УХВАЛА
11 серпня 2026 року
м. Київ
справа №240/24493/24
адміністративне провадження № К/990/36300/26
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Загороднюка А.Г.,
суддів: Соколова В.М., Єресько Л.О.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Дубком Сергієм Миколайовичем, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова компенсація за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168;
- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 яка полягає у не включенні до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислена грошова допомога для оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, сум індексації;
- зобов`язати в частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити позивачу грошову допомогу для оздоровлення та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, обчисливши їх розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум індексації.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання військову частину НОМЕР_1 перерахувати та доплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, обчисливши її розмір із розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168.
Прийнято в цій частині нову постанову, якою відмовлено у задоволенні позовних вимог. В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року залишено без змін.
03 серпня 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником - адвокатом Дубком Сергієм Миколайовичем, у якій скаржник просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2025 року залишити без змін.
Проаналізувавши матеріали касаційної скарги та оскаржувані у справі судові рішення, Суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав.
Так, відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв`язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов`язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Відповідно до ухвали Житомирського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року відкрито провадження та розглянуто справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Предметом спору у цій справі є бездіяльність відповідача щодо перерахунку та доплати грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, обчисленої з розміру місячного грошового забезпечення з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів від 28 лютого 2022 року № 168.
Оскаржуючи судові рішення у справі, яка розглянута в порядку спрощеного позовного провадження, скаржник посилається на підпункти «а», «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України та зазначає, що правовий висновок Верховного Суду у даній справі дозволить упорядкувати розбіжність попередніх правових висновків та упорядкувати судову практику, сформувати єдину правозастосовну практику щодо спірних правовідносин. Стверджує систематичні порушення державою норм матеріального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, відтак, вважає, що дана справа має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Додатково зазначає, що позивач, як військовослужбовець, не має іншого доходу, а тому спірні виплати є критично важливими для його існування, зокрема, грошове забезпечення є єдиним джерелом для існування позивача, тому дана справа має для останнього виняткове значення.
Суд касаційної інстанції відхиляє зазначені доводи скаржника, оскільки скаржником не обґрунтовано в чому саме полягає фундаментальне значення саме даної справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб`єктів правовідносин.
Вживання законодавцем слова "фундаментальне" несе змістовне навантаження особливо складного і важливого питання у правозастосуванні. Доводів щодо такої особливої складності чи важливості питання, якого стосується спір у цій справі, скаржником не наведено.
Колегія суддів звертає увагу скаржника, що за результатами розгляду відповідної категорії спорів Верховним Судом сформовано сталий та послідовний підхід до застосування норм права, який, зокрема, відображений у постановах від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23, від 28 листопада 2024 року у справі № 240/26235/23, від 31 січня 2025 року у справі № 460/2645/24, від 19 лютого 2025 року у справі № 240/32053/23, від 12 лютого 2026 року у справі № 420/77/25, а також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24.
Посилання скаржника на окремі судові рішення, як на підтвердження існування іншого підходу до вирішення спірного питання не спростовують наведених висновків, оскільки такі рішення не відображають актуального стану сформованої правозастосовної практики Верховного Суду, яка на сьогодні є сталою та послідовною.
За таких обставин доводи касаційної скарги про відсутність єдиного підходу до застосування відповідних норм права та необхідність формування Верховним Судом нової правової позиції є необґрунтованими. Скаржник не навів аргументів, які б свідчили про наявність новітніх, проблемних чи засадничих питань права, що раніше не були предметом належного дослідження Верховного Суду або потребували б відступу від сформованої правозастосовної практики чи її подальшого розвитку.
Отже, доводи скаржника, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики при вирішенні аналогічних судових прав є необґрунтованими.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для скаржника, також може бути зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики.
Вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об`єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов`язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Касаційна скарга не містить аргументів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет даного спору стосується питань, які мають виняткове значення для відповідача в контексті наведених вище критеріїв.
Стосовно «виняткового значення» справи для її учасника, то в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про те, що ця справа має для нього виняткове значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
На обґрунтування зазначеної підстави скаржник посилається на те, що спірні суми виплат є для нього єдиним джерелом існування.
