ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 серпня 2026 року м. Житомир справа № 440/13365/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду надійшла адміністративна справа №440/13365/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати: 16.06.2022 по 30.10.2022 грошового забезпечення з урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 перерахувати та виплатити грошове забезпечення за період з 16.06.2022 по 30.10.2022 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, визначених шляхом множення мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, відповідно, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», а також процентної надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, з урахуванням виплачених сум та з урахуванням індексації грошового забезпечення;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо виплати грошового забезпечення за невикористані основну та додаткову відпустки без урахування додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях згідно ПКМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 2022 по 2025 р.р. як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення Позивача, встановленого на день виключення його зі списків військової частини, тобто станом на 16.06.2025;
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплату грошового забезпечення за невикористану щорічну та додаткову відпустку з урахуванням додаткової винагороди за безпосередню участь у бойових діях згідно ПКМУ від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 2022 по 2025 р.р., як учаснику бойових дій, виходячи з розміру грошового забезпечення Позивача, встановленого на день виключення його зі списків військової частини, тобто станом на 16.06.2025;
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та згідно Окремого доручення Міністерства оборони України №156/уд від 09.01.2025.
- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 провести перерахунок та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, згідно Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 та згідно Окремого доручення Міністерства оборони України №156/уд від 09.01.2025.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103. Отже, пункт 6 постанови № 103 втратив чинність, у зв`язку з чим відновлена дія пункту 4 постанови №704 у редакції до внесення скасованих судом змін, згідно якої розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та розміру окладу за військовим званням є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року. Таким чином, у зв`язку із щорічною зміною розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позивач вважає, що має право на перерахунок грошового забезпечення, а також виплату усіх складових грошового забезпечення з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року. Також зазначено, що після виключення зі списків особового складу йому не було виплачено в повному розмірі грошове забезпечення та індексацію у передбаченому чинним законодавством розмірі. Також зазначено, що під час проходження військової служби ним отримана грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, яка обчислена з грошового забезпечення, до якого безпідставно не включено суми виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" від 28 лютого 2022 року №168 (далі - Постанова №168).
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 09.01.2026 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи в порядку статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 (в редакції постанови КМУ №103) визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальним) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018". Також зазначено, що додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, не є постійною і не має систематичного характеру, а її розмір залежить як від днів безпосередньої військової служби, так і від безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій у період здійснення зазначених заходів.
Відповідно до положень частини 5 статті 262, частини 1 статті 263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов таких висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 (далі - позивач) у спірний період проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_3 , яка входила до складу військової частини НОМЕР_1 та перебувала на її фінансовому забезпеченні.
Оскільки позивачу протягом 2022 року грошове забезпечення не нараховувалося та не виплачувалося відповідачем із розрахунку розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, представник позивача звернувся до відповідача із заявою, в якій просив здійснити перерахунок та доплату належного йому за 2022 рік грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), обчисленого шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Однак, відповіді на таке звернення не отримав, а виплати грошового забезпечення не здійснено.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у виплаті йому грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основним нормативно-правовим актом, що відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-ХІІ з наступними змінами та доповненнями; у редакції, яка була чинна на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №2011-ХІІ).
Згідно статті 9 цього Закону держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Постановою №704 було підвищено грошове забезпечення відповідних категорій військовослужбовців та закладено механізм щорічного збільшення його розміру у подальшому.
Так, відповідно до пункту 4 цієї постанови у редакції, що була чинною до 24.02.2018, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З 24.02.2018 набула чинності постанова №103, пунктом 6 якої пункт 4 постанови №704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Отже, з 24.02.2018 змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року) передбачено використання розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 01.01.2018.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та нечинним пункт 6 постанови №103.
Відтак, починаючи з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом на 1 січня календарного року.
При цьому, згідно з пунктом 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 №1774-VIII (далі - Закон України №1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом (01.01.2017) не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017.
Водночас, положення пункту 4 постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню.
Встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 №1928-IX "Про Державний бюджет України на 2022 рік" встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 2481,00 грн.
Отже, з 29.01.2020 оклад за посадою та оклад за військовим званням повинен розраховуватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, який з 29.01.2020 було збільшено, внаслідок чого настала подія підвищення розміру винагороди за службу військовослужбовця.
Із урахуванням викладеного, оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ не втратила чинності і має вищу юридичну силу за положення пункту 4 постанови №704, у редакції до внесення змін відповідно до постанови № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 постанови №704, відповідачем протиправно не здійснено перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача: у період з 16.06.2022 по 30.10.2022 із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року.
Разом з тим, позовні вимоги щодо періоду з 16.06.2022 по 30.10.2022 задоволенню не підлягають, оскільки лише з дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто посадовий оклад визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Тому, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо застосування з 29.01.2020 розрахункової величини, при розрахунку грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.
