УХВАЛА
про встановлення судового контролю
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №990/15/26
адміністративне провадження №П/990/15/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Єзерова А.А.,
суддів: Коваленко Н.В., Кравчука В.М., Стародуба О.П., Чиркіна С.М.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі №990/15/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним рішення в певній частині та зобов`язання ухвалити нове рішення в цій частині,
УСТАНОВИВ:
15.01.2026 ОСОБА_1 (далі - позивачка, ОСОБА_1 ) звернулася до Верховного Суду як суду першої інстанції із позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач), в якій просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Вищої ради правосуддя від 16.12.2025 №2671/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Черкаського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді консультанта по судовій статистиці та спецроботі у Відділі юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 01.06.1984 по 10.03.1987 на посаді провідного консультанта по судовій роботі в Управлінні юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 06.07.1992 по 12.07.1992, та на посадах провідного консультанта по судовій роботі, головного консультанта по судовій роботі, начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів управління юстиції Черкаської обласної державної адміністрації Міністерства юстиції України з 13.07.1992 по 14.02.1995;
зобов`язати Вищу раду правосуддя ухвалити рішення, яким зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді консультанта по судовій статистиці та спецроботі у Відділі юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 01.06.1984 по 10.03.1987 на посаді провідного консультанта по судовій роботі в Управлінні юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 06.07.1992 по 12.07.1992, та на посадах провідного консультанта по судовій роботі, головного консультанта по судовій роботі, начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів управління юстиції Черкаської обласної державної адміністрації Міністерства юстиції України з 13.07.1992 по 14.02.1995 та визначити загальний стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку з урахуванням часу цієї роботи.
Верховний Суд рішенням від 26.03.2026 позов ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправним в частині рішення від 16.12.2025 №2671/0/15-25 задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував рішення Вищої ради правосуддя від 16.12.2025 №2671/0/15-25 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Черкаського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку» в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді консультанта по судовій статистиці та спецроботі у Відділі юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 01.06.1984 по 10.03.1987 на посаді провідного консультанта по судовій роботі в Управлінні юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 06.07.1992 по 12.07.1992, та на посадах провідного консультанта по судовій роботі, головного консультанта по судовій роботі, начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів управління юстиції Черкаської обласної державної адміністрації Міністерства юстиції України з 13.07.1992 по 14.02.1995. Зобов`язав Вищу раду правосуддя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення її з посади судді Черкаського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді консультанта по судовій статистиці та спецроботі у Відділі юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 01.06.1984 по 10.03.1987 на посаді провідного консультанта по судовій роботі в Управлінні юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 06.07.1992 по 12.07.1992, та на посадах провідного консультанта по судовій роботі, головного консультанта по судовій роботі, начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів управління юстиції Черкаської обласної державної адміністрації Міністерства юстиції України з 13.07.1992 по 14.02.1995 та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Вищої ради правосуддя (код ЄДРПОУ 00013698) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 1331,50 грн (одна тисяча триста тридцять одна) гривень 50 копійок.
Велика Палата Верховного Суду постановою від 02.07.2026 апеляційну скаргу Вищої ради правосуддя залишила без задоволення, рішення Верховного Суду від 26.03.2026 у справі №990/15/26 залишила без змін.
05.08.2026 позивачка через систему "Електронний суд" подала до Верховного Суду заяву у порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), в якій просила зобов`язати відповідача подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у справі №990/15/26.
В обґрунтування поданої заяви позивачка зазначила, що рішення Верховного Суду від 26.03.2026, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2026, набрало законної сили, однак станом на день звернення до суду із цією заявою не виконано відповідачем.
Позивачка вважає, що обставини, які об`єктивно перешкоджали б виконанню судового рішення у цій справі щодо неї, відсутні, а встановлення судового контролю передбачено частиною першою статті 382 КАС України і є необхідним для забезпечення виконання рішення суду.
Розглянувши заяву позивачки про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно із частиною другою статті 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Положення щодо обов`язковості виконання судового рішення також закріплені у статті 370 КАС України, яка визначає, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне відповідальність, встановлену законом.