Разом із тим, саме лише посилання на важливість предмета спору або майновий інтерес у його вирішенні не є достатнім для висновку про виняткове значення справи для особи.
Винятковість справи повинна бути зумовлена такими обставинами, які вирізняють її з-поміж інших спорів відповідної категорії та свідчать про особливий вплив наслідків судового рішення на права, свободи чи інтереси скаржника.
При цьому обов`язок доведення існування таких обставин покладається на особу, яка посилається на зазначену підставу касаційного оскарження.
Однак, касаційна скарга не містить жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірні виплати є єдиним джерелом існування скаржника, а також не наведено інших обставин, які б свідчили про настання для нього особливих, істотних чи незворотних наслідків у разі залишення оскаржуваних судових рішень без змін.
Крім того, колегія суддів враховує, що спір у цій справі стосується реалізації права на отримання грошової компенсації, а отже, має майновий характер. Водночас, сама по собі обставина, що предметом спору є грошові виплати, не свідчить про виняткове значення справи, оскільки, переважна більшість адміністративних спорів пов`язана із захистом майнових прав особи. Інше тлумачення фактично нівелювало б винятковий характер підстави, передбаченої підпунктом «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
За таких обставин доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про те, що ця справа має для скаржника виняткове значення у розумінні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Доводи, наведені у касаційній скарзі, зводяться до цитування норм законодавства України, а також переоцінки доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, і ґрунтуються на незгоді з висновками цих судів щодо їхньої оцінки. Своєю чергою колегія суддів зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, та/або переоцінювати їх.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів, які могли б обґрунтувати дію підпунктів "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України.
Поряд із цим, зазначення у касаційній скарзі доводів щодо наявності підстав, передбачених у частині п`ятій статті 328 КАС України, не звільняє особу від обов`язку щодо належного обґрунтування підстав касаційного оскарження у взаємозв`язку із посиланням на частину четверту статті 328 КАС України та не є достатнім для відкриття касаційного провадження у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження.
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про неправильне застосування судами попередніх інстанцій приписів пункту 6 розділу ХХХІ Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 без урахування висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 23 вересня 2024 року у справі № 240/32125/23.
Так, предметом спору цій справі є обчислення належної позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток, з обчисленням її розміру з урахуванням сум додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168.
Так, переглядаючи справу в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції застосував висновки Верховного Суду викладені у постановах від 10 червня 2026 року у справі №240/33823/23, від 09 липня 2026 року у справі № 240/4421/24, від 31 січня 2025 року у справі № 460/2645/24 та правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07 травня 2026 у справі №280/8933/24, та указав, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовця у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією РФ проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період відповідно до Постанови № 168.
Суд повторно зауважує, що Верховним Судом сформовано сталу практику щодо застосування норм права у спірних правовідносинах, зокрема, викладену у постановах від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23, від 28 листопада 2024 року у справі № 240/26235/23, від 31 січня 2025 року у справі № 460/2645/24, від 19 лютого 2025 року у справі № 240/32053/23, від 12 лютого 2026 року у справі № 420/77/25, від 10 червня 2026 року у справі № 240/33823/23 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 травня 2026 року у справі № 280/8933/24 та інших, у яких під час розгляду подібних правовідносин сформовано висновок щодо врахування додаткової винагороди, передбаченою Постановою № 168, до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічних оплачуваних відпусток та грошової допомоги при звільненні.
Так, Верховний Суд у постанові від 08 серпня 2024 року у справі № 240/26703/23, вирішуючи питання, чи ураховується, передбачена Постановою № 168, щомісячна додаткова винагорода до складу грошового забезпечення позивача (стрільця-помічника гранатометчика у військовій частині НОМЕР_2 ), з якого обчислюється розмір допомоги на оздоровлення, констатував, що, делегуючи Кабінету Міністрів України право визначати розміри грошового забезпечення, а Міністру оборони України установлювати порядок його виплати, законодавець установив певну ієрархію щодо визначення переліку складових грошового забезпечення, що ураховуються при обчисленні окремих видів одноразових виплат для військовослужбовців. Тому саме положення Порядку № 260 унормували приписи Закону № 2011-ХІІ, установивши пряму норму щодо виключення винагороди із категорії складових грошового забезпечення, з суми яких обчислюється розмір допомоги на оздоровлення. За такого правового регулювання, Верховний Суд дійшов висновку, що, обчислюючи розмір допомоги на оздоровлення за 2022 рік, без щомісячної додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, відповідач діяв правомірно.