А тому суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню в частині перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 16.06.2022 по 30.10.2022.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно обчислював та виплачував позивачу у заниженому розмірі з 16.06.2022 по 30.10.2022 грошове забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, а тому слід зобов`язати відповідача здійснити перерахунок позивачу з 16.06.2022 по 30.10.2022 сум грошового забезпечення, обчисливши їх із розмірів посадового окладу, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції, чинній з 29.01.2020), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Щодо позовних вимог про врахуванням в складі грошового забезпечення, з якого обчислюється грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168, суд зазначає таке.
На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова №168), в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Надалі до цієї Постанови неодноразово вносилися зміни та доповнення, у тому числі й до пункту 1.
Верховний Суд у постанові від 10.12.2024 у справі №580/9551/23, вирішуючи питання чи є грошова винагорода, установлена Постановою №168, щомісячним додатковим видом грошового забезпечення чи така винагорода є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, сформував правовий висновок, відповідно до якого пункт 1 постанови №168 чітко і однозначно передбачив, що:
- додаткова винагорода за своєю суттю є тимчасовою (непостійною) виплатою військовослужбовця, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану. При цьому, в Академічному тлумачному словнику слово «постійний» визначається, зокрема, як: який триває весь час, не припиняючись і не перериваючись;
- розмір додаткової винагороди не є сталим, адже вона виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу приймання військовослужбовцем участі в бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів;
- визначається наказами командирів (начальників).
Отже, за відсутності принаймні однієї із вказаних умов, виплата додаткової винагороди не здійснюється.
Також Верховний Суд у вказаній справі врахував, що частина друга статті 9 Закону №2011-XII відносить до складу грошового забезпечення щомісячні додаткові види грошового забезпечення (зокрема винагороди, які мають постійний характер). Водночас, додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбаченими пунктом 2 Розділу І Порядку №260, до яких додаткова винагорода, установлена постановою №168, з огляду на її характер та особливості, не включається.
Відповідно, Верховний Суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою додаткова винагорода, установлена пунктом 1 постанови №168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення.
У постанові від 31.01.2025 у справі №460/2645/24 Верховний Суд виснував, що за своєю правовою природою, додаткова винагорода, запроваджена Постановою №168, є додатковим видом грошового забезпечення, яку законодавець відніс до категорії винагород, виплату якої запроваджено під час воєнного стану, яка має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов.
Додаткові щомісячні види грошового забезпечення військовослужбовців є чітко унормованими та передбачені пунктом 2 розділу І Порядку №260, до яких спірна додаткова винагорода, установлена Постановою №168, з огляду на її характер та особливості, не включається, що свідчить про тимчасовий характер такої додаткової винагороди.
Таке тлумачення указаної норми підтверджується й підходом держави до виплати, адже наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 №44 «Про внесення змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» перелік одноразових додаткових видів грошового забезпечення доповнено додатковою винагородою на період дії воєнного стану.
Велика Палата Верховного Суду від 07.05.2026 у зразковій справі №280/8933/24 вказала, що у пункті 2 розділу І Порядку №260 чітко зазначено, що додаткова винагорода на період дії воєнного стану є саме одноразовим додатковим видом грошового забезпечення з урахуванням того, що грошове забезпечення військовослужбовця складається з щомісячних основних видів (посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років); щомісячних додаткових видів (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії); одноразових додаткових видів грошового забезпечення (пункт 55 постанови).
З метою забезпечення єдності судової практики у цій категорії спорів суд має дотримуватися правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 07.05.2026 у справі №280/8933/24, яка розкрила характер додаткової винагороди військовослужбовцям за критерієм систематичності (разового/постійного характеру) її виплати, та яка ухвалена пізніше. На такому підході наголосила Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, в якій зазначено, що незалежно від того, чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.
Також суд враховує висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 10.06.2026 у справі №240/33823/23, яка ухвалена пізніше і якою змінені підходи до застосування приписів постанови №168 при перерахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовця. У цій постанові зазначено, що до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, включаються додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, проте додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, за своєю правовою природою має тимчасовий (непостійний) характер, оскільки установлюється на період дії воєнного стану та прямо залежить від наявності (дії) в Україні правового режиму воєнного стану; розмір додаткової винагороди не є сталим, адже виплачується пропорційно в розрахунку на місяць в залежності від виконання завдань та часу участі військовослужбовця у бойових діях або здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України та перебування безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів; визначається наказами командирів (начальників), а відтак, відсутні підстави для включення до складу грошового забезпечення позивача, з якого повинна бути обрахована одноразова грошова допомога при звільненні, грошова компенсація за невикористані дні оплачуваних відпусток, грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, додаткової винагороди, яка нараховувалася та виплачувалася позивачу у спірний період відповідно до Постанови №168.
За такого правового урегулювання та обставин справи, додаткова винагорода військовослужбовцям, виплату якої передбачено Постановою №168 на період дії воєнного стану, не є тією складовою частиною грошового забезпечення, яка включається до складу компенсації за невикористані дні відпусток.
Відповідно, додаткова винагорода військовослужбовцям на період дії воєнного стану не є складовою частиною грошового забезпечення, а тому у відповідача відсутні підстави для її включення до складу компенсації за невикористані дні відпусток.
Відповідної правової позиції дотримувався Верховний Суд у постанові від 09.07.2026 в справі №240/4421/24.