Схожі за змістом норми містяться у частинах другій - четвертій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ (далі - Закон №1402-VIII), згідно з якими судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Конституційний Суд України наголошував, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 №5-рп/2013). Таке право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
У Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України зауважив, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 №2-р(II)/2019).
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477-ІV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні у справі «Деркач та Палек проти України» (заяви № 34297/02 і № 39574/02, п. 37) ЄСПЛ наголошував, що пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Виконання судового рішення має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції провадження з виконання судового рішення є невід`ємною частиною судового розгляду та важливою стадією процесу правосуддя (рішення у справі «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, пункт 40), «Ромашов проти України» (заява №67534/01, пункт 41), «Дубенко проти України» (заява № 74221/01, пункт 37)).
Право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення ЄСПЛ «Immobiliare Saffi v. Italy», заява № 22774/93, п. 74).
Отже, невід`ємним елементом обов`язковості судових рішень є їх виконуваність (executability), що передбачає своєчасне та належне виконання ухваленого на користь особи судового рішення як фундаментальну складову права кожного на справедливий суд, оскільки лише фактичне виконання остаточного судового рішення забезпечує реальність судового захисту.
Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382- 382-3 і 383 цього Кодексу.
Правовий інститут судового контролю за виконанням судових рішень є комплексним механізмом, спрямованим на забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судового рішення, який охоплює:
оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного або приватного виконавця, а також посадових осіб органів державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України);
застосування судом заходів процесуального впливу, зокрема, шляхом зобов`язання боржника подати звіт про виконання судового рішення (статті 382- 382-3 КАС України);
визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених боржником на виконання судового рішення (стаття 383 КАС України).
Такий інститут має на меті забезпечення належного та повного виконання судового рішення, що набрало законної сили, а підставою для застосування норм зазначеного інституту є підтверджений факт невиконання цього рішення (або його виконання не в повному обсязі).
У Рішенні від 01.03.2023 №2-р(II)/2023 Конституційний Суд України наголошував, що судовий контроль за виконанням судового рішення є щонайпершим елементом у юридичному механізмі забезпечення виконання судового рішення; держава для забезпечення виконання судового рішення має насамперед запровадити дієвий, а не ілюзорний юридичний механізм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, який дасть змогу особі, на користь якої ухвалено судове рішення, домогтися його виконання, щоб реально захистити та поновити права, свободи та інтереси.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу на те, що ефективний захист учасника судового провадження й відновлення справедливості передбачає зобов`язання адміністративних органів влади виконувати рішення (рішення ЄСПЛ «Hornsby v. Greece» (заява № 18357/91, п. 40), «Kyrtatos v. Greece» (заява № 41666/98, пп. 31-32)). У цьому розумінні виконання рішення повинно бути повним та вичерпним, а не частковим (рішення ЄСПЛ «Sabin Popescu v. Romania» (заява №48102/99, п. 68), «Matheus v. France» (заява № 62740/00, пп. 54, 58)); рішення не може не виконуватися, позбавлятися юридичної сили чи безпідставно відкладатися («Immobiliare Saffi v. Italy» (заява № 22774/93, п. 69)).
Позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично (рішення ЄСПЛ у справі «Чіжов проти України», заява № 6962/02, п. 40).
У рішенні у справі «Глоба проти України» (заява № 15729/07, п. 27) ЄСПЛ зауважував, що пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов`язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов`язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції. Насамкінець суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності.
Ураховуючи наведене, інститут судового контролю є ключовою гарантією реальності судового захисту та юридичним механізмом діяльності суду, який покликаний забезпечити виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист та який реалізовується за допомогою комплексу нормативно визначених правових засобів і процедур у межах окремих форм судочинства. Судовий контроль передбачає активну роль суду у забезпеченні остаточного виконання судового рішення. Відмова від активного застосування процесуальних інструментів судового контролю фактично нівелює право заявника на виконання судового рішення, що суперечить практиці ЄСПЛ щодо недопустимості «ілюзорності» правосуддя та позитивного обов`язку держави забезпечити виконання остаточного рішення.