Водночас, Верховний Суд звертає увагу на постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2024 року у зразковій справі № 640/13029/22, у якій Велика Палата Верховного Суду указала, що на військовослужбовців Збройних Сил України, які відряджені до державних органів, установ та організацій, та які безпосередньо там проходять військову службу, не поширюють свою дію положення Постанови № 168. Таким військовослужбовцям виплачуються тільки оклади за військовими званнями і надбавка за вислугу років у розмірах і порядку, визначених законодавством для військовослужбовців, а інші складові грошового забезпечення - як для відповідних працівників таких установ, а відтак, відсутні правові підстави для виплати додаткової винагороди у розмірі 30 000 грн як одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців, оскільки для працівників цієї установи вона не передбачена.
Отже, Велика Палата Верховного Суду висловилася, до якого виду грошового забезпечення військовослужбовців відноситься додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, а саме - до одноразового додаткового виду грошового забезпечення військовослужбовців.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 10 грудня 2024 року у справі № 580/9551/23, вирішуючи спірне питання, чи є додаткова винагорода, установлена Постановою № 168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 Постанови № 168 чітко і однозначно вказав, що:
- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває ввесь час, не припиняючись і не перериваючись;
- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із указаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
Разом з тим, Верховний Суд у справі № 580/9551/23 дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 Постанови № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
Крім того, указаний правовий висновок був застосований Верховним Судом у постанові від 12 лютого 2026 року у справі № 420/77/25 при вирішенні питання включення до складу місячного грошового забезпечення позивача як військовослужбовця Держприкордонслужби України додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168, для обчислення грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток. За результатами перегляду судових рішень у вказаній справі Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що у спірних правовідносинах додаткова винагорода, передбачена Постановою 168, у встановленому законом порядку та окремим нормативним актом віднесена до одноразового додаткового виду грошового забезпечення. Як наслідок, така додаткова винагорода не може бути врахована у розмір місячного грошового забезпечення, з якого провадиться обрахунок грошової компенсації за всі невикористані дні відпустки військовослужбовцю Державної прикордонної служби України.
У постанові від 31 січня 2025 року у справі № 460/2645/24 Верховний Суд указав, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2025 року у справі № 240/32053/23 погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, запроваджена на період дії воєнного стану та жодним нормативно-правовим актом не передбачено включення до складу грошового забезпечення, з якого нараховується допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, встановленої Постановою № 168.
Тотожна правова позиція щодо відсутності підстав для включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до складу грошового забезпечення, з якого обчислена грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, викладена у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2024 року у справі № 240/26235/23.
А тому, з огляду на наведене, указані підходи щодо правової природи додаткової винагороди, установленої Постановою № 168, які містяться у зазначених справах, є застосовними до спірних правовідносин.
Підстав відступу від зазначених правових позицій у цій справі Суд не знаходить.
Задля забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів колегія суддів теж має дотримуватися правових позицій, викладених у зазначених постановах, як таких, що ухвалені пізніше постанови на яку посилається скаржник у касаційній скарзі.
Зокрема, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 наголосила, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
За приписами пункту 6 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Таким чином колегія суддів робить висновок, що скаржником не зазначено належного нормативно-правового обґрунтування необхідності відступлення від правових висновків, застосованих до спірних правовідносин, викладених у постановах Верховного Суду та застосованих судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Відтак, враховуючи те, що інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, які відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, відповідно до пункту 6 статті 333 КАС України, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити.
Керуючись статтями 248, пунктом 6 частини першої 333 КАС України, Суд
УХВАЛИВ :
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , подану його представником - адвокатом Дубком Сергієм Миколайовичем, на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді А.Г. Загороднюк В.М. Соколов Л.О. Єресько