УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №320/9850/23
адміністративне провадження № К/990/28139/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Єресько Л.О., Соколова В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення,-
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, в якому просив:
-визнати протиправним та скасувати рішення Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів від 18 березня 2021 року №58дп-21 "Про закриття дисциплінарного провадження" в частині підстав для закриття дисциплінарного провадження, а саме звільнення ОСОБА_1 з посади та органів прокуратури.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19 грудня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року постановлено подальший розгляд адміністративної справи №320/9850/23 здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
18 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №320/9850/23.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 травня 2026 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Желєзний І.В., судді: Соколов В.М., Мельник-Томенко Ж.М.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 червня 2026 року, який здійснено на підставі розпорядження в.о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 01 червня 2026 року №591, визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя (суддя-доповідач) - Загороднюк А.Г., судді: Єресько Л.О., Соколов В.М.
Ухвалою Верховного Суду від 04 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення повернуто особі, яка її подала на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України.
18 червня 2026 року до Верховного Суду вдруге надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі №320/9850/23.
Ухвалою Верховного Суду від 22 червня 2026 року визнано неповажними, зазначені ОСОБА_1 , підстави для поновлення пропущеного процесуального строку та відмовити у задоволенні клопотання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення залишено без руху. Надано скаржнику строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України; заяви про поновлення строку на касаційне оскарження із зазначенням поважних підстав для його поновлення, а також надання відповідних доказів на підтвердження викладених у заяві обставин. Роз`яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині виконання вимог частини третьої статті 332 КАС України у відкритті касаційної скарги буде відмовлено, а у разі невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху в частині виконання вимог статті 330 КАС України, касаційну скаргу буде повернуто скаржнику.
01 липня 2026 року на виконання вимог ухвали Суду про залишення касаційної скарги без руху позивачем подано уточнену касаційну скаргу та клопотання про поновлення процесуального строку на касаційне оскарження.
В обґрунтування уточненої касаційної скарги позивач покликається на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування абзацу другого пункту 3 розділу ІІІ Порядку, затвердженого наказом Генерального прокурора №266 та пунктів 19 та 20 розділу ІІІ указаного Порядку №266 у системному взаємозв`язку між собою та із статтями Закону України «Про прокуратуру», які регулюють дисциплінарне провадження. Стверджує, що Верховний Суд ще не висловив правового висновку щодо того, чи є норма абзацу другого пункту 3 розділу ІІІ Порядку №266 спеціальною та безумовною підставою закриття дисциплінарного провадження незалежно від встановлених обставин дисциплінарного проступку, чи навпаки кадрова комісія зобов`язана насамперед перевірити наявність реабілітуючих підстав, передбачених пунктами 19 та 20 розділу ІІІ Порядку №266.
Поряд із цим, автор касаційної скарги зазначає про наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України та указує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування пункту 3 розділу ІІІ Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, який затверджено наказом Генерального прокурора від 04 листопада 2019 року № 266, викладених у постановах від 01 грудня 2022 року у справі № 640/27787/20, від 26 жовтня 2023 рок у справі № 640/2846/21, від 18 січня 2024 року у справі №640/789/22. Зазначає, що суди попередніх інстанцій фактично застосували правило "відсутність встановленого строку = відсутність порушення", що суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених постановах.
У зв`язку із перебуванням судді Загороднюка А.Г. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 08 червня 2026 року №2206/0/5-26) у відпустці, судді Єресько Л.О. з 06 липня 2026 року по 10 серпня 2026 року (Наказ від 26 травня 2026 року №1999/0/5-26) у відпустці, судді Соколова В.М. з 06 липня 2026 року по 31 липня 2026 року (Наказ від 22 червня 2026 року №2720/0/5-26) у відпустці, питання щодо відкриття провадження у справі вирішується колегією суддів після усунення всіх обставин, які перешкоджали вирішенню цього питання.
Перевіривши зміст оскаржуваних судових рішень, доводи уточненої касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з наступного.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
Крім того, при поданні касаційної скарги на підставі пунктів 1-3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначені скаржником норми права, які на його переконання неправильно застосовано судами, повинні врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо їх застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову та/або заперечень сторін (наприклад, з точки зору порушення їх позивачем/відповідачем).
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Крім того, скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Під час перевірки уточненої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про застосування судами попередніх інстанцій пункту 3 розділу ІІІ Порядку розгляду кадровою комісією скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, здійснення дисциплінарного провадження та прийняття рішення за результатами дисциплінарного провадження, який затверджено наказом Генерального прокурора від 04 листопада 2019 року № 266 без врахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 01 грудня 2022 року у справі № 640/27787/20, від 26 жовтня 2023 рок у справі № 640/2846/21, від 18 січня 2024 року у справі №640/789/22.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанови Верховного Суду, на які покликається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Верховний Суд зазначає, що обов`язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.
