ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
У Х В А Л А
про відмову у зміні чи встановленні способу і порядку виконання судового рішення
12 серпня 2026 року м. Житомир справа № 240/24771/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Приходько О. Г., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу виконання судового рішення в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,
встановив:
27 липня 2026 року до суду надійшла заява Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу виконання судового рішення від 05 грудня 2025 року у справі № 240/24771/25, встановивши в частині зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії) за період проходження військової служби з 29 січня 2020 року по 30 червня 2022 року включно, з використанням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум, новий спосіб і порядок виконання рішення, а саме: стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 нарахованих коштів у сумі 250224,35 грн.
Заява мотивована невиплатою нарахованого грошового забезпечення у сумі 250224,35 грн.
07 серпня 2026 року через підсистему "Електронний суд" надійшло заперечення представника стягувача ОСОБА_1 адвоката Кармазіна Г. Д. щодо зміни способу виконання судового рішення у справі № 240/24771/25, мотивоване тим, що наразі відсутні обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в цій справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим, тому посилаючись на статтю 378 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), постанову Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а та постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17 просить відмовити у задоволенні заяви.
Ухвалою від 05 серпня 2026 року заяву призначено до розгляду у судовому засіданні 12 серпня 2026 року.
У судове засідання заявник (державний виконавець), стягувач та боржник (їх представники) не з`явились, що в силу частини другої статті 378 КАС України не перешкоджає судовому розгляду, та відповідно до частини дев`ятої статті 205 КАС України утворює підставу для розгляду заяви у порядку письмового провадження.
Вирішуючи заяву державного виконавця про зміну способу виконання судового рішення у цій справі суд виходить з такого.
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях зазначав, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Також, Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19, від 01 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі № 140/279/21.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно із частиною третьою статті 33 цього Закону за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
У постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 200/2961/21-а зазначено, що, у разі необхідності встановлення або зміни способу або порядку виконання судового рішення необхідно звернути увагу на те, що:
1) із відповідною заявою варто звертатися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції;
2) із такою заявою можуть звернутися стягувач чи виконавець (у випадках, встановлених законом);
3) для зміни способу або порядку виконання судового рішення повинні існувати обставини, що істотно ускладнюють належне виконання рішення або роблять його неможливим;
4) на виконання вимог процесуального законодавства потрібно надати суду належні та допустимі докази на підтвердження вищевказаних обставин як підстави для задоволення судом відповідної заяви.
Тобто, процесуальна можливість встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення виникає за наявності виняткових обставин, які б ускладнювали його виконання або робили його виконання неможливим, адже в такий спосіб змінюються висновки вже прийнятого судового рішення. Разом із тим, зміна способу чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення повинна узгоджуватися з тими обґрунтуваннями судового рішення, на які спираються висновки суду, що містяться в резолютивній частині судового рішення. Здійснюючи зміну способу і порядку виконання судового рішення, суд не може змінювати зміст резолютивної частини рішення або змінити обраний судом спосіб захисту порушеного права. Висновки судового рішення щодо способу і порядку його виконання чітко визначені та не можуть бути змінені іншим судовим рішенням без відповідного обґрунтування виняткової необхідності застосування такої зміни рішення.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 КАС України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об`єкта стягнення або з інших причин. Тобто, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Подібна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
Повертаючись до обставин цієї справи суд зазначає, що обов`язковим до виконання рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 грудня 2025 року, яке набрало законної сили 21 січня 2026 року, яким зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових видів, щомісячних, одноразових додаткових видів грошового забезпечення та премії) за період проходження військової служби з 29 січня 2020 року по 30 червня 2022 року включно, з використанням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислених відповідно до первинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
Натомість державний виконавець ініціює за поданою заявою зміну способу виконання рішення суду у цій справі стягненням нарахованих коштів у сумі 250224,35 грн з боржника (Військової частини НОМЕР_1 ) на користь стягувача ( ОСОБА_1 ), мотивуючи неможливістю виконання рішення суду у визначений судом в ухваленому рішенні зобов`язальний спосіб.
Варто зауважити, як вже було зазначено, зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити в задоволенні такої заяви.
Проте, з аналізу змісту та доводів в обґрунтування обставин, які слугували підставою для звернення до суду з цією заявою, суд доходить переконання того, що зміна способу виконання рішення суду, яке набрало законної сили, фактично змінить зміст способу захисту порушеного права ОСОБА_1 , що є недопустимим процесуальним порушенням при розгляді судом заяви в порядку статті 378 КАС України.
Ці висновки узгоджуються з позицією Верховного Суду щодо зміни способу виконання судового рішення у постанові від 18 лютого 2025 року у справі № 640/7827/22.
Тому суд звертає увагу заявника, що невиплата боржником заборгованих сум, присуджених стягувачу, як і не надання відповіді на вимогу державного виконавця щодо виконання судового рішення, суд не розцінює достатньою, а відтак належною, підставою у розумінні статті 378 КАС України для зміни судом встановленого способу виконання рішення суду, яке набрало законної сили.
Тож зазначені державним виконавцем обставини не вказують на неможливість виконання судового рішення у цій справі та не надають достатніх правових підстав для застосування процесуального інституту зміни порядку і способу виконання судового рішення, регламентованого статтею 378 КАС України. Довід заявника про невиконання боржником судового рішення, на думку суду, не свідчить про неможливість виконання судового рішення у спосіб, визначений у судовому рішенні.
Таким чином суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви державного виконавця про зміну способу виконання рішення суду у цій справі, оскільки встановлення способу виконання рішення суду у спосіб, обраний заявником, фактично змінить рішення суду у зв`язку зі зміною обраного способу захисту права стягувача.
Керуючись статтями 243, 248, 378 КАС України, суд
ухвалив:
Відмовити у задоволенні заяви Звягельського відділу державної виконавчої служби у Звягельському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про зміну способу виконання судового рішення в адміністративній справі № 240/24771/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя О.Г. Приходько