 340,00 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 122 КУпАП. У решті позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити.
Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що припинення права власності на транспортний засіб автоматично не звільняє особу від статусу суб`єкта відповідальності у розумінні статті 14-2 КУпАП, відповідно до імперативних вимог якої адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, несе особа, за якою зареєстровано транспортний засіб у Єдиному державному реєстрі транспортних засобів. Вказує, що станом на дату фіксації правопорушення автомобіль «Volkswagen Golf» (д.н.з. НОМЕР_1 ) був зареєстрований у Реєстрі МВС за ОСОБА_1 . Зазначає, що позивач не надав суду жодних доказів дотримання ним умов звільнення від адміністративної відповідальності, не вчинення ж таких обов`язкових дій, передбачених ст. 279-3 КУпАП, не дає правових підстав для звільнення позивача від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи були належним чином, відповідно до положень статті 268 КАС України, повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з`явилися.
Також в порядку частини третьої статті 268, частини другої статті 313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
У зв`язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог частини четвертої статті 229 КАС України не здійснювалося.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши та обговоривши матеріали справи, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що вироком Залізничного районного суду м. Львова від 30.10.2024, який набрав законної сили 29.01.2025 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 307 та ч. 3 ст. 307 КК України та призначено йому покарання, з урахуванням статей 69, 70 КК України, у виді 6 років позбавлення волі, з конфіскацією майна. Речові докази, зокрема, автомобіль «Volkswagen Golf», рік випуску 2000, р.н.з. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 та 2 пари ключів до автомобіля «VolkswagenGolf» - конфісковано.
За змістом повідомлення ДУ «Дрогобицька виправна колонія (№ 40)» від 16.04.2026 ОСОБА_1 відбуває покарання за вироком Залізничного районного суду м.Львова від 30.10.2024 з 15.02.2024 по 15.02.2030 (а.с.5).
Постановою старшого державного виконавця Залізничного ВДВС від 21.02.2025 за виконавчим листом про конфіскацію в дохід держави всього належного майна ОСОБА_1 накладено арешт на все належне майно останнього (а.с.60).
Постановою старшого державного виконавця Залізничного ВДВС від 05.06.2025 встановлено, що згідно наказу голови ЛОДА № 48/25 від 30.05.2025 та акту приймання-передавання майна від 05.06.2025 автомобіль «Volkswagen Golf», рік випуску 2000, НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 та 2 пари ключів до цього автомобіля передано військовій частині НОМЕР_3 , у зв`язку з чим припинено розшук зазначеного майна (а.с.61).
Згідно з реєстраційною карткою ТЗ легковий автомобіль марки та моделі «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 2000, VIN № НОМЕР_2 , зареєстрований за власником ОСОБА_1 . Дата реєстрації 24.09.2022. Знято з обліку 05.12.2025 (а.с.55).
Відповідно до постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії 5АВ № 10766176 від 05.06.2025 ОСОБА_1 05.06.2025 о 21 год 10 хв за адресою М06 Київ-Чоп 66+250 керуючи транспортним засобом «Volkswagen Golf», реєстраційний номер НОМЕР_1 , перевищив встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 34 км/год, чим порушив пункт 12.9 (б) Правил дорожнього руху України, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 122 КУпАП, у зв`язку з чим на нього накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн (а.с.42, 54).
За постановою серії 5АВ № 10766176 від 05.06.2025 відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у подвійному розмірі у сумі 680,00 грн (а.с.6-7, 14-15, 43).
Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач звернувсь із цим позовом до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що право власності припиняється, зокрема, у разі конфіскації майна. Після припинення права власності особа втрачає усі правомочності власника щодо такого майна, а саме право володіння, користування та розпорядження ним. На момент вчинення адміністративного правопорушення позивач фактично та юридично був позбавлений будь-якої можливості володіти, користуватися або розпоряджатися спірним транспортним засобом, а тому не може розглядатися як особа, яка повинна нести відповідальність за його подальшу експлуатацію. Вказує, що після конфіскації транспортного засобу позивач був позбавлений не лише фактичної можливості користуватися ним, а й правових підстав для вчинення будь-яких дій, пов`язаних із визначенням належного користувача, державною реєстрацією чи перереєстрацією такого транспортного засобу. Обов`язок щодо здійснення відповідних реєстраційних дій після набуття транспортного засобу покладається на особу, яка його набула, а не на особу, право власності якої припинилося. За наведених обставин суд вважає, що відповідач не довів правомірності винесення постанови серії 5АВ № 10766176 від 05.06.2025, а наявні у справі докази, навпаки, свідчать про відсутність належних правових підстав для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за правопорушення, зафіксоване 05.06.2025 в автоматичному режимі.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством (ст. 1 КУпАП).