При цьому необхідно виходити з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Відтак, Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Так, у справі №640/27787/20 спірними питаннями були, зокрема, дотримання відповідачем порядку здійснення дисциплінарного провадження, а саме (не)дотримання ним строків, установлених для вирішення питання по відкриття дисциплінарного провадження, проведення перевірки скарги і складання висновку за її результатом, а також наявність (відсутність) у члена Кадрової комісії повноважень на складення висновку та наявність (відсутність) складу дисциплінарного проступку в діях прокурора.
Своєю чергою, судом касаційної інстанції у цій справі скасовано рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог прокурора з огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанції не проаналізували належним чином обставини, які склались у спірних правовідносинах, неправильно розтлумачили норми матеріального права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, що призвело до помилкового висновку про наявність підстав для задоволення позову.
Зокрема, Верховний Суд зазначив, що час, який сплив з моменту реєстрації дисциплінарної скарги (10 червня 2021 року), відкриття провадження (16 червня 2021 року) й завершення її перевірки (19 серпня 2021 року), з урахуванням характеру й складності справи, не дають підстав уважати, що висновок за результатами перевірки дисциплінарної скарги був складений (10 вересня 2021 року) у явно нерозумний чи такий строк, що здатний поставити під сумнів справедливість дисциплінарного провадження.
У справі №640/27787/20 предметом судового перегляду було, з поміж іншого, питання дотримання відповідачем строку перевірки скарги на предмет можливості (не)відкриття дисциплінарного провадження, зокрема, з урахуванням поточних змін, які вносились до пункту 2 розділу ІІІ Порядку №266 наказами Генеральний прокурора, у період перегляду скарги на предмет (не)відкриття дисциплінарного провадження, судом касаційної інстанцій констатовано дотримання відповідачем визначених Порядком №266(у редакції на момент розгляду скарги) строків відкриття дисциплінарного провадження.
Разом з тим, в указаній постанові суд касаційної інстанції підтвердив, що законодавством не передбачено граничних строків для складання членом Кадрової комісії висновку про наявність або відсутність дисциплінарного проступку прокурора та дійшов висновку, що час, який сплив з моменту реєстрації дисциплінарної скарги (15 січня 2020 року), відкриття провадження (24 січня 2020 року) й завершення її перевірки (04 березня 2020 року) на тлі обставин, на які вказував відповідач, з урахуванням характеру й складності справи, не дають підстав вважати, що висновок за результатами перевірки дисциплінарної скарги стосовно прокурора був складений (4 серпня 2020 року) у явно нерозумний чи такий строк, що здатний поставити під сумнів справедливість дисциплінарного провадження. Тож колегія суддів не погодилась з обґрунтованістю висновків суду апеляційної інстанції стосовно того, що складання висновку 4 серпня 2020 року є процедурним порушенням.
У справі № 640/2846/21 судами також досліджувалось питання дотримання строку складання висновку за результатами перевірки дисциплінарної скарги щодо прокурора, зокрема, Верховним Судом за результатами перегляду рішень судів попередніх інстанцій, констатовано, що час, який сплив з моменту реєстрації дисциплінарної скарги (15 червня 2020 року), відкриття провадження (17 червня 2020 року) й завершення її перевірки (15 серпня 2020 року), з урахуванням характеру й складності справи, не дають колегії суддів підстав уважати, що висновок за результатами перевірки дисциплінарної скарги (15 вересня 2020 року) був складений у явно нерозумний чи такий строк, що здатний поставити під сумнів справедливість дисциплінарного провадження.
Водночас, у цій справі встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини є відмінними від обставин, що були предметом дослідження у справах, на які посилається скаржник, у зв`язку з чим наведені ним висновки не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Так, судами попередніх інстанцій установлено, що 15 грудня 2020 року до кадрової комісії, уповноваженої на розгляд дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів, надійшла дисциплінарна скарга стосовно позивача. 17 грудня 2020 року було відкрито дисциплінарне провадження, а 29 січня 2021 року завершено проведення перевірочних дій у його межах. Оцінивши наведені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що перевірочні заходи проведено з дотриманням строків, визначених Порядком № 266.
Крім того, судами попередніх інстанцій у цій справі встановлено, що під час здійснення дисциплінарного провадження наказом керівника обласної прокуратури позивача було звільнено з посади прокурора та з органів прокуратури з 15 березня 2021 року.
Установивши зазначені обставини, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що втрата особою статусу прокурора є самостійною підставою для закриття дисциплінарного провадження відповідно до абзацу другого пункту 3 розділу ІІІ Порядку № 266. За таких обставин кадрова комісія не мала правових підстав для формування висновку щодо наявності або відсутності у діях позивача складу дисциплінарного проступку.
У контексті наведеного, суд касаційної інстанції зазначає, що посилання на практику Верховного Суду без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судом апеляційної інстанції у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Суд звертає увагу на те, що різниця у встановлених обставинах у сукупності з наданими сторонами доказами об`єктивно впливає на умови застосування правових норм, а тому сам факт наявності судових рішень, якими відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій категорії спорів, не свідчить про неправильне застосування судами норм права у цій справі.