Водночас активна роль суду у забезпеченні виконання остаточного судового рішення реалізується через визначені КАС України процесуальні форми та з дотриманням установленої законом послідовності дій. Така послідовність передбачає розмежування окремих стадій судового контролю залежно від предмета судової перевірки та рішень, які суд уповноважений ухвалити на кожній із них. Стадійність порядку судового контролю за виконанням судових рішень урегульована статтями 382- 382-3 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
За частинами першою, другою статті 382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Згідно із частиною першою, пунктами 5, 6 частини другої статті 382-2 КАС України суд розглядає звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Звіт суб`єкта владних повноважень про виконання судового рішення має містити, зокрема, відомості про виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про обставини, які ускладнюють виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень, які заходи вжито та вживаються ним для їх усунення.
За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 382-1 цього Кодексу. Якщо суд прийняв звіт про виконання судового рішення, але суб`єктом владних повноважень відповідне судове рішення виконано не в повному обсязі, суд одночасно встановлює новий строк для подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу (частини перша, одинадцята статті 382-3 КАС України).
Аналізуючи наведені положення, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24 зазначила, що системний аналіз положень норм статей 382-382-3 КАС України свідчить, що законодавець чітко визначає процесуальну послідовність (алгоритм) дій суду під час здійснення судового контролю за виконанням рішення суду, яка передбачає розмежування стадій судового контролю за предметом дослідження та правовими наслідками:
розгляд заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення (стаття 382-1 КАС України);
розгляд звіту та оцінка виконання судового рішення суб`єктом владних повноважень (статті 382-2, 382-3 КАС України).
Відповідно до абзацу першого частини першої статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення (абзац другий частини першої статті 382 КАС України).
Здійснивши тлумачення положень частини першої статті 382 КАС України із застосуванням лексичного способу їх інтерпретації, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24 дійшла висновку, що зазначена норма закріплює два правила здійснення судового контролю в адміністративних справах:
абзац перший визначає, що суд першої інстанції може (тобто закріплює диспозитивне право) зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, пов`язуючи таку можливість з поданням письмової заяви особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або з власною ініціативою суду;
абзац другий визначає певний перелік справ, в яких суд за письмовою заявою стягувача зобов`язує у формі імперативу суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення.
Близький за змістом висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.04.2026 у справі №9901/459/21.
Тож законодавець установлює імператив для суду зобов`язати суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення лише у категорії адміністративних справ щодо пенсій та інших соціальних виплат (послуг, доплат, допомоги). Водночас в інших справах на суд не покладається такого імперативного обов`язку, а передбачається диспозитивне право суду на встановлення судового контролю через вживання конструкції «може зобов`язати».
Натомість визначене абзацом першим частини першої статті 382 КАС України диспозитивне право суду щодо встановлення судового контролю використовується залежно від наявності об`єктивних обставин, підтверджених належними та допустимими доказами. При цьому встановлення судового контролю за цією нормою здійснюється з урахуванням стадійності порядку судового контролю.
Предметом розгляду стадії судового контролю щодо розгляду заяви про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення є виключно наявність об`єктивних обставин, які ставлять під сумнів належне виконання рішення суб`єктом владних повноважень.
Іншими словами, метою цієї стадії є лише встановлення доцільності самого контролю, що безпосередньо випливає зі змісту положень частини другої статті 382-1 КАС України, згідно з якою за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення та зобов`язання подати звіт. Для задоволення такої заяви суду не потрібно на цій стадії надавати остаточну оцінку діям суб`єкта владних повноважень щодо виконання судового рішення, слід лише встановити ознаки його невиконання або неповного виконання.
Тлумачення норм статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з положеннями статті 372 цього Кодексу свідчить, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження). Зокрема, до таких підстав належать випадки, якщо: рішення суду ще не виконано, зокрема в порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення або дають підстави вважати, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку тощо (аналогічний підхід викладений в ухвалах Верховного Суду від 18.04.2022 у справі №754/12702/14-а, від 11.05.2023 у справі №640/9835/20, від 07.05.2024 у справі №160/5259/20, від 11.12.2024 у справі №380/9974/23).