Отже, правова позиція Верховного Суду щодо визначення характеру додаткової винагороди військовослужбовцям, передбаченої Постановою №168, за критерієм систематичності (разового/постійного характеру) її виплати та включення вказаної винагороди до складу місячного грошового забезпечення при обрахунку при перерахунку грошової компенсації за невикористані дні відпусток військовослужбовця є усталеною, а тому за приписами частини 5 статті 242 КАС України підлягає врахуванню судом.
Зважаючи на наведену правову позицію Верховного Суду, яка є застосованою до спірних правовідносин, відповідач при обчисленні розміру виплати компенсації за невикористані військовослужбовцем дні відпустки, не повинен був урахувати суму додаткової винагороди.
Щодо вимог позивача про нарахування та виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає.
Пунктом 1 розділу XXIV Порядку №260 передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до положень пункту 7 Розділу XXIV Порядку №260 розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Згідно з пунктом 9 Розділу XXIV Порядку №260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги.
З метою виконання завдань Президента України та Кабінету Міністрів України, спрямованих на забезпечення належного соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, організації виконання Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» і забезпечення виконання поставлених перед Міністерством оборони України завдань щодо своєчасної виплати військовослужбовцям і працівникам належних видів грошового забезпечення та заробітної плати та нагородження особового складу, керуючись вимогами пункту 17 розділу І Порядку №260, Міністром оборони України прийнято окреме доручення від 09.01.2025 №156/уд (далі - Окреме доручення №156/уд).
Згідно з пунктом 6 Окремого доручення №156/уд матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань виплачувати військовослужбовцям один раз у 2025 році в розмірі місячного грошового забезпечення, виключно за наявності таких підстав:
6.1 у разі наявності у військовослужбовця інвалідності, отриманої внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини;
6.2 сім`ям військовослужбовців, які захоплені в полон (крім військовослужбовців, які здалися в полон добровільно) чи заручниками, а також інтернованим в нейтральних державах або зниклим безвісти;
6.3 внаслідок події, яка настала у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події, а саме:
6.3.1 смерть військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця;
6.3.2 народження дитини у військовослужбовця, в тому числі її усиновлення;
6.3.3 порушення стану здоров`я військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, що підтверджено відповідними медичними документами (виписний епікриз, виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого (форма № 027/о), довідка про захворювання, постанова військово-лікарської комісії, висновок лікарсько-консультативної комісії), а саме:
6.3.3.1 захворювання військовослужбовця на туберкульоз, ВІЛ/СНІД, вірусний гепатит В, С;
6.3.3.2 перебування військовослужбовця понад 30 днів поспіль на лікуванні, реабілітації чи у відпустці для лікування у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом) або захворюванням, які пов`язані із захистом Батьківщини та потребують проведення багатоетапного хірургічного лікування, протезування втраченої кінцівки, ендопротезування, трансплантації органів, індивідуального догляду, протирецидивного лікування;
6.3.3.3 перебування військовослужбовця, його дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця на лікуванні онкологічного захворювання, що потребує хірургічного лікування, променевої та (або) хіміотерапії, незалежно від року встановлення діагнозу онкологічного захворювання;
6.3.3.4 поранення (контузії, травми, каліцтва) військовослужбовця, пов`язаного із захистом Батьківщини, отриманого при виконанні завдань під час воєнного стану;
6.3.3.5 поранення (тяжкі травми, каліцтва) дружини (чоловіка), дітей та батьків військовослужбовця, пов`язаного з військовою агресією російської федерації проти України.
За викладених норм правового регулювання та встановлених обставин справи, слід виснувати, що матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за своєю суттю є цільовою допомогою, яка надається за відповідним мотивованим зверненням (рапортом) військовослужбовця.
При цьому, відповідно до пункту 6.3. Окремого доручення №156/уд матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань виплачується внаслідок події (підпункти 6.3.1-6.3.3.5), яка настала у 2025 році або у грудні 2024 року, та за умови, що право на отримання зазначеної допомоги не було реалізовано у рік настання події.
Отже, виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є правом, а не обов`язком керівника, та рішення про її надання приймається на підставі поданої військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.
Втім, доказів звернення до командування із відповідною заявою/рапортом про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2025 рік, позивачем не надано під час розгляду справи судом.
Зважаючи на те, що позивач з відповідним рапортом не звертався до відповідача та доказів цього до суду не надано, суд зазначає про те, що у відповідача не виник обов`язок здійснювати виплату позивачу матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, оскільки право ініціювати виплату вказаного виду забезпечення належить виключно військовослужбовцю, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Частинами 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись положеннями статей 72-77, 242-246, 251, 262, 293 КАС України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_5 ), Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 не в повному обсязі за період з 16.06.2022 по 30.10.2022 грошового забезпечення, основних та додаткових його видів, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 з 16.06.2022 по 30.10.2022 сум грошового забезпечення (основних та додаткових його видів), обчисливши їх із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (в редакції, чинній з 29.01.2020), шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, на відповідні тарифні коефіцієнти та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко
12.08.26