Положення статті 7 КУпАП передбачають, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Адміністративним правопорушенням (проступком), згідно з ч. 1 ст. 9 КУпАП, визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 10 КУпАП передбачено, що адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 122 КУпАП адміністративним правопорушенням є перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину.
Згідно з приміткою до цієї статті, суб`єктом правопорушення є особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, а в разі вчинення передбачених частинами першою-третьою цієї статті правопорушень у виді перевищення обмеження швидкості руху транспортних засобів, проїзду на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху, порушення правил зупинки, стоянки, а також установленої для транспортних засобів заборони рухатися смугою для маршрутних транспортних засобів, тротуарами чи пішохідними доріжками, виїзду на смугу зустрічного руху, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в автоматичному режимі, а також у разі порушення правил зупинки, стоянки транспортних засобів, якщо зазначене правопорушення зафіксовано в режимі фотозйомки (відеозапису), - відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України. У разі внесення змін до постанови про накладення адміністративного стягнення з підстав, встановлених абзацом третім частини першої статті 279-3 цього Кодексу, суб`єктом цього правопорушення може бути особа, яка керувала транспортним засобом у момент вчинення правопорушення, зафіксованого в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису).
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена доказами.
Статтею 14-2 КУпАП передбачено, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб, а в разі якщо до Єдиного державного реєстру транспортних засобів внесено відомості про належного користувача, відповідного транспортного засобу, - належний користувач транспортного засобу, а якщо в Єдиному державному реєстрі, юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні, на момент запиту відомості про керівника юридичної особи, за якою зареєстрований транспортний засіб, - особа, яка виконує повноваження керівника такої юридичної особи.
Нормами статті 279-3 КУпАП регламентовано порядок звільнення відповідальної особи, зазначеної у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, особи, яка ввезла транспортний засіб на територію України, від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису).
Так, згідно зі статтею 279-3 КУпАП відповідальна особа, зазначена у частині першій статті 14-2 цього Кодексу, або особа, яка ввезла транспортний засіб на територію України, звільняється від адміністративної відповідальності за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, або за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), якщо протягом 20 календарних днів з дня вчинення відповідного правопорушення або з дня набрання постановою по справі про адміністративне правопорушення законної сили: ця особа надала документ, який підтверджує, що до моменту вчинення правопорушення транспортний засіб вибув з її володіння внаслідок протиправних дій інших осіб, або щодо протиправного використання іншими особами номерних знаків, що належать її транспортному засобу; особа, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення зазначеного правопорушення, звернулася особисто до органу (посадової особи), уповноваженого розглядати справи про адміністративні правопорушення, із заявою про визнання зазначеного факту адміністративного правопорушення та надання згоди на притягнення до адміністративної відповідальності, а також надала документ (квитанцію) про сплату відповідного штрафу.
Аналогічну норму щодо звернення до уповноваженого органу у 20-денний строк особи, яка керувала транспортним засобом на момент вчинення правопорушення, містить також розділ III «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі», затвердженої наказом МВС № 13 від 13 січня 2020 року.
Статтею 346 ЦК України передбачено, що право власності припиняється, зокрема, у разі конфіскації майна.
За змістом статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Отже, після конфіскації майна (транспортного засобу) колишній власник втрачає усі правомочності власника щодо цього майна і таке майно переходить у власність держави.
Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388 (далі - Порядок № 1388), визначає механізм державної реєстрації транспортних засобів та перелік документів, необхідних для її здійснення.
Відповідно до пункту 8 зазначеного Порядку документом, що підтверджує правомірність набуття транспортного засобу, є, зокрема, рішення про безоплатну передачу конфіскованого майна, винесене комісією, утвореною відповідно до пункту 11 Порядку розпорядження майном, конфіскованим за рішенням суду і переданим органам державної виконавчої служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2002 № 985.
Таким чином, Порядок № 1388 безпосередньо визнає рішення комісії про передачу конфіскованого майна належною та достатньою правовою підставою для набуття транспортного засобу особою, якій його передано.
Пунктом 11 Порядку № 1388 визначено, що державна реєстрація конфіскованих транспортних засобів проводиться на підставі рішення суду про конфіскацію та рішення Кабінету Міністрів України або комісії про передачу такого транспортного засобу.