Розмежовуючи предмет судового дослідження на окремих стадіях судового контролю, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24 зазначила, що під час розгляду заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт суд має перевірити лише наявність ознак невиконання або неповного виконання судового рішення, на які посилається заявник, не вдаючись до аналізу причин такого невиконання чи оцінки правильності дій боржника. Сам факт невиконання судового рішення є достатньою та самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання подати звіт про його виконання.
Велика Палата Верховного Суду також вказала, що безпосереднє дослідження обставин виконання судового рішення здійснюється на наступній стадії судового контролю - під час розгляду поданого суб`єктом владних повноважень звіту.
На цій стадії відповідно до пунктів 5, 6 частини другої статті 382-2 КАС України суб`єкт владних повноважень повинен зазначити відомості про виконання судового рішення, строк, порядок і спосіб його виконання, а в разі невиконання - орієнтовні строки виконання, їх обґрунтування, обставини, які ускладнюють виконання рішення, а також заходи, вжиті для їх усунення.
Такі відомості мають бути викладені саме у звіті, який є самостійним предметом судового розгляду. Отже, обов`язок обґрунтувати спосіб виконання судового рішення, причини його невиконання та обставини, які ускладнюють виконання, покладається на суб`єкта владних повноважень під час подання звіту, а не на особу, на користь якої ухвалено судове рішення, під час звернення із заявою про встановлення судового контролю.
За висновком Великої Палати Верховного Суду, саме стадія розгляду поданого звіту є тим процесуальним етапом, на якому суд досліджує строк, порядок і спосіб виконання судового рішення, оцінює повноту його виконання та причини невиконання. За наслідками такого розгляду суд відповідно до частини першої статті 382-3 КАС України постановляє ухвалу про прийняття звіту або відмову в його прийнятті.
Таким чином, питання повноти виконання судового рішення, причин його невиконання або неповного виконання належать до предмета розгляду звіту суб`єкта владних повноважень, а не до предмета розгляду заяви про зобов`язання подати такий звіт. Водночас здійснення оцінки причин (наявності підстав) невиконання або неповного виконання судового рішення одночасно з вирішенням питання про зобов`язання подати звіт є передчасним. Такий підхід нівелює встановлену законом процедуру судового контролю та фактично усуває окрему стадію, на якій суд повинен установити й оцінити ключові обставини, що вплинули на виконання судового рішення, а також, за наявності передбачених законом підстав, вирішити питання про застосування до суб`єкта владних повноважень заходів процесуального впливу відповідно до частини восьмої статті 382-3 КАС України.
Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, Суд виходить із такого.
Рішенням Верховного Суду від 26.03.2026, залишеним без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2026, зобов`язано Вищу раду правосуддя повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення її з посади судді Черкаського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на посаді консультанта по судовій статистиці та спецроботі у Відділі юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 01.06.1984 по 10.03.1987 на посаді провідного консультанта по судовій роботі в Управлінні юстиції виконавчого комітету Черкаської обласної ради народних депутатів з 06.07.1992 по 12.07.1992, та на посадах провідного консультанта по судовій роботі, головного консультанта по судовій роботі, начальника відділу організаційного забезпечення діяльності судів управління юстиції Черкаської обласної державної адміністрації Міністерства юстиції України з 13.07.1992 по 14.02.1995 та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.
Зазначене судове рішення набрало законної сили 02.07.2026 та з цього моменту відповідно до статей 14, 370 КАС України є обов`язковим до виконання.
Звертаючись із заявою про зобов`язання відповідача подати звіт, позивачка послалася на те, що Вища рада правосуддя станом на час її звернення до суду із цієї заявою не розглянула повторно її заяву про звільнення її з посади судді Черкаського апеляційного суду у зв`язку з поданням заяви про відставку в частині незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді часу роботи на відповідних посадах. Ніяких дій щодо виконання рішення суду відповідач не вчиняв за цей період, про повторний розгляд заяви її не повідомляв.