За таких обставин, Суд відхиляє покликання скаржника на наявність підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим, у якості підстави касаційного оскарження судових рішень у розглядуваній справі заявник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та указує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пункту 3 розділу ІІІ Порядку, затвердженого наказом Генерального прокурора №266 та пунктів 19 та 20 розділу ІІІ указаного Порядку №266 у системному взаємозв`язку між собою та із статтями Закону України «Про прокуратуру», які регулюють дисциплінарне провадження. Стверджує, що Верховний Суд ще не висловив правового висновку щодо того, чи є норма абзацу другого пункту 3 розділу ІІІ Порядку №266 спеціальною та безумовною підставою закриття дисциплінарного провадження незалежно від встановлених обставин дисциплінарного проступку, чи навпаки кадрова комісія зобов`язана насамперед перевірити наявність реабілітуючих підстав, передбачених пунктами 19 та 20 розділу ІІІ Порядку №266.
У контексті наведеного обґрунтування підстав допуску скарги до касаційного перегляду Верховний Суд зазначає, що указаним доводам судом касаційної інстанції вже було надано оцінку ухвалою від 04 червня 2026 року та зазначено, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права.
Зі змісту пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України слідує, що вказана підстава спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню адміністративними судами під час вирішення спору.
Лише посилання на відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах, а також значення, у чому, на думку скаржника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Застосування пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України передбачає обов`язок касатора:
-визначити конкретну норму права, щодо якої, на його думку, відсутній висновок Верховного Суду;
-обґрунтувати необхідність формування такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, визначення норми, що врегульовує спірні правовідносини т.і.);
-зазначити, у чому саме полягає неправильне застосування відповідної норми судами попередніх інстанцій; -викласти власне бачення правильного застосування цієї норми.
Отже, сам по собі факт відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права не є достатньою підставою для відкриття касаційного провадження у справі. Необхідним є належне й аргументоване обґрунтування як помилки судів щодо її застосування, так і потреби у формуванні відповідного правового підходу.
В свою чергу, наведені скаржником у касаційній скарзі норми є загальними, а касаційна скарга не містить об`єктивних мотивів їх неправильного застосування судами попередніх інстанцій та необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі щодо вказаних норм.
Суд зазначає, що формальне посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах та незгода із встановленими обставинами справи та прийнятими судовими рішеннями, не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Доводи касаційної скарги в контексті наявності/відсутності передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави переважно зводяться до оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, скаржник у касаційній скарзі посилається на необхідність формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновку щодо пріоритетного застосування пунктів розділу ІІІ Порядку №266 у подібних правовідносинах.
На обґрунтування необхідності перегляду справи Верховним Судом у контексті наведених доводів скаржник мав би довести існування неоднакового застосування судами норм права у подібних правовідносинах, що зумовлювало б потребу у формуванні єдиного підходу до правозастосування у цій категорії справ.
Так, скаржником у касаційній скарзі не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення.
Необхідність забезпечення єдності судової практики виникає у випадках відсутності сформованого підходу до застосування відповідної норми права або за наявності різних підходів до її тлумачення та застосування судами, що зумовлює потребу у виробленні єдиного правозастосовного підходу судом касаційної інстанції.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Водночас, за змістом касаційної скарги, доводи про неправильне застосування указаних правових норм ґрунтуються на самій лише незгоді з позицією судів попередніх інстанції, які ухвалили судове рішення не на користь позивача, та переслідують мету надання інакшої оцінки доказам у справі, яка б узгоджувалася з позицією позивача та містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, у тому числі й стосовно наданих доказів, мають загальний характер та висновків судів не спростовують.
За правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Таким чином, об`єктом перегляду касаційним судом є виключно питання застосування права.
У межах касаційного перегляду повнота установлених судами фактичних обставин не є спірною, позаяк питання про перегляд судових рішень з підстав, передбачених пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржник перед Верховним Судом не порушував.
У світлі змісту передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України підстави касаційного оскарження судових рішень, Суд зауважує, що в касаційній скарзі немає доводів про те, у чому виявляються складнощі застосування згаданих норм права, які б вказували на дійсну потребу висловлення Верховним Судом позиції із цього питання, зокрема, нечіткість норми, її неоднозначність, необхідність тлумачення чи усунення колізії, натомість посилання на відсутність такого висновку Верховного Суду наведено виключно як формальну підставу для касаційного перегляду справи.
Із цих міркувань Верховний Суд відхиляє доводи скаржника, наведені у межах підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, як необґрунтовані.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що призначення Верховного Суду, як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень у цій справі, передбачених пунктами частини четвертої статті 328 КАС України,.
Отже, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 22 червня 2026 року про залишення касаційної скарги без руху.
Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з положеннями пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Враховуючи викладене, та в зв`язку з невиконанням вимог ухвали про залишення касаційної скарги без руху, касаційна скарга підлягає поверненню.
Керуючись статтями 169, 332 КАС України,
УХВАЛИВ :
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора, Кадрової комісії з розгляду дисциплінарних скарг про вчинення прокурором дисциплінарного проступку та здійснення дисциплінарного провадження щодо прокурорів про визнання протиправним та скасування рішення, повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк
Л.О. Єресько В.М. Соколов