Положення Порядку № 1388 покладають обов`язок щодо державної реєстрації (перереєстрації) транспортного засобу на особу, яка набула транспортний засіб та звертається для проведення відповідної реєстраційної дії. Після конфіскації транспортного засобу колишній власник не має правових підстав для здійснення його державної реєстрації чи перереєстрації, оскільки втрачає право власності на нього та будь-які повноваження щодо розпорядження таким майном.
Судом встановлено, що за вироком суду, який набрав законної сили 29.01.2025, автомобіль «Volkswagen Golf» ( НОМЕР_1 ), який належав позивачу на праві власності та був за ним зареєстрований, конфісковано в дохід держави.
Надалі постановою державного виконавця від 05.06.2025 встановлено факт передачі цього транспортного засобу військовій частині НОМЕР_3 .
Отже, станом на дату вчинення адміністративного правопорушення (05.06.2025) цей автомобіль вже вибув із володіння позивача та був переданий іншому суб`єкту у порядку, передбаченому чинним законодавством.
Відтак, оскільки внаслідок процедури конфіскації позивач втратив право власності на відповідне майно та, як наслідок, усі правомочності власника щодо такого майна (право володіння, користування та розпорядження), і за обставинами справи фактично та юридично він був позбавлений будь-якої можливості володіти, користуватися або розпоряджатися спірним транспортним засобом задовго до вчинення адміністративного правопорушення, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позивач не може нести відповідальність за подальшу експлуатацію цього автомобіля, зокрема, за порушення правил дорожнього руху, якого він очевидно не вчиняв та не міг вчинити.
При цьому суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідача про те, що позивач був зобов`язаний визначити належного користувача транспортного засобу, внести відповідні відомості до Єдиного державного реєстру транспортних засобів або скористатися механізмом звільнення від відповідальності, передбаченим статтею 279-3 КУпАП.
Зазначені доводи ґрунтуються на твердженні, що на момент вчинення правопорушення позивач залишався власником транспортного засобу та зберігав щодо нього права й обов`язки власника. Однак такі твердження спростовуються дослідженими судом доказами, які підтверджують припинення права власності позивача на автомобіль у зв`язку з його конфіскацією та подальшою передачею військовій частині.
Більше того, після конфіскації транспортного засобу позивач був позбавлений не лише фактичної можливості користуватися ним, а й правових підстав для вчинення будь-яких дій, пов`язаних із визначенням належного користувача, державною реєстрацією чи перереєстрацією такого транспортного засобу. Обов`язок щодо здійснення відповідних реєстраційних дій після набуття транспортного засобу покладається на особу, яка його набула, а не на особу, право власності якої припинилося.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що сам по собі факт того, що відомості про нового власника або користувача транспортного засобу не були своєчасно відображені у відповідному державному реєстрі, не може покладати на позивача негативні наслідки та створювати для нього обов`язок нести адміністративну відповідальність за дії, пов`язані з використанням майна, яке на момент вчинення правопорушення вже не перебувало у його власності.
Фактично позиція відповідача зводиться до того, що особа повинна нести адміністративну відповідальність за використання транспортного засобу після того, як право власності на нього припинилося внаслідок конфіскації за вироком суду та майно було передано іншому суб`єкту. Такий підхід суперечить як встановленим судом фактичним обставинам справи, так і правовій природі інституту права власності та конфіскації майна.
Крім того, колегія суддів не бере до уваги доводи апелянта про те, що у спірній ситуації посадові особи Департаменту патрульної поліції діяли відповідно до вимог чинного законодавства, оскільки правомірно керувалися відомостями з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, згідно з якими транспортний засіб був зареєстрований за позивачем.
У зв`язку з оскарженням постанови у справі про адміністративне правопорушення до суду, суд перевіряє рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність низці критеріїв, визначених ч. 2 ст. 2 КАС України, та ухвалює судове рішення на засадах принципу верховенства права, справедливості та виходячи із завдань адміністративного судочинства.
Тому прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного рішення на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені законодавством, не завжди є визначальним для констатації правомірності такого рішення та відсутності підстав для його скасування в судовому порядку.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції доходить висновку, що, вирішуючи цю справу, Жидачівський районний суд Львівської області повно та усебічно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні у ній докази та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, яким скасував оскаржувану постанову серії 5АВ № 10766176 від 05.06.2025 та закрив справу про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.139, 229, 242, 243, 250, 268, 272, 286, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд,-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Жидачівського районного суду Львівської області від 25 червня 2026 року у справі № 442/3425/26 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя С. М. Глазько
судді І. М. Обрізко
М.А. Пліш