Із матеріалів справи вбачається, що станом на час розгляду заяви позивачки про встановлення судового контролю, повторно заяву позивачки про її звільнення в частині розрахунку її стажу роботи на посаді судді, Вища рада правосуддя не розглянула.
Отже, покладений рішенням Верховного Суду від 06.03.2026 обов`язок не виконано.
З огляду на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 02.07.2026 у справі №990/282/24, встановлення цього факту є достатньою і самостійною підставою для задоволення заяви про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення. На цій стадії судового контролю заявник не зобов`язаний доводити намір боржника ухилитися від виконання рішення або неминучість його невиконання в майбутньому.
Тому недоведеність позивачкою наміру ухилитися від виконання судового рішення не відповідають предмету перевірки на стадії розгляду заяви, передбаченої статтею 382-1 КАС України.
Такий підхід відповідає засадам верховенства права, оскільки виконання судового рішення не може залишатися формальністю, а становить логічне завершення судового захисту. На державу в особі її органів покладається позитивний обов`язок забезпечити ефективну реалізацію права на виконання судового рішення та не допустити, щоб остаточне судове рішення залишилося невиконаним.
У постанові від 10.06.2026 у справі №300/657/25 Верховний Суд зазначив, що в державі, яка керується принципом верховенства права, виконання судового рішення є невід`ємною складовою ефективного судового захисту.
Запровадження судового контролю у формі зобов`язання подати звіт є легітимним процесуальним інструментом, який дає змогу суду отримати повну та структуровану інформацію про стан виконання судового рішення, причини його невиконання, вжиті заходи та орієнтовні строки виконання, а суб`єкту владних повноважень у разі неможливості негайного виконання рішення - зазначити у звіті обґрунтовані орієнтовні строки його виконання. Такий інструмент судового контролю сприяє реалізації принципу виконуваності судового рішення, забезпечує дотримання законності у діях боржника, а також підвищує довіру до суду і держави.
Ураховуючи, що рішення Верховного Суду від 06.03.2026 у справі №990/15/26 станом на час розгляду заяви не виконано, заява позивачки підлягає задоволенню шляхом зобов`язання відповідача подати до Верховного Суду звіт про виконання рішення Верховного Суду від 06.03.2026 у справі №990/15/26.
Відповідно до частини другої статті 382-1 КАС України за наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову в задоволенні. У разі задоволення заяви суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Частиною третьою статті 382-1 КАС України визначено, що встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів із дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.
З урахуванням приписів статті 381-1, частини першої статті 382 КАС України звіт про виконання рішення Верховного Суду від 06.03.2026 у справі №990/15/26 відповідач повинен подати до Верховного Суду як суду, який розглянув цю справу як суд першої інстанції.
Визначаючи строк для подання звіту, Суд ураховує характер покладеного на відповідача обов`язку, а також особливості здійснення Вищою радою правосуддя конституційних повноважень.
За таких обставин Суд вважає достатнім і співмірним установити відповідачу максимальний передбачений частиною третьою статті 382-1 КАС України строк - три місяці з дня отримання копії цієї ухвали - для подання звіту про виконання рішення Верховного Суду від 06.03.2026 у справі №990/15/26.
На підставі викладеного та керуючись статтями 22, 229, 243, 266, 294, 295, 381-1, 382, 382-1 КАС України, Суд
ПОСТАНОВИВ:
Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Верховного Суду від 06.03.2026 у справі №990/15/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя, про визнання протиправним рішення в певній частині та зобов`язання ухвалити нове рішення в цій частині - задовольнити.
Зобов`язати Вищу раду правосуддя протягом трьох місяців із дня отримання копії цієї ухвали подати до Верховного Суду звіт про виконання рішення Верховного Суду від 06.03.2026 у справі №990/15/26.
Відповідно до частини шостої статті 382-1 КАС України ця ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає. Заперечення на неї можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 382-3 КАС України.
Головуючий суддя А.А. Єзеров
Суддя Н.В. Коваленко
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб
Суддя С.М. Чиркін